Рішення № 80958976, 28.03.2019, Воловецький районний суд Закарпатської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №300/545/17

28.03.2019 смт Воловець

Воловецький районний суд Закарпатської області в складі судді Софілканич О.А., з участю секретаря судового засідання Балецького С.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження у залі судових засідань в смт Воловець цивільну справу за первісним позовом Акціонерного товариства "ТАСКОМБАНК" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про спонукання до виконання мирової угоди шляхом стягнення з відповідачів заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "ТАСКОМБАНК", третя особа ОСОБА_3 про спонукання банку до виконання пункту 9 мирової угоди,

В С Т А Н О В И В:

Позивач 28 липня 2017 року звернувся до суду з вищезазначеним позовом.

29 березня 2018 року ОСОБА_3 подав зустрічний позов.

Позов мотивовано тим, що між ВАТ «Електрон Банк», в подальшому ПАТ «ВіЕс Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство "ТАСКОМБАНК" та відповідачем 1 -ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № KF40343 від 24.05.2007 з наступними змінами і доповненнями. Цієї ж дати між позивачем та відповідачем 2- ОСОБА_3 було укладено договір поруки з метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором. У зв’язку з недотриманням умов кредитного договору з боку відповідача-1 ПАТ «ВіЕс Банк» звернулось до суду з позовом про стягнення заборгованості з обох відповідачів солідарно. 20 травня 2013 року Воловецьким районним судом Закарпатської області було винесено рішення у справі № 300/40/13-ц, яким стягнуто на користь ПАТ «Фольксбанк» (правонаступника ВАТ «Електрон Банк»), в подальшому ПАТ «ВіЕс Банк», правонаступником якого є на даний час АТ "ТАСКОМБАНК" заборгованість за кредитним договором з відповідачів солідарно. На стадії примусового виконання вказаного судового рішення між сторонами було укладено мирову угоду, якою було підтверджено заборгованість відповідачів перед позивачем в сумі 55 383 (п’ятдесят п’ять тисяч триста вісімдесят три) долари США 05 центів. 24 липня 2014 року мирова угода була визнана ухвалою Воловецького районного суду по справі № 300/40/13-ц. В зв’язку з ухиленням позивачів від виконання мирової угоди та оскільки остання не являється виконавчим документом і не підлягає примусовому виконанню органами виконавчої служби, позивач звернувся з даним позовом до суду та згідно зменшених позовних вимог просив стягнути з відповідачів заборгованість в сумі 94 951, 15 доларів США, а також судовий збір.

29 березня 2018 року ОСОБА_3 подав зустрічний позов про спонукання банку до виконання пункту 9 мирової угоди, який мотивував тим, що відповідно до умов п.9 мирової угоди, укладеної 19.05.2014 року, сторони передбачили, що у разі невиконання або неналежного виконання умов мирової угоди, всі домовленості між сторонами, передбачені п.п.2,4, 5 цієї угоди скасовуються, а виконання ухвали суду, якою затверджено цю мирову угоду, проводиться в примусовому порядку органами ДВС.

Ухвалою Воловеького районного суду Закарпатської області від 29.03.2018 року первісний та зустрічний позови об'єднані в одне провадження (а.с.134, т.1).

Предстаник позивача за первісним позовом та представник відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_4 у судове засідання не з'явився, надіслав до суду клопотання про розгляд спраив за його відсутності, первісний позов з урахуванням зменшених вимог підтримує; у задоволенні зустрічного позову просить відмовити.

Відповідачі за первісним позовом та позивач і третя особа за зустрічним- Борбіль В.М. та ОСОБА_3, будучи повідомленими про час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явилися, про причини неявки не повідомили.

Від представника відвовідача ОСОБА_5 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи через його відрядження у м.Київ, яке суд до уваги не бере, так як таке носить систематичний характер, справа, яка перебуває у провадженні суду тривалий час- з 28.07.2017 року, неодноразово відкладалася за аналогічними клопотаннями.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Ухвалою Воловецького районного суду Закарпатської області від 24 липня 2014 року (а.с. 18, 19, т.1) визнано мирову угоду укладену на стадії примусового виконання рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 20 травня 2013 року (а.с. 10 зворот, 11, т.1), на підставі виконавчих листів виданих 02 липня 2013 року (а.с. 11 зворот –15, т.1).

За умовами вказаної мирової угоди укладеної 19 травня 2014 року (а.с. 16, 17, т.1) між ПАТ «ВіЕс Банк» з одного боку та ОСОБА_1 і ОСОБА_3 сторонами узгоджено, що сума заборгованості останніх перед позивачем становить 55 383 (п’ятдесят п’ять тисяч триста вісімдесят три) долари 05 центів. Учасниками угоди врегульовано погашення вказаного боргу частинами в визначені строки.

