Рішення № 80989674, 28.03.2019, Петриківський районний суд Дніпропетровської області

ПЕТРИКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 187/577/18

2/0187/9/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" березня 2019 р. смт Петриківка

Петриківський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Говорухи В.О., при секретарі судового засідання Догадайло М.В., позивача ОСОБА_1, її представників ОСОБА_2 і ОСОБА_3 та представника відповідача Стребіж А.О., розглянувши в залі суду, у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на майно як на частку в спільній сумісній власності та зміну черговості одержання права на спадкування за законом, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Єлизаветівська сільська рада та Петриківська державна нотаріальна контора,

Встановив:

10.05.2018 до Петриківського районного суду Дніпропетровської області звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_5, Петриківської райдержадміністрації, треті особи: Єлизаветівська сільська рада, Петриківська державна нотаріальна контора, про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на майно як на частку в спільній сумісній власності та зміну черговості одержання права на спадкування за законом.

Уточнивши позовні вимоги ОСОБА_1 просить суд встановити факт проживання однією сім'єю, як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 з ОСОБА_6. Визнати майно, належне ОСОБА_6, а саме: земельна ділянка площею 0,150 га, яка розташована на території АДРЕСА_2, для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства; збудований але не прийнятий в експлуатацію житловий будинок малоповерхового житлового будівництва з господарськими будівлями та спорудами, що полягає з ряду інвентарних об'єктів: житловий будинок з навісом А-1 (2002-2011 року побудови) внутрішньою площею 90,7 кв.м., господарський блок з підвалом, входом в підвал Б-1 (2010 року побудови), сарай В-1 (2010 року побудови) та прилягаючої інфраструктури, розташований за адресою: АДРЕСА_2 (згідно розпорядження сільського голови № 13-р від 18 лютого 2016 року про перейменування вулиць: АДРЕСА_2; автомобіль ГАЗ 31029, рік випуску 1993, реєстраційний номер НОМЕР_1, шасі НОМЕР_3, VIN НОМЕР_2 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_1. Визнати за ОСОБА_1, як співзабудовником, право на Ѕ частину збудованого за час сумісного проживання із ОСОБА_6, але не прийнятого в експлуатацію садибного (індивідуального) житлового будинку малоповерхового житлового будівництва з господарськими будівлями та спорудами, що полягає з ряду інвентарних об'єктів: житловий будинок з навісом А-1 (2002-2011 року побудови) внутрішньою площею 90,7 кв.м., господарський блок з підвалом, входом в підвал Б-1 (2010 року побудови), сарай В-1 (2010 року побудови) та прилягаючої інфраструктури, розташований за адресою: АДРЕСА_2 (згідно розпорядження сільського голови № 13-р від 18 лютого 2016 року про перейменування вулиць: АДРЕСА_2): право власності на Ѕ частку земельної ділянки площею 0,150 га, яка розташована на території АДРЕСА_2, для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства; право власності на Ѕ частку автомобіля ГАЗ 31029, рік випуску 1993, реєстраційний номер НОМЕР_1, шасі НОМЕР_3 VIN НОМЕР_2 за ОСОБА_1.

Крім того, ОСОБА_1 просить змінити черговість одержання права на спадкування та визнати ОСОБА_1, спадкоємця четвертої черги за законом, право на спадкування майна спадкодавця ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3, у першій черзі.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що вона проживала однією сім'єю як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу з ОСОБА_6 з червня 1988 року по день його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_3.

16 травня 1985 року ОСОБА_6 розірвав шлюб із ОСОБА_7 а 06 серпня 1987 позивач розірвала шлюб з ОСОБА_8

З червня 1988 ОСОБА_1 та ОСОБА_6 почали проживати разом за адресою: АДРЕСА_1. З 1994 року вони проживали, за адресою: АДРЕСА_3.

В 1989 позивач завагітніла та ІНФОРМАЦІЯ_4 шляхом кесаревого розтину народила хлопчика, який помер ІНФОРМАЦІЯ_5.

В 1996 році ОСОБА_6 рішенням Єлизаветівської сільської рад № 4 від 24 січня 1996 року отримав земельну ділянку для обслуговування житлового будинку за адресою АДРЕСА_2. 23 лютого 2000 року ОСОБА_6 отримав Державни акт на право приватної власності на землю, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 686.

