Постанова № 80972908, 02.04.2019, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/307/19Головуючий по 1 інстанції Калієвський І. Д. Категорія: 305010900 Доповідач в апеляційній інстанції Пономаренко В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2019 року м. Черкаси

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

суддів Гончар Н.І., Пономаренка В.В., Фетісової Т.Л.

секретар Попова М.В., Торопенко Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу представника МТСБУ - адвоката Патрик Ганни Григорівни на рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 22 листопада 2018 року (постановлене суддею Калієвським І.Д.) по справі за позовом МТСБУ до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов'язаних з виплатою страхового відшкодування , -

:

в с т а н о в и л а :

03 липня 2018 року представник МТСБУ звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов'язаних з виплатою страхового відшкодування.

Обґрунтовуючи позовні вимоги наступним, що 6 червня 2016 року на вулиці Лаврській у м. Києві з вини, ОСОБА_4, яка керувала автомобілем НОМЕР_1 сталася дорожньо-транспортна пригода, що підтверджується довідкою про ДТП №93201458 та листом Управління патрульної поліції в м. Києві від 10 лютого 2017 року.

Згідно відповіді Головного сервісного центру МВС України від 21 травня 2018 року автомобіль НОМЕР_1 зареєстрований на праві власності за відповідачем ОСОБА_5, що зареєстрований в АДРЕСА_1

На дату скоєння цієї ДТП відповідачі не мали чинного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, про що свідчить відсутність інформації щодо страхування даного транспортного засобу в Єдиній централізованій базі даних МТСБУ.

Позивач посилається на ч.ч.1 та 2 ст.1166 ЦК України якою передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Представник МТСБУ наголошує, що відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить: наявність шкоди; протиправну поведінку заподіювача шкоди; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Доведення відсутності вини у спричиненні шкоди відповідно до вимог ст. 1166 ЦК покладено на відповідача.

Отже, на думку представника позивача відповідальними особами за завдані збитки є відповідачі по справі, ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Як вважає представник позивача така правова позиція викладена у постанові ВС від 23.01.2018 року у справі № 753/7281/15-ц.

Також представник позивача посилається на п.п. «а» п. 41.1. ст. 41 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» де зазначається, що за рахунок коштів фонду захисту потерпілих, відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Окрім цього відповідно до п. 40,3 ст. 40 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що МТСБУ має право залучати аварійних комісарів у порядку, встановленому Уповноваженим органом, для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків у випадках, визначених у ст. 41 цього Закону.

Таким чином відповідно до вище згадуваного положення ст. 40 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ понесло витрати в розмірі 574 грн.

В результаті скоєного ДТП було пошкоджено авто «Вольво» д.н.з. НОМЕР_2, яке належить ОСОБА_6 цивільно-правова відповідальність якої була застрахована в ВАТ «НАСК «Оранта» згідно Полісу № АЕ/7599608, що діяв на момент згадуваного ДТП.

Відповідно до положень п. 22.1 ст. 22 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик або МТСБУ відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Згідно Звіту №5461/06/16 від 06 червня 2016 року, складеного спеціалістом ТОВ «Сател Груп» розмір завданих збитків визначений згідно ст. 29 Закону склав суму 162 292 грн. 46 коп. При цьому ліміт відповідальності позивача становить 100 000 грн. 00 коп. 21 червня 2016 року потерпіла повідомила про страховий випадок та 28 лютого 2017 року з метою отримання відшкодування звернулася в МТСБУ.

Отже, у зв'язку з настанням події, передбаченої п. п. "а" п. 41.1 ст. 41 Закону, МТСБУ 24 травня 2017 року перерахувало потерпілій суму страхового відшкодування в розмірі 100 000 грн. 00 коп., що підтверджується наказом та платіжним дорученням. Згідно п. 38.2.1 ст. 38 Закону МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у п. 13.1 ст. 13 цього Закону, що і змусило представника позивача звернутись з відповідним позовом до суду.

Таким чином представник МТСБУ просив суд першої інстанції, прийняти рішення яким стягнути солідарно з відповідачів на користь МТСБУ коштів в розмірі понесених витрат в сумі 100 000 грн. та витрати на аварійного комісара в розмірі 574 грн., і сплату судового збору в розмірі 1 762 грн.

Рішенням Маньківського районного суду Черкаської області від 22 листопада 2018 року в задоволенні позовних вимог МТСБУ до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов'язаних з виплатою страхового відшкодування відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції представник МТСБУ подав апеляційну скаргу та зазначає, що дане рішення не відповідає вимогам чинного законодавства та винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме норми ст. 1187 ЦК України, яка регулює відповідальність власника джерела підвищеної небезпеки без вини, і норму ст. 263 ЦПК України.

