Ухвала суду № 80973175, 25.03.2019, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/793/92/19 Справа № 706/1027/16-к Категорія ч.2 ст.286 КК УкраїниГоловуючий по 1 інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2019 року Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

Головуючого - судді суддів при секретарі ОСОБА_2 ОСОБА_3Поєдинка І. А., ОСОБА_4Соломки І. А. ОСОБА_5за участю прокурораОСОБА_6

обвинуваченого ОСОБА_7

захисника ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Черкаси кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 та адвоката ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Христинівського районного суду Черкаської області від 27 квітня 2018 року, яким

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_2

Гайсинського району Вінницької області, громадянин України,

українець, ІНФОРМАЦІЯ_3, одружений, який має на утриманні двох

малолітніх дітей, водій ТОВ «Альянс Ойл» м.Київ, який проживає по

вул. Гоголівській, 31 в с.Требухові Броварського району Київської

області, раніше не судимий,

визнаний винуватим та засуджений за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України і призначено йому покарання - 4 /чотири/ роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

Запобіжний захід щодо ОСОБА_7 до набрання вироком законної сили не застосовувався.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави процесуальні витрати в розмірі 3848 (три тисячі вісімсот сорок вісім) грн. 24 коп..

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлений.

Вирішено долю речових доказів

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено, за те, що він вчинив порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, за таких обставин.

Згідно вироку, ОСОБА_7 15.10.2015 року близько 7 год.50 хв., керуючи автомобілем «ОСОБА_10 S 500» д/н НОМЕР_1, на колеса одної вісі якого встановлені шини різних розмірів і конструкцій, різних моделей з різними малюнками протектора, тому, згідно з вимогами п.31.4.5 г) Правил дорожнього руху експлуатація даного транспортного засобу заборонена, та рухаючись на 532 км + 500 м автодороги Стрий-Тернопіль-Кіровоград-Знам’янка в напрямку м.Вінниці, поблизу с.Розсішок Христинівського району Черкаської області в порушення вимог п.п.2.3 б), 13.1 Правил дорожнього руху був неуважним, не стежив за дорожньою обстановкою, відволікся від керування транспортним засобом, не дотримався безпечної дистанції руху і допустив зіткнення із автомобілем «ОСОБА_10 Атего» д/н НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_11.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди:

- пасажир автомобіля «ОСОБА_10 S 500» д/н НОМЕР_1, ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_4, згідно з висновком судово-медичної експертизи №392 від 19.10.2015 р. отримала тілесні ушкодження у вигляді сполучної травми тіла, що ускладнилась розвитком комбінованого (травматичного та геморагічного) шоку, що призвели до її смерті;

- водій автомобіля «ОСОБА_10 Атего» д/н НОМЕР_2, ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_5, згідно з висновком судово-медичної експертизи №05-7-01/328 від 21.04.2016 р. отримав тілесні ушкодження у вигляді підголовкових переломів 2, 3, 4 плюсневих кісток з кутовим зміщенням та з підвивихом у 2, 3, 4 плюсне-фалангових суглобах, переломів проксимального епіметафізу 2 та 4 плюсневих кісток зі зміщенням. Дані тілесні ушкодження відносяться до ушкоджень середнього ступеню тяжкості, які спричинили тривалий, понад 21 день, розлад здоров’я.

Згідно з висновком експертизи № 4/578 від 12.04.2016 у дорожній обстановці, яка склалася на момент дорожньо-транспортної пригоди, водій автомобіля «ОСОБА_10 S 500», д/н НОМЕР_1, ОСОБА_7 повинен був діяти відповідно до вимог п.13.1 Правил дорожнього руху.

Порушення Правил дорожнього руху водієм автомобіля «ОСОБА_10 S 500», д/н НОМЕР_1, ОСОБА_7, а саме вимог п.п.2.3 б), 13.1 Правил дорожнього руху знаходиться в прямому причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та настанням наслідків у вигляді смерті ОСОБА_12 та отриманням тілесних ушкоджень середньої тяжкості ОСОБА_13.

В апеляційній скарзі прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 ставиться питання про те, що прокурор не заперечуючи доведеності вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, вважає, що даний вирок суду є незаконним та підлягає скасуванню у зв’язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м’якості, невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та неправильному застосуванню закону України про кримінальну відповідальність.

