Рішення № 80955462, 05.04.2019, Васильківський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 172/1312/15-ц

Провадження № 2/172/347/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05.04.2019 року Васильківський районний суду Дніпропетровської області у складі головуючого судді Битяка І.Г. за участі секретаря судового засідання Глушко О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в сел. Васильківка у відсутність сторін, без фіксування судового засідання технічними засобами цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства ОСОБА_1 «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В

Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що29.08.2007 року між позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір №1643 про надання строкового кредиту. Відповідно до п.А.2 укладеного договору позивач надав відповідачу кредитний ліміт у розмірі 276273,00грн. з відсотковою ставкою відповідно до пп. А6, А7 Договору та строком виконання зобов’язань (терміном повернення кредиту) відповідно до п. А.3 Договору. Свої зобов’язання за Договором позивач виконав в повному обсязі.

Порядок розрахунків проводиться згідно з п. 4 Договору, яким затверджений порядок розрахунків. Відповідно до п. 4.1 Договору за користування кредитом в період з дати списання коштів з позичкового рахунку до дати погашення кредиту згідно з пп. 1.2, 2.2.3, 2.2.16, 2.3.2, 2.4.1 договору, позичальник сплачує відсотки за користування кредитом, зазначені у п. А.6 договору.

Відповідно до п. 4.2 Договору та ст. 212 ЦК України при порушенні клієнтом зобов’язань, передбачених пп. 12,2.2.3, 2.2.16, 2.3.2, 2.4.1 договору, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом, зазначені у п. А.7 договору.

Відповідно до п. 5.1 договору, при порушенні клієнтом будь-якого із зобов’язань за сплату відсотків за користування кредитом, передбачених п.п. 2.2.2, 4.1, 4.2, 4.3, термінів повернення кредиту, передбачених п.п. 1.2, 2.2.3, 2.2.16, 2.3.2, винагороди, передбаченого п.п. 2.2.5, 4.4, 4.5 клієнт виплачує банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі 0,2% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня, (у % річних) від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Сплата пені здійснюється у гривні.

Відповідно до п. 5.8 договору у випадку порушення позичальником термінів платежів по будь-якому із зобов’язань, передбачених договором, більш ніж на 30 днів, що спричинило звернення Банку до суду, позичальник сплачує Банку штраф, що розраховується з формулою: 1000,00 грн. + 5% від суми позову.

У зв’язку з зазначеними порушеннями зобов’язань за кредитним договором відповідач станом на 08.07.2015 року має заборгованість в сумі 349479,40грн., яка складається з наступного: 166766,28грн. – заборгованість за кредитом; 165118,86 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом; 1000,00грн. – штраф, фіксована частина; 16594,26грн. – штраф, відсотки від суми позову.

У порушення зазначених норм закону та умов договору відповідач зобов’язання за вказаним договором належним чином не виконав, а саме – не сплатив необхідні кошти для погашення заборгованості.

Просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором від 29.08.2007 року в розмірі 349479,40 грн. та понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 5242,19 грн.

Ухвалою судді від 03.08.2018 року справу прийнято до свого провадження та постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 уточнила позовні вимоги та просила стягнути з відповідача тіло кредиту та відсотки за користування кредитом в сумі 331885,14 грн. 19.03.2019 року представник позивача надала суду заяву про подальший розгляд справи без її участі за наявними у матеріалах справи доказами, додаткових пояснень не має.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 позов не визнав, пояснив, що дійсно отримав кредитні кошти за які купив два автомобілі КАМАЗ. Однак у 2011 році у зв’язку з погіршенням матеріального становища попросив банк про перегляд умов кредиту або застосування розстрочки, відстрочки по кредиту. Банк на вказані умови не погодився та за взаємним погодженням він віддав представникам банку автомобілі, які були придбані на кредитні кошти. З тих пір він не користувався майном, придбаним за кошти, отримані в кредит. Про реалізацію майна йому стало відомо у судовому засіданні. Вважає, що автомобілі реалізовані за значно заниженою вартістю. Реальна ціна вказаного майна значно перевищує заборгованість по кредиту.

Крім того, відповідач надав суду заяву про застосування строків позовної давності по кредитному договору. Вказує, що кінцевою датою виконання позичальником своїх зобов’язань щодо повернення кредиту, яка також визначена і в заяві до кредитного договору № 1643 від 29.08.2007 року визначено дату 29.08.2012 року. Проте позичальником повністю не було здійснено повернення кредитних коштів. Починаючи з червня 2008 року банк фактично знав про своє порушене право, тому строк позовної давності для звернення до суду сплив у 2013 році, а звернувся банк за захистом своїх порушених прав лише в серні 2015 року. 5 квітня 2019 року відповідач ОСОБА_2 надав заяву про подальший розгляд справи у його відсутність.

Вивчивши матеріали справи, суд встановив таке.

29.08.2007 року між Публічним акціонерним товариством ОСОБА_1 банк «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено договір № 1643 про надання строкового кредиту на суму 276273,00 грн. на придбання транспортних засобів з відсотковою ставкою у розмірі 19 % річних.

Погашення кредиту відбувається в сумі та в строки відповідно до графіку, встановленому пунктом А.3 кредитного договору, кінцевою датою погашення кредиту є 29.08.2012 року.

Відповідно до п. А.5 вказаного кредитного договору зобов’язання позичальника забезпечуються договором застави автотранспорту № 1643-ДЗ від 29.08.2007 року, договорами поруки № 1643-П1, № 1643-П2 від 29.08.2007 року.

Зобов’язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

З розрахунку заборгованості за договором від 29.08.2007 року видно, що позичальником фактично припинилося погашення кредиту з листопада 2009 року.

Відповідно до п. 2.3.2 кредитного договору від 29.08.2007 року банк має право на свій розсуд, у разі настання будь-якого з випадків, перелічених у вказаному пункті, зокрема порушення позичальником будь-якого із зобов’язань, передбачених умовами договору, в тому числі порушення цільового використання кредиту:

- змінити умови договору – пред’явити вимогу позичальнику про дострокове повернення кредиту, сплати відсотків за його користування, виконання інших зобов’язань за договором в повному обсязі шляхом направлення повідомлення; або:

- розірвати договір в судовому порядку; або:

- відповідно до ст. 651 ЦК України, ст. 188 ГК України здійснити одностороннє розірвання договору з направленням позичальнику повідомлення, дата в якому вважається датою розірвання договору.

Окрім зазначеного, банк має право достроково стягнути кредит, відсотки та винагороду в порядку передбаченому п.п. 2.2.6, 2.3.5, а також шляхом звернення стягнення на заставне майно, у випадку настання умов передбачених п. 2.3.2.

З актів передачі від 18.01.2011 року та 18.06.2012 року видно, що від позичальника ОСОБА_2, який допустив прострочення кредитного договору № 1643 від 29.08.2007 року співробітником ПАТ КБ «ПриватБанк» прийнято транспортні засоби, а саме: автомобіль марки «КАМАЗ» моделі 54115-010-13, 2004 року випуску, номер шасі ХТС54115N42228333, реєстраційний номер НОМЕР_1; напівпричіп марки СЗАП, номер шасі X1W93272A40000651, тип напівпричіп бортовий-Е, реєстраційний номер НОМЕР_2; автомобіль марки «КАМАЗ» моделі 54115-911, 2004 року випуску, номер шасі ХТС54115N42220866, реєстраційний номер НОМЕР_3; напівпричіп марки СЗАП, номер шасі X1W93272A40000652, тип напівпричіп бортовий-Е, реєстраційний номер НОМЕР_4

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровськ від 31.07.2012 року задоволено позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» та звернуто стягнення на рухоме майно за договором застави транспортних засобів № 1643/ДЗ від 29.08.2007 року, а саме: автомобіль марки «КАМАЗ» моделі 54115-911, 2004 року випуску, тип ТЗ – сідловий тягач, номер шасі ХТС54115N42220866, реєстраційний номер НОМЕР_3 та напівпричіп марки СЗАП, модель 93272А, 2004 року випуску, тип ТЗ – напівпричіп бортовий – Е, номер шасі X1W93272A40000651, реєстраційний номер НОМЕР_2, що належать на праві власності ОСОБА_2 для задоволення грошових вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором № 1643 від 29.08.2007 року в розмірі 304643,35 грн.

