Ухвала суду № 80972909, 27.03.2019, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/793/260/19 Справа № 712/16000/17 Категорія: ст. 128 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2019 року Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого суддів при секретарі ОСОБА_2 ОСОБА_3, ОСОБА_4 , ОСОБА_5,за участю прокурораОСОБА_6,

обвинуваченого ОСОБА_7,

потерпілого ОСОБА_8,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні – прокурора Черкаської місцевої прокуратури ОСОБА_9 на вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26 листопада 2018 року, яким

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, інваліда ІІ групи, не працюючого, маючого на утриманні малолітню дитину, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, раніше не судимого,

засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК України і звільнено від покарання.

В порядку ст. 100 КПК України вирішена доля речових доказів,

в с т а н о в и л а :

Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України – завдання умисних тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння, тобто в тому, що він 12.08.2017 приблизно о 22 год. 45 хв., перебуваючи в закладі харчування «Ліберті», що знаходиться за адресою: бульвар Шевченка, 333/1 в м. Черкаси, де у ОСОБА_7 відпочиваючого за одним із столиків зазначеного закладу, на фоні образ зі сторони ОСОБА_8 виник словесний конфлікт з останнім, в ході якого ОСОБА_7, маючи умисел направлений на нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_8, наніс один удар кулаком правої руки в ліву частину голови ОСОБА_8 від чого останній впав на бетонне покриття, об яке вдарився, в результаті падіння правою боковою частиною голови, втратив свідомість. Таким чином в результаті нанесення умисних тілесних ушкоджень ОСОБА_8, ОСОБА_7 завдав потерпілому, відповідно до висновку експерта № 02-01/1571 від 17.08.2017, тяжкі тілесні ушкодження, що небезпечні для життя у вигляді крововиливу під тверду мозкову оболонку над лівою півкулею головного мозку (в результаті удару), травми голови з переломом кісток склепіння та основи черепу, крововиливу над твердою мозковою оболонкою правої півкулі головного мозку, забою головного мозку (в результаті падіння).

Судом першої інстанції змінено правову кваліфікацію кримінального правопорушення інкримінованого ОСОБА_7 з ч. 1 ст. 121 КК України на ст. 128 КК України – необережне тяжке тілесне ушкодження, визнано винуватим та засуджено ОСОБА_7 за те, що він близько 22 год. 45 хв. 12 серпня 2017 року перебував у закладі харчування «Ліберті», розташованому по бульв. Шевченка, 333/1 в м. Черкаси, де в обстановці, що склалася, не усвідомлюючи, але маючи можливість усвідомлювати відсутність реального суспільно небезпечного посягання з боку потерпілого ОСОБА_8, вважаючи, що той вчиняє суспільно небезпечне посягання, наніс потерпілому ОСОБА_8 один удар кулаком правої руки в область голови ліворуч, від чого потерпілий упав на бетонне покриття, ударившись правою частиною голови, та втратив свідомість.

В результаті цього потерпілий отримав тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння у вигляді крововиливу під тверду мозкову оболонку над лівою півкулею головного мозку (в результаті удару), травми голови з переломом кісток склепіння та основи черепа, крововиливу над твердою мозковою оболонкою правої півкулі головного мозку, забою головного мозку (в результаті падіння).

Як на підставу для зміни правової кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_7 суд послався на те, що за встановлених в ході судового розгляду обставин, останній допустився помилки і заподіяв шкоду потерпілому ОСОБА_8 за відсутності вини у формі умислу, а тому він підлягає відповідальності лише за необережне заподіяння шкоди у вигляді тяжких тілесних ушкоджень.

В апеляційній скарзі прокурор порушує питання про скасування вироку суду першої інстанції через невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м’якості, просить ухвалити новий вирок, яким засудити ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у вигляді 5 років позбавлення волі із звільненням від його відбування з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки, на підставі ст. 75 КК України і покласти обов’язки, передбачені п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України

Зокрема, зазначає про помилковість перекваліфікації судом першої інстанції дій обвинуваченого ОСОБА_7 з ч. 1 ст. 121 на ст. 128 КК України, оскільки в судовому засіданні встановлено, про що також констатовано і в судовому рішенні, що потерпілий ОСОБА_8 не вчиняв жодних дій, які б могли свідчити про реальність посягання на здоров’я, як самого обвинуваченого так і на осіб, які його оточували, крім того потерпілий був у нетверезому стані погано тримався на ногах, не намагався будь-кому нанести тілесні ушкодження, і навіть не замахувався.

