Рішення № 80924102, 25.03.2019, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2019 року м. ПолтаваСправа № 1640/2396/18

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Костенко Г.В.,

за участю:

секретаря судового засідання - Скорика С. В.,

позивачки - ОСОБА_1

представника відповідача 1 - Дяк Ю.М.

представника відповідача-2 - Уральцевої І.Є.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров'я України, Центральної Медико-соціальної експертної комісії Міністерства охорони здоров'я України, третя особа: Управління соціального захисту населення Автозаводського району Департаменту соціального захисту населення та питань АТО виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області про визнання дії протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення матеріальної шкоди.

В С Т А Н О В И В:

07 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства охорони здоров'я України, Центральної Медико-соціальної експертної комісії Міністерства охорони здоров'я України, третя особа: Управління соціального захисту населення Автозаводського району Департаменту соціального захисту населення та питань АТО виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області, в якій просить:

- визнати дії Міністерства охорони здоров'я України протиправними, вчинених за результатами звернень позивача;

- зобов'язати Міністерство охорони здоров'я України: встановити ІІ групу інвалідності безтерміново з 14.02.2017; здійснити залік пропущеного терміну переогляду МСЕК за період з 01 липня 2013 року по 14 лютого 2017 року та визнати позивача інвалідом у зазначеному періоді;

- стягнути з Міністерства охорони здоров'я України кошти за нанесену матеріальну шкоду в розмірі неотриманої пенсії за період з 01.07.2013 по 14.02.2017, як інваліда другої групи; та з 14.02.2017 по час винесення рішення суду в розмірі недоотриманої пенсії по інвалідності уразі визнання інвалідом 2 групи; моральну шкоду та шкоду завдану здоров'ю в розмірі 2000000,00 грн;

- визнати протиправними дії Центральної Медико-соціальної експертної комісії Міністерства охорони здоров'я України;

- зобов'язати Центральну Медико-соціальну експертну комісію Міністерства охорони здоров'я України видати нову довідку з акту огляду МСЕК із новим висновком, замість серія АВ №0493488 від 14.02.2017; надіслати відповідні документи до всіх належних організацій для проведення зарахування пільг з житлово-комунальних платежів.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилалась на порушення відповідачами її прав, у зв'язку з невиконання покладених на них повноважень в частині направлення її на огляд МСЕК та невизнання її інвалідом 2 групи. ОСОБА_1 проходила медогляди та обстеження та надала необхідні документи для визначення за нею відповідної групи інвалідності. За результатами огляду 14.02.2017 їй встановлено ІІІ групу інвалідності безстроково, з чим позивач не погоджується, вважаючи неврахованими факти затягування та наявні підстави для встановлення їй ІІ групи. Також, зауважила, що за результатами проведеного переогляду та дообстеження друга група їй не була встановлена, так само як і не спростовано або підтверджено синдрому Е88.20. Наголошувала на неналежності відповідей на її звернення /а.с. 188-205, т.1/.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.12.2018 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Вирішено розгляд адміністративної справи здійснювати за правилами загального позовного провадження.

26.12.2018 до суду надійшли пояснення від Управління соціального захисту населення Автозаводського району Департаменту соціального захисту населення та питань АТО виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області, відповідно до яких останнім наголошено, що станом на 21.12.2018 позивач не перебуває на обліку в управлінні та не отримує державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства. А також третя особа просила розгляд справи здійснювати без участі її представника /а.с. 3-4, т.2/.

09.01.2019 позивачем надано до суду додаткові пояснення в обґрунтування своїх вимог /а.с. 11-18, т.2/.

Підготовче засідання, призначене на 10.01.2019, відкладено на 05.02.2019.

05.02.2019 до суду надійшли письмові пояснення Комунального підприємства "Полтавський обласний центр медико-санітарної експертизи" Полтавської обласної ради", відповідно до яких зауважено, що позивач вперше була оглянута 18.03.2003 та визнана інвалідом ІІІ групи з дитинства терміном на 1 рік, що підтверджувалось при чергових оглядах впродовж 2005-2012 років. в 2013 році на черговий огляд ОСОБА_1 не з'явилась, а за результатами огляду 14.02.2017 була визнана інвалідом ІІІ групи з дитинства безтерміново. У зв'язку з незгодою з рішенням комісії була направлена на консультацію до Українського державного науково-дослідного інституту медико-соціальних проблем інвалідності, згідно консультативного висновку якого даних для встановлення другої групи інвалідності на момент огляду не було, підстав для заліку терміну також не було /т.ІІ а.с. 53-54, т.ІІ а.с.83-110/.

