Рішення № 80976367, 26.03.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 березня 2019 р. Справа№200/14385/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Циганенка А.І., за участі секретаря судового засідання Лопушанського Д.О., позивача ОСОБА_1, представника відповідача Орлатого В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1, в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3, до Краматорського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області, Головного управління Державної міграційної служби України у Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

17 грудня 2018 року позивач, ОСОБА_1, який діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3, звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача-1, Краматорського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області, відповідача-2, Головного управління Державної міграційної служби України у Донецькій області, у якому, посилаючись на статтю 8, 19, 32 Конституції України, статтю 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статтю 10 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» та статтю 3 Закону України «Про свободу совісті і релігійні організації», просив:

- визнати протиправною відмову Краматорського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області у видачі ОСОБА_3, у зв'язку з досягненням 16-річного віку паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки, відповідно до «Положення про паспорт громадянина України», затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII;

- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області, в особі Краматорського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області, оформити та видати ОСОБА_3, паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки, відповідно до «Положення про паспорт громадянина України», затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач покликалася на те, що по досягненню дитиною 16-річного віку вона разом з дитиною звернулися до Краматорського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області із заявою про оформлення і видачу ОСОБА_3 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до «Положення про паспорт громадянина України», затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ. У заяві повідомлено про відмову, за релігійними переконаннями, від оформлення і отримання паспорта у формі ID-картки. Відповідач-1 листом від 11.12.18 №48-11052 відмовив в оформленні та видачі паспорта у формі книжечки, посилаючись на Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», відповідно до якого оформлення і видача паспорта громадянина України здійснюється розпорядником ЄДДР у формі картки. Позивач вважає, що відмова грубо і безпідставно порушує законні права та інтереси дитини.

Краматорський міський відділ Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області надав відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав, просив відмовити в їх задоволенні з наступних підстав. Дії позивача при зверненні за своєю формою не створювали правових підстав для надання ОСОБА_3 адміністративної послуги з оформлення паспорта громадянина України, позивач та її донька відмови у наданні вищевказаної адміністративної послуги не отримували, а отже відсутній предмет спору, якій може бути оскаржений у судовому порядку.

25 жовтня 2018 року на особистий прийом до начальника Краматорського МВ ГУ ДМС у Донецькій області звернулась мати неповнолітньої дитини та надала заяву від двох осіб довільної форми про відмову її неповнолітньої дитини від паспорта громадянина України у формі пластикової картки типу ID-1, що містить безконтактний електронний носій, та проханням оформити бланк паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки з відміткою реєстрації місця проживання, яка була підписана неповнолітньою ОСОБА_3 та її законним представником ОСОБА_1 року.

Не дочекавшись відповіді на вищезазначене звернення 07 листопада 2018 року з такою самою заявою від імені двох осіб та аналогічними вимогами вдруге, особисто звернулась мати неповнолітньої дитини ОСОБА_1 щодо «видачі паспорта громадянина України у формі книжечки» її доньці ОСОБА_3 Сама неповнолітня ОСОБА_3 особисто до Краматорського МВ ГУ ДМС у Донецькій області не з'являлась та з питань оформлення паспорта громадянина України особисто не зверталась. Заяви від імені двох осіб довільної форми не є підставою для видачі паспорта громадянина України, оскільки вищезазначені заяви від імені двох осіб не відповідають зразку заяви-анкети встановленого Міністерством внутрішніх справ. Подані заяви довільної форми були кваліфіковані посадовими особами як такі, що підпадають під дію Закону України «Про звернення громадян» та заявникам у встановлений законом строк надано відповіді з роз'ясненням вимог діючого законодавства України, щодо порядку оформлення паспорта громадянина України, зазначивши, що паспортизація громадян України здійснюється відповідно до вимог Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», яким встановлено форму, зокрема, такого документа, як паспорт громадянина України, та вимоги/умови щодо його отримання. Зразок і технічний опис бланка паспорта громадянина України затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України», відповідно до якої з 01 листопада 2016 року паспорт громадянина України виготовляється лише у формі пластикової картки типу ID-1, що містить безконтактний електронний носій відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого тією ж постановою. Оскільки особисто неповнолітня ОСОБА_3 до Краматорського МВ ГУ ДМС у Донецькій області не зверталась та заяву встановленого зразка МВС України не подавала, відмови у наданні адміністративної послуги з оформлення та видачі паспорта громадянина України не отримувала, тому дана справа не відповідає обов'язковим ознакам типової справи.