Вказує, що судом прийнято до уваги показання свідків сторони захисту про те, що потерпілий ОСОБА_8, коли підходив до столика за яким сидів обвинувачений ОСОБА_7, висловлював погрози вбивством, однак помилково не враховано, що ОСОБА_10 та ОСОБА_11 є знайомими та зацікавленими у не притягненні обвинуваченого ОСОБА_7 до встановленої законом відповідальності.

Звертає увагу на те, що судом не враховано поведінку обвинуваченого після нанесення потерпілому тілесних ушкоджень, який після нанесення тілесних ушкоджень підійшов до лежачого потерпілого та, як вбачається з відеозапису, припідняв його, після чого разом з дружиною та товаришами невідкладно покинув місце вчинення кримінального правопорушення, тобто не намагався надати будь-якої допомоги, не викликав швидку медичну допомогу та з місця правопорушення зник.

Узагальнюючи наведене, посилаючись на п. 5 та 7 постанови Пленуму ВСУ № 1 від 26.04.2002 «Про судову практику у справах про необхідну оборону», зазначає, що наявні в матеріалах кримінального провадження докази та встановлені в судовому засіданні обставини вказують на те, що ОСОБА_8 у стані алкогольного сп’яніння, проходячи повз столик за яким сидів обвинувачений та його товариші, показав в їх бік непристойний жест на що ОСОБА_7 зробив зауваження, після чого потерпілий підійшов до столика за яким сидів обвинувачений, не виказуючи будь-яких явних ознак агресії, як до самого обвинуваченого, так і до оточуючих, після чого ОСОБА_7, маючи умисел направлений на нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_8, наніс один удар кулаком правої руки в ліву частину голови від чого останній впав на бетонне покриття.

Тому, на думку прокурора, враховуючи той факт, що потерпілий ОСОБА_8 не виказував будь-яких явних погроз на адресу обвинуваченого ОСОБА_7 та особам, які перебували разом з ним, тобто не завдав останнім жодної небезпеки для їх життя та здоров’я, а дії потерпілого не були раптовими, оскільки сам обвинувачений ОСОБА_7 та його оточуючі бачили як потерпілий наближався до їх столику, та, підійшовши до останніх, від обвинуваченого отримав цілеспрямований удар кулаком правої руки в ліву частину голови, що вказує на наявність в діях останнього умислу на заподіяння невизначеної шкоди здоров’ю потерпілого.

З огляду на те, що апелянт зазначає про необхідність кваліфікації дій обвинуваченого за ч. 1 ст. 121 КК України, також вказує на те, що призначене обвинуваченому покарання не відповідає ступеню тяжкості скоєного кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м’якості, чим не дотримався ст.ст. 50, 65 КК України щодо загальних засад призначення покарання.

При цьому, в ході перегляду оскаржуваного судового рішення прокурор просить провести часткове судове слідство та допитати обвинуваченого ОСОБА_7, потерпілого ОСОБА_8, дослідити висновок судово-медичної експертизи № 02-01/618, оглянути відеозапис з камер відеоспостереження, вилучений під час огляду місця події, дослідити характеризуючі особу обвинуваченого дані.

На апеляційну скаргу прокурора обвинуваченим ОСОБА_7 подано заперечення, які зводяться до законності та обґрунтованості вироку суду першої інстанції та відсутності підстав для задоволення апеляційних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора в підтримку апеляційних вимог прокурора у кримінальному провадженні з підстав, наведених в апеляційній скарзі, обвинуваченого ОСОБА_7 про залишення без змін вироку суду першої інстанції, а апеляційної скарги сторони обвинувачення – без задоволення, потерпілого ОСОБА_8 про безпідставність апеляційних вимог прокурора та законність винесеного в провадженні рішення, вивчивши матеріали кримінального провадження, повторно дослідивши обставини, встановлені під час кримінального провадження в межах, заявлених прокурором в апеляційній скарзі, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора у кримінальному провадженні – прокурора Черкаської місцевої прокуратури ОСОБА_9І до задоволення не належить.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом, згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при прийнятті рішення по даній справі вказані вимоги закону були належним чином дотримані.

Так, висновки районного суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК України, за обставин встановлених в ході судового розгляду кримінального провадження, відповідають фактичним обставинам справи, що ґрунтуються на всебічному, повному та об’єктивному їх дослідженні, яким суд дав обґрунтовану і правильну правову оцінку, відповідно до ст. 94 КПК України.

Дії обвинуваченого ОСОБА_7 за ст. 128 КК України, як необережне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, судом першої інстанції кваліфіковано вірно.