Так, місцевим судом не в повному обсязі враховано обставини, що істотно впливають на ступінь тяжкості вчиненого злочину та дані про особу обвинуваченого, оскільки злочин обвинуваченим вчинений у стані алкогольного сп’яніння. Тяжкість наслідків у вигляді смерті людини є непоправними і не можуть бути компенсовані відшкодуванням шкоди у матеріальному виразі.

На підтвердження стану алкогольного сп’яніння судом досліджувався висновок від 15.10.2015 щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного сп’яніння, згідно якого ОСОБА_7 перебував у стані алкогольного сп’яніння.

Однак, суд критично оцінив докази, які були надані прокурором у судовому засіданні, щодо перебування обвинуваченого у стані алкогольного сп’яніння, обґрунтовуючи тим, що медичний огляд ОСОБА_7 був проведений до внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Але як вказали допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_14 та ОСОБА_15, що обвинувачений ОСОБА_7 намагався залишити місце ДТП.

Крім того, згідно Інструкції про виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного та іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом МВС та МОЗ України від 09.09.2009 №400/466 п.2.9 з метою забезпечення достовірності результатів огляду водіїв транспортних засобів, які мають бути оглянуті в закладах охорони здоров’я, уповноважена особа Державтоінспекції МВС, патрульної служби МВС забезпечує доставку цих осіб до найближчого закладу охорони здоров’я не пізніше ніж протягом двох годин з моменту виявлення підстав для його проведення.

Також, необхідно зазначити, що у висновку фахівця №10 від 04.07.2016, (що наданий стороною захисту та слугує однією з підстав визнання висновку щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного сп’яніння ОСОБА_7 від 15.10.2015 не допустимим доказом) не зазначено, що висновок складений з порушеннями та є недійсним. Там лише зазначено, що обстеження ОСОБА_7 з метою виявлення стану сп’яніння 15.10.2015 характеризується неповнотою та повними неточностями.

Згідно ч.2 ст.84 КПК України процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Відповідно до ст.71 КПК України спеціалістом у кримінальному провадженні є особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних або інших засобів і може надавати консультації під час досудового розслідування і судового розгляд з питань, що потребують спеціальних знань і навичок. В даному випадку суд посилається на висновок фахівця у галузі судово-психіатричної експертизи.

Як убачається з судового рішення та матеріалів провадження судом не дотримані вимоги кримінального процесуального закону щодо аналізу та оцінки доказів у провадженні.

Так, на думку апелянта, суд упереджено підійшов до оцінки показів наданих в судовому засіданні свідків ОСОБА_16, ОСОБА_15 та ОСОБА_14 про те, що після ДТП ОСОБА_7 перебував в стані алкогольного сп’яніння та останнього було доставлено до лікарні для освідування на стан сп’яніння, зазначивши лише, що вони не є фахівцями у галузі медицини та вони не були очевидцями вживання алкогольних напоїв ОСОБА_7.

Таким чином, поза увагою суду залишилось те, що обвинувачений ОСОБА_7 вчинив тяжкий злочин, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, цілком усвідомлюючи свій фізіологічний стан, діючи самовпевнено, фактично передбачаючи можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, легковажно розраховуючи на їх відвернення, сів за кермо після вживання алкогольних напоїв, піддаючи тим самим ризику, як своє, так і життя інших осіб, у результаті чого загинула потерпіла ОСОБА_12 та отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості потерпілий ОСОБА_17.

Прийнявши рішення про призначення ОСОБА_7 покарання у вигляді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки, визначеного санкцією ч.2 ст.286 КК України, суд прийшов до хибного переконання, що такий його розмір буде необхідним та цілком достатнім для виправлення винного і попередження вчинення ним нових злочинів.

Таким чином, суд постановляючи вирок не застосував закон України про кримінальну відповідальність, який необхідно було застосувати, призначив покарання невідповідне тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок його м’якості та допустив невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження.

В зв’язку з вищезазначеним прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_9 просив вирок Христинівського районного суду Черкаської області від 27.04.2018 щодо ОСОБА_7 за ч.2 ст.286 КК України скасувати через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м’якості та невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження. Ухвалити новий вирок, яким визнати обтяжуючу обставину при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, у стані алкогольного сп’яніння та призначити йому покарання у вигляді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами, строком на 3 роки. У решті вирок місцевого суду просив залишити без змін.

В апеляційній скарзі адвоката ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 зазначається про те, що не заперечуючи доведеності вини ОСОБА_7, у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, адвокат вважає, що вирок суду є незаконним в частині невідповідності покарання ступеню тяжкості та особі обвинуваченого, за своїм видом та розміром є явно несправедливим через суворість покарання.