Головне управління Державної міграційної служби України у Донецькій області надало відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнало, просило відмовити в їх задоволенні з наступних підстав. Дії позивача при зверненні до територіального підрозділу ГУ ДМС України у Донецькій області за своєю формою не створювали правових підстав для надання ОСОБА_3 адміністративної послуги з оформлення паспорта громадянина України, позивач та її донька відмови у наданні вищевказаної адміністративної послуги не отримували, а отже відсутній предмет спору, якій може бути оскаржений у судовому порядку. 25 жовтня 2018 року на особистий прийом до начальника Краматорського МВ ГУ ДМС у Донецькій області звернулась мати неповнолітньої дитини та надала заяву від двох осіб довільної форми про відмову її неповнолітньої дитини від паспорта громадянина України у формі пластикової картки типу ID-1, що містить безконтактний електронний носій, та проханням оформити бланк паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки з відміткою реєстрації місця проживання, яка була підписана неповнолітньою ОСОБА_3 та її законним представником ОСОБА_1 року. 07 листопада 2018 року з такою самою заявою від імені двох осіб та аналогічними вимогами вдруге, особисто звернулась мати неповнолітньої дитини ОСОБА_1 щодо «видачі паспорта громадянина України у формі книжечки» її доньці ОСОБА_3 Сама неповнолітня ОСОБА_3 особисто до Краматорського МВ ГУ ДМС у Донецькій області не з'являлась та з питань оформлення паспорта громадянина України особисто не зверталась. Заяви від імені двох осіб довільної форми не є підставою для видачі паспорта громадянина України, оскільки вищезазначені заяви від імені двох осіб не відповідають зразку заяви-анкети встановленого Міністерством внутрішніх справ. Подані заяви довільної форми були кваліфіковані посадовими особами територіального підрозділу як такі, що підпадають під дію Закону України «Про звернення громадян» та заявникам у встановлений законом строк надано відповіді з роз'ясненням вимог діючого законодавства України, щодо порядку оформлення паспорта громадянина України, зазначивши, що паспортизація громадян України здійснюється відповідно до вимог Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», яким встановлено форму, зокрема, такого документа, як паспорт громадянина України, та вимоги/умови щодо його отримання. Зразок і технічний опис бланка паспорта громадянина України затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України», відповідно до якої з 01 листопада 2016 року паспорт громадянина України виготовляється лише у формі пластикової картки типу ID-1, що містить безконтактний електронний носій відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого тією ж постановою. Особисто неповнолітня ОСОБА_3 до Краматорського МВ ГУ ДМС у Донецькій області не зверталась та заяву встановленого зразка МВС України не подавала, а звернення, яке було подано її матір'ю, не є правовою підставою для надання ОСОБА_3 відповідної адміністративної послуги.

22 грудня 2018 року ухвалою суду позовна заява залишена без руху і позивачу наданий строк для усунення недоліків.

14 січня 2019 року відкрито провадження у справі та її розгляд призначений за правилами загального позовного провадження.

04 березня 2019 року закрито підготовче провадження і справа призначена до розгляду по суті на 25 березня 2019 року.

25 березня 2019 року розгляд справи відкладено на 26 березня 2019 року.

У судовому засіданні, яке відбулося 26 березня 2019 року, ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити, надала пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві. Наполягала на тому, що 25 жовтня та 07 листопада 2018 року вона разом з неповнолітньою дитиною ОСОБА_3 була на прийомі у начальника Краматорського МВ ГУ ДМС у Донецькій області. Вона особисто заходила до кабінету начальника, а донька знаходилася за дверима, оскільки її не запрошували. Вказувала на те, що вона є законним представником і вправі діяти від імені неповнолітньої доньки.

