Рішення № 80982432, 14.02.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2019 року Справа № 160/9425/18 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Кучма К.С., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (мікр-н 5-й ЗарічнийАДРЕСА_1, м.Кривий Ріг, 50081; РНОКПП 24411074357) до відповідача-1 - Міністерства оборони України (пр.Повітрофлотський, буд.6, м.Київ, 03168; код ЄДРПОУ 22990305), відповідача-2 - Дніпропетровського обласного військового комісаріату Міністерства оборони України (вул.Шмідта, буд.16, м.Дніпро, 49006; код ЄДРПОУ 08353525), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Адміністрація державної прикордонної служби України (вул.Володимирська, буд.26, м.Київ, 01601; код ЄДРПОУ 00034039) про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом, в якому просить: визнати протиправними дії відповідачів, викладені у листі Дніпропетровського обласного військового комісаріату від 23.01.2018 року №7/10201/7, та у листі №7/13709/7 від 25.10.2018 року щодо можливості виплати йому одноразової грошової допомоги та зобов'язати відповідача-2 розглянути його заяву про виплату одноразової грошової допомоги та надати висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги та додані до нього документи до Департаменту фінансів Міністерства оборони України; визнати наявність компетенції (повноважень) у Міністерства оборони України щодо нарахування та виплати йому одноразової грошової допомоги внаслідок настання III групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності та зобов'язати відповідача-1 здійснити нарахування та виплату йому одноразової грошової допомоги внаслідок настання III групи інвалідності, у зв’язку з виконанням обов'язків військової служби, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності - 23 червня 2016 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у червні 2016 року йому було встановлено ІІІ групу інвалідності, внаслідок поранення, контузії, захворювання, що пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, а саме у Афганістані, тому він набув право на отримання одноразової грошової допомоги. Для отримання допомоги він звернувся до відповідача-2 та надав усі визначені документи, які повинні були направитися до відповідача-1 щодо прийняття ним рішення про призначення та виплату позивачу одноразової грошової допомоги у разі інвалідності. Але, листом від 23.01.2018 року відповідачем-2 було повідомлено, що документи надіслано до Департаменту фінансів Міністерства оборони України, проте за результатами розгляду, документи повернуто без реалізації, враховуючи, що вони надіслані не за належністю, тобто, особам звільненим з прикордонних військ виплату одноразової грошової допомоги здійснює Адміністрація Державної прикордонної служби України. Позивач вважає дії відповідачів протиправними, а тому звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Від відповідачів до суду повернулися рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, в яких зазначено, що 02.01.2019 року уповноваженою особою відповідача-1 та 03.01.2019 уповноваженою особою відповідача-2 отримано копії ухвал суду від 17.12.2018 року щодо відкриття провадження у адміністративній справі та отримано копії позовних заяв з додатками (а.с.33-34).

Проте, до теперішнього часу відповідачами не подано до суду відзивів на позовну заяву.

До суду від третьої особи надійшли пояснення, в яких зазначено, що позивач військову службу в Адміністрації Держприкордонслужби чи органах Держприкордонслужби України не проходив, жодних розрахунків під час його звільнення з військової служби третьою особою не здійснювалось. Наголошує, що відсутні нормативні приписи, які зобов'язують, або надають повноваження Адміністрації Держприкордонслужби України виплачувати одноразову грошову допомогу військовослужбовцям колишніх Прикордонних військ КДБ СРСР.

Третя особа зазначає, що відповідно до наданих позивачем документів, він дійсно проходив військову службу у військовій частині №2042, що входила до складу Прикордонних військ КДБ СРСР, які були складовою частиною Збройних Сил СРСР. Отже, призив позивача на строкову військову службу та звільнення з цієї служби здійснювалися на підставі наказів Міністра оборони колишнього СРСР, тому згідно із законодавством він перебував на військовому обліку у відповідному військовому комісаріаті Міністерства оборони України. Враховуючи вищенаведене, третя особа вважає, що виконання обов'язку щодо виплати грошової допомоги покладено саме на Міністерство оборони України, доказів протиправності рішень, дій чи бездіяльності Адміністрації Держприкордонслужби в позові не наведено, а тому просить врахувати дані пояснення при розгляді адміністративної справи.