Ухвалою суду від 05.02.2019 підготовче провадження продовжено строком на 30 календарних днівта відкладено на 04.03.2019.

01.03.2019 до суду надійшов відзив Комунального підприємства "Полтавський обласний центр медико-санітарної експертизи" Полтавської обласної ради", відповідно до якого наголошено на відсутності підстав для задоволення позовних вимог та праві позивача повторно пройти /а.с. 83-85, т.2/.

Ухвалою суду від 04.03.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

05.03.2019 до суду надійшов відзив Міністерства охорони здоров'я України, відповідно до якого відповідач-1 просив відмовити у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на відсутність у останнього безпосередніх повноважень з проведення медико-соціальної експертизи, у зв'язку з чим звернення ОСОБА_1 перенаправлялись до Департаменту охорони здоров'я Полтавської обласної державної адміністрації. Наголошував, що позивач може бути повторно оглянута у МСЕК після проведення відповідних заходів. В частині вимог про стягнення моральної шкоди зауважив, що оскільки жодне рішення, дія чи бездіяльність Міністерства охорони здоров'я України позивачем не оскаржуються та не були визнані незаконними, підстави для відповідного стягнення відсутні /а.с. 127-131, т.2/.

У судовому засіданні позивач позов підтримала, просила задовольнити у повному обсязі.

Представники відповідачів у судовому засіданні проти позову заперечували, просили відмовити у його задоволенні.

Третя особа явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечила, неодноразово надавала заяви про розгляд справи без його участі.

Заслухавши позивача та представників сторін, дослідивши письмові докази, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_1 вперше була оглянута Кременчуцькою міжрайонною МСЕК №1 18.03.2003 та визнана інвалідом ІІІ групи з дитинства терміном на 1 рік, що підтверджувалось при чергових оглядах в період 2005-2012 років.

З підстав закінчення терміну інвалідності та у відповідності до направлення на МСЕК №105 від 07.06.2012 позивача направлено на МСЕК.

Відповідно до довідки МСЕ № 0059929 ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності з 01.06.2012 на строк до 01.07.2013 та визначено дату наступного переогляду на червень 2013 року /а.с. 208, т.1/.

14.02.2017 була оглянута Кременчуцькою міжрайонною МСЕК №1 та визнана інвалідом ІІІ групи з дитинства безтерміново, відповідно до Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 /а.с. 209, т.1/.

Згідно особистої заяви по питанню оскарження рішення Кременчуцької міжрайонної МСЕК № 1, підвищення групи інвалідності та проведення заліку інвалідності з 2013 06.03.2017 була оглянута обласною МСЕК та направлена на консультацію до ДУ "Українського державного науково-дослідного інституту медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України".

Відповідно до відзиву відповідача в період з 27.03.2017 по 05.04.2017 ОСОБА_1 пройшла обстеження в клініці інституту. Згідно консультативного висновку ДУ «Українського державного науково-дослідного інституту медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України» від 05.04.2017 №1958 даних для встановлення другої групи інвалідності на момент огляду немає, підстав для заліку терміну інвалідності з 2013 року - немає, т. я. відсутні документи, які підтверджують поважну причину того, що ОСОБА_1 не пройшла обстеження та не з'явилась на МСЕК. Рішення обласної МСЕК підтверджено. Крім того, по оскарженню рішення, відповідно до пункту 24 Положення, ОСОБА_1 19.06.2017 була оглянута у ДЗ "Центральна медико-соціальна експертна комісія МОЗ України", яка підтвердила рішення обласної МСЕК.