При винесенні вироку, суд безпідставно та не навівши будь яких обґрунтувань, не застосував до обвинуваченого ст.75 КК України, що на думку захисту є порушенням норм матеріального права.

Згідно ст.65 КК України, суд при призначенні покарання враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Відповідно до вимог п.20 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» №14 від 23.12.2005 року, відповідно до якого при призначенні покарання за відповідною частиною ст.286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, а також обставини, які пом’якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

Під час розгляду, судом було встановлено, що злочин відноситься до категорії тяжких, але вчинено з необережності (форма вини - необережність), тобто умисел на вчинення злочину відсутній, обвинувачений ОСОБА_7 працевлаштований, одружений, на утриманні має 2-х малолітніх дітей, раніше до відповідальності не притягувався, щиро розкаявся, в добровільному порядку відшкодував матеріальну та моральну шкоду потерпілим обставини, що пом’якшують покарання. Думка потерпілих, щодо призначення покарання - покарання повинно бути не пов’язане з позбавленням волі.

Обставини, які б обтяжували покарання судом не встановлені.

В зв’язку з вищезазначеним адвокат ОСОБА_8 просив провести часткове судове слідство, дослідивши матеріали справи, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_7 (т.2 а.с.5-8) та змінити вирок Христинівського районного суду Черкаської області від 27 квітня 2018 року, по справі за обвинуваченням ОСОБА_7 за ч.2 ст.286 КК України, на підставі п.1 ч.1 ст.408 КПК України, застосувавши до обвинуваченого ОСОБА_7 ст.75 КК України.

Заслухавши доповідь судді, міркування прокурора, який просив задовольнити апеляцію прокурора із зазначених у ній підстав та заперечував проти задоволення апеляційної скарги адвоката ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7, думки обвинуваченого ОСОБА_7 та його адвоката ОСОБА_8 про необхідність задоволення апеляційної скарги адвоката ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 та, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляцій, провівши часткове судове слідство, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 та адвоката ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 не підлягають до задоволення з наступних підстав.

Висновок суду про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, за який його засуджено, відповідає фактичним обставинам справи, обґрунтований перевіреними судом доказами, яким дана вірна юридична оцінка і на які суд посилається у вироку.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно кваліфікував дії ОСОБА_7 за ч.2 ст.286 КК України, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння.

Винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, стверджується :

- даними показів в судовому засіданні обвинуваченого ОСОБА_7 про те, що він свою вину у скоєнні інкримінованого йому злочину визнав частково, факт вчинення ним злочину підтвердив, крім обставини перебування у стані алкогольного сп'яніння, розкаявся у вчиненому та просив суд про поблажливість до нього. Обвинувачений ОСОБА_7 у судовому засіданні пояснював, що він працював далекобійником, перевозив дизельне пальне. 15.10.2015 він ліг відпочивати близько шостої години ранку. Його розбудив знайомий, він був сонний, випив кави та виїхав в сторону с. Орадівки Христинівського району. Аварії він не пам'ятає. Його подушка безпеки не спрацювала, він вдарився головою, голова паморочилась. В той день він не вживав алкогольних напоїв. Для освідування на стан алкогольного сп'яніння вони їздили в Христинівську ЦРЛ, його дивився лікар - чоловік, сказав, що все в нормі. Під час освідування підписів не ставив, свідомості не втрачав. Здати аналізи в лікарні йому не пропонували;

- даними протоколу огляду місця ДТП від 15.10.2015 з додатками (т.1, а.с.178 - 193);

- даними висновку судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_12 №392 від 10.12.2015 (т.1, а.с.204-208);

- даними висновку експертизи технічного стану транспортного засобу «ОСОБА_10 S 500», д/н НОМЕР_1, №4/464 від 04.01.2016 (т.1, а.с.213-217);

- даними висновку судової транспортно - трасологічної експертизи №4/532 від 21.01.2016 (т.1, а.с.220-226);

- даними висновку експертизи технічного стану транспортного засобу «ОСОБА_10 S 500», д/н НОМЕР_1, № 4/587 від 26.01.2015 (т.1, а.с.229-233);

- даними висновку судово-медичної експертизи щодо спричинення тілесних ушкоджень середньої тяжкості ОСОБА_11 №05-7-01/328 від 21.04.2016 (т.1, а.с.241-242);

