Рішення № 80961952, 29.03.2019, Галицький районний суд м. Львова

Справа №465/44/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2019 року місто Львів

Галицький районний суд міста Львова у складі:

головуючого – судді Стрельбицького В.В.,

за участю секретаря Іваника Р.В.,

представника позивача ОСОБА_1,

представник відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» про захист справ споживачів та визнання недійсними договорів,

встановив:

04 січня 2017 року позивач звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Кредобанк», в якому просить визнати недійсним укладений з відповідачем, кредитний договір №6654/Р від 31.10.2007 року та договір іпотеки від 31.10.2007 року. 14.11.2018 року ОСОБА_3 подала до суду заяву про уточнення позовних вимог, згідно якої просить суд також застосувати наслідки недійсності правочину шляхом зарахування всіх сплачених ОСОБА_3 на користь ПАТ «Кредобанк» за кредитним договором №6654/Р від 31.10.2007 року платежів в розмірі 89 020,76 доларів США, до сум повернення грошових коштів, отриманих за недійсним правочином.

Обгрунтовуючи позовні вимоги покликається на те, що 31.10.2007 року між ОСОБА_3 та Публічним акціонерним товариством «Кредобанк» укладено кредитний договір №6654/Р, відповідно до умов якого банк в порядку та на умовах визначених договором надав позивачу кредит в сумі 100 000 доларів США строком до 30.10.2014 року. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №6654/Р між ОСОБА_3 та Публічним акціонерним товариством «Кредобанк» укладено договір іпотеки від 31.10.2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за № ВКА 788889, предметом якого є нерухоме майно, а саме: квартира №23 в будинку №19, що знаходиться у м. Львові по вул. Дорошенка.

У період з 22.05.2009 року по 09.04.2014 року між позивачем та ПАТ «Кредобанк» була укладена низка додаткових угод до Кредитного договору, якими змінювалися відсоткові ставка, графік та порядок погашення грошових зобовязань.

Вказуючи на грубе порушення відповідачем вимог законодавства щодо не надання об'єктивної, повної та достовірної інформації про умови кредиту, введення в оману щодо реальної процентної ставки за користування кредитом та неповідомлення про сукупну вартість кредиту, позивач просить суд визнати кредитний договір від 31.10.2007 року № №6654/Р недійсним, укладеним під впливом обману та застосувати наслідки недійсності такого правочину.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, з мотивів, наведених у ньому. Просив суд позов задоволити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов заперечив, з мотивів, викладених у письмовому відзиві (запереченнях), зазначивши про необґрунтованість позовних вимог та дотримання банком усіх законодавчих процедур під час укладення оспорюваного Кредитного договору. Просив суд застосувати позовну давність та відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

За правилами ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 5. даної статті передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи , а ч.6 що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч. 7 ст. 81 ЦПК України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Як роз'яснено судам в п.14 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215,1048-1052,1054-1055), статті 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів». При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати роз'яснення, наведені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Аналогічну позицію закріплено у пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», яким роз'яснено, що судам необхідно враховувати, згідно із статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України, що зміст правочину не може суперечити Цивільного кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Судом встановлено наступне.

29.10.2007 року ОСОБА_3 звернулась до Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» із заявою на отримання кредиту/а.с.83/.

31.10.2007 року між ОСОБА_3 та Публічним акціонерним товариством «Кредобанк» укладено кредитний договір №6654/Р, відповідно до умов якого банк в порядку та на умовах визначених договором надав позивачу кредит в сумі 100 000 доларів США строком до 30.10.2014 року /а.с.7-8, 131-132/.

Надання позивачу кредиту в сумі 100 000 доларів США підтверджується меморіальним ордером №3880017 від 31.10.2007 року /а.с.82/.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №6654/Р між ОСОБА_3 та Публічним акціонерним товариством «Кредобанк» укладено договір іпотеки від 31.10.2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим №5084, предметом якого є нерухоме майно, а саме: квартира №23 в будинку №19, що знаходиться у м. Львові по вул. Дорошенка /а.с.9-11/.