Позивач звернувся до суду, вважаючи за необхідне визнати дії Міністерства охорони здоров'я України протиправними, вчинених за результатами звернень позивача; зобов'язати Міністерство охорони здоров'я України: встановити ІІ групу інвалідності безтерміново з 14.02.2017; здійснити залік пропущеного терміну переогляду МСЕК за період з 01 липня 2013 року по 14 лютого 2017 року та визнати позивача інвалідом у зазначеному періоді; стягнути з Міністерства охорони здоров'я України кошти за нанесену матеріальну шкоду в розмірі неотриманої пенсії за період з 01.07.2013 по 14.02.2017, як інваліда другої групи; та з 14.02.2017 по час винесення рішення суду в розмірі недоотриманої пенсії по інвалідності уразі визнання інвалідом 2 групи; моральну шкоду та шкоду завдану здоров'ю в розмірі 2000000,00 грн; визнати протиправними дії Центральної Медико-соціальної експертної комісії Міністерства охорони здоров'я України; зобов'язати Центральну Медико-соціальну експертну комісію Міністерства охорони здоров'я України видати нову довідку з акту огляду МСЕК із новим висновком, замість серія АВ №0493488 від 14.02.2017; надіслати відповідні документи до всіх належних організацій для проведення зарахування пільг з житлово-комунальних платежів.

Надаючи оцінку вимогам позивача суд виходив з наступного.

В силу положень статті 1 Закону України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" медико-соціальна експертиза - визначення на основі комплексного обстеження усіх систем організму конкретної особи міри втрати здоров'я, ступеня обмеження її життєдіяльності, викликаного стійким розладом функцій організму, групи інвалідності, причини і часу її настання, а також рекомендацій щодо можливих для особи за станом здоров'я видів трудової діяльності та умов праці, потреби у сторонньому догляді, відповідних видів санаторно-курортного лікування і соціального захисту для найповнішого відновлення усіх функцій життєдіяльності особи.

Статтею 3 цього Закону визначено, що інвалідність як міра втрати здоров'я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

Одночасно, процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначаються Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317.

Згідно положень пункту четвертого Положенням про медико-соціальну експертизу медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії (далі - комісії), з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.

МОЗ утворює Центральну медико-соціальну експертну комісію МОЗ.

Зазначені комісії, створені у формі комунальних/державного підприємств та є окремими юридичними особами.

Суд погоджується, що Міністерство охорони здоров'я України, як центральний орган виконавчої влади, що діє на підставі Положення про Міністерство охорони здоров'я України від 25.03.2015 № 267 та не має повноважень щодо безпосереднього проведення медико-соціальної експертизи.

Відтак у суду відсутні підстави зобов'язувати Міністерство охорони здоров'я України: встановити ІІ групу інвалідності безтерміново з 14.02.2017; здійснити залік пропущеного терміну переогляду МСЕК за період з 01 липня 2013 року по 14 лютого 2017 року та визнати позивача інвалідом у зазначеному періоді.

В частині вимог щодо визнання дій Міністерства охорони здоров'я України протиправними, вчинених за результатами звернень позивача, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Питання реалізації громадянами України наданого їм статтею 40 Конституції України права на звернення урегульовано Законом України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 №393/96-ВР (надалі - Закон № 393/96-ВР).

Згідно з положеннями частини першої статті 1 Закону № 393/96-ВР громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Відповідно до статті 3 цього Закону під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Питання розгляду заяв (клопотань) врегульовано статтею 15 Закону, відповідно до якої органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань) /частина 1/.

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки /частина 3/.

Частиною 4 статті 15 Закону визначено, що рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

На підставі зазначеного звернення позивача від 13.07.2017 щодо направлення її на МСЕК з метою встановлення групи інвалідності листом Міністерства охорони здоров'я України від 20.07.2017 № 03-4-05-Д-856/1861-зв було направлено до Департаменту охорони здоров'я Полтавської обласної державної адміністрації для вирішення по суті порушених у зверненні питань, що позивачем не заперечувалось /а.с. 239-247, т.1/.

Надана відповідь позивачем не оскаржується /а.с. 248, т.1/, відтак не підлягає оцінці судом.

Виходячи з викладеного, суд не знаходить підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 в цій частині.

Зважаючи, що судом не встановлено підстав для задоволення в частині вищевикладених вимог, підстави для задоволення вимог в частині стягнення з Міністерства охорони здоров'я України коштів за нанесену матеріальну шкоду в розмірі неотриманої пенсії за період з 01.07.2013 по 14.02.2017, як інваліда другої групи; та з 14.02.2017 по час винесення рішення суду в розмірі недоотриманої пенсії по інвалідності уразі визнання інвалідом 2 групи, а також моральну шкоду та шкоду завдану здоров'ю в розмірі 2000000,00 грн - також відсутні.