З метою перевірки апеляційних доводів прокурора про наявність в діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України за обставин, встановлених органом досудового розслідування та наведених в обвинувальному акті, судом апеляційної інстанції повторно досліджені обставини, встановлені під час кримінального провадження, в межах заявленого клопотання, на виконання ч. 3 ст. 404 КПК України.

Зокрема, будучи допитаний судом апеляційної інстанції обвинувачений ОСОБА_7 показав, що близько 23 год. 12.08.2017 він разом з дружиною, друзями - сім’єю Мартинців відпочивав в кафе «Ліберті». На майданчику кафе також перебувала компанія невідомих йому осіб, серед яких був потерпілий ОСОБА_8, який, проходячи на відстані близько метра від столик, за яким вони перебували, показав їм непристойний жест, який побачив він та ОСОБА_11 В подальшому, ОСОБА_11 запропонував потерпілому ОСОБА_8 вибачитись, на що останній почав наближатися до них та загострювати конфлікт. Зазначені дії ОСОБА_8, не зважаючи на те, що у нього в руках нічого не було, та погрозу вбивством він розцінив як загрозу, та, занепокоївшись і злякавшись, наніс потерпілому удар в підборіддя, від якого він впав на бетонне покриття, оскільки не впевнено тримався на ногах.

На уточнююче запитання прокурора обвинувачений показав про те, що коли потерпілий впав він підходив до нього, намагався підняти, однак ОСОБА_12 його відштовхнула, у зв’язку з чим він не втримав ОСОБА_8 та впустив додолу. В цей час ОСОБА_8 був при свідомості. В подальшому, ОСОБА_12 попросила води та рушник, а також попросила викликати карету швидкої допомоги. Впевнившись що швидку допомогу викликали і трохи зачекавши, вони залишили заклад.

Як показав допитаний судом апеляційної інстанції потерпілий ОСОБА_8, увечері 12.08.2017 разом із знайомими перебував в кафе «Ліберті». Незадовго до закриття закладу вони, маючи намір піти, вийшли на вулицю за територію кафе, однак передумали і повернулись. Повертаючись, він показав в сторону людей непристойний жест, не маючи жодного злого наміру. Коли проходив повз столик, його попросили вибачитися, однак він цього не розчув, повернувся і зробив крок. В цей час йому назустріч підійшов чоловік, потім був удар, а до свідомості він прийшов у лікарні. Погроз вбивством він ні до кого не висловлював, злого умислу у нього не було.

На уточнюючі запитання прокурора та суду потерпілий ОСОБА_8 показав, що між ним та іншою особою мала місце словесна перепалка, однак з ким саме, він сказати точно не може. В день подій він вживав алкогольні напої, однак повідомити про їх кількість нічого не може. Також зазначив, що претензій до обвинуваченого у нього відсутні. Обвинувачений частково відшкодував йому заподіяну шкоду в розмірі 5 000 грн., однак цивільний позов ним не заявлено.

Судом апеляційної інстанції також повторно досліджено висновок № 02-01/618 згідно якого, потерпілий ОСОБА_8 міг отримати тілесні ушкодження у вигляді крововиливу під тверду мозкову оболонку над лівою півкулею головного мозку внаслідок нанесення одного удару в область голови ліворуч, а травму голови з переломом кісток склепіння та основи черепа, крововиливом над твердою мозковою оболонкою правої півкулі головного мозку, забоєм головного мозку - в результаті падіння після удару в голову на бетонне покриття з ударом об нього правою частиною голови (т.1 а.с.106-107).

Крім того, оглянуто речовий доказ – вилучений в ході огляду місця події відеозапис з камер відеоспостереження, яким зафіксовано обставини події, зокрема те, що потерпілий, маючи видимі ознаки алкогольного сп’яніння, проходячи повз столик, за якими перебували два чоловіки та дві жінки, показав в їх бік непристойний жест. Потім, незважаючи на те, що його стримувала інша особа, зробив кілька кроків наближаючись до столика за якими перебували два чоловіки та дві жінки. В цей час із-за столика на зустріч потерпілому піднявся обвинувачений, який наніс удар правою рукою останньому в обличчя, від якого він впав на бетонне покриття.