Відповідно до ст.ст. 3, 627 ЦК України, діє принцип свободи договору.

Свободу договору характеризується, як нормативно закріплену можливість особи здійснювати дії, вчинки на власний розсуд, не порушуючи при цьому свободу інших суб'єктів.

У Рішенні Конституційного Суду України №15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року зазначено, що у справі про захист прав споживачів кредитних послуг держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору.

Зміст свободи договору зазначено у ст.627 ЦК України, яка з посиланням на ст.6 ЦК України встановлює, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як встановлено судом, укладаючи оспорюваний договір, сторони діяли вільно, на власний розсуд вибираючи контрагента та визначаючи його умови.

Відповідно до ч.1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, вимогою до чинності кредитного договору є погодження сторонами усіх істотних умов кредитного договору.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До істотних умов кредитного договору належать умови, що визначають предмет договору: сума кредиту, строк (строки) та порядок його надання позичальнику, термін (терміни) і порядок повернення отриманого кредиту, розмір і порядок сплати кредитору відсотків за користування кредитом. Інші умови (що не відносяться до предмета договору) можуть бути визнані істотними умовами кредитного договору лише за наявності спеціальної заяви однієї із сторін (кредитора або позичальника) про необхідність досягти по них угоди.

Позивач вказує на те, що в момент підписання кредитного договору між сторонами, позивач була введена в оману відповідачем щодо істотних умов договору, ціни та відсоткової ставки, загальної сукупної вартості та абсолютного значення подорожчання кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами було досягнуто домовленості з усіх істотних умов договору шляхом підписання тексту договору укладеного в простій письмовій формі, що відповідає вимогам законодавства.

Кредитний договір був підписаний позичальником власноруч, що підтверджує обізнаність та згоду з його умовами.

Сторони погодили між собою умови договору, відповідно до ч.1 ст. 628 ЦК України, про що свідчать їх підписи на договорі.

Таким чином, волевиявлення сторін було вільним і направленим на отримання реальних наслідків договору.

Частиною 1 ст. 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. За змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину.

Відповідно до п. 20 постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

У частині 4 пункту 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та ч.1 ст.6 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» встановлено: «У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) умови дострокового розірвання договору; 7) інші умови, визначені законодавством.

До інших умов, визначених актами цивільного законодавства, у даному конкретному випадку з урахуванням специфіки кредитного договору та виду забезпеченості (яким, згідно припису п.2.1. кредитного договору є іпотека), слід віднести обов'язкові умови які урегульовують дані правовідносини зокрема, Закон України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечними боргом і іпотечними сертифікатами».

Статею 1 вказаного Закону визначено, що іпотечний борг - це основне зобов'язання за будь-яким правочином, виконання якого забезпечене іпотекою.

За правилом ст.2 Закону, договір про іпотечний борг виникає з цивільно правових відносин між сторонами договору за умови дотримання встановлених цим Законом вимог. Умови договору про іпотечний борг та зміст самого іпотечного договору розробляє кредитодавець.

За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Згідно ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів», нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Відповідно до ст. 230 ЦК України, у взаємозв'язку зі ст.10 ЦК України, наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Таким чином, обравши способом захисту своїх прав визнання кредитного договору недійсним з підстав передбачених статтею 230 ЦК України та статями 11, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, позивач в силу положення частини третьої статті 10 ЦПК України зобов'язана довести правову та фактичну підстави своїх позовних вимог.

Відповідно до п.2.2 Кредитного договору, кредит видається на ремонт нерухомості.

Згідно п. 2.4. Кредитного договору, кредит, видається на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності та цільового характеру використання.

