Рішення № 80923880, 28.03.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 березня 2019 року справа № 364/615/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Володарської селищної ради Володарського району Київської області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Володарської селищної ради Володарського району Київської області, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення відповідача за № 346-18-VII від 27 лютого 2018р., у частині не надання дозволу ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,15га для будівництва та обслуговування житлового будинку, яка розташована поблизу АДРЕСА_1, з метою передачі даної земельної ділянки йому у власність; зобов'язати відповідача прийняти рішення, яким надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,15га для будівництва та обслуговування житлового будинку, яка розташована поблизу АДРЕСА_1, з метою передачі даної земельної ділянки йому у власність та стягнути понесені судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 15 січня 2018р. позивач звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,15га для будівництва та обслуговування житлового будинку, яка розташована поблизу АДРЕСА_1, з метою передачі в подальшому даної земельної ділянки йому у власність. За результатами розгляду вказаної заяви, відповідачем було прийнято рішення за №346-18-VIIвід 27 лютого 2018р. про відмову у наданні такого дозволу. Позивач вважає вказане рішення протиправним, та таким, що підлягає скасуванню, оскільки воно прийнято з порушенням норм чинного земельного законодавства України. Оскаржуване рішення жодним чином не мотивоване, та й прийняте з порушенням строків. Зазначені обставини і стали підставою звернення до суду з вказаним позовом.

Ухвалою суду від 27 червня 2018р. провадження по справі було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників процесу на 13 вересня 2018р.

13 вересня 2018р. судове засідання не відбулось у зв'язку із перебуванням суді на лікарняному, у зв'язку з чим розгляд справи було перенесено на 22 січня 2019р., яке також не відбулось, у зв'язку з неявкою позивача.

У судове засідання, призначене на 19 березня 2019р. представник позивача не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Надав на адресу суду письмову заяву з проханням розглянути справу у його відсутність, у порядку письмового провадження.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Направив на адресу суду письмове клопотання з проханням розглянути справу у відсутність представника. Свою правову позицію виклав у письмовому відзиві, у якому просив відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що підставою прийняття оскаржуваного рішення стало відсутність плану зонування та детального плану території смт. Володарка, що у відповідності до положень ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» є перешкодою для надання земельних ділянок у власність.

У відповіді на відзив позивач вказав, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є тотожним з наданням земельної ділянки у власність, у зв'язку з чим посилання на відсутність плану зонування та детального плану селища Володарка, як на підставу відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою є безпідставними.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач зазначив, що не встановлення меж населеного пункту є перешкодою для органу місцевого самоврядування в реалізації права розпоряджатись земельними ділянками. Просив у задоволенні позову відмовити.

Згідно з частиною 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених статтею 205 Кодексу адміністративного судочинства України, а також відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд ухвалив розглянути справу у порядку письмового провадження.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази, приходить до наступного висновку.

З матеріалів справи вбачається, що позивач 15 січня 2018р. звернувся до Володарської сільської ради із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,15га для будівництва та обслуговування житлового будинку, яка розташована поблизу АДРЕСА_1, з метою подальшої передачі даної земельної ділянки йому у власність.

За результатом розгляду заяви позивача, Володарською селищною радою Володарського району Київської області було прийнято рішення за № 346-18-VII від 27 лютого 2018р. «Про розгляд заяв», яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні такого дозволу, на підставі ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Не погоджуючись з прийнятим рішення, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України, а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.

Стаття 40 Земельного кодексу України визначено, що громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Відповідно до п. б) ч. 1 ст. 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Так, ст. 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

У статті 121 Земельного кодексу України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Отже, громадянин України вправі на підставі закону отримати безоплатно земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку у селищі площею не більше 0,15 га із земель комунальної власності.

Згідно з частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).

Відповідно до частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України Рада міністрів Автономної Республіки Крим, районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно з абзацом першим частини 3 ст. 123 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, виключний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо надання земельної ділянки у власність визначений ч.7 ст. 118 Земельного кодексу України. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень ст. 118 Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №545/808/17.

Приймаючи оскаржуване рішення про відмову у наданні земельної ділянки відповідач послався на вимоги ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а саме на те, що відсутній план зонування і детальний план смт. Володарка.

Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється.

Суд наголошує на тому, що вказані положення частини третьої Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» забороняють до затвердження відповідної містобудівної документації саме передачу (надання) у власність чи користування земельних ділянок, проте вказана норма не містить заборони в наданні відповідних дозволів на розроблення проектів землеустрою, які є лише початком тривалої та послідовної процедури. До того ж, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Аналогічна правова позиція наведена в постановах Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року в справі № 815/5987/14 та Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17, від 22 травня 2018 року у справі №468/1263/17-а.

Таким чином, норми ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», на які відповідач посилався як на підставу прийняття оскаржуваного рішення, не можуть бути підставою для відмови у надані дозволу на розробку проекту землеустрою.

Відповідно до частин першої, шостої, десятої ст. 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

Рішення про розроблення генерального плану приймає відповідна сільська, селищна, міська рада.

Генеральні плани населених пунктів та зміни до них розглядаються і затверджуються відповідними сільськими, селищними, міськими радами на чергових сесіях протягом трьох місяців з дня їх подання.

Суд наголошує на тому, що будь-яких доказів невідповідності спірної земельної ділянки вимогам генерального плану, відповідач до суду не подав.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування». Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» №33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).

Відповідно до частини другої ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Підсумовуючи викладене суд дійшов висновку, що рішення Володарської селищної ради за №346-18-VII від 27 лютого 2018р. (з огляду на його зміст) є необґрунтованим, а також не відповідає критеріям розсудливості, добросовісності, а тому підлягає скасуванню.

З огляду на положення статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вправі вийти за межі позовних вимог, та вирішити питання про обрання належного способу захисту порушеного інтересу позивача.

Суд, з урахуванням дискреційних повноважень відповідача, вважає, що Володарська селищна рада повинна повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15 січня 2018 з доданими до цієї заяви документами. При повторному розгляді звернення ОСОБА_1 відповідачеві слід зважати на принцип «належного урядування» та прийняти обґрунтоване рішення, що буде відповідати критеріям правомірного рішення суб'єкта владних повноважень (частина друга ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства) та приписам ст. 118 Земельного кодексу України та з урахуванням висновків суду (в тому числі щодо застосування частини третьої статті 24 «Про регулювання містобудівної діяльності»), викладених у цьому рішенні.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд враховує, що дійшов до висновку про часткове задоволення позову, тому понесені позивачем витрати на сплату судового збору стягуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Володарської селищної ради Володарського району Київської області за №346-18-VII від 27 лютого 2018р., у частині не надання дозволу ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,15га для будівництва та обслуговування житлового будинку, яка розташована поблизу АДРЕСА_1.

Зобов'язати Володарську селищну раду Володарського району Київської області повторно розглянути на найближчому черговому пленарному засіданні сесії заяву ОСОБА_1 від 15 січня 2018 про надання дозволу ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,15га для будівництва та обслуговування житлового будинку, яка розташована поблизу АДРЕСА_1.

У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Володарської селищної ради Володарського району Київської області (ідентифікаційний код 04359732) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_2) судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 352 (триста п'ятдесят дві) гривні 40 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Василенко Г.Ю.