Рішення № 80924511, 26.03.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

26.03.2019 р. справа №628/3179/14-а

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сліденка А.В.,

за участі:

секретаря - Стрєлка О.В.,

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача, ГУ ПФУ в Харківській області - не прибув,

представника відповідача - Куп'янського ОУПФУ Харківської області - не прибув,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу за позовом

ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду у Харківській області, Куп'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області провизнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання призначити пільгову пенсію за віком, -встановив:

Розгляд справи по суті здійснюється на виконання постанови Верховного Суду від 17.12.2018 р. по справі №628/3179/14-а (адміністративне провадження №К/9901/1266/18, К/9901/1268/18) згідно з якою спірним питанням у спорі є лише належність періоду роботи працівника з 01.04.2001р. по 02.10.2001р. до пільгового стажу для призначення пенсії у порядку п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Позивач, фізична особа - громадянин ОСОБА_1 у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про 1) визнання протиправними та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №366/14-14 від 30.07.2014р. та рішення Управління Пенсійного Фонду України в Куп'янському районі Харківської області №77 від 20.08.2014р.; 2) зобов'язання управління Пенсійною фонду України в Куп'янському районі Харківської області призначити пільгову пенсію за віком на підставі п. "б" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 02.05.2014р. згідно з даними трудової книжки, за якою ОСОБА_1 працював маляром, зайнятим на роботах з застосуванням нітрофарб другого розряду Куп'янського ливарного заводу 12 років 6 місяців 17 днів, з 15 березня 1989 року - маляром, зайнятим на роботах з застосуванням нітрофарб 2 розряду цеху ґрунтовки Куп'янського ливарного заводу, з 12 лютого 1990 року - маляром, зайнятим на роботах з застосуванням нітрофарб другого розряду цеху збуту та фарбування цього ж підприємства, з 1 вересня 1996 року маляром в цеху ґрунтовки, зайнятим на роботах з застосуванням нітрофарб цього ж підприємства, з 1 квітня 2001 року - маляром другого розряду дільниці ґрунтовки фасонно-ливарного цеху цього ж підприємства.

Підставами позову є доводи про те, що заявник має необхідний стаж роботи по професії за списком №2 для призначення пільгової пенсії, але рішеннями ГУ ПФУ в Харківській області та Куп'янського ОУПФУ Харківської області протиправно відмовлено і підтверджені такого стажу та призначення пенсії відповідно.

Відповідачі, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області та Куп'янське об'єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області, з поданим позовом не погодились.

Підставами заперечень проти позову є доводи про те, що період часу з 01.04.2011 р. по 02.10.2001 р. не може бути взятий до розрахунку стажу роботи за список №2 через відсутність відомостей про підтвердження факту роботи працівника із використанням шкідливих речовин не нижче 3 класу небезпеки та відсутністю атестації робочого місця.

Оцінивши приєднані до справи докази, суд встановив такі обставини спірних правовідносин.

Письмовою заявою від 14.07.2014 р. позивач звернувся до райУПФУ з приводу призначення пенсії за віком по списку №2.

20.07.2014 р. ГУ ПФУ в Харківській області в особі Комісії у процедурі вирішення питання про призначення позивачу пенсії було прийнято рішення №366/14-14, яким період роботи з 01.04.2001 р. по 02.10.2001 р. не включено до стажу роботи, що дає право на пенсію по списку №2.

20.08.2014 р. УПФУ в Куп'янському районі Харківської області (фактичним та юридичним правонаступником якого є Куп'янський ОУПФУ Харківської області) було прийнято рішення №77, яким відмовлено у призначенні пенсії у порядку п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Як з'ясовано судом, фактичною підставою для видання оскаржених рішень послугували ідентичні судження владних суб'єктів про відсутність у заявника необхідного пільгового стажу роботи, зокрема, з причини неможливості віднесення періоду роботи 01.04.2001 р. - 02.10.2001 р. до роботи за списком №2 через відсутність відомостей про підтвердження факту роботи працівника із використанням шкідливих речовин не нижче 3 класу небезпеки та відсутністю атестації робочого місця.

Перевіряючи відповідність закону оскаржених рішень владних суб'єктів, суд зазначає, що правовідносини з приводу соціального захисту громадян у формі пенсійного забезпечення унормовані, насамперед приписами ст.46 Конституції України, Закону України «Про пенсійне забезпечення» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Так, ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» було передбачено загальне правило, у силу якого право на пенсію за віком мають: чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

При цьому, абз. 1 п. «а» абз. 1 ст. 13 цього ж закону були визначені спеціальні (пільгові) умови для пенсії за віком, а саме: 1) зайнятість повний робочий день на роботі за списком №1; 2) проведення атестації робочого місця; 3) досягнення чоловіками 50 років, а жінками - віку від 45 до 50 років у залежності від календарної дати народження; 4) наявність у чоловіків стажу роботи не менше 25 років, а у жінок - не менше 20 років; 5) наявність стажу роботи за списком №1 у чоловіків не менше 10 років, а у жінок - не менше 7 років 6 місяців.

