Рішення № 80976772, 06.02.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 лютого 2019 року м. Київ № 320/176/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В., при секретарі судового засідання Волощук В.В.,

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

від відповідача - Павлович Д.М.,Огнарьов Є.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_5

до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області

про визнання протиправним та скасування наказу та визнання протиправним дій,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_5 (далі - позивач) з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу від 03.12.2018 № 2643 "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи-платника податків ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_1)" (далі - наказа № 2643); визнання протиправними дії Головного управління ДФС у Київській області з проведення документальної позапланової перевірки фізичної особи - платника податків ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_1) за наказом від 03.12.2018 № 2643.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем порушено порядок проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, оскільки перевірка була розпочата та завершена податковим органом до отримання позивачем наказу від 03.12.2018 № 2643. Так, як стверджує позивач, наказ від 03.12.2018 № 2643 та повідомлення від 03.12.2018 № 931/10-36-13-03 про початок проведення перевірки фактично були отримані ним 21.12.2018. Крім того, спірний наказ прийнято за відсутності законних підстав та поза межами наданих повноважень, адже підставою для перевірки відповідно до вимог п.п. 78.1.12. п. 78.1. ст. 78 Податкового кодексу України є саме наказ ДФС України.

Крім того, позивач вказав про наявність судової практики у справах щодо перевірки судами законності підстав, умов та порядку проведення документальної невиїзної перевірки та зазначив про аналогічну правову позицію, яка викладена у рішеннях Верховного Суду України від 27.01.2015 у справі № 21-425а, від 09.02.2016 у справі № 826/5689/13-а, від 16.02.2016 у справі № 826/12651/14, а також Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду від 05.05.2018 у справі № 810/3188/17.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.01.2019 відкрито спрощене позовне провадження у справі та призначено розгляд справи на 06.02.2019, а також запропоновано відповідачу надати суду відзив на адміністративний позов.

05.02.2019 відповідачем було надано суду відзив на позовну заяву, в якому податковий орган просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю з тих підстав, що наказ від 03.12.2018 № 2643 прийнято податковим органом правомірно. Зокрема, як зазначив відповідач, Державною фіскальною службою України було прийнято наказ від 30.11.2018 № 794 "Про проведення перевірки", відповідно до якого на підставі п.п. 78.1.12 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України начальника ГУ ДФС у Київській області зобов'язано забезпечити організацію та проведення працівниками ГУ ДФС у Київській області документальної позапланової невиїзної перевірки з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати передбачених Кодексом податків та зборів, а також дотримання іншого законодавства контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, платником податків - фізичною особою ОСОБА_5 Саме на виконання цього наказу та відповідно до вимог Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної фіскальної служби при організації, проведенні та реалізації матеріалів перевірок платників податків Головним управлінням ДФС у Київській області було прийнято наказ від 03.12.2018 № 2643.

Крім того, на думку відповідача, відповідно до вимог пункту 42.2 статті 42 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику). Отже, оскільки наказ від 03.12.2018 № 2643 було надіслано позивачу рекомендованим листом із повідомленням і як вбачається із роздруківки із веб-сайту Укрпошти про відстеження поштового відправлення з трек-номером 0315120279492 дане відправлення надійшло до точки видачі/доставки 06.12.2018, відповідачем виконано всі вимоги щодо строків направлення та вручення документів, що надають право на проведення перевірки. При цьому, на думку податкового органу, Головне управління ДФС у Київській області забезпечило вжиття заходів для своєчасного отримання платником податків поштового відправлення, що надає платнику можливість реалізувати свої права при проведенні перевірки відповідно до вимог пунктів 17.1.6, 17.1.7, 17.1.8 статті 17 Податкового кодексу України.

Також відповідач констатував, що позивач скористався своїм правом та подав заперечення на Акт, який було складено в результаті проведеної перевірки, що свідчить про відсутність порушеного права позивача на подання додаткових документів.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили суд позов задовольнити, пояснили, що проведення перевірки завершено та складено відповідний Акт перевірки. Також повідомили суду, що це вже шоста перевірка, яка проводиться щодо позивача з листопада 2016 року.