Відповідно до ч.2 ст.175 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву, у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Частиною 4 ст.159 КАС України встановлено, що неподання суб’єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві, позицію третьої особи, викладену у письмових поясненнях, дослідивши письмові докази, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об’єктивному розгляді обставин справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.12-14), під час проходження військової служби з 14.05.1986 року по 17.05.1988 року, приймав участь у бойових діях, виконував інтернаціональний обов'язок в Республіці Афганістан в складі в/ч 2042 з 17.11.1986 року по 17.05.1988 року, що підтверджується копією військового квитка серії НУ №9812115 (а.с.15-17), копією посвідчення учасника бойових дій серії АБ №167134 (а.с.18), копією довідки РВК №1/741 від 12.10.2017 року та копією довідки РВК №1/742 від 12.10.2017 року (а.с.20).

Під час проходження військової служби позивач перебував на стаціонарному лікуванні в пункті медичної допомоги з 12.05.1987 року по 17.05.1987 року з діагнозом: «Контузія. Струс головного мозку легкого ступеню тяжкості». Контузія отримана при виконанні інтернаціонального обов'язку на території Республіки Афганістан, що підтверджується копією архівної довідки №4/2516 від 14.06.2011 року (а.с.21).

Згідно із копією виписки з акту огляду МСЕК до Довідки серії 12ААА №394414 від 23.06.2016 року, позивачу було встановлено ІІІ групу інвалідності з 20.05.2016 року (а.с.25-26), що також підтверджується копією посвідчення інваліда війни 3-ї групи (а.с.19).

Матеріалами справи підтверджується, що позивач звернувся до уповноваженого органу Дніпропетровського обласного військового комісаріату Міністерства оборони України щодо отримання одноразової грошової допомоги, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» №975 від 25.12.2013 року, у зв’язку із встановленням III групи інвалідності від поранення, контузії, захворювання, пов'язаних із участю в бойових діях і перебуванні на території інших держав.

Проте, від відповідача-2 було отримано лист №7/10201/7 від 23.01.2018 року, в якому повідомлено, що документи позивача було надіслано до Департаменту фінансів Міністерства оборони України, та за результатами розгляду документи були повернуті без реалізації, як такі, що надіслані не за належністю, а саме, документи підтверджують проходження служби у Прикордонних військах КДБ СРСР (в/ч 2042), тому відповідно до наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 0.05.2014 року № 51 «Про організацію в Державній прикордонній службі України роботи з призначення та виплати одноразової грошової допомоги», виплата одноразової грошової допомоги здійснюється особам звільненим з прикордонних військ (а.с.28-29).

Не погоджуючись із отриманою відповіддю позивач 17.10.2018 року звернувся до уповноваженого органу відповідача-2 щодо надання протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов’язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум. Але, листом від 25.10.2018 року №7/13709/7 Дніпропетровським обласним військовим комісаріатом Міністерства оборони України було повідомлено, що він не приймає рішення щодо призначення та про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, передбаченої ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон №2011-XII), за дорученням Департаменту фінансів Міністерства оборони України, про результати розгляду документів було повідомлено у попередньому листі (а.с.30).

Вирішуючи даний спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до положень п.1 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №393 від 17.07.1992 року, для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ», особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ до вислуги років зараховуються, зокрема, дійсна військова служба у Радянській армії та Військово-Морському флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР та інші види служби і періоди роботи, які відповідно до законодавства колишнього СРСР зараховувалися до вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. Вислуга років (у тому числі на пільгових умовах) у цьому випадку обчислюється у порядку, встановленому законодавством колишнього СРСР, якщо цією постановою не передбачено більш пільгових умов зарахування до вислуги років часу служби для призначення пенсій військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що законодавцем передбачено прирівняння соціального захисту військовослужбовців Радянської армії до військовослужбовців Збройних Сил України.

Зважаючи на викладене, обов’язок щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги покладено саме на Міністерство оборони України, що також підтверджується тим, що позивач перебуває на військовому обліку у відповідному комісаріаті Міністерства оборони України і причинний зв’язок отриманих ним поранень під час виконання обов’язків військової служби і період перебування в Афганістані встановлено протоколом Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України №1707 від 19.04.2016 року (а.с.23).

Згідно із ст.41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону №2011-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Згідно із п.4 ч.2 ст.16 Закону №2011-XII, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Пунктом 3 ст.1 ч.16-2 вищезазначеного Закону встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі: 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

ОСОБА_1, якому встановлена ІІІ група інвалідності з 23.06.2016 року внаслідок контузії, отриманої під час проходження військової служби, має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців», у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.