- даними висновку судової автотехнічної експертизи №4/578 від 12.04.2016 (т.1, а.с.247-249), згідно з яким у дорожній обстановці, яка склалася на момент пригоди, та за обставин, зазначених у постанові слідчого про призначення експертизи, водій автомобіля «ОСОБА_10 S 500», д.н.з. НОМЕР_1, ОСОБА_7 повинен був діяти відповідно до вимог п.13.1 Правил дорожнього руху. У дорожній обстановці, яка склалася на момент пригоди, у причинному зв'язку з виникненням даної ДТП, з технічної точки зору, знаходилося невиконання водієм автомобіля «ОСОБА_10 S 500», д.н.з. НОМЕР_1, ОСОБА_7 вимог п.13.1 Правил дорожнього руху для виконання яких він перешкод технічного характеру, згідно наданих на дослідження матеріалів, не мав;

- даними показань свідка ОСОБА_15, кума ОСОБА_14, про те, що в середині жовтня 2015 вони їхали до м.Умані, дорога була сухою, на зустріч вилетів «Мерседес» і сталось зіткнення, в «Мерседесі» потерпілі перебували без свідомості, ОСОБА_7 прийшов у свідомість, його раз затримали, повернули до машини, другий раз, у нього був сильний запах алкоголю, поводив себе неадекватно, ОСОБА_7 почав доводити, що він не був за кермом, їх повезли на експертизу, в тому числі ОСОБА_7;

- даними показань свідка ОСОБА_14 про те, що в жовтні 2015 вони їхали у своїх справах до м.Умані, ОСОБА_7 їхав на «Мерседесі», на великій швидкості вдарив вантажівку, а потім нас, вони перевернулись, з ОСОБА_7 знаходилась дівчина, яка перебувала в дуже поганому стані, від ОСОБА_7 дуже несло алкоголем, він був в неадекватному стані, не розумів де він, і що з ним, спочатку був без свідомості, його положили на траву, він прийшов до свідомості, відійшов від місця ДТП десь на один кілометр, вони його повернули, потім другий раз відійшов, приїхали слідчі, поїхали на освідування, освідування ОСОБА_7 показало, що той перебуває в стані алкогольного сп'яніння, ОСОБА_7 дув у трубку прилада, ОСОБА_7 освідувала лікар-жінка, у приймальному відділенні були він, ОСОБА_7, водій вантажівки і поліцейський.

Таким чином, оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності та взаємозв’язку, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку про те, що пред’явлене ОСОБА_7 обвинувачення доведене та, що він обґрунтовано засуджений за ч.2 ст.286 КК України.

За таких обставин вимоги апеляційної скарги прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 про те, що вирок суду першої інстанції не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження та, що судом першої інстанції було неправильно застосовано закону України про кримінальну відповідальність, не підлягають до задоволення та спростовуються доказами наведеними у вироку суду першої інстанції з якими також погоджується колегія суддів апеляційного суду.

На думку колегії суддів апеляційного суду, зазначені та проаналізовані місцевим судом письмові докази по справі зібрані відповідно до вимог кримінально процесуального закону, є допустимими та належними, та такими, що безпосередньо вказують на вчинення обвинуваченим ОСОБА_7 діяння, інкримінованого йому стороною обвинувачення, відповідають показанням потерпілих та частково обвинуваченого ОСОБА_7.

Колегія суддів також погоджується з висновком місцевого суду про виключення з вироку такої обтяжуючої його вину обставини - перебування ОСОБА_7 в стані алкогольного сп’яніння, оскільки вказана обставина в суді першої інстанції не знайшла свого підтвердження і суд першої інстанції навів належні докази на підтвердження цього факту.

Відповідно до ч.3 ст.214 КПК України здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається, огляд місця події у невідкладних випадках може бути проведений до внесення відомостей до ЄРДР, що здійснюється негайно після завершення огляду. Тобто будь-які процесуальні дії, у тому числі і збирання доказів до внесення відомостей до ЄРДР прямо заборонені нормами КПК.

У матеріалах справи знаходиться відповідь прокуратури Черкаської області за №755-16 від 29.06.2016 про те, що відомості про кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_7, були внесені до ЄРДР 15.10.2015 о 17 год. 22 хв. (т.2, а.с.42).

Відповідно до ч.2 ст.214 КПК України досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР.

Висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 15.10.2015 (т.1, а.с.196) правомірно не був використаний як доказ перебування ОСОБА_7 в стані алкогольного сп'яніння, оскільки він не відповідає вимогам КПК України.