Абзацом 1 п. «б» абз. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» також були визначені спеціальні (пільгові) умови для пенсії за віком, а саме: 1) зайнятість повний робочий день на роботі за списком №2; 2) проведення атестації робочого місця; 3) досягнення чоловіками 55 років, а жінками - віку від 50 до 55 років у залежності від календарної дати народження; 4) наявність у чоловіків стажу роботи не менше 30 років, а у жінок - не менше 25 років; 5) наявність стажу роботи за списком №2 у чоловіків не менше 12 років 6 місяців, а у жінок - не менше 10 років.

З 01.01.2004 р. набув чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», приписи якого також унормовують правовідносини з приводу пенсійного забезпечення громадян.

Так, ч. 1 ст. 24 цього закону було запроваджено нову обов'язкову для всіх осіб умову набуття права на призначення пенсії за віком - наявність страхового стажу як періоду (строку), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Отже, з 01.01.2004 р. громадянин набуває право на призначення пенсії за віком виключно у разі фактичної оплати страхових внесків.

Положеннями п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачені кваліфікуючі ознаки набуття особою права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, котрі повністю тотожні вище наведеному змісту п. «а» абз.1 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

А пунктом 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачені кваліфікуючі ознаки набуття особою права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, котрі повністю тотожні вище наведеному змісту п. «б» абз. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Стосовно мотиву атестації робочих місць окружний адміністративний суд вважає за необхідне викласти власні міркування, котрі не узгоджуються з правовим висновком постанови Верховного Суду від 17.12.2018 р. по справі №628/3179/14-а (адміністративне провадження №К/9901/1266/18).

Так, відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком N 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Окрім того, згідно з п. «б» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Згадані у названому законі списки №1 та №2 вперше були затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 р. №162 "Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах".

Таким чином, до 11.03.1994 р. проведення атестації було об'єктивно унеможливлено відсутністю рішень Уряду про затвердження відповідних списків виробництв, робіт, професій, посад і показників.

У подальшому п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 р. №36 "Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах") було у новій редакції затверджено і Список №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, і Список №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.

При цьому, у силу п. 3 постанови КМУ від 16.01.2003 р. №36 втратили чинність: постанова КМУ від 11.03.1994 р. №162 "Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах"; постанова КМУ від 15.11.1994 р. №773 "Про внесення змін і доповнень до списків N 1 і 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах".

Водночас із цим, ще до видання Урядом рішення про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників постановою КМУ від 01.08.1992 р. №442 було затверджено Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці було затверджено (оприлюднена в Урядовому курєрі за №34 від 21.08.1992р.; далі за текстом - Порядок №442).

Пунктом п. 4 постанови КМУ від 01.08.1992 р. №442 на відповідних владних суб'єктів було покладено обов'язок прийняття актів на розвиток приписів цієї постанови, а саме: Міністерству праці разом з Міністерством охорони здоров'я були повинні розробити у місячний строк методичні рекомендації для проведення атестації робочих місць за умовами праці.

Указані методичні рекомендації були затверджені постановою Міністерства праці України від 01.09.1992 р. №41.

Даних про оприлюднення цих Методичних рекомендацій в офіційних друкованих засобах масової інформації судом не знайдено.

Існуюча правозастосовна практика з питання проведення атестації робочих місць полягає у тому, що владні суб'єкти обмежують підтверджений стаж роботи працівника на умовах для призначення пільгової пенсії 21.08.1992 р. як датою набрання чинності постановою КМУ від 01.08.1992 р. №442 (оприлюднена в Урядовому кур'єрі за №34 від 21.08.1992 р.).

Між тим, вказане правозастосовче тлумачення окружний адміністративний суд вважає неправильним, позаяк увесь період часу з події набрання чинності Законом України «Про пенсійне забезпечення» до події набрання чинності постановою КМУ від 11.03.1994р. №162 (якою вперше в Україні були затверджені Список №1 та Список №2) і працівник, і роботодавець-суб'єкт господарювання знаходились у стані повної правової невизначеності, адже були позбавлені об'єктивної змоги провести атестацію робочих місць у зв'язку з відсутністю затвердженого КМУ переліку.

Навіть дата набрання чинності постановою КМУ від 11.03.1994 р. №162 не може бути визнана судом одномоментною подією - закінченням присікального строку для можливості підтвердження пільгового стажу безвідносно до атестації робочого місця, оскільки у силу приписів ст. 8 Конституції України владний суб'єкт повинен у кожному конкретному випадку визначити для роботодавця розумний період часу для проведення атестації робочих місць (з урахуванням кількості працівників, специфіки виробництва, інших об'єктивних критеріїв тощо).

Таким чином, ані дата набрання чинності постановою КМУ від 01.08.1992 р. №442, ані дата набрання чинності постановою КМУ від 11.03.1994р. №162 не можуть бути кваліфіковані як визначена законом підстава для припинення підтвердження пільгового стажу, бо атестація робочих місць не може бути розпочата, проведена та завершена роботодавцем у межах одного календарного дня.

З цих міркувань доводи владних суб'єктів з приводу неможливості підтвердити пільговий стаж працівника з причини відсутності атестації робочого місця визнаються судом неспроможними.