Представники відповідача проти позову заперечували з підстав та доводів, які наведені у відзиві на позовну заяву. Наполягали на тому, що сам факт своєчасного надіслання позивачу наказу і є дотриманням податковим органом вимог пункту 79.2 статті 79 ПК України.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доказам, суд встановив наступні обставини справи та правовідносини, що склалися між сторонами.

03 грудня 2018 року начальником ГУ ДФС у Київській області видано наказ № 2643 "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи-платника податків ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_1)"

Зі змісту цього наказу вбачається, що його прийнято на підставі вимог підпункту 78.1.12 пункту 78.1 статті 78, статті 79 Податкового кодексу України" та наказу Державної фіскальної служби України від 30.11.2018 № 794. У цей же день податковим органом винесено повідомлення від 03.12.2019 № 931/10-36-13-03 про проведення перевірки.

Як встановлено судом із наданого суду податковим органом фіскального чеку Укрпошти, спірний наказ про проведення перевірки та повідомлення про проведення перевірки направлені відповідачем позивачу засобом поштового зв'язку 03.12.2018 та отримано позивачем 21.12.2018, що підтверджується рекомендованим поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення за № 0315120279492 копія якого також надана відповідачем.

За результатами перевірки ГУ ДФС у Київській області прийнято Акт від 23.12.2018 року № 119/10-36-13-03/297990517 "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки платника податків - фізичної особи ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_1) щодо дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства і правильності визначення об'єкту оподаткування, повноти нарахування та сплати податків до бюджетів усіх рівнів за період з 01.01.2009 по 31.12.2015".

Оскільки позивач не погоджується із прийнятим наказом від 03.12.2018, а дії відповідача по проведенню перевірки вважає протиправними, він звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п.п. 20.1.4 п.20.1 ст.20 ПК України контролюючі органи мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до п.75.1 ст.75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до підпункту 75.1.2. статті 75 ПК України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Вичерпний перелік обставин, за наявності яких у контролюючого органу виникає право на здійснення документальної позапланової перевірки, закріплено у статті 78 Податкового кодексу.

Так, відповідно до підпункту 78.1.12 пункту 78.1 статті 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється, зокрема, у разі коли контролюючим органом вищого рівня в порядку контролю за діями або бездіяльністю посадових осіб контролюючого органу нижчого рівня здійснено перевірку документів обов'язкової звітності платника податків або матеріалів документальної перевірки, проведеної контролюючим органом нижчого рівня, і виявлено невідповідність висновків акта перевірки вимогам законодавства або неповне з'ясування під час перевірки питань, що повинні бути з'ясовані під час перевірки для винесення об'єктивного висновку щодо дотримання платником податків вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Наказ про проведення документальної позапланової перевірки в цьому випадку приймається контролюючим органом вищого рівня лише у тому разі, коли стосовно посадових осіб контролюючого органу нижчого рівня, які проводили документальну перевірку зазначеного платника податків, розпочато службове розслідування або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Тобто, відповідно до вимог даної норми проведення позапланової невиїзної перевірки саме на підставі п.п. 78.1.12 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України здійснюється лише на підставі наказу контролюючого органу вищого рівня в порядку контролю за діями або бездіяльністю посадових осіб контролюючого органу нижчого рівня, шляхом видачі відповідного наказу.

Наведена норма є спеціальною, якою безпосередньо врегульовано підставу проведення перевірки платника податку з питань та за період, перевірку яких вже здійснено, однак із неповним з'ясуванням під час такої перевірки питань, що повинні бути з'ясовані під час перевірки для винесення об'єктивного висновку щодо дотримання платником податків вимог законодавства або ж невідповідністю висновків такої перевірки вимогам законодавства.

