Ухвала суду № 80954434, 03.04.2019, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа №132/3150/18

Провадження №1-кп/127/901/18

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2019 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі колегії суддів:

судді-доповідача ОСОБА_1,

суддів Бойка В.М., Воробйова В.В.

за участю:

секретаря судового засідання Брндарчук А.В.,

сторони обвинувачення: прокурора Чабана С.В.,

потерпілої ОСОБА_2,

сторони захисту: адвокатів ОСОБА_3, ОСОБА_4,

обвинуваченого ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 12 кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 115 Кримінального кодексу України, відомості про який внесені до ЄРДР 26.03.2018 р. за № 12018020000000115,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Вінницького міського суду Вінницької області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 115 КК України.

Прокурор в судовому засіданні заявив клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_5 строку тримання під вартою, вважає, що ризики, які існували на час застосування до останнього запобіжного заходу не відпали, ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, може ухилятися від суду, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

Потерпіла ОСОБА_2 підтримала клопотання прокурора.

Захисник обвинуваченого – адвокат ОСОБА_3 заперечував щодо задоволення клопотання прокурора, оскільки, останнім не надано доказів на підтвердження існування ризиків для кримінального провадження. Крім того, зауважив, що прокурором не дотримано вимог щодо звернення з відповідним клопотанням. У зв’язку з наведеним просив змінити обраний ОСОБА_5 запобіжний захід на більш м’який, а саме: домашній арешт із застосуванням електронного засобу контролю.

Захисник обвинуваченого – адвокат ОСОБА_4 – підтримав думку захисника ОСОБА_3 і вважає, що підстави для продовження строку тримання обвинуваченого під вартою відсутні.

Обвинувачений ОСОБА_5 підтримав думку своїх захисників.

Заслухавши думку учасників судового процесу, дослідивши матеріали кримінального провадження, суд приходить до наступного висновку.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що строк утримання ОСОБА_5 під вартою спливає 13.04.2019 р.

Згідно з частиною першою статті 331 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. При цьому частиною другою статті 331 КПК регламентовано, що в ирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Порядок продовження строку тримання під вартою регламентований статтею 199 глави 18 КПК, зокрема, частиною першою зазначеної статті визначено, що клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше ніж за п’ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. При цьому суд враховує, що частина третя статті 199 КПК є відсильною нормою щодо статті 184 КПК. Зі змісту частини другої статті 184 КПК випливає, що копія клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу, надається підозрюваному, обвинуваченому не пізніше ніж за три години до початку розгляду клопотання.

Стороною обвинувачення відповідне клопотання згідно з приписами частини другої статті 184 та частини третьої статті 199 КПК про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою заявлене не було. Разом з тим, частиною третьою статті 331 КПК визначено, що незалежно від наявності клопотань суд зобов’язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

При вирішенні питання щодо доцільності продовження строку тримання обвинуваченого під вартою суд враховує положення частини першої статті 177 та частини першої статті 178 КПК, пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), ратифікованої Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 р.

Згідно з положеннями частиною першою статті 183 КПК взяття під варту є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Європейський Суд з прав людини в своїй прецедентній практиці вказує на те, що в розумінні Конвенції є обґрунтованою підозрою. Зокрема, для обґрунтованої підозри повинні бути факти або інформація, які б переконали неупередженого спостерігача в тому, що ця особа, можливо, вчинила злочин (п. 175, справа «Нечипорук і Йонкало проти України»; п. 32, справа «Fox, CampbellandHartley v. the UK»; п. 88, справа «IglarMammadov v. Azerbaijan»; п. 42 «Котій проти України»; п. 51, справа «Erdagos v. Turkey»; п. 48 «Cebotari v. Moldova»). Водночас наявність щирої впевненості є недостатньою для обґрунтування підозри. Словосполучення «обґрунтована підозра» передбачає наявність існування фактів або інформації, які б переконали неупередженого спостерігача в тому, що ця особа, можливо, вчинила злочин (п. 48, справа «Cebotari v. Moldova»).

Разом з тим, суд враховує, що для вирішення питання щодо можливої причетності обвинуваченого до вчинення інкримінованого йому злочину здійснюється саме на виконання вимог пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 91 КПК, якою визначено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню:1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

При цьому частиною першою статті 94 КПК визначено, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Таким чином, вирішення питання щодо обґрунтованості підозри обвинуваченого, а також правильності правової кваліфікації його дій потребує дослідження доказів у їх сукупності. Натомість, на даний час з’ясування обставин справи та перевірка їх доказів не закінчені, а тому вирішення зазначеного питання на даній стадії судового процесу є передчасним і може призвести до порушення приписів, закріплених у частині шостій статті 22 КПК, якою регламентовано, що суд, зберігаючи об’єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків.