Представник Краматорського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Представник Головного управління Державної міграційної служби України у Донецькій області Орлатий В.М. у судовому засіданні позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні, надав пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові заяви по суті спору, докази надані учасниками справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася ОСОБА_3, про що в книзі записів актів громадянського стану про народження 13 листопада 2002 року зроблено відповідний запис за №1161. Батьками дитини є ОСОБА_5 та ОСОБА_1 (а.с. 34).

17 жовтня 2017 року рішенням Краматорського міського суду Донецької області по справі №234/9527/17 ОСОБА_5 був позбавлений батьківських прав відносно доньки ОСОБА_3 (а.с. 40-41).

25 жовтня 2019 року ОСОБА_3 на ім'я начальника Краматорського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області подана заява про видачу їй паспорта громадянина України у вигляді книжечки з можливістю вклеювання фотографії, без жодного електронного носія інформації, для зчитування якої необхідні додаткові пристрої, без зняття біометричної інформації та без внесення відомостей про неї до Єдиного державного демографічного реєстру. Ця заява мотивована тим, що отримання пластикової картки типу ID-1 є правом, а не зобов'язанням, а форма паспорта у вигляді паспортної книжечки не скасована і є діючою. Посилаючись на Конституцію України, яка гарантує право на свободу світогляду і віросповідання, ОСОБА_3 просила оформити їй паспорт громадянина України у вигляді паспортної книжечки за зразком 1994 року відповідно до постанови Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ. Заява була підписана позивачкою та особисто ОСОБА_3 (а.с.64-65).

03 листопада 2018 року Краматорський міський відділ Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області листом за №48-9825 надав відповідь ОСОБА_1, що паспортизація громадян України здійснюється відповідно до Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» та постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України». Судове рішення у справі №806/3217 (Пз/9901/2/18) не може бути підставою для видачі паспорту громадянина України зразка, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ, оскільки є індивідуальним актом, що стосується прав та інтересів визначеної в рішенні особи. Тому у Державної міграційної служби України та її територіальних органів/підрозділів відсутні законні підстави для оформлення та видачі паспорта громадянина України відповідно до постанови Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ (а.с. 66-67).

07 грудня 2018 року ОСОБА_3 на ім'я начальника Краматорського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області подана заява про видачу їй паспорта громадянина України у вигляді книжечки з можливістю вклеювання фотографії, без жодного електронного носія інформації, для зчитування якої необхідні додаткові пристрої, без зняття біометричної інформації та без внесення відомостей про неї до Єдиного державного демографічного реєстру. Ця заява мотивована тим, що отримання пластикової картки типу ID-1 є правом, а не зобов'язанням, а форма паспорта у вигляді паспортної книжечки не скасована і є діючою. Посилаючись на Конституцію України, яка гарантує право на свободу світогляду і віросповідання, ОСОБА_3 просила оформити їй паспорт громадянина України у вигляді паспортної книжечки за зразком 1994 року відповідно до постанови Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ. Заява була підписана позивачкою та особисто ОСОБА_3 (а.с.62-63).

11 грудня 2018 року Краматорський міський відділ Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області листом за №48-11052 надав відповідь ОСОБА_3, що у своїй діяльності Державна міграційна служба України при оформленні, видачі, обміні, пересиланні, вилученні, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України керується статтею 21 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», «Положенням про паспорт громадянина України», затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XIІ, Законом України від 18.01.2001 № 2235-III «Про громадянство», постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України», наказом МВС від 26.11.2014 №1279 «Про затвердження зразка заяви-анкети для внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру». Відділ зазначив, що всім необхідним матеріально-технічним ресурсом для оформлення паспорта громадянина України у формі картки з безконтактним електронним носієм його забезпечено.

Вказані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з адміністративним позовом за захистом порушених, на її думку, прав та інтересів неповнолітньої дитини ОСОБА_3

Дослідивши доводи позовної заяви та надані на противагу їм аргументи відповідача-1 та відповідача-2, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Дана справа відповідає ознакам типової справи, оскільки:

- позивачем є фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до «Положення про паспорт громадянина України», затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ;

- відповідач - територіальний орган ДМС України;

- предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до «Положення про паспорт громадянина України», затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.