Згідно з платіжними дорученнями від 17.05.12, 13.08.14, 16.09.14, 07.12.15 заставлене майно реалізоване на загальну суму 203949,00 грн.

Разом з тим, як видно з розрахунку заборгованості наданого позивачем, в порушення вимог ст. 534 ЦК України щодо черговості погашення вимог за грошовим зобов’язанням грошові кошти від реалізації заставленого майна йшли лише на погашення пені. При цьому залишок коштів після погашення всієї суми пені, не зараховувався на погашення заборгованості з відсотків та тіла кредиту, а спрямований на погашення тієї ж пені, яка була нарахована в подальшому.

Також суд зважає на те, що позивачем не надано суду інформації щодо оцінки транспортних засобів під час їх реалізації, що свідчить про те, що реалізація предмету застави відбулася без оцінки майна за цінами що є значно нижчими порівняно з ринковими.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов’язання повинні виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Якщо в зобов’язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов’язання» (статті 530, 631 ЦК України).

У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов’язання припиняються на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Таким чином, звернувшись до позичальника 18 січня 2011 року із вимогою повернути предмет застави з метою звернення на нього стягнення та погашення заборгованості за кредитним договором, банк скористався своїм правом вимоги дострокового припинення договору та виконання боргових зобов’язань боржником, а тому нарахування процентів та штрафних санкцій, які передбачені договором після дострокового стягнення боргу на вимогу кредитора є таким, що суперечить закону.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов’язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов’язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов’язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.

Зазначені висновки викладені Верховним Судом України у постанові № 6-2751цс16 від 04.10.17, які відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України є обов’язковими для врахування судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Звернення з вимогою про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з такою вимогою вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред’явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов’язання.

Таким чином, наявність вимоги про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів за кредитним договором.

Тому положення абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України, за яким проценти сплачуються щомісяця до дня повернення позики, не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики поза межами строку дії договору.

Вказана позиція викладена у постановах ОСОБА_4 Верховного суду від 11.07.2018 року (справа № 545/2544/16-ц), 04.07.2018 року (справа № 310/11534/13-ц).

Щодо застосування судом строку позовної давності на підставі поданого клопотання відповідача суд зазначає таке.

Позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється у три роки (статті 256 та 257 ЦК України).

Статтею 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Пунктом 5.7 кредитного договору від 29.08.2007 року передбачено, що сторонами строки позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки – пені, штрафів за даним договором встановлюються тривалістю 5 років.

З огляду на те, що відповідач фактично припинив погашення кредиту з листопада 2009 року то порушення зобов’язання та, відповідно прав і інтересів кредитора відбулося з дня наступного за днем внесення плати за графіком погашення кредиту, тобто з 26 листопада 2009 року про що банку стало відомо відразу. Таким чином, у вказаному випадку п’ятирічний строк позовної давності почав свій плин 26.11.09 та закінчився 27.11.14. При цьому банк звернувся до суду лише у жовтні 2015 року, тобто після закінчення строків позовної давності. Поважних причин пропуску вказаного строку не навів.

Відповідно до ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом статей 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених фізичними або юридичними особами вимог і на підставі наданих ними доказів. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (стаття 263 ЦПК України).

Згідно з п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Таким чином, відмова у задоволенні позовних вимог у зв’язку з пропуском строку позовної давності є самостійною підставою для ухвалення рішення суду про відмову в задоволенні позовних вимог, однак суд проаналізувавши в сукупності наявні у справі докази, дійшов висновку про недоведеність позову ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором, а тому у його задоволенні має бути відмовлено саме з цих підстав.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 509, 526, 530, 534, 598, 599, 610, 611 ЦК України, 12, 13, 81, 89, 141, 211, 247, 259, 263 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства ОСОБА_1 «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду через Васильківський районний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя І.Г. Битяк