Відповідно до п. 3.1 Кредитного договору позичальник сплачує Банку в порядку та строки, визначені тарифами Банку, наступні комісії:

-за розгляд Анкети-Заяви на отримання кредиту, одноразово - 100,00 гривень;

-за видачу кредиту, одноразово - 1,5% від суми кредиту (сплачується в гривнях по курсу НБУ на день видачі кредиту);

-за управління кредитом, щомісячно - 50,00 гривень;

-за дострокове погашення 0,5% від суми кредиту, яка повертається достроково, на дату погашення. Сплачується протягом першого року кредитування або після першого року користування кредитом, якщо позичальник не попередить Банк у письмовій формі за 30 календарних днів до дати дострокового погашення;

-інші комісії передбачені тарифами Банку.

Згідно з п. 3.2 Кредитного договору, за користування кредитом позичальник сплачує Банку проценти річні у розмірі, що визначається як ставка LIBOR 6м збільшена на 6%. Розмір процентів за кредитом змінюється кожні 6 місяців у конкретно визначені дати - 15 червня та 15 грудня кожного року, протягом усього строку дії цього Договору. LIBOR - Лондонська міжбанківська ставка по депозитах у доларах США. Ця ставка використовується як базова для визначення процентної ставки для позичальника. Для розрахунку обирається 6-місячний LIBOR. На день укладення цього договору LIBOR 6м становить 4,81813%.

Відповідно до п. 3.3 Кредитного договору, проценти за користування кредитом нараховуються щомісячно на суму заборгованості по кредиту за методом «факт/360», за ставкою, визначеною у п. 2. цього Договору з моменту видачі кредиту до терміну, вказаного у п. 2.1. цього Договору.

Пунктом 3.4 Кредитного договору передбачено що позичальник сплачує проценти щомісяця, але не пізніше останнього робочого дня місяця, за який нараховані проценти.

Згідно з п. 4.1. Кредитного договору позичальник зобов'язаний повернути Банку кредит в повному обсязі в порядку і терміни передбачені цим Договором (п. 2.1., 3.9) та/або додатками до нього. Повернення суми кредиту здійснюється щомісячно рівними частинами по 1191,00 доларів США не пізніше останнього робочого дня поточного місяця, якщо інше не передбачено цим договором та/або додатками до нього. Останній платіж рівний залишку заборгованості за кредитом.

Пунктом 4.7 вказаного Кредитного договору сторонами погоджено черговість погашення заборгованості за цим Договором, а умовами пункту 4.8. Кредитного договору - право позичальника та умови дострокового повернення кредиту.

Розділом 5 Кредитного договору Сторонами погоджено відповідальність за неналежне виконання зобов'язань за Кредитним договором, зокрема у вигляді пені, збільшення відсотків річних та відшкодування збитків.

Відповідно до п. 9.9 Кредитного договору, шляхом підписання цього договору позичальник підтверджує, що ознайомився з умовами кредитування, діючими тарифами банку та загальною вартістю кредиту.

31 липня 2009 року між ПАТ «Кредобанк» та ОСОБА_3 укладено Додатковий договір до Кредитного договору №6654/Р від 31 жовтня 2007 року /т. 1 а.с.88-92/.

Згідно з п. 3.2 Кредитного договору (в редакції від 31.07.2009 року) за користування кредитом позичальник сплачує Банку проценти річні у розмірі, що визначається як ставка LIBOR 6м збільшена на маржу 6,5%. Розмір процентів за кредитом змінюється кожні 6 місяців у конкретно (значені дати - 20 червня та 20 грудня кожного року, протягом усього строку дії цього Договору. На день укладення цього договору LIBOR 6м становить 4,81813%.

Відповідно до п. 4.1. Кредитного договору, повернення суми кредиту здійснюється щомісячно рівними частинами по 40,00 доларів США починаючи з 01 липня 2009 року до 30 червня 2010 року, а починаючи з 01 липня 2010 року - щомісячно рівними частинами по 1 524,00 доларів США не пізніше останнього робочого дня поточного місяця, якщо інше не передбачено цим Договором та/або додатками до нього. Останній платіж дорівнює залишку заборгованості по кредиту.