Отже при вирішення цієї справи слід застосувати правові висновки Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18).

Обґрунтовуючи свою позицію, позивач наголошує, що примушування до обробки персональних і конфіденційних даних її доньки з метою оформлення паспорта громадянина України у формі картки є неправомірним втручанням в її особисте життя з боку держави та порушенням вимог статті 8 Закону України від 01 червня 2010 року № 2297-VI «Про захист персональних даних» (далі - Закон №2297-VI). Крім того, позивач посилається на «Положення про паспорт громадянина України», затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ (далі - Положення про паспорт № 2503-XII), яким затверджено зразок бланка паспорта громадянина України у формі книжечки, та який на сьогодні є чинним.

Суд приймає таку позицію з огляду на таке.

Згідно з вимогами статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

За приписами статті 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.

Відповідно до статті 22 Основного Закону права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення частини 2 статті 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Суд зауважує, що у даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.

Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами:

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (див. п. 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «C. проти Бельгії» від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (див. п. 61 рішення ЄСПЛ у справі «Pretty проти Сполученого Королівства» (справа № 2346/02, ECHR 2002 та п.65. рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11).

Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося «згідно із законом», не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі «Ельсхольц проти Німеччини» (Elsholz v. Germany) [ВП], заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).

Аналізуючи викладені вище норми законодавства, суд звертає увагу, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.

Відповідно до частини 1 статті 13 Закон №5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України […].

Частинами 1, 2, 4, 5 статті 14 цього Закону передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.

Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України (частина 1 статті 21 Закону №5492-VI).

Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.

Згідно із частиною 3 статті 13 Закону №5492-VI паспорт громадянина України […] містить безконтактний електронний носій.

Відповідно до пунктів 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт № 2503-XII бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

Вносити до паспорта записи, не передбачені Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.

Водночас, пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» (далі - Постанова №302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.

За змістом пункту 2 Постанови №302 із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:

з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 «Положення про паспорт громадянина України», затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII;

з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

До завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів ДМС матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01 листопада 2016 року припиняється (пункт 3 Постанови № 302).

Пунктом 131 Постанови №302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація: […] біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи.

Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні данні особи .

Позивач посилається на порушення принципу поваги до приватного життя суб'єкта персональних даних, шляхом електронної обробки таких даних у процесі оформлення ID-паспорту, оскільки вона, як законний представник, та її неповнолітня дитина згоди на таку обробку не надавали.

Суд такі доводи позивача вважає обґрунтованими з огляду на таке.

Згідно частини 1 статті 6 Закону №2297-VI мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.

Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (статті 2 Закону № 2297-VI).

Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (частини 5, 6 статті 6 вказаного Закону).

Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.

Водночас, суд звертає увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.

Суд вважає за доцільне зазначити, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.

У статті 8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06 липня 2010 року №2438-VI, зазначено: «Будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у статтях 5 і 6 цієї Конвенції; …».

За сталою практикою ЄСПЛ першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване статтею 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну «закон» є автономним, та до якості «закону» ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, заява № 18139/91, п. 37) Під терміном «закон» … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності» та «передбачуваності».

Таким чином, суд дійшов висновку, що норми Закону №5492-VI на відміну від норм Положення про паспорт №2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом») не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення ст. 8 Конвенції.

Крім того, суд звертає увагу, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження «нагальній суспільній потребі», тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі «Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine» від 14 червня 2007 року). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі «Groppera Radio AG and Others v. Switzerland» від 28 березня 1990 року).

Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.

Крім того, відповідно до статті 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

При цьому, суд бере до уваги, що ЄСПЛ у своєму рішенні по справі «Х'ю Джордан проти Великої Британії» сформулював таку позицію: «Якщо загальна політика або захід мають непропорційно шкідливі наслідки для конкретної групи, то вони (загальна політика або захід) можуть вважатися дискримінаційними, незважаючи на те, що вони не спрямовані конкретно на цю групу».

