Ухвала суду № 80956283, 05.04.2019, Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 211/3513/16-ц

Провадження № 4-с/211/12/19

У Х В А Л А

іменем України

05 квітня 2019 року Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Ніколенко Д.М.,

за участю секретаря судового засідання -Гулько А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривий Ріг скаргу ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», заінтересовані особи Довгинцівський відділ державної виконавчої служби міста Кривий Ріг Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, ОСОБА_2, на бездіяльність державного виконавця, -

встановив:

Заявник ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (далі – ТзОВ «ФК «Довіра та гарантія») звернувся до суду з вказаною скаргою та просить суд зобов’язати Довгинцівський відділу ДВС провести усі необхідні заходи щодо примусової реалізації в рамках виконавчого провадження ВП № 55966391 квартири АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_2 та є іпотечним майном ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» без отримання згоди відповідного органу опіки та піклування. В обґрунтування скарги зазначив, що є правонаступником ПАТ КБ «Правекс-Банк», з яким ОСОБА_2 уклав 08 жовтня 2007 року кредитний договір № 4946-007/07Р та договір іпотеки № 4946-007/07Р, відповідно до якого ОСОБА_2 отримав в іпотеку зазначену вище квартиру. Рішенням суду від 31 січня 2018 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТзОВ «ФК «Довіра та гарантія» заборгованість за кредитним договором в сумі 114038,43 грн. та 1710,58 грн. судового збору, яке було пред’явлено до примусового виконання до виконавчої служби. Однак згідно повідомлення державного виконавця від 20.11.2018 р., яка 25 січня 2019 року надійшла на адресу стягувача, з огляду на те, що органом опіки та пілкування відмовлено в наданні дозволу на реалізацію квартири АДРЕСА_2, право на користування якою має неповнолітня дитина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у державного виконавця відсутні правові підстави для проведення дій, направлених на реалізацію даної квартири. Разом з тим, неповнолітня дитина не була зареєстрована станом на дату придбання квартири, а зареєструвалась після укладення договору іпотеки без повідомлення і згоди іпотекодержателя, що не може свідчити про обов’язковість надання згоди на відсудження предмета іпотеки органом опіки та піклування, оскільки вказана згода стосується лише укладення правочинів з приводу нерухомого майна дитини. Крім того, подружжя ОСОБА_3 розлучилося та донька ОСОБА_3 разом з матір’ю ОСОБА_4 проживає за іншою адресою. Оскільки примусова реалізація предмета іпотеки за рішенням суду з прилюдних торгів не є правочином, а є саме виконанням рішення суду, згода органу опіки та піклування на реалізацію квартири з аукціону в процесі примусового виконання рішення суду не потрібна, тому просить задовольнити заявлені вимоги.

Ухвалою суду від 11 лютого 2019 року прийнято скаргу до розгляду.

Ухвалою суду від 06 березня 2019 року розгляд цивільної справи ухвалено здійснювати дистанційно, в режимі відеоконференції.

В судове засідання представник стягувача, боржник та державний виконавець не з’явилися, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, однак їх неявка, не перешкоджає її розгляду. При цьому суд не вбачає підстав для відкладення розгляду скаргу за наявності повідомлення з Довгинцівського ВДВС м.Кривого Рогу, оскільки поважність причини неявки державного виконавця не підтверджена належними та допустимими доказами.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов’язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно частини 1 статті 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Як встановлено судом, 08 жовтня 2007 року між Акціонерним комерційним банком «Правекс-Банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 4946-007/07Р, який відповідно до договору від 14 березня 2012 р. було змінено та доповнено (а.с. 9-24 – копії договорів), та договір іпотеки № 4946-007/07р, предметом якого є квартира АДРЕСА_3 (а.с. 25-30 – копія договору).

Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 травня 2017 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТзОВ «ФК «Довіра та гарантія» заборгованість за кредитним договором № 3616-008/12Р (4946-007/07Р) від 08.10.2007 р., що виникла станом на 03.03.2016 р. в сумі 114038,43 грн., та судові витрати.

Ухвалою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 вересня 2017 року замінено первісного стягувача ПАТ КБ «Правекс-Банк» на правонаступника «ТзОВ «ФК «Довіра та гарантія» (а.с. 33-35 – копія ухвали).

На виконання рішення суду державним виконавцем Довгинцівмького відділу ДВС м.Кривий Ріг ГТУЮ у Дніпропетровській області відкрито виконавче провадження (а.с. 36 – копія постанови), винесено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника (а.с. 37-39 – копія постанови).

Повідомленням державного виконавця Довгинцівмького відділу ДВС м. Кривий Ріг ГТУЮ у Дніпропетровській області від 10.01.2019 р., направлену на адресу стягувача у відповідь на запит від 02.01.2019 р., інформовано про відсутність правових підстав для проведення дій. направлених на реалізацію квартири боржника, оскільки право користування житлом має неповнолітня дитина, відділом опіки та піклування відповіддю від 20.11.2018 р. відмовлено в надання дозволу на реалізацію вказаної квартири, право користування кою має неповнолітня ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується повідомлення Виконкому Довгинцівської районної в місті ради (а.с. 42, 44-45 – копії повідомлень).

Згідно частини першої статті 1 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках - на приватних виконавців.

Відповідно до роз’яснень Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладених в постанові від 07.02.2014 № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суди повинні враховувати, що Законом про виконавче провадження передбачено заборону на зловживання процесуальними правами під час здійснення виконавчого провадження. Так, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачені Законом про виконавче провадження заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі – Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно із частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами,першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» передбачено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

За змістом цієї норми закону, а також статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов'язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов'язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.

Згідно з положеннями частин четвертої та п'ятої статті 177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини на житло.

Положення пункту 28 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5 , дійсно передбачають, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону.

Відповідно до частини першої статті 176 СК України батьки зобов'язані передати у користування дитини майно, яке має забезпечити її виховання та розвиток.

Таким чином, обов'язок щодо забезпечення неповнолітньої дитини житлом покладається на її батьків.

Як вбачається з матеріалів справи, неповнолітня ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрована в спірній квартирі після укладення іпотечного договору, до того вона була зареєстрована за адресою проживання матері АДРЕСА_4 (а.с. 50 – копія довідки).

Пунктом 1.7. іпотечного договору сторони погодили, що ОСОБА_2 як іпотекодержатель, не має права в тому числі й реєструвати інших осіб в квартирі, що є предметом іпотеки, повідомлення іпотекодавцю про порушення вказаної вимоги та реєстрації інших осіб, втому числі й неповнолітньої дитини, в матеріалах справи відсутнє.

Таким чином, реєстрація ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 в житловому приміщенні, яке передане в іпотеку відповідно до іпотечного договору № 4946-007/07 р. від 08 жовтня 2007 року, не може бути обставиною, що свідчить про неправомірність дій державного виконавця щодо передачі предмета іпотеки на реалізацію, оскільки реалізація належного боржнику майна є кінцевою стадією виконання судового рішення.

Попередній дозвіл органу опіки та піклування був необхідний при укладенні договору іпотеки, якщо предметом іпотеки мали право користуватися діти, а не при виконанні судового рішення про стягнення заборгованості шляхом реалізації предмета іпотеки, тому з огляду на викладене відсутній факт порушення житлових прав дитини на момент укладання договору купівлі-продажу спірної квартири.

Доказів визнання недійсним договору іпотеку з підстав передачі майна в іпотеку без згоди органу опіки та піклування матеріали справі не містять.

Таким чином, встановивши, що малолітня ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, на час укладення іпотечного договору в квартирі зареєстрована не була, не мала та не має права власності на спірну квартиру, та набула право користування житлом, як член сім'ї власника відповідно до ст. 405 ЦК України, статті 18 Закону України «Про охорону дитинства», та зберігала це право протягом часу перебування квартири в іпотеці, аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення скарги.

Згідно абзаців першого та другого пункту 18 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 р. № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», за результатами розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд постановляє ухвалу, яка має відповідати вимогам статей 210, 213, 387 ЦПК.

Виходячи зі змісту статті 451 ЦПК України, за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов’язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Враховуючи викладені обставини справи та надані суду докази, суд приходить до висновку про порушене право заявника в частині виконання судового рішення.

Керуючись ст.ст. 447-453 ЦПК України, -

постановив:

скаргу ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» - задовольнити.

Зобов’язати державного виконавця Довгинцівського відділу державної виконавчої служби міста Кривий Ріг Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області провести усі необхідні заходи щодо примусової реалізації в рамках виконавчого провадження №55966391 квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_2 та є іпотечним майном ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» без отримання згоди відповідного органу опіки та піклування.

Ухвала може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення до Дніпровського апеляційного суду через Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали складено 05 квітня 2019 року.

Суддя Д.М.Ніколенко