Відповідно до п. 9.7 Кредитного договору (в редакції від 31.07.2009 року), шляхом підписання цього Договору, позичальник підтверджує, що ознайомився з умовами редагування, діючими тарифами Банку та загальною вартістю кредиту.

08 червня 2011 року між ПАТ «Кредобанк» та ОСОБА_3 укладено Додатковий договір до Кредитного договору №6654/Р від 31 жовтня 2007 року /т.1 а.с.92-95/.

Згідно з п. 3.2 Кредитного договору (в редакції від 08.06.2011 року) за користування кредитом позичальник сплачує Банку проценти річні у розмірі, що визначається як ставка LIBOR 6м збільшена на маржу 6,5%. На день укладення цього договору LIBOR 6м становить 0,45969%.

Сторони домовились, що зміна процентної ставки, за цим договором, у зв'язку із зміною розміру ставки LIBOR 6м змінюється без внесення змін до цього Договору.

Відповідно до додатку №2 до Додаткового договору до Кредитного договору №6654/Р від 31.10.2007 року сторонами встановлено Графік погашення заборгованості із зазначенням дати та розміру щомісячного платежу, нарахованих відсотків, загального місячного платежу та загальної вартості.

Відповідно до п. 9.8 Кредитного договору (в редакції від 08.06.2011 року), шляхом підписання цього договору, позичальник підтверджує, що ознайомився з умовами кредитування, діючими тарифами Банку та загальною вартістю кредиту.

Цей додатковий договір набуває чинності з моменту підписання його Сторонами і діє зотягом строку дії Договору.

01 серпня 2014 року між ПАТ «Кредобанк» та ОСОБА_3 укладено Додаткову угоду до Кредитного договору №6654/Р від 31.10.2007 року /т.1 а.с.102/, відповідно до якої сторонами домовлено внести зміни і доповнення до Кредитного договору та згоджено викласти п. 2.1 та п. 4.1 в наступній редакції:

- «п. 2.1. Банк видає Позичальнику кредит в сумі 100 000,00 дол. США на строк до 30 жовтня 2025 року».

«п. 4.1. Позичальник зобов'язаний повернути Банку кредит у повному обсязі в порядку і терміни, передбачені цим Договором (п. 2.1., 3.9) та/або додатками до нього.

Повернення суми кредиту здійснюється не пізніше останнього робочого дня поточного місяця: з серпня 2014 року по липень 2015 року включно - щомісячно рівними частинами по 200,00 дол. США (дванадцять траншів);

з серпня 2015 року по березень 2025 року включно залишок заборгованості щомісячно рівними частинами (сто двадцять три транші). Останній платіж рівний залишку заборгованості за кредитом.»

Зі змісту кредитного договору від 31.10.2007 року № 6654/Р вбачається, що в ньому наявні встановлені законодавством обов'язкові умови, які необхідні для його укладення, що в свою чергу зумовило можливість вибору оптимальних умов кредитування позивачем, своєчасної та повної інформації про усі додаткові витрати, що будуть понесені позивачем у зв’язку з укладенням, обслуговуванням та погашенням оспорюваного Кредитного договору, орієнтовну суму переплат за Кредитним договором за період його дії.

Суд звертає увагу на той факт, що погодження позивачем за її ініціативою змін умов Кредитного договору та укладення додаткових угод до нього, є доказом того, що ОСОБА_3 в повній мірі розуміла умови кредитування, в тому числі й характер процентної ставки за кредитом та останній була відома загальна сукупна вартість кредиту.

Водночас, наданий банком графік погашення заборгованості /т.1 а.с.84/, суд відхиляє як належний доказ по справі, оскільки як встановлено в судовому засіданні такий безпосереднього відношення до укладеного кредитного договору немає, про нього невідомо як самому позивачеві так і відповідачу, що в свою чергу ставить під сумнів, що такий графік, містить відомості, які стосуються обставин, які підлягають доказуванню та безпосередньо стосуються справи.