Так, висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, від 15.10.2015 отриманий стороною обвинувачення у порядку, що не передбачений КПК України, а тому як доказ був визнаний недопустимим на підставі ст.86 КПК України. Зокрема, даний висновок складений 15.10.2015 о 9:30., а відомості до ЄРДР внесені о 17:22. Тобто, доказ (висновок) отриманий всупереч вимогам ст.214 КПК України до внесення відомостей до ЄРДР, а тому відповідно до вимог ч.2 ст. 86 КПК України даний доказ (висновок) не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення. На таких же підставах був визнаний недопустимим доказ - акт медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, за №144 від 15.10.2015 (копія - т.2, а.с.57), даний доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Надані сторонами висновки (т.1, а.с.196) та (т.2, а.с.56), відрізняються один від одного за змістом, у висновку прізвище обстежуваної особи зазначено, як «Бондар», у копії висновку - виправлено на «Боднар», у висновку у пункті 11 дописано слова: «від підпису відмовився», у висновку також проставлена печатка лікаря ОСОБА_18. В суді першої інстанції під час дослідження доказів сторони обвинувачення було з'ясовано, що згідно з висновком, який надала сторона обвинувачення, огляд проводив лікар ОСОБА_19, який є лікарем-терапевтом Христинівської ЦРЛ, що узгоджується з показаннями обвинуваченого ОСОБА_7.

Крім того, відповідно до наказу Головного управління охорони здоров'я та медицини катастроф Черкаської обласної державної адміністрації №51 від 18.01.2013 (т.2, а.с.43-48), чинного на момент вчинення злочину і яким була затверджена Інструкція про основні організаційні засади проведення оглядів для встановлення стану сп'яніння та факту вживання психоактивних речовин, а саме, п.8 Інструкції, в разі доставки у заклад охорони здоров'я водія, що був учасником ДТП, внаслідок якої є травмовані або загиблі, в обов'язковому порядку необхідно проводити дослідження біологічних речовин організму на вміст алкоголю, наркотичних чи інших речовин, що знижують увагу та швидкість реакції, у даному випадку таке дослідження не проводилось.

Як видно з матеріалів провадження, а саме з показань свідків, які були присутні на місці ДТП, випливає, що обвинувачений знаходився у непритомному стані, а після того, як прийшов до тями, його поведінка була неадекватною. Дані свідчення збігаються з показаннями самого обвинуваченого, який пояснив, що не пам'ятає самої події ДТП. Дана поведінка обвинуваченого ОСОБА_7 могла бути викликана отриманими травмами голови в результаті ДТП.

Свідок ОСОБА_16 у судовому засіданні суду першої інстанції надав покази про те, що на час скоєння ДТП він працював інспектором з організації дорожнього руху Христинівського районного відділу міліції, в той день перебував на добовому чергуванні, виїхав на ДТП, він не експерт, але на його думку ОСОБА_7 перебував у стані алкогольного сп'яніння, різкий запах алкоголю з ротової порожнини, нестійка хода, всіх водіїв доставили до приймального відділення Христинівської ЦРЛ для освідування, прилад був продутий, лікар дав висновок, здається ОСОБА_7 у висновку не розписувався, тому що не хотів, в момент освідування ОСОБА_7 знаходився в одному з ним приміщенні, оскільки останній поводив себе неадекватно.

Свідок ОСОБА_18, лікар-нарколог Христинівської ЦРЛ, у судовому засіданні суду першої інстанції надала покази про те, що вона може підтвердити написане в акті та висновку, акт був складений в одному примірнику, висновок - в трьох примірниках, вимоги Інструкції при складенні документів були дотримані, в обстежуваного не було документів, стан його був неадекватний, була допущена помилка в написанні прізвища обстежуваного, документи почали заповнювати без неї, вона в цей час була в поліклініці, спочатку оглядав лікар, потім застосовувався прилад, ОСОБА_7 відмовився від підписання документів, розписався лише в журналі, при обстеженні був у свідомості, біологічне середовище не відбиралось, оскільки ОСОБА_7 не наполягав на цьому, висновок заповнювала медсестра, прізвище лікаря ОСОБА_19 у висновку зазначене помилково, у ОСОБА_7 було садно носа, відомча комісія вказала, що висновок щодо ОСОБА_7 є дійсним.