Відповідачі допустили порушення умов визнаної судом мирової угоди здійснюючи погашення заборгованості не у відповідності до встановленого графіку, що підтверджується квитанціями про сплату (а.с. 68-83, т.1) та випискою банку (а.с. 58, т.1). З вказаних доказів судом встановлено, що на виконання мирової угоди відповідачами сплачено загальну суму 3 325 (три тисячі триста двадцять п’ять) доларів США. Оскільки сторонами узгоджено мировою угодою заборгованість в сумі 55 383 (п’ятдесят п’ять тисяч триста вісімдесят три) долари 05 центів, що також визнано ухвалою суду, з врахуванням вказаної вище погашеної суми боргу – заборгованість відповідачів становить 52 058 (п’ятдесят дві тисячі п’ятдесят вісім) доларів США 05 центів.

При цьому, суд дослідив розрахунок заборгованості, наданий позивачем (а.с. 150-155, т.1) та відхиляє його як такий, що не є належним доказом в даній справі позаяк не містить посилань на первинні документи, які підтверджують відповідні операції та не містить інформації щодо виконання мирової угоди спонукання до виконання якої є предметом даного позову.

Статтею 372 ЦПК України (в редакції чинній на момент ухвалення мирової угоди) регламентовано можливість укладення мирової угоди на стадії виконання рішення суду та визначено порядок її визнання судом.

За змістом пункту 2 частини другої статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції на момент укладення мирової угоди та визнання її судом) виконанню державною виконавчою службою підлягають ухвали, постанови судів у цивільних справах у випадках, передбачених законом. Вимоги до виконавчого документа закріплено у статті 18 цього Закону.

Однією з підстав відмови державним виконавцем у відкритті виконавчого провадження є невідповідність виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» (пункт 6 частини першої статті 26 цього Закону).

Ухвала суду про визнання мирової угоди є виконавчим документом і підлягає виконанню державною виконавчою службою лише в разі, якщо ця ухвала відповідає вимогам, передбаченим статтею 18 указаного Закону.

З системного аналізу зазначених норм слідує, що в разі невиконання однією зі сторін зобов’язань за умовами мирової угоди, інша сторона угоди може звернутися до державної виконавчої служби для примусового виконання ухвали суду про затвердження мирової угоди, якщо ця ухвала відповідає вимогам статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», але інша сторона угоди також не позбавлена можливості звернутися до суду з позовом про спонукання до виконання мирової угоди. При цьому звернення заінтересованої особи до суду із зазначеним позовом без попереднього отримання постанови державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження не є підставою для відмови в задоволенні такого позову.

Саме до таких висновків дійшов Верховний Суд України в постановах від 23 вересня 2015 року по справі №6-274цс15 та від 11 листопада 2015 року по справі № 6-342цс15.

З наявних в матеріалах справи постанов про відмову у відкритті виконавчого провадження від 22 вересня 2016 року (а.с. 141, 142) вбачається, що позивачу відмовлено у відкритті виконавчого провадження по примусовому виконанню мирової угоди, в зв’язку з тим, що вона не являється виконавчим документом.

За таких обставин суд робить висновок, що звернення до суду з вимогою про спонукання до виконання мирової угоди є належним способом захисту, а тому відхиляє заперечення відповідача ОСОБА_3 з вказаних підстав.

Позивачем було заявлено вимогу про стягнення з відповідачів суми 142 738 (сто сорок дві тисячі сімсот тридцять вісім) доларів США 70 центів, яка в ході розгляду справи була зменшена до 94 951 (дев’яносто чотири тисячі дев’ятсот п’ятдесят один) доларів США 15 центів. В долучених до матеріалів справи розрахунках суми заборгованості позивач посилався на умови кредитного договору № KF40343 від 24.05.2007.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У такому випадку має застосовуватися вимога про сплату процентів від суми позики, передбачена частиною першою статті 1048 ЦК України, до дня, встановленого кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В таких правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Така позиція викладена в Постанові ОСОБА_6 Верховного Суду від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12 та в постанові Верховного Суду від 22 серпня 2018 року по справі № 484/373/16.

За таких обставин дія кредитного договору № KF40343 від 24.05.2007 припинилась із зверненням позивача до відповідача з вимогою про повернення всієї суми позики та нарахованих процентів.

Стосовно посилання ПАТ «ВіЕс Банк» на статті 599 та 1048 ЦК України та правову позицію Верховного Суду України щодо їх правозастосування, викладену в постанові від 21.09.2016 по справі № 6-1252цс16 суд зауважує, що Верховний Суд у складі ОСОБА_6 у вищевказаній постанові від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12 вирішив відійти від такої практики правозастосування. В зв’язку з цим, відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України суд не застосовує вказані норми в даній справі.