Суд дійшов висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправними дій відповідача-1 щодо відмови у видачі її неповнолітній донці паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт №2503-ХІІ є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню. При цьому, суд зазначає, що самі по собі дії відповідача-1 щодо відмови ОСОБА_3 у видачі їй паспорта громадянина України у формі книжечки відповідали Закону № 5492-VI.

Разом з тим, при вирішенні спору по справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що законодавець, приймаючи Закон №1474-VIII, яким внесено зміни до Закону №5492-VI, не дотримався вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України.

На час звернення ОСОБА_3 до відповідача-1 діяло два нормативних акта: Положення про паспорт № 2503-XII і Постанова № 302, відповідно до яких особи, які раніше отримали паспорт, не зобов'язані звертатися за його обміном, при досягненні відповідного віку органи УДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов'язані отримувати новий паспорт у формі ID-картки, який має обмежувальний термін 10 років (ч. 3 ст. 21 Закону № 5492-VI), до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві. Оскільки дії відповідача-1 розглядаються як дії держави в цілому, і такі дії порушують основоположні права громадян, то вони визнаються протиправними.

Крім того, для належного захисту порушених прав ОСОБА_3 слід зобов'язати відповідача-1 оформити та видати їй паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт № 2503-ХІІ.

В той же час, позовні вимоги до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області про зобов'язання останнього в особі Краматорського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області оформити та видати ОСОБА_3, паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки, відповідно до «Положення про паспорт громадянина України», затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII, не підлягають задоволенню з наступних підстав.

За приписами пункту 7 частини 1 статті 4 КАС України суб'єкт владних повноважень це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом (частина 3 статті 46 КАС України).

Державна міграційна служба України (далі - ДМС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів (пункт 1 «Положення про Державну міграційну службу України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 360 (далі - Положення).

Підпунктом 36 пункту 4 Положення встановлено, що ДМС відповідно до покладених на неї завдань надає адміністративні послуги відповідно до закону.

ДМС здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи та територіальні підрозділи, у тому числі міжрегіональні (пункт 7 Положення).

Краматорський міський відділ Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області у розмінні статті 4 КАС України є суб'єктом владних повноважень, який здійснює у спірних правовідносинах публічно-владні управлінські функцій на підставі законодавства та надає адміністративних послуг.

Отже, саме Краматорський міський відділ Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області має відповідати за цим позовом, а не Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області.

Суд не приймає до уваги посилання Краматорського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області про те, що неповнолітня ОСОБА_3 особисто не з'являлася та не зверталася з питань оформлення паспорту, оскільки такі твердження спростовуються матеріалами справи та поясненнями позивача.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідками судового розгляду, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Згідно пункту 14 частини 2 статті 3 Закону України від 8 липня 2011 року №3674-VI «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання заяви, апеляційної та касаційної скарги про захист прав малолітніх чи неповнолітніх осіб.

Керуючись статтями 2, 5-10, 20, 22, 25, 47, 72-77, 90, 132, 139, 143, 241-246, 250, 251, 255, 295, 297, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1) в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3 до Краматорського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області (місцезнаходження: 84333, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Ярослава Мудрого, буд.11), Головного управління Державної міграційної служби України у Донецькій області (місцезнаходження: 87515, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Митрополитська, буд. 20; код ЄДРПОУ 37841728) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Краматорського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області у видачі ОСОБА_3 у зв'язку з досягненням 16-річного віку паспорта громадянина України у формі книжечки, відповідно до «Положення про паспорт громадянина України», затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XIІ.

Зобов'язати Краматорський міський відділ Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області оформити та видати ОСОБА_3 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до «Положення про паспорт громадянина України», затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII.

В задоволенні позовних вимог до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області відмовити.

Рішення прийняте в нарадчій кімнаті, його вступна та резолютивна частини проголошені в судовому засідання 26 березня 2019 року.

Повний текст рішення складений 05 квітня 2019 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана до Донецького окружного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Циганенко А.І.