Стосовно доводів владних суб'єктів про те, що період часу з 01.04.2001 р. по 02.10.2001 р. не може бути взятий до розрахунку стажу роботи за список №2 через відсутність відомостей про підтвердження факту роботи працівника із використанням шкідливих речовин не нижче 3 класу небезпеки, суд відзначає, що за загальним правилом ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Разом із тим, суд вважає, що відсутні підстави для абсолютизації цього правила, адже суб'єктивне право приватної особи у галузі публічно-правових відносин не може виникати виключно з помилки (свідомої чи неумисної), незаконного рішення, протиправного діяння владного суб'єкта (окрім права на стягнення збитків та права на компенсацію шкоди).

За змістом п. «а» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», п. «б» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», п. 1 ч. 1 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право особи на пенсійне забезпечення у спеціальному порядку виникає виключно з факту здійснення дійсної реальної трудової діяльності в умовах, передбачених Списком №1 або Списком №2.

Тому до звернення зацікавленої особи мають бути додані (приєднані) усі документи, котрі поза розумним сумнівом підтверджують стаж роботи за Списком №1 або Списком №2.

Відсутність таких документів зобов'язує владного суб'єкта реалізувати управлінську функцію з додержанням вимог ч. 2 ст. 2 КАС України (ч. 3 ст. 2 КАС України в редакції до 15.12.2017 р.), здійснивши усі можливі дії для з'ясування об'єктивної істини.

Помилковість суджень владного суб'єкта з приводу відсутності у особи необхідного пільгового стажу роботи за Списком №1 або Списком №2 об'єктивно не здатне призвести до автоматичного настання протилежного юридичного наслідку про існування підстав для призначення особі пільгової пенсії.

Стверджуючи про роботу у період часу з 01.04.2001 р. по 02.10.2001 р. із використанням шкідливих речовин не нижче 3 класу небезпеки, позивач посилався, зокрема, на архівну довідку від 15.08.2013р. №1184 про складові грошової винагороди за виконану роботу у період 1997-2001 рр.

У тексті архівної довідки від 15.08.2013 р. №1184 під позначкою « 66» відображено виплату (видачу) працівникові молока, що позивачем розцінено як доказ проведення робіт з із використанням шкідливих речовин не нижче 3 класу небезпеки.

Проте, суд зауважує, що така позначка має місце лише у квітні 2001 р. У періоді травень 2001 р.-вересень 2001 р. ця позначка відсутня, а період жовтня 2001 р. взагалі значиться неоплаченим.

Текст записів у трудовій книжці позивача дозволяє чітко виокремити період роботи до 31.03.2001 р. (коли мало місце використання шкідливих речовин не нижче 3 класу небезпеки) та після 01.04.2001 р. (коли відсутні відповідні записи про використання шкідливих речовин не нижче 3 класу небезпеки).

Зміст архівної довідки від 18.08.2013 р. №1179 також засвідчує, що до 31.03.2001 р. найманим працівником проводились роботи із використанням шкідливих речовин не нижче 3 класу небезпеки, а з 01.04.2001 р. такі записи у документах про трудову діяльність особи відсутні.

При розв'язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 21.01.1999р. у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22.02.2007р. у справі «Красуля проти Росії», від 05.05.2011р. у справі «Ільяді проти Росії», від 28.10.2010р. у справі «Трофимчук проти України», від 09.12.1994р. у справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 01.07.2003р. у справі «Суомінен проти Фінляндії», від 07.06.2008р. у справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії»), згідно з якими право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Разом із тим, суд бере до уваги, що за змістом перелічених рішень вимога п.1 ст.6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

У ході розгляду справи суд надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, суд відзначає, що за загальним правилом ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд вважає, що в абсолютному вигляді указане правило тягаря доказування може бути застосовано до випадку оскарження рішення владного суб'єкта, котрим для приватної особи створено новий обов'язок або створено перешкоди у реалізації вже існуючого права (інтересу).

Натомість у випадку, коли приватна особа звертається до владного суб'єкта з метою набуття нового (раніше не існуючого) права у сфері публічно-правових відносин (як-то: на одержання виплати тощо) відсутні підстави для абсолютизації цього правила, адже суб'єктивне право приватної особи у галузі публічно-правових відносин не може виникати виключно з помилки (свідомої чи неумисної), незаконного рішення або протиправного діяння владного суб'єкта (окрім права на стягнення збитків та права на компенсацію шкоди).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах владний суб'єкт забезпечив реалізацію управлінської функції відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України.

Натомість, факт наявності порушеного суб'єктивного права позивача не знайшов свого підтвердження за результатами судового розгляду, що є визначеною процесуальним законом підставою для залишення позову без задоволення.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст. 139, 143 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.72-77, 211, 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку п.15.5 Розділу VII КАС України та у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України, а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.

Роз'яснити, що рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України, а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.

Рішення виготовлено у повному обсязі у порядку ч.3 ст.243 КАС України 4 квітня 2019 року.

Суддя Сліденко А.В.