В залежності від наявної підстави для перевірки, визначається зміст та межі самої перевірки і, відповідно, обсяг документів та фактичних обставин, що підлягають дослідженню в ході перевірки, що в свою чергу безпосередньо впливає на обсяг прав платника податків під час проведення позапланової перевірки.

Згідно із пунктом 78.4 статті 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Порядок та особливості проведення документальної невиїзної перевірки визначені у статті 79 ПК України.

Так, згідно з пунктом 79.1 статті 79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75. 1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Також, відповідно до пункту 79.2. ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Пунктом 42.2 статті 42 Податкового кодексу України передбачено, що документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.

Отже, документальна позапланова невиїзна перевірка платника податків ініціюється виключно у випадку наявності принаймні однієї з підстав, визначених у статті 78 Податкового кодексу України, та проводиться за умови вручення платникові податків до дати початку перевірки копії наказу про проведення перевірки.

З'ясовуючи, чи були дотримані контролюючим органом вимоги, з якими Податковий кодекс України пов'язує виникнення у контролюючого органу права приступити до здійснення перевірки платника податків, судом встановлено наступне.

Як вбачається з оспорюваного наказу ГУ ДФС у Київській області від 03.10.2018 № 2643, датою початку перевірки визначено 10.12.2018, тривалість перевірки становить три робочих дні.

Судом встановлено, що копію наказу ГУ ДФС у Київській області від 03.10.2018 №2643 було направлено за податковою адресою позивача рекомендованим поштовим відправленням з штриховим ідентифікатором № 0315120279492 та вручено позивачеві 21.12.2018, що підтверджується копією витягу із сервісу відстеження поштових відправлень ДП «Урпошта». Будь-яких інших доказів відносно того, що наказ був вручений позивачу в інший день податковим органом суду не надано.

Таким чином, з урахуванням вимог пункту 78.4 статті 78 та 79.2 статті 79 Податкового кодексу України, відповідач міг приступити до перевірки не раніше 22.12.2018.

Разом з цим, як вбачається з акта перевірки від 13.12.2018 №1119/10-36-13-03/НОМЕР_1, перевірку позивача на підставі оспорюваного наказу контролюючий орган розпочав 10.12.2018 та проводив по 12.12.2018.

Матеріалами справи підтверджується, що проведення документальної позапланової перевірки розпочалося 10.12.2018, в той час як наказ та повідомлення про проведення такої перевірки позивач отримав 21.12.2018. Тобто з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник не був ознайомлений.

Суд зазначає, що право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки виникає у контролюючого органу виключно за умови дотримання вимог пункту 78.4 статті 78 та пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України, якими передбачено, що з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вимог пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Аналогічну правову позицію в тотожних правовідносинах висловив Верховний Суд України у справах № 21-425а14, № 826/12651/14, а також Верховний Суд у справі № 810/3188/17.

Суд повністю відхиляє доводи відповідача з приводу того, що достатньою умовою для виникнення у контролюючого органу права на проведення перевірки є факт надсилання копії відповідного наказу, позаяк такі висновки відповідача спростовуються буквальним змістом вимог пункту 78.4 статті 78 та 79.2 статті 79 Податкового кодексу України.

Щодо зауважень відповідача про те, що відповідно пункту 42.2 статті 42 Податкового кодексу України наказ на перевірку вважається належним чином врученими, якщо він надісланий за адресою платника податків рекомендованим листом з повідомленням, суд зазначає, що одним з принципів, на яких ґрунтується податкове законодавство України, є принцип презумпції правомірності рішень платника податку.

Зміст вказаного принципу розкритий у підпункті 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, відповідного до якого у разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, рішення приймається на користь платника податків.

Суд зазначає, що встановлені Главою 8 розділу ІІ Податкового кодексу України правила щодо призначення та проведення перевірок є законодавчими гарантіями дотримання прав платників податків під час контролю за дотриманням вимог податкового та іншого законодавства, який здійснюється контролюючими органами в розумінні Податкового кодексу України в процесі адміністрування податків і зборів. Відповідні гарантії спрямовані на забезпечення нормального перебігу господарської діяльності платників податків, а так само на надання можливості платникові податків висловити свою незгоду із неправомірним, на його думку, проведенням контрольних заходів щодо такого платника.