Крім цього суд звертає увагу на наступне. Спір стосовно виконання кредитного договору вже врегульований судовим рішенням, яке набрало законної сили. За цим рішенням видано виконавчий документ, який пред’явлено до примусового виконання державному виконавцю. На стадії виконавчого провадження сторонами було укладено мирову угоду, яка мала на меті забезпечити виконання судового рішення та, в зв’язку з укладенням якої, примусове виконання рішення закінчувалось. В силу ст. ст. 11, 202 Цивільного кодексу України затверджена судом мирова угода за своєю правовою природою є правочином, який за загальними принципами цивільного законодавства має бути виконаний за правилами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктом 10 мирової угоди передбачено, що у випадку невиконання або неналежного виконання її умов боржниками з останніх підлягає стягненню на користь позивача заборгованість в сумі 55 383 (п’ятдесят п’ять тисяч триста вісімдесят три) долари США 05 центів заборгованості по кредитному договору, а також заборгованість за користування кредитом, пенею. Разом з цим вказаною угодою не передбачено розміру процентів та неустойки, порядку і періоду їх нарахування. В силу викладених вище обставин – дія кредитного договору припинилась, а тому умови останнього щодо нарахування процентів та неустойки не можуть бути застосованими в правовідносинах з приводу виконання мирової угоди.

Враховуючи узгоджену сторонами заборгованість в сумі 55 383 (п’ятдесят п’ять тисяч триста вісімдесят три) долари 05 центів, яка визнана ухвалою суду, з врахуванням погашеної суми боргу 3 325 (три тисячі триста двадцять п’ять) доларів США, яка доведена належними і допустимими доказами, суд робить висновок про наявність підстав для часткового задоволення первісного позову та стягнення з відповідачів на користь позивача суми заборгованості – 52 058 (п’ятдесят дві тисячі п’ятдесят вісім) доларів США 05 центів.

Крім вищезазначеного, відповідачем в ході судового розгляду було заявлено про застосування судом строку позовної давності та відмову в задоволенні позову з цієї підстави. Згідно статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а початок її перебігу відповідно до частини 1 статті 261 цього Кодексу починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, тобто коли у позивача виникло право на позов. Згідно частини 3 та 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, а сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Відповідно до частини 1 статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. З досліджених в судовому засіданні первинних документів встановлено, що відповідач систематично проводив платежі на виконання мирової угоди як за часу її укладення так і навіть після пред’явлення позову, а такі дії в свою чергу свідчать про визнання ним свого боргу та відповідного обов’язку щодо його погашення. За таких обставин суд робить висновок, що строк позовної давності не закінчився, що виключає можливість застосування наслідків його спливу.

Стосовно зустрічного позову щодо спонукання позивача за первісним позовом до виконання пункту 9 мирової угоди в частині виконання останньої органами Державної виконавчої служби суд робить висновок про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки така не відповідає вимогам, встановленим ЗУ «Про виконавче провадження» для виконавчих документів.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України з відповідачів на користь позивача підлягає солідарному стягненню судовий збір в сумі 880 гривень 00 коп; а з ОСОБА_3 на користь держави 704 (сімсот чотири) гривні 80 коп. за подання зустрічного позову з урахуванням того, що він не звільнений від його сплати згідно статті 22 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Керуючись ст.ст.263-265, 268, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов Акціонерного товариства "ТАСКОМБАНК" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про спонукання до виконання мирової угоди шляхом стягнення з відповідачів заборгованості задовольнити частково.

Спонукати ОСОБА_1, ОСОБА_2 до виконання мирової угоди, укладеної 19.05.2014 року шляхом стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 солідарно на користь Акціонерного товариства "ТАСКОМБАНК" заборгованості в сумі 52 058 (п’ятдесят дві тисячі п’ятдесят вісім) доларів США 05 центів.

У задоволенні решти позовних вимог- відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 солідарно на користь Акціонерного товариства "ТАСКОМБАНК" судовий збір у розмірі 880 (вісімсот вісімдесят) гривень.

Відмовити в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "ТАСКОМБАНК", третя особа ОСОБА_2 про спонукання до виконання мирової угоди.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з часу його проголошення через Воловецький районний суд Закарпатської області або безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування сторін:

Позивач: Акціонерне товариство "ТАСКОМБАНК; місцезнаходження: вул. С.Петлюри, 30, м. Київ, 01032; код ЄДРПОУ 09806443;

Відповідач-1: ОСОБА_1; місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1; РНОКПП НОМЕР_1

Відповідач-1: ОСОБА_3; місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1; РНОКПП НОМЕР_2

Повний текст рішення оголошено 04.04.2019 року.

Суддя: Софілканич О. А.