Обґрунтування апеляційної скарги представником МТСБУ зводяться до того, що згідно відповіді Головного сервісного центру МВС України від 21 травня 2018 року автомобіль НОМЕР_3 зареєстрований на праві власності за ОСОБА_5, котрий зареєстрований в АДРЕСА_1

На думку апелянта відмовляючи в позові до ОСОБА_5, як власника автомобіля «Чері» , судом першої інстанції необґрунтовано рішення та не взято до уваги відповідь Головного сервісного центру МВС України від 21 травня 2018 року.

Відповідно до ст. 1187 ЦК України шкода, завданої джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Апелянт зазначає, що матеріалами справи ніяким чином не підтверджено та позивачем не доведено, що ОСОБА_4 була визнана виною у скоєнні ДТП, проте позовні вимоги були пред'явленні і до власника транспортного засобу ОСОБА_5, відповідальність якого настає згідно положень ст. 1187 ЦПК України.

Протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, відзиви на апеляційну скаргу від ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не надійшли.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постановлене рішення відповідає.

Відповідно до вимог ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог позивача суд першої інстанції, з чим погоджується і колегія суддів, виходив з того, що в матеріалах справи поданих представником позивача відсутні достовірні докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи та недостатність доказів, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування, що унеможливлює суд дати відповідну належну оцінку доказам та ухвалити законне, обгрунтоване рішення по суті спору, а тому позовні вимоги не підлягають до задоволення.

Встановлено, що представник позивача згідно позовної заяви зазначає, що 6 червня 2016 року на вулиці Лаврській у м. Києві з вини відповідачки, ОСОБА_4, яка керувала автомобілем НОМЕР_1 сталася дорожньо-транспорта пригода.

Згідно відповіді Головного сервісного центру МВС України від 21 травня 2018 року автомобіль НОМЕР_1 зареєстрований на праві власності за відповідачем ОСОБА_5, що зареєстрований в АДРЕСА_1 (а.с.17).

На дату скоєння цієї пригоди відповідачі ОСОБА_7 та ОСОБА_5 не мали чинного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, про що свідчить відсутність інформації щодо страхування даного транспортного засобу в Єдиній централізованій базі даних МТСБУ (а.с.14).

У зв'язку з залученням аварійного комісара відповідно до положень ст. 40 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ понесло витрати в розмірі 574 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням.

В результаті вищевказаної пригоди був пошкоджений автомобіль «Вольво», д.н.з. НОМЕР_4, що належить ОСОБА_6, цивільно-правова відповідальність якої була застрахована в ВАТ «HACK «Оранта», згідно Полісу № АЕ/7599608, що діяв на момент ДТП (а.с.12,13).

Згідно Звіту №5461/06/16 від 06 червня 2016 року, складеного спеціалістом ТОВ «Сател Груп» розмір завданих збитків визначений згідно ст. 29 Закону склав суму 162 292 грн. 46 коп.(а.с 18-29).

При цьому ліміт відповідальності позивача становить 100 000 грн. 00 коп.

21 червня 2016 року потерпіла повідомила про страховий випадок та 28 лютого 2017 року з метою отримання відшкодування звернулася в МТСБУ (а.с.9-10).

Договірних зобов'язань між МТСБУ, потерпілою особою та відповідачами не виникало.

У зв'язку з настанням події, передбаченої п. п. "а" п. 41.1 ст. 41 Закону, МТСБУ 24 травня 2017 року перерахувало потерпілій суму страхового відшкодування в розмірі 100 000 грн. 00 коп., що підтверджується наказом та платіжним дорученням, (а.с.34,35).

Представник позивача зазначає, що відповідальними особами за завдані збитки є відповідачі по справі ОСОБА_4 та ОСОБА_5, і з них необхідно стягнути відшкодування в порядку регресу витрати, пов'язані з виплатою страхового відшкодування

Суд першої інстанції вирішуючи даний спір вірно зазначає, що відповідно до норм ст. 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.

Частиною першою статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно зі статтею 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Статтею 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмір виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до положень частини першої статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик або МТСБУ відповідно до ліміту відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна в результаті ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Згідно з підпунктом 38.2.1. пункту 38.2. статті 38 Закону України «Про обов'язкові страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника транспортного засобу, який спричинив ДТП, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пунктаі 13.1 статті 13 цього Закону.