З дослідженого судом висновку експерта №5468, за результатами проведеної судово-економічної експертизи від 18.06.2018 року, вбачається, що у відповідності до «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених постановою Правління Національного банку Україні від 10.05.2007 року № 168 абсолютне значення подорожчання кредиту розраховане експертом за умовами кредитного договору № 6654/Р від 31 жовтня 2007 року складає 48 741.00 дол. США (247 772,59 гривень). Абсолютне значення подорожчання кредиту визначене «Кредобанк» наведено в додатку № 1 до вказаного кредитного договору № 6654/Р від 31 жовтня 2007 року в розмірі 246 142,05 гривень. Різниця в сумі абсолютного значення подорожчання кредиту вказаного в додатку №1 до кредитного договору за даними розрахунку експерта складає 10 868,87 гривень/а.с.188-193/.

Допитаний в судовому засіданні експерт ОСОБА_5 висновок експертизи від 18.06.2018 року підтримав. Пояснив, що Додаток №1 до Договору відповідає умовам Кредитного договору, а графік погашення кредиту /а.с.84/ вказує на можливе неповідомлення клієнту про графік і розміри платежів, оскільки такий Додаток №1 до Договору та сам кредитний договір від 31.10.2018 року містять розбіжності щодо нарахування відсотків за кредитом.

Таким чином, при оцінці експертного дослідження взято до уваги графік погашення заборгованості /т.1 а.с.84/, який як встановлено судом в подальшому не містить відомостей про обставини даної справи та не являється належним доказом розрахунку погашення заборгованості за оспорюваним кредитним договором, а відтак, суд не приймає висновок судово-економічної експертизи як належний доказ по справі.

З цього приводу, стосовно ймовірного допущення істотних порушень при укладенні кредитного договору на які посилається позивач, слід також відзначити, співідношення вартості кредиту, яка становить 100 000 доларів США, та різниці в сумі абсолютного значення подорожчання кредиту, визначеного експертом, яка складає 10 868,87 гривень.

Аналізуючи вищевказаний кредитний договір та додаткові угоди до нього, суд вважає, що відповідачем дотримано вимоги «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених Постановою Правління НБУ від 10 травня 2007 року № 168 , оскільки кредитний договір від 31.10.2007 року № 6654/Р та додатки до нього містять розрахунки щодо реальної процентної ставки (у процентах річних) та абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі), які були відомі позивачу на момент підписання договорів, про що свічить підпис останньої.

Відтак, дослідивши текст укладеного сторонами кредитного договору та додаткових угод до нього, суд приходить до висновку, що істотні умови договору, ціна та відсоткова ставки, загальна сукупна вартість та абсолютне значення подорожчання кредиту договором передбачені. Зокрема: мета, сума і строк кредиту; умови і порядок його видачі та погашення; забезпечення зобов'язань позичальника; відсоткові ставки; порядок плати за кредит; порядок зміни та припинення дії договору; відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору, і у відповідності до ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним. Договір укладений в належній письмовій формі та підписаний особисто сторонами.

До підписання договору, позивач мала можливість ознайомитися з їх умовами та не погодитись чи відмовитись від укладання договорів, проте договір був підписаний, та кредитний договір протягом тривалого часу виконувався сторонами, у тому числі і позивачем. Позивач не звертався до відповідача із заявами про надання додаткової інформації або роз'яснення певних положень договору, при цьому саме з ініціативи позивача такий договір переукладався кілька разів. При оформлені кредитного договору, ОСОБА_3 була ознайомлена з цими умовами, про що свідчить її підпис у кредитному договорі та додаткових угодах до нього.