Окрім наведених вище доказів, повторно досліджених судом апеляційної інстанції, судом першої інстанції безпосередньо досліджено та наведено у вироку інші докази, зокрема данні:

- показань свідка ОСОБА_13 про те, що він зі знайомими, серед яких був потерпілий ОСОБА_8, відпочивали в кафе, ОСОБА_8 вийшов із-за столику, а через деякий час він звернув увагу на те, що відвідувачі кафе встають зі своїх місць і побачив, що останній лежить біля сусіднього столика;

- показань свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_15 про те, що вони виходили разом з ОСОБА_8 з приміщення кафе, а коли повертались, почули звук удару і побачили, що потерпілий лежить на підлозі, а біля нього знаходяться ОСОБА_16, обвинувачений та його дружина;

- показань свідка ОСОБА_16 про те, що коли разом з ОСОБА_8 повертався на територію кафе, у останнього виникла словесна перепалка, у зв’язку з чим він намагався стримати потерпілого, але той вирвався і направився до столика, де обвинувачений наніс йому удар в обличчя, від якого він впав, а обвинувачений ударив його ще раз;

- показань свідка ОСОБА_10 про те, що потерпілий показав в їх бік непристойний жест, а коли ОСОБА_11 зробив йому зауваження, з висловами про погрози вбивством направився до них, однак йому на зустріч підвівся обвинувачений і наніс удар рукою в обличчя, від чого потерпілий впав;

- показань свідка ОСОБА_12, яка не бачила жестів, які показував потерпілий, але ОСОБА_7 та ОСОБА_11 висловили невдоволення його поведінкою, а в подальшому потерпілий з висловлюванням погроз вбивством направився до них, але ОСОБА_7 його випередив і наніс удар рукою в обличчя, від чого він впав;

- показань свідка ОСОБА_11 про те, що потерпілий проходячи неподалік від столика показав їм непристойний жест, а коли він з ОСОБА_7 зробили йому зауваження, він висловлюючи погрози вбивством рішуче направився до їх столика, де першою сиділа ОСОБА_12, однак обвинувачений наніс йому удар правою рукою в обличчя і він впав;

- протоку огляду місця події в кафе-бар «Ліберті», яким зафіксовано виявлення слідів речовини, зовні схожої на кров та вилучено відеозапис із камер відеоспостереження;

- висновку судово-медичної експертизи № 02-01/157, згідно якого ОСОБА_8 в результаті дії тупих предметів спричинені тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпечності для життя у вигляді травми голови з переломом кісток склепіння та основи черепа, крововиливом над твердою мозковою оболонкою правої півкулі головного мозку, крововиливом під тверду мозкову оболонку над лівою півкулею головного мозку, забоєм головного мозку; свідчить про те, що саме від дій обвинуваченого ОСОБА_7 потерпілому ОСОБА_8 заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, що не оспорюється стороною обвинувачення.

Аналіз встановлених обставин та наведених доказів, оцінених судом першої та частково судом апеляційної інстанції, свідчить про те, що саме від дій обвинуваченого ОСОБА_7 потерпілому ОСОБА_8 спричинені тяжкі тілесні ушкодження, що не оспорюється стороною обвинувачення.

Разом з цим, колегія суддів цілком погоджується з висновками суду першої інстанції щодо того, що наведені вище докази, в тому числі докази сторони обвинувачення, не вказують на наявність у обвинуваченого ОСОБА_7 умислу на заподіяння потерпілому ОСОБА_8 тяжких тілесних ушкоджень в ході конфлікту, який виник на ґрунті образ зі сторони останнього, оскільки в обстановці що склалася, обвинувачений міг помилково припускати наявність суспільно небезпечного посягання з боку потерпілого ОСОБА_8 та неправильно оцінити його поведінку. Так як, встановлено, що потерпілий ОСОБА_8 не вчиняв будь-яких дій, які могли б свідчити про реальність його посягання, обвинувачений ОСОБА_7, як про це правильно зазначено судом першої інстанції, міг усвідомлювати відсутність реального суспільно небезпечного посягання, якби проявив в обстановці що склалася більшу пильність і обачність, в тому числі, якщо б перебував в тверезому стані.

Зокрема, судом першої інстанції встановлено, що знайшло своє об’єктивне підтвердження в ході апеляційного перегляду оскаржуваного судового рішення, потерпілий ОСОБА_8 та обвинувачений ОСОБА_7 перебували в стані алкогольного сп’яніння. Дана обставина не заперечується останніми. Потерпілий ОСОБА_8, як вбачається з показань свідків та відеозапису камер відеоспостереження, проходячи повз столик, за яким перебували ОСОБА_7, ОСОБА_12, ОСОБА_11 та ОСОБА_10, порушуючи загальноприйняті норми поведінки, продемонстрував у їх бік образливий, непристойний та принизливий жест. У зв’язку з чим обвинувачений ОСОБА_7 та ОСОБА_11 зробили йому зауваження. В цей час потерпілий ОСОБА_8 вирвався від ОСОБА_16, який його стримував і, висловлюючи погрози вбивством, направився в напрямку стола, за яким перебували ОСОБА_7 і ОСОБА_11 з дружинами. Наявність зазначеної погрози, яка заперечується потерпілим, однак підтверджується показання свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, при обстановці що склалася, могла сприйматися обвинуваченим ОСОБА_7 як реальна та така, що, на думку останнього, потребувала захисту.