Отримавши дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку, влітку вони мешкали на земельній ділянці виділеній під забудову, в тимчасово зведеному приміщенні, та розпочали будівництво житлового будинку. Будували житловий будинок вони разом, робили ремонт, облаштовували подвір'я обробляли присадибну ділянку.

Позивач працювала продавцем в магазині продовольчих товарів, отримувала заробітну плату, та вкладала зароблені нею кошти в будівництво будинку. Крім того, отриману компенсацію за примусову роботу в Германії в роки ВВВ мати позивача ОСОБА_10 віддавала їй, а вона витрачала їх на будівництво будинку та на придбання автомобіля ГАЗ 31029, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Під час спільного проживання вони вели спільне господарство, були пов'язані спільним побутом, малі єдиний родинний бюджет, разом здійснювали усі побутові витрати, як дрібні так і великі користувались речами один одного, меблями, посудом, фактично виконували права обов'язки подружжя.

З квітня 2010 по 16 квітня 2010 року ОСОБА_6 перебував на лікуванні в КЗ «Дніпродзержинській міській лікарні №7» Дніпропетровської обласної ради з діагнозом КТ-ознаки аномалії сечовивідної системи. Під час операції та реабілітації вона перебувала поруч, та дбала про нього. Крім того ОСОБА_6 постійно хворів на ішемічну хворобу серця, дифузний кардіосклероз, недостатність АВ клапану 3 ст., атеросклероз аорти, серцеву недостатність II А ст. збереженою систолічною функцією лівого шлуночка, цукровий діабет 2 типу, гіпертонічною хворобою II ст. Також в нього була аномалія розташування нирок та хронічний пієлонефрит.

В грудні 2015 році ОСОБА_6 тяжко захворів. 24.03.2016 в нього діагностували плоско клітинний неороговіваючий рак зі схильністю до ороговівання, та направили в поліклінічне відділення Дніпропетровської клінічної лікарні ім. Мечникова до лікаря-онколога.

На протязі їх спільного життя ОСОБА_6 хворів на злоякісне новоутворення гортані, злоякісне новоутворення лівої легені, декілька раз знаходився на стаціонарному лікуванні, декілька раз проходив хіміотерапії, а потім проходив курс реабілітації, через що був у безпорадному стані та потребував сторонньої допомоги.

Під час стаціонарного та амбулаторного лікування позивачем здійснювався постійний догляд за ОСОБА_6 та забезпечувалось йому дієтичне харчування, піклувалася та доглядала його, підтримка його морально та матеріально до моменту його смерті ІНФОРМАЦІЯ_3.

Позивач, неодноразово зверталася з проханням до сесії Єлизаветівської сільської ради про надання матеріальної допомоги на лікування ОСОБА_6 та постійно приймала участь в догляді та лікуванні ОСОБА_6

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 помер та всі матеріальні витрати на поховання позивача здійснила за власні кошти, та за грошову допомогу.

Після його смерті відкрилась спадщина на усе рухоме і нерухоме майно, яке на день смерті належало йому на праві власності, а саме: земельна ділянка площею 0,150 га, розташована на території АДРЕСА_2, для обслуговування житлові будинку та ведення особистого підсобного господарства; садибний (індивідуальні житловий будинок малоповерхового житлового будівництва з господарськими будівлями спорудами, що полягає з ряду інвентарних об'єктів: житловий будинок з навісом А-1 (2002-2011 року побудови) внутрішньою площею 90,7 кв.м., господарський блок з підвалом, з входом в підвал Б-1 (2010 року побудови), сарай В-1 (2010 року побудови) та прилягаю інфраструктури, розташований за адресою: АДРЕСА_2 (згідно розпорядження сільського голови 13-р від 18 лютого 2016 року про перейменування вулиць: АДРЕСА_2); автомобіль ГАЗ 31029, рік випуску 1993, реєстраційний номер НОМЕР_1, шасі НОМЕР_3, VIN НОМЕР_2.

З тим, що в ОСОБА_6 є син, ОСОБА_5, спадкоємець першої черги, а позивач має право на спадкування в четверту чергу за законом, вона не погоджується.