Зважаючи на все вищезазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вказані вище показання свідків, а також показання свідків ОСОБА_15, ОСОБА_14 про наявність, на їх думку, у ОСОБА_7 ознак алкогольного сп'яніння, не можуть бути підставою для твердження, що ОСОБА_7 на час скоєння злочину перебував у стані алкогольного сп'яніння. Свідки ОСОБА_16, ОСОБА_15, ОСОБА_14 не є фахівцями у галузі медицини, їх думка з цього питання є суб'єктивною, вони не були очевидцями вживання алкогольних напоїв ОСОБА_7. Показання свідка ОСОБА_18 є суперечливими самі по собі, вони також суперечать показанням обвинуваченого ОСОБА_7, який вказував, що його освідував лікар - чоловік.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з твердженням місцевого суду про те, що обставина порушення вимог п.2.9 а) Правил дорожнього руху та перебування обвинуваченого ОСОБА_7 у стані алкогольного сп'яніння на момент вчинення злочину в ході судового розгляду була не доведена і суд її правомірно виключив з обвинувачення.

Колегія суддів також вважає вірним висновок Христинівського районного суду Черкаської області про те, що суд вважав необхідним виключити з обвинувачення ОСОБА_7 посилання на порушення вимог п.2.9 а) Правил дорожнього руху (перебування у стані алкогольного сп'яніння) знаходиться у прямому причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та настанням наслідків у вигляді смерті ОСОБА_12 та отриманням тілесних ушкоджень середньої тяжкості ОСОБА_13, оскільки перебування обвинуваченого ОСОБА_7 у стані алкогольного сп'яніння у ході судового розгляду так і не було доведеним.

Колегією суддів апеляційного суду було проведено часткове судове слідство в частині дослідження характеризуючих матеріалів стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 (т.2 а.с.5-8).

Отже, колегія суддів апеляційного суду вважає, що дії ОСОБА_7 за ч.2 ст.286 КК України кваліфіковано вірно, а призначене судом покарання відповідає характеру та ступеню суспільної небезпечності вчиненого ним кримінального правопорушення та даним про особу.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_7 суд першої інстанції вірно врахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до тяжкого злочину, злочин вчинений з необережності, наслідки злочину, обвинувачений раніше не судимий, за місцем проживання характеризується посередньо, не стоїть на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога, має на утриманні двох малолітніх дітей: ОСОБА_20, ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_21, ІНФОРМАЦІЯ_7, наявність обставин, які пом'якшують покарання, а саме: щире каяття обвинуваченого та добровільне відшкодування завданого збитку, відсутність обставин, які б обтяжували покарання обвинуваченому ОСОБА_7, позицію потерпілих ОСОБА_22 та ОСОБА_11 про те, що обвинувачений ОСОБА_21 відшкодував шкоду в повному обсязі, вони не мають до нього претензій, а також просили призначити покарання, що не пов'язане з позбавленням волі, а тому вірно дійшов висновку про можливість перевиховання ОСОБА_7 лише в умовах ізоляції від суспільства, а тому вимоги апеляційної скарги адвоката ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 про те, що вирок місцевого суду є незаконним в частині невідповідності покарання ступеню тяжкості та особі обвинуваченого, за своїм видом та розміром є явно несправедливим через суворість покарання, не заслуговує на увагу.

При призначенні покарання ОСОБА_7 судом першої інстанції належним чином були виконані вимоги ст.65 КК України, оскільки призначене йому покарання є розмірним і достатнім скоєному ним.

Відповідно до ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, воно не має на меті завдати фізичних страждань або приниження людської гідності засудженого.

За таких обставин колегія суддів вважає, що апеляція прокурора в частині збільшення міри покарання задоволенню не підлягає, оскільки нею не наведено переконливих даних, які б давали підстави для призначення обвинуваченому ОСОБА_7 ще більш суворішого покарання ніж те, яке було застосоване місцевим судом.

Місцевим судом не допущено істотних порушень норм кримінального або кримінально-процесуального законів, які б давали підстави для зміни або скасування вироку суду.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 405, 407 КПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 та адвоката ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 – залишити без задоволення.

Вирок Христинівського районного суду Черкаської області від 27 квітня 2018 року, стосовно ОСОБА_7 залишити – без зміни.

Вирок суду вступає в законну силу з моменту проголошення ухвали апеляційним судом та дані судові рішення можуть бути оскаржені в касаційному порядку до Верховного Суду на протязі 3-х місяців.

Головуючий :

Судді :