За відсутності обов'язку у контролюючого органу повідомляти про перевірку до її проведення платник податків був би позбавлений права на оскарження наказу, бути присутнім під час проведення перевірки, реалізувати інші права та обов'язки, пов'язані з перевіркою.

Крім того, тлумачення вимог пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України, яке наводить відповідач, не відповідає меті перевірки, суттєво звужує (в окремих випадках взагалі позбавляє) права платника податків надати контролюючому органу пояснення та документи, які пов'язані з предметом перевірки, що допускає можливість недосягнення перевіркою її мети, викривлення її результатів.

Отже, відповідачем був порушений порядок проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, оскільки матеріали справи не містять документів про належне повідомлення позивача про проведення такої перевірки.

Оскільки матеріалами справи підтверджується, що контролюючий орган розпочав перевірку позивача до вручення йому оскаржуваного наказу, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про визнання протиправними дій Головного управління ДФС у Київській області з проведення документальної позапланової перевірки ОСОБА_5 на підставі наказу від 03.12.2018 № 2643 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Надаючи правову оцінку оспорюваному наказу на проведення перевірки, суд виходив з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуваний наказ відповідача прийнятий Головним управління Державної фіскальної служби у Київській області на підставі пп. 78.1.12 п.78.1 ст.78, ст. 79 Податкового кодексу України та наказу Державної фіскальної служби України від 30.11.2018 № 794 «Про проведення перевірки».

Слід зауважити, що вимогами п.п. 78.1.12 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України передбачено проведення позапланової невиїзної перевірки саме на підставі наказу контролюючого органу вищого рівня в порядку контролю за діями або бездіяльністю посадових осіб контролюючого органу нижчого рівня, шляхом видачі відповідного наказу.

Відповідно до пункту 41.1 статті 41 Податкового кодексу України, контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган (далі - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику), його територіальні органи.

Таким чином, ДФС є контролюючим органом, якому надано право на видачу наказу про проведення позапланової невиїзної перевірки з підстав визначених п.п. 78.1.12 п. 78.1 ст. 78 ПК України.

Тобто, з аналізу вказаних норм вбачається, що Податковий кодекс містить норми, якими прямо передбачено проведення документальної позапланової перевірки на підставі наказу контролюючого органу вищого рівня.

Водночас, як встановлено судом перевірку було проведено не на підставі наказу Державної фіскальної служби України, як того вимагає Податковий кодексу України, а на підставі наказу Головного управління ДФС у Київській області від 03.12.2018 № 2643, який як вказав відповідач був виданий на підставі наказу Державної фіскальної служби України від 30.11.2018 № 794 «Про проведення перевірки».

Варто зазначити, що з аналізу змісту вимог п.п. 78.1.12 п. 78.1 ст. 78 ПК України вбачається, що обов'язок прийняти наказ на проведення позапланової невиїзної перевірки виник у Державної фіскальної служби та відповідний обов'язок, не міг бути делегований контролюючому органу нижчого рівня.

Щодо посилань відповідача на пп. 1.2.3.2 пункту 1.2 розділу 1 Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами Методичні рекомендації підрозділами органів державної фіскальної служби при організації, проведенні та реалізації матеріалів перевірок платників податків, затверджених наказом Державної фіскальної служби України від 31.07.2014 № 22 (далі - Методичні рекомендації № 22), яким передбачено, що у разі призначення такої перевірки Державною фіскальною службою України під час проведення процедури адміністративного оскарження ( пп. 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 Кодексу) або за наявності визначених у підпункті 78.1.12 пункту 78.1 статті 78 Кодексу обставин, які підтверджені документально, видається два накази керівником ДФС (із зазначенням органу ДФС, якому доручається організувати та провести таку перевірку) та керівником (його заступником або уповноваженою особою) територіального органу ДФС, якому було доручено організувати та провести таку перевірку, суд зазначає, що порядок проведення позапланової перевірки платника податків чітко регламентований статтею 78 Податкового кодексу України. При цьому вказаний пункт не наділяє територіальний орган ДФС правом приймати наказ про проведення позапланової невиїзної перевірки за дорученням контролюючого органу вищого рівня.