Водночас, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що позивач після підписання договору оспорювала або намагалась змінити умови договору, розірвати відразу після його укладення, навпаки позивач сплачувала кошти на умовах договору, що свідчить про прийнятність для неї умов кредитного договору на момент укладення.

З огляду на вищевикладене, кредитний договір укладений між сторонами відповідає ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особи, які вчиняли правочин, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників правочину були вільним і відповідали його внутрішній волі; правочини вчинялись у формі, встановленій законом; оспорювані пункти договору узгоджувалися сторонами; правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, виходячи з положень ст.ст. 203,215,230,548 ЦК України, в момент підписання кредитного договору між сторонами, позивач не був введений в оману відповідачем щодо істотних умов договору, ціни та відсоткової ставки, загальної сукупної вартості та абсолютного значення подорожчання кредиту.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що кредитний договір між ОСОБА_3 та Публічним акціонерним товариством «Кредобанк» №6654/Р від 31.10.2007 року є дійсним.

За таких обставин, відсутні законні підстави для визнання кредитного догору недійсним, така вимога позивача є нобгрунтованою, а відтак і відсутні підстави для застосування реституції (наслідків недійсності кредитного договору, тобто повернення сторонами такого договору усього, що ними отримано на його виконання).

Відповідно до ч.1 ст.236 ЦК України, недійсний правочин є недійсним з моменту його вчинення. Відповідно до ч.2 ст. 548 ЦК України, недійсне зобовязання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Згідно абз. 5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку», іпотека має похідний від основного зобов'язання характер і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

За приписами ст. 17 Закону України «Про іпотеку», іпотека припиняється у разі визнання іпотечного договору недійсним.

Відтак, визнання недійсним кредитного договору є підставою для припинення договору іпотеки.

Зважаючи на те, що судом встановлено відповідність кредитного договору як основного зобов’язання вимогам закону, а відтак такий не може бути визнаний судом недійсним, то і підстави для визнання недійсним договору іпотеки як додаткового зобов’язання також відсутні.

Отже, у задоволенні позову в частині визнання недійсним договору договір іпотеки від 31.10.2007 року також слід відмовити.

ПАТ «Кредобанк» заявлено вимогу про застосування позовної давності.

Позивачем вказує, що з правового висновку адвоката ОСОБА_1 від 23.08.2015 року, 23.08.2015 року їй стало відомо про порушення її прав за умовами укладеного Кредитного договору, зокрема про неповноту інформації, наданої банком про правовідносинами, що виникли між сторонами.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Проаналізувавши обставини справи, суд приходиться висновку, що позивач ОСОБА_3 про ймовірне порушення свого права могла дізнатись 31.10.2007 року, в момент укладення між нею та ПАТ «Кредобанк» кредитного договору, дійсність якого позивач оспорила подальшому, з підстав порушення банком вимог Закону України "Про захист прав споживачів".

Більше того, той факт, що в подальшому між позивачем та ПАТ «Кредобанк» була укладена низка додаткових угод до Кредитного договору, якими змінювалися відсоткові ставки, графік та порядок погашення грошових зобовязань свідчить про те, що позивач задовго до звернення до суду з цим позовом цікавилась умовами договору і мала можливість отримати та отримала всю необхідну їй інформацію щодо умов кредитування.

Разом з тим, з позовною заявою до суду про визнання кредитного договору недійсним позивач звернулась лише 04 січня 2017 року, пропустивши таким чином, визначений ст.257 ЦК України трирічний строк позовної давності, питання про поновлення якого позивач перед судом не порушувала.

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У відповідності до п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 N 14 «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Враховуючи наведену, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити, у зв’язку з безпідставністю позовних вимог.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, судові витрати слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст.258, 259, 263-265 ЦПК України, суд -

вирішив:

Позов ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» про захист справ споживачів та визнання недійсними договорів– залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуючий суддя Стрельбицький В.В.

Повний текст рішення складено 05 квітня 2019 року