Відповідно до ч.6 ст.16-3 Закону №2011-XII, одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.

Відповідно до ч.9 ст.16-3 зазначеного Закону, порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Так, механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, визначений Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975 (далі - Порядок №975).

Пунктом 11 Порядку №975 передбачено, що військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності. До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

Пунктом 13 Порядку №975 визначено, що керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Відповідно до п.4.7 Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, затвердженого наказом Міністерства оборони України 14.08.2014 р. №530, яке набрало чинності 11.11.2014 року, документи на одержання одноразової грошової допомоги в разі встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності особам, звільненим з військової служби (зборів, резерву), оформляє та подає в Департамент фінансів Міністерства оборони України обласний військовий комісар за місцем проживання цих осіб.

Таким чином, системний аналіз наведених норм свідчить про те, що заява на отримання одноразової грошової допомоги, у разі встановлення інвалідності, та необхідний перелік документів подається до обласного військового комісару, який надає висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, та додані до нього документи у 15-денний строк до Департаменту фінансів Міністерства оборони України. У свою чергу, Міністерство оборони України призначає і виплачує одноразову грошову допомогу.

Отже, судом встановлено, що Дніпропетровський обласний військовий комісаріат висновок щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги розпорядникові бюджетних коштів надавав, проте, отримавши документи позивача, відповідач-1 не здійснив жодних дій щодо захисту прав позивача, а саме, повернув без реалізації, із зазначенням, що документи надіслані не за належністю.

Щодо посилання відповідачем-1, що заява ОСОБА_1 з документами подані не за належністю, суд зазначає наступне.

Статтями 1, 2 Угоди між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні і правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей, яка набула чинності для України 14.02.1992 року, встановлено, що за військовослужбовцями, особами, які звільнились з військової служби і проживають на території держав-учасниць Співдружності, а також членами їхніх сімей зберігаються права і пільги, встановлені раніше законами та іншими нормативними актами колишнього Союзу РСР. Односторонні обмеження зазначених прав і пільг військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей не допускаються.

Держави Співдружності своїм законодавством встановлюють і забезпечують всю повноту політичних, соціально-економічних та особистих прав і свобод військовослужбовцям, особам, звільненим з військової служби, та членам їхніх сімей відповідно до норм міжнародного права і положень цієї Угоди.

Статтею 4 зазначеної Угоди передбачено, що держави-учасниці Співдружності беруть на себе зобов'язання у 1992 році розробити і прийняти взаємопогоджені законодавчі акти про соціальний захист військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей.

Законом України «Про ратифікацію Протоколу до Угоди між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей» від 14.02.1992 року, 07.06.2001 р. №2495-ІІІ ратифіковано Протокол до Угоди між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14.02.1992 року.

Відповідно до ст.1 даного Протоколу, на громадян, які проходили військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР та які переведені (зараховані) на військову службу в Збройні Сили, інші війська, інші військові формування та органи держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, при їх переїзді на постійне місце проживання з однієї Держави Співдружності до іншої поширюються права та пільги, гарантії та компенсації, встановлені законодавством та іншими нормативними правовими актами для військовослужбовців Держави Співдружності, обраної для постійного проживання.

Таким чином, наведеними вище міждержавними Угодами не встановлено порядок отримання одноразової грошової допомоги, однак, зазначеними актами гарантується кожному військовослужбовцю, який проходив військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР, право на отримання пільг, гарантій та компенсацій на території тієї держави Співдружності, на якій він проживає.

В свою чергу, право на отримання одноразової грошової допомоги військовослужбовцю, якому встановлено інвалідність внаслідок виконання обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії закріплене у ст.16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядками №499 і №975.

Частиною 5 ст.17 Конституції України встановлено що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно із ст.1 Закону №2011-XII, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Отже, враховуючи, що ОСОБА_1 отримав інвалідність внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, суд вважає, що він має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно із ст.16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013 року, оскільки законодавцем передбачено прирівняння соціального захисту військовослужбовців Радянської армії до військовослужбовців Збройних Сил України та встановлено обов'язок саме на Міністерство оборони України щодо прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, у зв'язку з встановленням інвалідності, пов'язаної із виконанням обов'язків військової служби під час здійснення інтернаціонального зобов'язання.