Метою даного позову є виділення частки у спільній сумісній власності подружжя виключення майна із спадкового майна, для подальшої можливості прийняти спадщини спадкоємцями та розподілу їх часток.

10.07.2018 ухвалою судді Петриківського районного суду Дніпропетровської області позов прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

В підготовчому судовому засіданні представником відповідача подано відзив на позов де відповідач просить відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі.

При цьому представник відповідача зазначає, що відповідач ОСОБА_5 є сином ОСОБА_6 та бажаючи прийняти спадщину після смерті батька звернувся до Петриківської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини.

До складу спадкового майна ОСОБА_6 входить: земельна ділянка площею 0,150 га, яка розташована на території АДРЕСА_2, Дніпропетровської області, для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства, належна ОСОБА_6 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_4, виданого 23.02.2000 на підставі рішення виконкому Єлизаветівської сільської Ради народних депутатів № 4 від 24.01.1996 та автомобіль ГАЗ 31029, рік випуску 1993, реєстраційний номер НОМЕР_1, шасі НОМЕР_3, VIN НОМЕР_2, належний ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5, виданого 04.11.2004 Дніпродзержинськ - МРЕВ ДАІ УМВС України в Дніпропетровській обл.

Щодо позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім'єю, як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу представник відповідача зазначає, що позивач у позовній заяві прохає суд встановити факт проживання однією сім'єю, як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 з ОСОБА_6 без зазначення періоду проживання.

При цьому, згідно тексту позовної заяви при викладені обставин позивач зазначає, що нібито з червня 1988 року вона ОСОБА_1 та ОСОБА_6 стали проживати однією сім'єю без реєстрації шлюбу та постійно і безперервно проживали до дня смерті ОСОБА_6, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3.

В період з 1988 рік до 01.01.2004 року діяв КпШС України, який не тільки не регулював та не визнавав відносини між чоловіком та жінкою без реєстрації шлюбу, але і не встановлював фактів проживання однією сім'єю, як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу та не наділяв цих осіб спільних правами та обов'язками.

Оскільки Сімейний кодекс набрав чинності з 01 січня 2004 року і зворотної сили не має, то положення ст.74 цього Кодексу застосовують виключно до правовідносин, які виникли після дати набрання ним законної сили.

Таким чином, факт перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах з червня 1988 року по 01 січня 2004 року не може бути підставою для застосування положень Сімейного кодексу України щодо майна, набутого до набрання ним чинності, оскільки, як зазначалось вище, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, а нормами чинного на той час Кодексу про шлюб та сім'ю України визнання майна спільною сумісною власністю жінки та чоловіка, що проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, не передбачено.

Заперечуючи проти позовних вимог про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_1 представник відповідача посилається на те, що як КпЗШ України, так і СК України визнавав шлюбом сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований в органах реєстрації актів цивільного стану (ст. 6 КпШЗ України та ст. 21 СК України), ані КпШЗ України, ані СК України не визнавав факт проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу - шлюбом.

Крім того, оскільки земельна ділянка площею 0,150 га, яка розташована на території АДРЕСА_2, Дніпропетровської області, для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства була передана власність ОСОБА_6, в порядку реалізації права на безкоштовну приватизацію землі, на підставі рішення виконкому Єлизаветівської сільської Ради народних депутатів № 4 від 24.01.1996, тому вказана земельна ділянка є його особистою власністю.

Так як на час смерті ОСОБА_6 не набув права власності на об'єкт нерухомості - садибний (індивідуальний) житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 та це право не було зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тому даний об'єкт нерухомості не може бути об'єктом спільного майна.

ОСОБА_1 не надала доказів на підтвердження факту спільного джерела набуття автомобіля ГАЗ 31029, рік випуску 1993. При цьому місце реєстрації позивача є АДРЕСА_1, а ОСОБА_6, до дня його смерті: АДРЕСА_2. Враховуючи вказані факти, позовна вимога про визнання за позивачем права власності на Ѕ частку вказаного автомобіля не підлягає задоволенню.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів її проживання з ОСОБА_6 однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. При цьому ОСОБА_6 ніколи не знаходився у безпорадному стані, самостійно забезпечував умови свого життя до моменту смерті, а більш того не потребував стороннього догляду, допомоги та піклування, а тому відсутні правові підстав для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцем за законом права на спадкування.

19 вересня 2018 року позивачем подано до суду відповідь на відзив де зазначено, що стосовно її вимоги щодо встановлення факту проживання однією сім'єю, як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу, хоча з 1988 року по 01.01.2004 на законодавчому рівні не було врегульовано поняття цивільного шлюбу, але були визначені ознаки сім'ї. Більше того, в своєму позові вона просить визнати факт який має юридичне значення, а саме факт їх спільного проживання, тобто факт створення та існування сім'ї між нею та ОСОБА_6

Стосовно позовної вимоги про визнання спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_1 позивач зазначає, що особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

В своїх позовних вимогах позивач просить визнати факт проживання однією сім'єю з ОСОБА_6 та поділити майно, яке було придбано ними за час спільного проживання без реєстрації шлюбу, а саме будинок з господарськими спорудами, розташований на земельній ділянці площею 0,15 га, а тому поділ нерухомого майна без поділу земельної ділянки на якому дане майно розташоване, не є можливим та потребує обов'язкового поділу земельної ділянки у відповідності до частки у нерухомому майні.

22 листопада 2018 року ухвалою судді Петриківського районного суду Дніпропетровської області справу призначено до судового розгляду.

В судовому засіданні позивач та її представники ОСОБА_2 і ОСОБА_3 підтримали свої позовні вимоги посилаючись на обставини викладені в позовній заяві та відповіді на відзив.

Відповідач в судове засідання не заявився та його представник адвокат Стребіж А.О. заперечуючи проти позову посилалась на обставини викладені в відзиві на позов.

Представник Єлизаветівської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області, будучи повідомленим про час та місце проведення судового засідання про, що свідчить повідомлення про вручення поштових відправлень про направлення судових повісток (68, 95, 220, 234, 238) в судове засідання не з'явився.

На підставі ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України суд продовжує розгляд справи без представника Єлизаветівської сільської ради Петриківського району.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Петриківської державної нотаріальної контори не з'явився та надав до суду заяву про розгляд справи без його участі (а.с.69, 157).

І. Вирішуючи спір в частині позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім'єю, як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 з ОСОБА_6 та визнання майна, належного ОСОБА_6, а саме: земельної ділянки зі збудованим але не прийнятим в експлуатацію житловим будинком, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 та автомобіля ГАЗ 31029 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_1, а також визнання за позивачем як співзабудовником, право на Ѕ частину збудованого за час сумісного проживання із ОСОБА_6, але не прийнятого в експлуатацію садибного (індивідуального) житлового будинку, на Ѕ частку вказаної земельної ділянки та право власності на Ѕ частку автомобіля ГАЗ 31029, суд виходить з наступного.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 1 статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Заслухавши пояснення учасників судового засідання та дослідивши матеріали справи судом встановлено наступні обставини.

16 травня 1985 року ОСОБА_6 розірвав шлюб із ОСОБА_7, що підтверджується Свідоцтвом про розірвання шлюбу виданим Дніпровським відділом РАІДС м. Дніпродзержинська від 16 травня 1985 року НОМЕР_6. 06 серпня 1987 року ОСОБА_1 розірвала шлюб з ОСОБА_8, що підтверджується Свідоцтвом про розірвання шлюбу виданим Відділом РАЦС Дніпровського райвиконкому м. Дніпродзержинська від 06 серпня 1987 року НОМЕР_7 (а.с. 9-10).

Свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_12 в судовому засіданні підтвердили факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_6 з 1987 року до смерті останнього, фактично однією сім'єю. Спільне будівництво ними житлового будинку в с. Єлизаветівка.

Свідок ОСОБА_13 пояснив, що належна йому земельна ділянка в с. Єлизаветівка прилягає до земельної ділянки, яку обробляли ОСОБА_6 та ОСОБА_1 Фактично вказані особи почали обробіток земельної ділянки з 1987 року використовуючи земельну ділянку в теплу пору року як дачу, а після будівництва будинку, проживали там постійно.

ОСОБА_14 даючи пояснення як свідок показав, що з 2015 року він неодноразово, власним автомобілем, відвозив ОСОБА_6 до різних медичних закладів, так як, за станом здоров'я, останній не міг керувати автомобілем. При цьому ОСОБА_6 постійно супроводжувала ОСОБА_1

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснив, що він є двоюрідним братом ОСОБА_1 Фактично позивач з ОСОБА_6 почали спільно проживати з 1987 року. Вони разом, власними силами, будували будинок в с. Єлизаветівка. Він допомагав в будівництві даного будинку виконуючи деякі будівельні роботи. Коли він востаннє бачив ОСОБА_6 - в січні 2018 року, останній вже не міг сам пересуватись, ОСОБА_1 доглядала його.

ОСОБА_15 в судовому засіданні пояснила, що її мати ОСОБА_1 з 1987 року почала разом проживати з ОСОБА_6 Вони підтримували фактичні сімейні стосунки. Спільними зусиллями, за спільні кошти вони почали будівництво житлового будинку в с. Єлизаветівка. При цьому її мати ОСОБА_1 продала власний автомобіль та гараж, а кошти було витрачено на будівництво. З 2010 року стан здоров'я ОСОБА_6 різко погіршився. Йому було проведено операції. Він мав онкологічні захворювання. Останні два місяці свого життя він почував себе дуже погано: він майже не спав, відпочивав лише сидячи та потребував сторонньої допомоги. Ввесь час, протягом якого ОСОБА_6 хворів його доглядала ОСОБА_1

Згідно довідок виданих Єлизаветівською сільською радою ОСОБА_6 до дня смерті був зареєстрований та проживав за адресою АДРЕСА_2. Разом з ним з 1988 року проживала ОСОБА_1 (а.с. 7-8).

Факт спільного проживання ОСОБА_6 та ОСОБА_1 підтверджується дослідженими в судовому засіданні фототаблицею (а.с. 164-185).

Згідно державного акту про право приватної власності на землю ОСОБА_6, на підставі рішення виконкому Єлизаветівської сільської ради № 4 від 24.01.1996 набув у власність земельну ділянку площею 0,150 га, яка розташована на території АДРЕСА_2 (а.с. 11-12).

На підставі біржової угоди від 04.11.2004 ОСОБА_6 набув у власність автомобіль ГАЗ 31029, рік випуску 1993, реєстраційний номер НОМЕР_1, шасі НОМЕР_3 VIN НОМЕР_2 (а.с. 17-18).

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 помер, про що Петриківським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області зроблено відповідний актовий запис № 60 від 08 лютого 2018 року, та видано Свідоцтво про смерть серія НОМЕР_8 (а.с. 37).

Таким чином, ОСОБА_1 фактично проживала з 1988 року разом із ОСОБА_6 до його смерті.

Згідно свідоцтва про народження від 20.01.1979 року ОСОБА_6 є батьком ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 87).

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист прав і свобод людини і громадянина судом (стаття 55).

Стаття 5 ЦПК України визначає способи захисту, які застосовуються судом. Так, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

При цьому відповідно до приписів статтей 12 та 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Правовідносини, що виникли між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 починаючи з 1988 року підпадають під правове регулювання Кодексу про шлюб та сім'ю України та відповідні положення Закону України «Про власність».

Кодексом про шлюб та сім'ю України регулювались відносини щодо встановлення порядку та умови одруження, регулювання особистих і майнових відносин, які виникають у сім'ї між подружжям, між батьками і дітьми, між; іншими членами сім'ї, відносин, які виникають у зв'язку з усиновленням, опікою та піклування, прийняттям дітей на виховання, порядок і умови припинення шлюбу, порядок реєстрації актів цивільного стану (ст. 2 КпШС України).

За загальним правилом дії законів та інших правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності.

За таким же правилом застосовуються положення ст. 74 СК України, тобто виключно до правовідносин, які виникли після дати набрання ним чинності.

Отже, позовні вимоги про встановлення факту спільного проживання ОСОБА_6 та ОСОБА_1 однією сім'єю до 01 січня 2004 року, не відповідають положенням законодавством України, яке діяло до 2004 року, встановлення такого факту не має правового значення (правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 17.10.2018 справа № 200/21452/15-ц).