Посилання сторони захисту на те, що обвинувальний акт не відповідає вимогам, встановленим чинним кримінально-процесуальним законодавством, при вирішенні питання щодо доцільності продовження строку тримання обвинуваченого під вартою суд оцінює критично. Зокрема, питання щодо відповідності обвинувального акту вимогам КПК вирішується судом під час проведення підготовчого судового засідання, за результатами проведення якого згідно з приписами частини третьої статті 314 КПК суд вправі повернути обвинувальний акт прокурору в разі його невідповідності вимогам КПК або ж призначити судовий розгляд кримінального провадження на підставі обвинувального акту. При цьому під час проведення підготовчого судового засіданні стороною захисту відповідних клопотань щодо повернення обвинувального акту прокурору в зв’язку з його невідповідністю вимогам КПК заявлене не було. Твердження про те, що участь у підготовчому судовому засіданні приймали інші захисники суд оцінює критично, оскільки саме суд приймає рішення про відповідність обвинувального акту вимогам КПК. Крім того, сторона захисту посилається на те, що формулювання обвинувачення у обвинувальному акті здійснено не чітко. При цьому суд враховує, що згідно з приписами статей 338-340 КПК прокурор вправі під час судового розгляду змінити обвинувачення, висунути додаткове обвинувачення або ж відмовитись від підтримання обвинувачення. На даний час з’ясування обставин справи та перевірка їх доказами не закінчене, що надає стороні обвинувачення можливість у разі наявності для цього відповідних правових підстав змінити обвинувачення.

Сторона захисту також посилалась на те, що як на підставу для продовження строку тримання обвинуваченого під вартою прокурор посилався на попередні судимості обвинуваченого, що не ґрунтується на вимогах закону. Суд враховує, що правові наслідки судимості визначені статтею 88 КК, згідно з частиною другою якої судимість має правове значення у разі вчинення нового злочину, а також в інших випадках, передбачених законами України. Як вже зазначено судом, вирішення питання щодо обґрунтованості підозри на даний час є передчасним, оскільки потребує оцінки наданих суду доказів у їх сукупності. При цьому пунктом 8 частини 1 статті 178 КПК при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов’язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого.

Згідно з наданими суду матеріалами ОСОБА_5 був засуджений 18.03.2010 р. Калинівським районним судом Вінницької області за частиною першою статті 122 КК до покарання у виді 2 роки позбавлення волі з іспитовим строком 1 рік 6 місяців, а також 07.06.2011 р. Калинівським районним судом Вінницької області за статтею 128 КК з урахуванням положень статті 71 КК до покарання у виді 2 роки 1 місяць позбавлення волі. Відповідно до наданої суду довідки про звільнення ОСОБА_5 звільнився 29.08.2012 р. умовно-достроково з не відбутим строком покарання у виді 11 місяців 17 днів.

Зі змісту частини другої та третьої статті 12 КК випливає, що злочин, передбачений статтею 128 КК, є злочином невеликої тяжкості, передбачений частиною першою статті 122 КК – середньої тяжкості. При цьому частиною першою статті 89 КК для зазначених злочинів визначені різні строки погашення судимості. Однак, частиною п’ятою статті 90 КК визначено, що у разі, якщо особа, що відбула покарання, до закінчення строку погашення судимості знову вчинить злочин, перебіг строку погашення судимості переривається і обчислюється заново. У цих випадках строки погашення судимості обчислюються окремо за кожний злочин після фактичного відбуття покарання (основного та додаткового) за останній злочин.

Таким чином, суд враховує строк погашення судимості, встановлений пунктом 7 частини першої статті 89 КК для злочину середньої тяжкості, який становить три роки з дня відбуття покарання (основного та додаткового).

Як вже було зазначено судом, ОСОБА_5 звільнився від відбування призначеного йому покарання 29.08.2012 р., тому трирічний строк погашення судимості спливав 30.08.2015 р. Зважаючи на ту обставину, що стороною обвинувачення не надано суду відомостей, які б свідчили про порушення умов звільнення від відбування призначеного покарання, суд вважає, що судимості у ОСОБА_5 погашені, а отже, посилання на них як на підставу для продовження строку тримання обвинуваченого під вартою є безпідставним.

Суд також приймає до уваги, що Європейський Суд з прав людини звернув увагу на те, що для продовження тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку (п. 63, справа «Тодоров проти України»).

Відповідно до вимог статті 177 КПК метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.

Як на підставу для відмови в продовженні строку тримання обвинуваченого під вартою сторона захисту посилалась на те, що ОСОБА_5 за станом здоров’я не може утримуватись під вартою. Разом з тим, суд враховує, що об’єктивних даних, які б свідчили про неможливість перебування ОСОБА_5 під вартою за станом здоров’я або ж значне погіршення стану здоров’я обвинуваченого в місцях позбавлення волі й неможливості надання адекватного медичного лікування (у разі його необхідності) в умовах СІЗО суду надано не було. При цьому суд враховує, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину проти життя особи (умисному вбивстві), хоча в силу приписів статті 89 КК є особою, раніше не судимою, але раніше притягувався до кримінальної відповідальності у зв’язку з вчиненням насильницьких злочинів (проти життя та здоров’я особи), на даний час судове слідство не завершено, а тому суд вважає, що доводи існування ризиків, що обвинувачений, перебуваючи на волі, може переховуватися від суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності, незаконно впливати на потерпілу, свідків та вчиняти інші кримінальні правопорушення, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином обґрунтовані. Тому, враховуючи положення частини першої статті 177 та частини першої статті 178 КПК, суд вважає за доцільне продовжити ОСОБА_5 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів.

Керуючись статтями 331, 371 КПК, суд

УХВАЛИВ:

Запобіжний захід, обраний обвинуваченому ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, у вигляді тримання під вартою, – продовжити на 60 днів, з 03 квітня 2019 року до 23:59 год. 01 червня 2019 року.

Ухвала остаточна, оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач:

Суддя:

Суддя: