Рішення № 80949844, 13.03.2019, Городищенський районний суд Черкаської області

справа № 691/819/18

провадження № 2/691/75/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2019 рокуГородищенський районний суд Черкаської області

В складі :

головуючого судді Савенко О.М.

при секретарі судових засідань ОСОБА_1

з участю учасників справи

позивача ОСОБА_2

представника позивача ОСОБА_3

відповідача ОСОБА_4

представника відповідача ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Городище цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог Городищенської міської ради Черкаської області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-

встановив :

ОСОБА_2 звернувся в суд із позовною заявою до ОСОБА_4, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог Городищенської міської ради Черкаської області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на те, що має на праві приватної власності житловий будинок по вул.Залізнична, №19 в м.Городище Черкаської області, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 08 вересня 2008 року, виданим виконавчим комітетом Городищенської міської ради. У будинку зареєстрована його колишня дружина ОСОБА_4, з якою шлюб розірваний на підставі рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 27 квітня 2015 року. Доказом її реєстрації в будинку по вул.Залізнична, №19 в м.Городище Черкаської області є Будинкова Книга. Відповідач ОСОБА_4 в будинку не проживає і не веде з ним спільне господарство з травня 2015 року, що підтверджується довідкою Городищенської міської ради Черкаської області від 26 червня 2018 року. Дана обставина позбавляє його можливості реалізувати право розпоряджатися належним майном на праві власності на власний розсуд, а тому прийняв рішення звернутися до суду за захистом своїх прав.

Позивач у судовому засіданні позов підтримав, посилаючись на вищевикладені обставини в позовній заяві та просив задоволити, вказавши, що відповідач, будучи зареєстрованою у належному йому на праві власності будинку, не проживає більше трьох років, періодично перебуває в різних містах за кордоном, не утримує будинок та господарські будівлі, не здійснює ремонтних робіт, не проводить оплати за отримані комунальні послуги по користуванню світлом, газом, в зв»язку з чим позбавлений можливості отримати субсидію та вирішити інші питання щодо розпорядження майном.Представник позивача пояснив суду, що відсутність відповідача ОСОБА_4 за місцем реєстрації склала більше трьох років і дана обставина підтверджена довідкою Городищенської міської ради Черкаської області від 26 червня 2018 року, тобто уповноваженим державним органом.

Відповідач ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснила, що позовні вимоги позивача не визнає, мотивуючи тим, що дійсно протягом тривалого часу не проживала у будинку, але робила періодичні приїзди, знаходилася після 2013 року в м.Каневі, м.Ірпінь, м.Одеса, м.Луганськ, м.Москва та виїздила неодноразово до Ізраїлю, утриманням будинку не займалася через відсутність коштів, а на час проведення ремонтних робіт в ньому була присутня і її бачили працівники, які виконували такі роботи. Вона не має іншого житла і бажає, щоб позивач придбав для неї таке чи надав грошові кошти для придбання такого. За умови виконання такої пропозиції згідна в добровільному порядку знятися з реєстраційного обліку за попереднім місцем реєстрації. На час розгляду справи в суді, не проживає у будинку, винаймає квартиру і останній раз була в будинку де проживає позивач з дітьми в період 25.04.2018 року, остільки їх спільний від шлюбу з позивачем син ОСОБА_6 помер цієї дати. Представник відповідача, доповнила виступ відповідача, бажанням сторони врегулювати спір добровільно шляхом придбання іншого окремого житла стороні чи отримання грошової компенсації.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, Городищенська міська рада Черкаської області, у судове засідання на розгляд справи не з’явився по невідомій суду причині, хоча про час і місце судового засідання повідомлявся належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, але надіслав заяви до суду від 11.07.2018 року, 22.10.2018 року про розгляд справи у його відсутність із зазначенням про визнання позовних вимог позивача і їх задоволення та повідомив на запит суду, що згідно даних Реєстру територіальної громади м.Городище станом на 13.07.2018 року відповідач зареєстрована за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.31). Неявка представника третьої особи не перешкоджає розглядові справи по суті, так як сторона повідомлена вчасно та належним чином про виклик до суду і у справі достатньо доказів для об’єктивного розгляду справи у його відсутності.

Суд, розглянувши позовну заяву в межах заявлених позовних вимог, вислухавши учасників справи, свідчення свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6, які посвідчили суду про відсутність ОСОБА_4 за місцем реєстрації з 2013 року та дійсно перебування на похороні сина, та свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, які посвідчили суду, що відповідач має право на компенсацію від колишнього чоловіка, який користується їх спільним майном, як подружжя, і що хоч останя і була відсутньою за місцем проживання, проте поверталася до місця проживання, дослідивши та оцінивши докази у справі, приходить до висновку про задоволення позову, остільки сторона позивача довела свої позовні вимоги в повному обсязі, що є її обов’язком відповідно до засад змагальності процесу за ст.12 ЦПК України, з врахуванням того, що судом було створено всі умови для змагального процесу та роз’яснено сторонам і їх представникам всі права, обов’язки, які передбачені цивільно-процесуальним законодавством держави.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, та враховуючи положення цивільно-процесуального законодавства позивач повинен довести підставу позову, тобто обставини, з якими він, як з юридичними фактами, пов’язує свою матеріально-правову вимогу, а суд повинен з’ясувати обставини, які пов’язані саме з предметом спору, встановити характер правовідносин, зумовлених фактами, що мають місце, та правові норми, якими врегульовані ці правовідносини – ст. 265ЦПК України. При цьому, факти та підстави позову, які підведені під гіпотезу певної норми матеріального права, вказують на юридичну природу спірних правовідносин, що являється предметом позову.

Предметом вимоги позивача ОСОБА_2 є усунення перешкод у користуванні власністю, шляхом визнання особи, такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, згідно до права визначеного ст.ст.47,48 Конституції України, ст.9 Житлового Кодексу України, ст.ст.317,319,391 Цивільного Кодексу України.

Відповідно до ч.1ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі: заяви особи або її представника, що подається до органу реєстрації; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою; свідоцтва про смерть; паспорта або паспортного документа, що надійшов з органу державної реєстрації актів цивільного стану, або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку; інших документів, які свідчать про припинення: підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства; підстав для проживання або перебування особи у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту; підстав на право користування житловим приміщенням. Таким чином, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено, як в добровільному порядку так і в примусовому, тобто, в судовому порядку, на підставі рішення суду про: позбавлення права власності на житлове приміщення; позбавлення права користування житловим приміщенням; виселення; визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою. Згідно статті 405 Цивільного кодексу України, члени сім’ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Член сім’ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім’ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. Перелік осіб, які є членами сім’ї власника житла визначено в статті 64 Житлового кодексу УРСР, зокрема, до членів сім’ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім’ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Згідно статті 156 Житлового кодексу УРСР, члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.Члени сім'ї власника будинку (квартири) зобов'язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і прибудинкової території та проведенню ремонту. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.Таким чином, коли члена сім’ї без поважних причин понад один рік не проживає в житловому приміщені та не бере участь у витратах по утриманню будинку (квартири), а також за наявності інших обставин, які мають істотне значення в такому випадку власник житла має право звернутися до суду з позовною заявою про визнання члена своєї сім’ї таким, що втратив право користуватися житловим приміщенням.

Правова позиція Європейського Суду з прав людини, а саме пункт 1 ст. 8 Європейської конвенції «Про захист прав людини та основних свобод» гарантує кожній особі окрім інших прав право на повагу до її житла, що охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов»язання вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав («Пауэлл и Рейнер проти Об»єднаного Королівства» від 21.02.1990 р.). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі «Джілов проти Великобританії» від 24.11.1986 р.), так і на наймача (рішення у справі «Ларкос проти Кіпру» від 18.02.1999 р.). Статус зазначених рішень – остаточне. Пункт 2 ст. 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в п. 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров"я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у п. 2 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод.

У національному законодавстві та судовій практиці право на житло гарантоване людині ст. ст.47, 48 Конституції України. Так, ч. 3 ст. 47 Конституції України проголошує, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону та за рішенням суду. За статтею 9 Житлового Кодексу України, ніхто не може бути виселений із займаного житлового приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій. Згідно до ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону – ст. 319 ЦК України. За ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно до п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12.04.1985 року № 2, надано роз’яснення щодо підстав визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням. Із зазначеного роз’яснення та відповідно до ст. 107 Житлового Кодексу України, де зазначено, що наймач жилого приміщення вправі за згодою членів сім’ї в будь-який час розірвати договір найму, у разі вибуття наймача та членів його сім’ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті, договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття, випливає, що наймач або члени його сім’ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування житловим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред’явлення позову. Як зазначено вище, в силу ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», втрата права користування житловим приміщенням є підставою для зняття особи з реєстрації місця проживання.

Як встановлено судом та підтверджено наданими доказами у справі, позивач ОСОБА_2, відповідно до Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 08 вересня 2008 року, виданим виконавчим комітетом Городищенської міської ради, є власником житлового будинку в м.Городище вул.Залізнична №19 Черкаської області (а.с.8). Відповідно до Будинкової Книги в будинку по вул.Залізнична, №19 в м.Городище Черкаської області відповідач ОСОБА_4 рахується зареєстрованою (а.с.5-7). Із довідки, складеної депутатом Городищенської міської ради Черкаської області ОСОБА_12, вбачається, що відповідач, рахується зареєстрованою за вказаною в позові адресою, але в будинку не проживає з травня 2015 року (а.с.11). Згідно рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 27 квітня 2015 року сторони у зареєстрованому шлюбі не перебувають (а.с10).

Частина 1 ст.405 ЦК України, закріплює право за членами сім»ї власника житла, які проживають разом з ним, на користування цим житлом відповідно до закону. Проте, у випадку тривалого нездійснення членом сім»ї власника свого права користування, яке надає йому ст.405 ЦК України, зокрема у разі відсутності без поважних причин понад один рік, він втрачає своє право користування, якщо інше не було встановлено домовленістю між ним та власником житла або законом.

У судовому засіданні позивачем доведено та підтверджено наявними у справі доказами, що відповідач ОСОБА_4, будучи зареєстрованою у будинку в м.Городище вул.Залізнична, №19 Черкаської області, більше року не проживає, що створює для позивача перешкоди у користуванні майном, остільки маючи право на допомогу з боку Держави для оформлення субсидії, йому необхідно надати довідку про розмір доходів всіх зареєстрованих у будинку осіб, але таку інформацію від відповідача отримати не може через відсутність за місцем проживання. Крім того, кількість зареєстрованих осіб у будинку впливає на розмір субсидії. В обгрунтування заявлених позовних вимог, позивач надав письмові докази у виді довідки Городищенської міської ради Черкаської області від 26 червня 2018 року, витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 08.09.2008 року, судом були допитані свідки. Відповідач, жодними доказами, суду не спростувала змісту доказів зі сторони позивача, обмежившись лише власними поясненнями та свідченнями свідків, в той час, як згідно до ст.76,ст.77,80,ст.81 ЦПК України, суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для справи наступними засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків і при цьому кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд, при прийнятті рішення, бере до уваги, що пояснення відповідача про реєстрацію в будинку де на час розгляду справи судом проживає позивач, мається її реєстрація, але і звертає увагу, що обставина проживання за місцем реєстрації не підтверджена достатніми доказами. При цьому, суд, звертає увагу, що позивач звернувся до суду 26.06.2018 року та в період розгляду справи судом всі рекомендовані повідомлення про вручення ОСОБА_4 судових повісток, повернулися на адресу суду з відміткою, що адресат за вказаною адресою не проживає.

Судом, беззаперечно встановлено, що сторони у справі з 27 лютого 1999 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Городищенського районного суду Черкаської області від 27 квітня 2015 року розірвано. Сторони у справі мають дітей: доньку ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, та сина ОСОБА_13, який помер 25.04.2018 року. В період шлюбу ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу у вересні 2008 року набув у власність житловий будинок, що знаходиться в м.Городище вул.Залізнична №19 Черкаської області. У вказаному житловому будинку зареєстровані позивач, відповідач та їх діти. Рішенням Городищенського районного суду Черкаської області від 27 квітня 2015 року встановлено, що позивач і відповідач на час винесення судом рішення шлюбні відносини припинили, проживають окремо один від одного, відсутнє бажання проживати однією сім»єю.Після розірвання шлюбу, сторони не вирішили питання правового користування спільним майном я к і розпорядження ним, не уклали домовленостей про спосіб користування, що призвело до спору про утримання майна, догляду за ним. Із досліджених судом доказів, вбачається, що відповідач більше року житлом у якому зареєстрована не користується, поважності причин такої відсутності суду не наведено. Перебування відповідача у будинку за місцем реєстрації в період 25.04.2018 року, було викликане сімейними обставинами, і не вказує про переривання однорічного строку відсутності у місці реєстрації, що посвідчили допитані судом свідки.

З врахуванням вищенаведеного, не вирішуючи питання поділу майна між подружжям та права на частку у ньому, оцінивши надані суду докази, слід прийти до висновку, що відповідач втратила право на користування житловим приміщенням, яке належить позивачу.

Позов підтверджується: копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 08 вересня 2008 року, виданим виконавчим комітетом Городищенської міської ради; копією довідки депутата Городищенської міської ради Черкаської області ОСОБА_12, копією Будинкової Книги в будинку по вул.Залізнична, №19 в м.Городище Черкаської області; копією рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 27 квітня 2015 року.

Керуючись ст.ст.47,48 Конституції України, Європейською конвенцією «Про захист прав людини та основних свобод», ст.ст.16, 317, 319,391, 405 Цивільного Кодексу України, ст. 9 Житлового кодексу України, Постановою Пленуму Верховного Суду України, «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12.04.1985 року № 2, ст. 7 Закону України від 11 грудня 2003 року "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" та ст.ст.2, 3, 4, 5, 12, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 83, 263, 264, 265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -

вирішив :

позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_4, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог Городищенської міської ради Черкаської області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням задоволити.

Визнати ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, такою, що втратила право користування житловим будинком по вул. Залізнична, №19 в м.Городище Черкаської області.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов»язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подачі протягом тридцяти днів апеляційної скарги до Апеляційного суду Черкаської області.

Копію рішення направити третій особі, яка не заявляє самостійних вимог Городищенської міської ради Черкаської області, для відому.

Копію рішення направити відповідачу, третій особі, для відому.

Повний текст рішення суду складено 19 березня 2019 року.

Суддя ОСОБА_14