Вирішуючи дане питання в контексті встановлення даного факту, як юридичного факту, що є підставою для визнання належного ОСОБА_6 майна спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_1 слід приймати до увагу нормативне обґрунтування позивачем даних позовних вимог.

Так позивач зазначає, що відповідно до роз'яснень, що містяться в п.12 постанови Пленуму ВС «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України» від 12.06.98 №16 (у редакції, яка була чинною на момент спірних правовідносин), спори про поділ майна осіб, які живуть однією сім'єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі, мають вирішуватися згідно з п.1 ст.17 закону «Про власність», відповідних норм ЦК Української РСР та з урахуванням п.5 постанови Пленуму Верховного Суду «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» від 22.12.95 №20. Правила стст.22, 28, 29 КпШС в цих випадках не застосовуються.

Так, згідно із ч.1 ст.17 Закону «Про власність», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Частиною 2 ст.112 ЦК Української РСР 1963 року визначено, що сумісною власністю є спільна власність без визначення часток.

За змістом п.5 постанови Пленуму ВС від 22.12.95 №29 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), розглядаючи позови, пов'язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст.16 закону «Про власність», ст.22 КпШС), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п.1 стст.17, 18, п.2 ст.17 закону «Про власність»), тощо.

Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

У зв'язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, слід установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці.

Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін. (правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові № 6-135цс13 від 25.12.2013).

Отже, обґрунтування позовних вимог щодо визнання майна, належного ОСОБА_6, спільною сумісною власністю подружжя та визнання за ОСОБА_1 права на частку в ньому наявністю факту проживання однією сім'єю, як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 з ОСОБА_6 не ґрунтуються на законі та не відповідають фактичним обставинам, встановленим в судовому засіданні.

При цьому слід зазначити що ототожнення факту проживання осіб однією сім'єю до 01 січня 2004 року та такого факту після 01 січня 2004 року помилкове, оскільки вони є різними за правовим визначенням та за правовими наслідками.

Важливою обставиною для вирішення даного позову є невизначеність позовних вимоги щодо встановлення вказаного факту, а саме, в частині не зазначення позивачем періоду (часового проміжку) спільного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_6

Крім того, суперечливою є вимога про визнання майна, належного ОСОБА_6, спільною сумісною власністю подружжя, оскільки позивачем заперечується факт укладення шлюбу між нею та ОСОБА_6

Таким чином, співставляючи заявлені позовні вимоги, їх правове обґрунтування та встановлені в судовому засіданні обставини, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 у вигляді, в якому вони заявлені такими, що задоволенню не підлягають.

Окремо щодо визнання спільною сумісною власністю земельної ділянки та збудованого, але не прийнятого в експлуатацію житлового будинку, суд виходить з наступного.

Майном відповідно до ч. 1 ст. 190 та ст. 179 ЦК України є окремі речі, сукупність речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинку з юридичної точки зору, об'єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки, відтак є майном, яке за умов, передбачених законом, може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.

При цьому будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження будівництва, виконаних робіт, опису нерухомості чи стану готовності щодо спірного малоповерхового житлового будівництва з господарськими будівлями та спорудами, розташованих за адресою: АДРЕСА_2, позивачем суду не надано.

Суд не приймає на підтвердження вказаного факту висновок про вартість об'єкта оцінки, оскільки він не відповідає правилам доказування даних фактів (а.с. 39-40).

ІІ. Вирішуючи позовні вимоги щодо зміни черговості одержання права на спадщину, суд виходить з наступного.

Згідно с. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (ст. 1264 ЦК України)

Відповідно до частини другої статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Таким чином, судовий порядок зміни черговості застосовується на підставі задоволення позову спадкоємця наступних черг до спадкоємців тієї черги, які безпосередньо закликаються до спадкування. Право на пред'явлення позову про зміну черговості спадкування мають лише спадкоємці за законом.

При цьому у пунктах 2 та 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» надано такі роз'яснення:

-якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім'єю;

-при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом.

Для встановлення фактів за вказаною позовною вимогою сторонами надано відомості про отриману пенсію за віком при повному стажі ОСОБА_1 за період з вересня 2008 по грудень 2010 та пенсію за віком ОСОБА_6 за період з 2002 по лютий 2018 (а.с. 13-15, 210-217).