За змістом ст. 37 КК України та роз’яснень, що містяться в п. 7 постанови Пленуму ВСУ № 1 від 26.04.2002 «Про судову практику у справах про необхідну оборону», під уявною обороною розуміється заподіяння шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, але особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, помилково припускала наявність такого посягання. Коли ж особа не усвідомлювала, але могла усвідомлювати відсутність реального посягання, її дії кваліфікуються як заподіяння шкоди через необережність.

Оскільки в ході апеляційного перегляду вироку суду першої інстанції не встановлено даних, які б «поза розумним сумнівом» свідчили про наявність в діях ОСОБА_7 умислу на заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, а навпаки підтверджено той факт, що за обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання зі сторони потерпілого не було, обвинувачений ОСОБА_7 неправильно оцінюючи дії останнього, помилково припускав наявність такого посягання, при цьому не усвідомлював, хоча мав би усвідомлювати відсутність реального посягання, колегія суддів вважає доведеною правильність кваліфікації його дій судом першої інстанції за ст. 128 КК України.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає безпідставними посилання сторони обвинувачення на необхідність кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 121 КК України.

Доводи прокурора про недопустимість як доказів показань свідків сторони захисту ОСОБА_11 та ОСОБА_10 в частині висловлювання погроз вбивством потерпілим ОСОБА_8, оскільки вони є зацікавленими у не притягненні ОСОБА_7 до відповідальності за вчинене, колегією суддів до уваги не приймаються. Дійсно свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_10 є знайомими ОСОБА_7, однак доказів того, що вони своїми показаннями намагаються виправдати обвинуваченого або обмовити потерпілого, в ході судового розгляду не встановлено і прокурором не доведено.

Колегія суддів також вважає необґрунтованими посилання прокурора на наявність в діях обвинуваченого складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, про що, на його думку, вказує поведінка останнього одразу після заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, оскільки, як вбачається з показань обвинуваченого, що знайшло своє об’єктивне відображення і зафіксовано відеозаписом з камер відеоспостереження, після нанесеного ОСОБА_7 удару та падіння потерпілого, він підходив до останнього, намагався його підняти, а його дружина просила викликати потерпілому карету швидкої допомоги, що не спростовано апеляційними доводами прокурора.

При вирішенні питання про призначення ОСОБА_7 покарання суд першої інстанції дотримався вимог ст.ст. 50, 65 КК України та роз’яснень, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.10.03 № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» та врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винуватого, який, в тому числі, не працює, в якості обставин що пом’якшують його покарання – наявність неповнолітньої дитини та інвалідності 2-ої групи, вжиття заходів по відшкодування потерпілому заподіяної шкоди, за відсутності обставин, що його обтяжує.

В даному випадку також враховується позиція потерпілого ОСОБА_8, який в суді апеляційної інстанції зазначив про відсутність будь-яких притензій до обвинуваченого та висловив позицію щодо законості винесеного по справі рішення.

Оскільки санкцією ст. 128 КК України передбачений перелік видів покарань, жоден з яких, з огляду на встановлені в провадженні обставини, не може бути застосований до обвинуваченого ОСОБА_7, при наявності застережень, передбачених ст.ст. 56, 57, 61 КК України, судом першої інстанції обґрунтовано, на виконання п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.03 № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», звільнено ОСОБА_7 від покарання.

Оскільки колегія суддів погодилась з кваліфікацією дій обвинуваченого ОСОБА_7 за ст. 128 КК України, то не вбачає підстав для вирішення доводів сторони обвинувачення про призначення останньому покарання в межах санкції ч. 1 ст. 121 КК України.

З урахуванням наведеного, колегія суддів, вважає, що вирок районного суду щодо ОСОБА_7 є законним і обґрунтованим, при не встановленні достатніх підстав, передбачених ст. 409 КПК України, для його скасування чи зміни.

Керуючись ст.ст. 404, 405, п. 1 ч.1 ст. 407, ст. 418, 419 КПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26 листопада 2018 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні – прокурора Черкаської місцевої прокуратури ОСОБА_9, - без задоволення.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців в порядку, передбаченому ст. 426 КПК України.

Головуючий :

Судді :