Надаючи оцінку вимогам визнати протиправними дії Центральної Медико-соціальної експертної комісії Міністерства охорони здоров'я України; зобов'язати Центральну Медико-соціальну експертну комісію Міністерства охорони здоров'я України видати нову довідку з акту огляду МСЕК із новим висновком, замість серія АВ №0493488 від 14.02.2017; надіслати відповідні документи до всіх належних організацій для проведення зарахування пільг з житлово-комунальних платежів, суд виходив з наступного.

Так, відповідно до пункту п'ятого Положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів У країни від 03.12.2009 № 1317 комісії у своїй роботі керуються Конституцією і законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами відповідних державних замовників, інших центральних органів виконавчої влади, що регулюють відносини державних замовників, інших центральних органів виконавчої влади, що регулюють відносини у зазначеній сфері, та цим Положенням, іншими нормативно-правовими актами з питань медико-соціальної експертизи.

Положеннями пункту шостого Положення Положенням про медико-соціальну експертизу визначено, що висновки комісії, реабілітаційні заходи, визначені в індивідуальній програмі реабілітації особи з інвалідністю, обов'язкові для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, реабілітаційними підприємствами, установами та організаціями, в яких працює або перебуває особа з інвалідністю, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, типу і форми власності.

Одночасно, механізм встановлення груп інвалідності, визначений Інструкцією про встановлення груп інвалідності, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 05.09.2011 № 561.

Так згідно положень пункту 1.4 Інструкції про встановлення груп інвалідності медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, здійснення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб інваліда, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

Відповідно до положень пунктів 1.7, 1.11 Інструкції про встановлення груп інвалідності 1.7 встановлено, що у разі тимчасового легального перебування громадян України за кордоном на території держав, з якими укладено міждержавні договори (угоди) про соціальне забезпечення, комісія може згідно із заявою хворого, що досяг повноліття, потерпілого від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, інваліда приймати рішення про встановлення інвалідності заочно за результатами медичного обстеження в країні тимчасового перебування особи. Документи для проведення медико-соціальної експертизи подаються у МСЕК в перекладі на українську мову та засвідчені в установленому законодавством порядку.

Медико-соціальна експертиза осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, які за станом здоров'я не можуть з'явитися на засідання комісії, проводиться за місцем їх проживання, а також у стаціонарних відділеннях центрів соціального обслуговування, закладах соціального захисту для бездомних осіб та центрах соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, або в стаціонарі, де така особа перебуває на лікуванні.

Суд наголошує, що позивачем не наведено обставин разом з долученням належних доказів на їх підтвердження стосовно об'єктивної неможливості проходження відповідного переогляду у період з червня 2013 року (дата чергового переогляду, визначена довідкою № 0059929) по 2017 рік (період встановлення позивачеві ІІІ групи інвалідності безтерміново).

Отже ОСОБА_1 з власної вини не скористалась можливістю проходження чергових обстежень та підтвердження стійкого порушення функцій організму, обумовленого захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи, що є підставою для встановлення групи інвалідності в порядку визначеному законодавством.

В подальшому позивач була оглянута Кременчуцькою міжрайонною МСЕК № 1 14.02.2017 та визнана інвалідом ІІІ групи з дитинства безтерміново, відповідно до Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317.

Рішення Кременчуцької міжрайонної МСЕК № 1 про визнання її інвалідом ІІІ групи з дитинства безтерміново, що є по суті правовстановлюючим для позивача, не оскаржується.

При цьому, у позові просить зобов'язати саме Центральну Медико-соціальну експертну комісію Міністерства охорони здоров'я України видати нову довідку з акту огляду МСЕК із новим висновком, замість серія АВ №0493488 від 14.02.2017, а також надіслати відповідні документи до всіх належних організацій для проведення зарахування пільг з житлово-комунальних платежів, - фактично підміняючи відповідний орган, уповноважений визначати ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності.

Відповідно до пункту 22 Порядку та умов встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 повторний огляд осіб з інвалідністю з нестійкими, оборотними змінами та порушеннями функцій організму з метою визначення ефективності реабілітаційних заходів, стану здоров'я і ступеня соціальної адаптації проводиться раз на один - три роки.