Згідно довідки в Петриківського сектору обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області ОСОБА_1 отримала одноразову грошову допомогу на поховання ОСОБА_6 (а.с 38).

Згідно епікризів від 16.04.2010, 24.07.2015 та виписок із медичної картки ОСОБА_6 за період з 24.03.2016 до 26.05.2017 (а.с. 19-32, 146) з квітня 2010 ОСОБА_6 неодноразово перебував на лікуванні в КЗ «Дніпродзержинській міській лікарні №7» Дніпропетровської обласної ради з діагнозом КТ-ознаки аномалії сечовивідної системи в зв'язку з чим йому було проведено оперативне втручання. Крім того ОСОБА_6 постійно хворів на: ішемічну хворобу серця: дифузний кардіосклероз, недостатність АВ клапану 3 ст., атеросклероз аорти, серцеву недостатність II А ст. збереженою систолічною функцією лівого шлуночка, цукровий діабет 2 типу, гіпертонічною хворобою II ст. Також в нього була аномалія розташування нирок та хронічний пієлонефрит.

Відповідно до даних з КЗ «КОД» ДО від 21.02.2018 у ОСОБА_6 діагностували плоско клітинний неороговіваючий рак зі схильністю до ороговівання (а.с. 34).

Згідно довідок Єлизаветівської амбулаторії під час спостереження за хворим ОСОБА_6, ОСОБА_1 приймала участь у догляді та лікуванні хворого, отримувала для нього інсулін (а.с. 36, 137).

Рішеннями Єлизаветівскьої сільської ради від 21.07.2016, 29.08.2016, 22.02.2017 та в травні 2006 року ОСОБА_6, як особі яка потребує матеріальної допомоги, надавалась матеріальна допомога на лікування та придбання медикаментів (а.с. 115-119, 138-145).

Отже, з вивчених матеріалів жодним чином не вбачається, що позивач вживала будь-яких заходів для реалізації свого спадкового права щодо спадкування, зокрема щодо звернення до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6

Крім того, юридичний факт проживання позивача зі спадкодавцем однією сім'єю, як підстава для віднесення позивача до спадкоємців четвертого черги згідно положень ст. 1264 ЦК України, в передбаченому порядку не встановлено та за даним позовом не заявлено.

Щодо можливості зміни черговості одержання права на спадкування правова Верховним Судом сформована наступна позиція (постанова від 17.10.2018 справа № 200/21452/15-ц): підставами для задоволення такого позову є сукупність юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: здійснення опіки над спадкодавцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами); матеріальне забезпечення спадкодавця; надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження, - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; тривалий час здійснення зазначених вище дій; безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.

Для задоволення таких позовних вимог необхідна наявність всіх п'яти вищезазначених обставин.

Оцінивши надані сторонами докази та аналізуючи їх кожен окремо та в сукупності суд приходить до висновку, що позивачем не надано належних допустимих та достатніх доказів факту здійснення опіки ОСОБА_1 над ОСОБА_6, матеріального забезпечення спадкодавця, надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тривалого часу здійснення цих дій, безпорадного стану спадкодавця.

У пункті 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснено, що безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Безпорадний стан необхідно доказувати відповідними записами в медичних документах, проте надані позивачем докази свідчать про наявність у ОСОБА_6 за життя ряду тяжких хвороб та динамічного погіршення його стані здоров'я до моменту смерті, однак, вказаних відомостей недостатньо для однозначного висновку про перебування ОСОБА_6, протягом тривалого часу, в фізично безпомічному стані.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 щодо зміни черговості одержання права на спадщину безпідставні та задоволенню не підлягають.

Відповідно до п. 2 ч.2 ст. 141 ЦПК України, у разі відмови в позові, судовий збір покладається на позивача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 12, 13, 81, 89, 264, 280-283 ЦПК України, суд -

Ухвалив:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на майно як на частку в спільній сумісній власності та зміну черговості одержання права на спадкування за законом, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Єлизаветівська сільська рада та Петриківська державна нотаріальна контора, відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення буде складено 5 квітня 2019 року.

Суддя: В. О. Говоруха