На підставі вищевикладеного, посилання Дніпропетровського обласного військового комісаріату у листі від 23.01.2018 року №7/10201/7, та позиція Департаменту фінансів Міністерства оборони України, що позивач повинен був звернутися до Державної прикордонної служби України для вирішення питання по суті є протиправними, тому суд визнає дії відповідачів щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової допомоги протиправними.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту), яка гарантує, що кожен, чиї права та свободи визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним засобом необхідно розуміти таке, що призводить до потрібних результатів, наслідків, що дають найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

З метою захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Дніпропетровський обласний військовий комісаріат повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо виплати одноразової грошової допомоги внаслідок настання III групи інвалідності, у зв’язку з виконанням обов'язків військової служби, та надати висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, разом із поданими до нього документами, до Департаменту фінансів Міністерства оборони України, з урахуванням висновку суду.

Щодо позовних вимог про визнання наявності компетенції (повноважень) у Міністерства оборони України щодо нарахування та виплати йому одноразової грошової допомоги внаслідок настання III групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, суд зазначає наступне.

Суд також зазначає, що компетенція - це сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Під компетенційними спорами розуміються спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі делегованих повноважень.

Компетенцію державного органу чи посадової особи становлять їхні повноваження, визначені законом. Внаслідок різного тлумачення законодавства компетенція суб'єктів владних повноважень може перетинатися, внаслідок чого виникає компетенційний спір.

Завдання суду у компетенційних спорах, з урахуванням загального завдання адміністративного судочинства, розв'язати законодавчі колізії, а також, усунути наслідки дублювання повноважень.

При цьому, позивачем у компетенційних спорах є суб'єкт владних повноважень, якщо він вважає, що інший суб'єкт владних повноважень, відповідач, своїм рішенням або діями втрутився у його компетенцію або у випадку, коли прийняття такого рішення чи вчинення дій є його прерогативою.

Таким чином, суд вважає, що спори, визначені п.5 ч.1 ст.5 КАС України, можуть виникати внаслідок різного тлумачення суб'єктами владних повноважень законодавства щодо їхньої компетенції на вирішення певних питань у сфері управління. Також спори з приводу компетенції виникають у разі виявлення привласнення повноважень іншого суб'єкта владних повноважень або перевищення власних повноважень.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Отже, вирішуючи даний спір по суті заявлених позовних вимог, надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд не перевіряє наявність чи відсутність компетенції (повноважень) у Міністерства оборони України, а перевіряє чи діяв відповідач, як суб’єкт владних повноважень у спосіб, визначений Конституцією та законами України.

Таким чином, позовні вимоги про визнання наявності компетенції (повноважень) у відповідача-1, не підлягають задоволенню, оскільки такі функції прямо визначені Законом України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців», та встановлені Порядком №975. Але, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача-1 розглянути питання щодо нарахування та виплату позивачу одноразової грошової допомоги внаслідок настання III групи інвалідності, у зв’язку з виконанням обов'язків військової служби, на дату встановлення інвалідності - 23 червня 2016 року, з урахуванням висновків суду

Частиною 2 ст.6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до п.п.21, 24 рішення у справі “Федоренко проти України” (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі "Стреч проти Сполучного Королівства" (“STRETCH v. THE UNITED KINGDOM” № 44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини “Фон Мальтцан та інші проти Німеччини”).

Суд робить висновок, що певні законні очікування заявника підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY " № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20.02.20018 року у справі №813/1576/17.

Згідно із ч.1 ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно із ст.76 КАС України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що даний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з викладених вище підстав.

На підставі викладеного, та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 134, 139, 159, 205, 241-246, 250, 262, 263 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Міністерства оборони України та Дніпропетровського обласного військового комісаріату Міністерства оборони України щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, викладеної у листі від 23.01.2018 року №7/10201/7 та у листі від 25.10.2018 року №7/13709/7.

Зобов'язати Дніпропетровський обласний військовий комісаріат Міністерства оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про виплату одноразової грошової допомоги внаслідок настання III групи інвалідності, у зв’язку з виконанням обов'язків військової служби, та надати висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, разом із поданими до нього документами до Департаменту фінансів Міністерства оборони України, з урахуванням висновків суду.

Зобов'язати Міністерство оборони України розглянути питання щодо нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги внаслідок настання III групи інвалідності, у зв’язку з виконанням обов'язків військової служби, на дату встановлення інвалідності - 23 червня 2016 року, з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позову – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 КАС України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційної-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.

Суддя Кучма К.С.