Отже, законом встановлено порядок стягнення коштів, виплачених МТСБУ на відшкодування шкоди особі потерпілій у ДТП, саме в порядку регресу, якщо така шкода спричинена власником транспортного засобу, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Як роз'яснено у пунктах 26, 27 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», до страховика (МТСБУ), який виплатив страхове відшкодування, переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, яка одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Проте із матеріалів позову вбачається відсутність будь-яких підтверджень того, що відповідач ОСОБА_7 перебувала за кермом автомобіля НОМЕР_1 під час ДТП.

Згідно повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (а.с.8) вбачається, що учасниками ДТП є автомобіль НОМЕР_5 під керуванням ОСОБА_6 та автомобіль НОМЕР_6, який належить ОСОБА_8, але прізвище, імя та по-батькові водія на момент ДТП не зазначено, проте представник позивача безпосередньо в позові зазначає факт того, що саме ОСОБА_7 керувала автомобілем НОМЕР_7.

Дані доводи не узгоджуються з листом Управління патрульної поліції у м. Києві від 10.02.2017 (а.с. 11).

З даного листа вбачається, що учасники ДТП є три автомобілі, а саме: автомобіль НОМЕР_8, НОМЕР_9 та "Cheri" д.н.з.НОМЕР_10.

В позовній заяві відсутня будь-яка інформація про автомобіль НОМЕР_9, як учасника ДТП та його водія .

До матеріалів справи додано довідку МВС України про дорожньо-транспортну пригоду за №93201458 (а.с.12).

З даної довідки вбачається, що учасниками ДТП є: легковий автомобіль НОМЕР_8, який належить ОСОБА_6; легковий автомобіль НОМЕР_9, який належить ОСОБА_7 та автомобіль НОМЕР_7, без зазначення його власника.

Суд першої інстанції прийшов до вірно переконання, що дану довідку не можливо прийняти в якості належного доказу, оскільки дана довідка не містить підпису уповноваженої посадової особи на її видачу та відсутня печатка уповноваженого органу, що дає суду підстави вважати , що даний доказ є не допустимий, оскільки у відповідності до ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Крім того, з даної довідки можливо зробити висновок, що ОСОБА_7, якій належить автомобільНОМЕР_9, не могла одночасно керувати іншим автомобілем НОМЕР_7, що належить ОСОБА_5

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази про вчинення конкретною чи конкретними особами адміністративного правопорушення.

З листа Управління патрульної поліції у м. Києва Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 10.02.2017 року за №75-Аз/41/11/02-2017 (а.с.11) вбачається, що в Управлінням патрульної поліції у м. Києві розглянуто звернення адвоката Тонконог В.В. щодо обставин ДТП, яка мале місце 06.06.2016 року в м. Києві на вул. Лаврська, за участю автомобілів автомобілів НОМЕР_11, НОМЕР_9 та "Cheri" д.н.з.НОМЕР_10, водій якого місце події залишив. Повідомляється, що відповідно до ст.ст.254 та 256 КУпАП, про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол, який підписується особою, яка притягається до відповідальності. Враховуючи те, що водій автомобіля НОМЕР_7 станом на 09.02.2017 року не встановлений, скласти протокол та направити матеріали до суду, не надається можливим.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами: 2) висновками експертів: 3) показаннями свідків.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Стаття 79 ЦПК України визначає, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно положень ст. 81 ЦПК України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно положень ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Із матеріалів справи вбачається відсутність будь-яких заяв та клопотань представника позивача щодо витребування доказів в зв'язку з неможливістю їх отримання.

Проаналізувавши вищевикладене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відсутність в матеріалах справи поданих представником позивача належних, допустимих, достовірних доказів, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи та недостатність доказів, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування, що унеможливлює суд дати відповідну належну оцінку доказам та ухвалити законне, обгрунтоване рішення по суті спору, а тому прийшов до вірного висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають до задоволення.

Належні, допустимі, достовірні докази вини ОСОБА_4, яка нібито керувала автомобілем НОМЕР_1 та власника автомобіля ОСОБА_5 . в матеріалах справи - відсутні.

Оскільки оскаржуване судове рішення судом першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права колегія суддів, у відповідності до вимог ст.375 ЦПК України, апеляційну скаргу представника МТСБУ - адвоката Патрик Г.Г. залишає без задоволення, а рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 22 листопада 2018 року у даній справі - без змін.

Керуючись ст.ст.141,367,368,374,375,381-384 ЦПК України, колегія суддів,-

п о с т а н о в и л а :

апеляційну скаргу представника МТСБУ - адвоката Патрик Ганни Григорівни - залишити без задоволення.

Рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 22 листопада 2018 року по справі за позовом МТСБУ до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов'язаних з виплатою страхового відшкодування - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, на умовах та в порядку визначеному ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 05 квітня 2019 року

Судді: Гончар Н.І.

Пономаренко В.В.

Фетісова Т.Л.