Разом з тим, суд не приймає до уваги вказані доводи відповідача, щодо порядку прийняття наказу згідно Методичних рекомендацій № 22, оскільки Методичні рекомендації не є нормативно-правовим актом; не зареєстровані у встановленому Законом порядку, що передбачено для реєстрації нормативно-правового акта та відповідно не має юридичної сили Закону.

Враховуючи викладене суд зауважує, що чинним законодавством, зокрема Податковим кодексом не передбачено прийняття двох наказів стосовно проведення позапланової невиїзної перевірки з підстав визначених у пп. 78.1.12 п.78.1 ст.78 ПК України.

Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку, що відповідач при складанні наказу не дотримався вимог ПК України.

Крім того, у листах ВАСУ №1145/11/13-10 від 27.07.2010 року № 1844/11/13-10 від 24.12.2010 року та листі ДФС України «Про узагальнення судової практики ВАСУ та ВСУ з питань оскарження наказів на проведення перевірок та актів перевірок» №4352/7/99-99-10-02-02-17 від 12.09.2014 року висловлена правова позиція відносно того, що видання керівником податкового органу наказу про проведення перевірки безпосередньо призводить до виникнення певних обов'язків у платника податків, щодо якого прийнято таке рішення. Тому зазначений наказ є таким, що має правове значення, а отже, є актом у розумінні пункту 1 частини першої статті 17 КАС України та, відповідно, правомірність останнього може бути предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Також, зазначено, що прийняття наказу про проведення перевірки в порушення визначеної Кодексом процедури проведення та/або призначення перевірок (без належних підстав, а також проведення таких перевірок без дотримання обов'язкових для цього умов), на думку ВАСУ, є підставою для його скасування (крім наказів про призначення виїзних документальних та фактичних перевірок платників податків за умови допуску посадових осіб до проведення перевірки).

Відтак, доводи позивача про те, що у контролюючого органу - відповідача не було права на проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача, а наказ про її проведення видано без передбачених на те підстав, підтвердилися у ході судового розгляду справи.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що з наведених підстав наказ Головного управління ДФС у Київській області від 03.12.2018 №2643 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи - платника податків ОСОБА_5 (р.н.о.к.НОМЕР_1)» винесено з порушенням вимог ПК України, у зв'язку з чим він є протиправним.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд вважає, що відповідач при винесенні оскаржуваного наказу та у ході проведення перевірки позивача діяв не у спосіб, встановлений законодавством, без дотримання встановленої законом процедури вчинення дій, що в свою чергу призвело до порушення прав позивача.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона. Водночас, відповідно до частини другої статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Тобто, законодавець в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, покладає саме на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності, спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів та довести його недобросовісність.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх дій та рішень.

Оцінюючи фактичні дані, матеріали справи, а також встановлені судом факти порушення відповідачем порядку проведення позапланової документальної виїзної перевірки, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби України у Київській області судовий збір у розмірі 1 536 ( одна тисяча п'ятсот тридцять шість) грн. 80 коп, сплачений згідно квитанції № 19015350 від 09.01.2019.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 03.12.2018 №2643 "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи - платника податків ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_1)".

3. Визнати протиправними дії Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області з проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи - платника податків ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_1) на підставі наказу Головного управління ДФС у Київській області від 03.12.2018 № 2643.

4. Стягнути судовий збір у розмірі 1536 (одна тисяча п'ятсот тридцять шість) грн. 80 копійок на користь ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_1; місце проживання: АДРЕСА_1) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (код ЄДРПОУ 39393260; місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5а).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Панова Г. В.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 11 лютого 2019 р.