Повторний огляд осіб з інвалідністю, а також осіб, інвалідність яких встановлено без зазначення строку проведення повторного огляду, проводиться раніше зазначеного строку за заявою такого особи з інвалідністю, інших заінтересованих осіб у разі настання змін у стані здоров'я і працездатності або за рішенням суду.

Особам, що звертаються для встановлення інвалідності, група інвалідності встановлюється без зазначення строку повторного огляду у разі наявності вроджених вад розумового чи фізичного розвитку, анатомічних дефектів, стійких необоротних морфологічних змін та розладу функцій органів і систем організму, неефективності реабілітаційних заходів, неможливості відновлення соціальної адаптації, несприятливого прогнозу відновлення працездатності з урахуванням реальних соціально-економічних обставин у місці проживання особи з інвалідністю, а також особам з інвалідністю, у яких строк переогляду настає після досягнення пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Пунктом 23 Порядку та умов встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 у разі незгоди з рішенням районної, міжрайонної, міської комісії хворий, потерпілий від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання або особа з інвалідністю має право подати протягом місяця після одержання висновку комісії письмову заяву до Кримської республіканської, обласної, Київської та Севастопольської центральних міських комісій або до комісії, в якій він проходив огляд, чи до відповідного управління охорони здоров'я. Комісія, що проводила огляд, або управління охорони здоров'я надсилає у триденний строк після надходження відповідного запиту всі наявні документи на розгляд Кримської республіканської, обласної, центральної міської комісії, яка протягом місяця з дня подання зазначених документів проводить повторний огляд заявника і приймає відповідне рішення.

Рішення Кримської республіканської, обласної, центральної міської комісії може бути оскаржене до МОЗ (пункт 24 Порядку та умов встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317).

МОЗ за наявності фактів порушення законодавства про медико-соціальну експертизу доручає Центральній медико-соціальній експертній комісії МОЗ або Кримській республіканській, Київській та Севастопольській міським або обласній комісії іншої області повторно розглянути з урахуванням усіх наявних обставин питання, з якого оскаржується рішення, а також вживає інших заходів впливу для забезпечення дотримання законодавства під час проведення медико-соціальної експертизи.

В особливо складних випадках Центральна медико-соціальна експертна комісія МОЗ, Кримська республіканська, обласна, центральна міська комісія та МОЗ можуть направляти осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, для проведення медико-соціального експертного обстеження до клініки Українського державного науково-дослідного інституту медико-соціальних проблем інвалідності (м. Дніпропетровськ) та Науково-дослідного інституту реабілітації інвалідів (м. Вінниця). Після обстеження зазначені науково-дослідні установи складають консультативні висновки, які для комісії мають рекомендаційний характер.

Рішення комісії може бути оскаржене до суду в установленому законодавством порядку (пункт 25 Порядку та умов встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317).

Відповідно до відзиву відповідача згідно консультативного висновку ДУ «Українського державного науково дослідного інституту медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України» від 05.04.2017 № 1958 даних для встановлення другої групи інвалідності на момент огляду немає, підстави для заліку терміну інвалідності з 2013 відсутні, оскільки відсутні документи, які підтверджують поважну причину того, що ОСОБА_1 не пройшла обстеження та не з' явилась на МСЕК.

Викладене позивачем не спростовано, у той же час відомості про подальше оскарження таких висновків суду не надано.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішення має бути прийняте з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У Рішенні від 27 вересня 2010 року по справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" зазначено, що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Таким чином, суд не знаходить підстав для задоволення вимог ОСОБА_1

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до Міністерства охорони здоров'я України (вул.Грушевського, 7, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код 00012925), Центральної Медико-соціальної експертної комісії Міністерства охорони здоров'я України (вул. Ю.Коцюбинського, буд.9, м. Київ 4, 01004, ідентифікаційний код 38260065), третя особа: Управління соціального захисту населення Автозаводського району Департаменту соціального захисту населення та питань АТО виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області (просп. Свободи, 66, м.Кременчук, Полтавська область, 39600, ідентифікаційний код 26218015) про визнання дії протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення матеріальної шкоди повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 04 квітня 2019 року.

Головуючий суддя Г.В. Костенко