Рішення № 80913253, 28.03.2019, Оболонський районний суд міста Києва

28.03.2019 Справа № 756/16663/17

№2/756/781/19

№756/16663/17-ц

РІШЕННЯ

Іменем України

22 березня 2019 року Оболонський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді Тітова М.Ю.

за участю секретаря Іванової І.О.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання такою, що втратила право користування житловим приміщенням та за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про вселення, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2017 року позивач звернулася до суду з позовом до відповідача про визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Свої вимоги обґрунтувала тим, що вона та її син ОСОБА_5, на підставі ордеру на право заняття жилої площі №1958 від 17.09.1974, виданого на ім'я її покійного чоловіка ОСОБА_6, проживали у квартирі АДРЕСА_1 20.05.2011 її син уклав шлюб з відповідачем, після чого зареєстрував місце проживання останньої у вказаній вище квартирі. З початку травня 2017 року її син та відповідач припинили сімейні відносини, відповідач, зібравши усі свої речі та спільно нажите подружжям майно, виїхала з квартири та про місце свого проживання не повідомляла. ІНФОРМАЦІЯ_2 син позивача ОСОБА_5 помер, відповідач на його похоронах присутня не була. У листопаді 2017 року вона з'явилася до спірної квартири та заявила про своє бажання у ній проживати, однак позивач їй у цьому відмовила та більше її не бачила. Факт реєстрації відповідача у квартирі АДРЕСА_1 порушує права позивача, оскільки вона, як єдиний фактичний користувач цієї квартири, вимушена сплачувати більшу вартість житлово-комунальних послуг. З цих підстав, посилаючись на те, що відповідач була відсутня за місцем своєї реєстрації більше шести місяців, просила суд визнати її такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1

Ухвалою судді Оболонського районного суду м. Києва Тітова М.Ю. від 14.12.2017 у справі відкрито провадження та призначено її до розгляду.

Крім того, у грудні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про вселення, в якому провила вселити її до квартири АДРЕСА_1.

Свої позовні вимоги обґрунтувала тим, що у грудні 2014 року вона на правах дружини ОСОБА_5 була зареєстрована у спірній квартирі. У травні 2017 року вона вимушена була поїхати до Російської Федерації, де проживає її мати ОСОБА_8, 1934 року народження, оскільки остання є людиною похилого віку, хворіє на невиліковну хворобу та потребує сторонньої допомоги. Під час перебування позивача у Російській Федерації вияснилося, що її мати не має документів, що підтверджують зміну нею прізвища та багато чого не пам'ятає, у зв'язку з чим, з метою встановлення опіки над матір'ю, позивач звернулася до суду з заявою про встановлення факту родинних відносин. Такі обставини затримали її повернення до Києва. 17.10.2017 вона повернулася до місця свого проживання, однак колишня свекруха ОСОБА_3 до квартири її не впустила, змінила замки на вхідних дверях та перешкоджає її проживанню у квартирі. У зв'язку із такими неправомірними діями відповідача, позивач залишилася без житла, ночує у подруг та не може скористатись своїми особистими речами, що там залишилися.

Ухвалою судді Оболонського районного суду м. Києва Майбоженко А.М. від 16.01.2018 позовну заяву ОСОБА_4 прийнято до розгляду та відкрито провадження у вказаній справі.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 17.04.2018 об'єднано в одне провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання такою, що втратила право користування житловим приміщенням та за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про вселення.

Позивач та її представник ОСОБА_1 у суді первісні позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити, проти задоволення позовних вимог ОСОБА_4 заперечували.

Відповідач та її представник ОСОБА_2 у суді свої вимоги за об'єднаним позовом підтримали та просили задовольнити, а у задоволені первісного позову відмовити.

Заслухавши пояснення сторін по справі та їхніх представників, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд встановив наступне.

17.09.1974 ОСОБА_6 та членам його сім'ї: дружині ОСОБА_3, сину ОСОБА_5 видано ордер № 1958 на право заняття квартири АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер (а.с. 6).

20.05.2011 між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 зареєстровано шлюб, після чого ОСОБА_5 змінив прізвище на «ОСОБА_5».

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер (а.с. 10).

За даними Реєстру територіальної громади м. Києва у квартирі АДРЕСА_1, станом на 10.11.2017 зареєстровано дві особи: ОСОБА_3 (позивач за первісним позовом) та ОСОБА_4 (відповідач за первісним позовом).

У відповідності до положень ст. 71 Житлового кодексу Української РСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Згідно зі ст. 72 Житлового кодексу Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 11.12.2014 з дотриманням встановленого законом порядку, і цього факту сторони не заперечують.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач ОСОБА_3 зазначила те, що на початку травня 2017 року її син та відповідач припинили сімейні відносини, відповідач виїхала із вищевказаної квартири разом з усіма своїми речами та до листопада 2017 року вселитися не намагалась, тобто не проживає у квартирі більше шести місяців.

Заперечуючи проти доводів позивача, відповідач посилалась на поважність причини її відсутності у спірному житловому приміщенні, оскільки в травні 2017 року вона вимушена була виїхати до Російської Федерації, де проживає її тяжко хвора мати ОСОБА_9, яка є непрацездатною та потребує постійної допомоги. Такі обставини підтверджуються копіями виписок з історії хвороби ОСОБА_9 та копією довідки, виданої ОСОБА_9 про те, що вона являється інвалідом другої групи та потребує сторонньої допомоги.

Факт перебування відповідача на території Російської Федерації підтверджується копією її закордонного паспорту, з відміток на якому вбачається, що 20.05.2017 ОСОБА_4 виїхала в напрямку Російської Федерації та повернулася на територію України 17.10.2017.

До того ж, на даний час ОСОБА_4 являється опікуном недієздатної матері ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, та проживає по тимчасовій реєстрації разом з нею на території Російської Федерації.

З огляду на викладене, суд вважає поважними причини відсутності відповідача за місцем своєї реєстрації. Належних доказів протилежного позивачем не надано. Між тим, свідки, допитані у судовому засіданні, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 підтвердили пояснення ОСОБА_3, а свідки ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 та ОСОБА_15, підтримали пояснення відповідача, що останній чиняться перешкоди у користуванні спірною квартирою.

Крім того, суд зазначає, що доводи позивача щодо відсутності відповідача за місцем реєстрації понад шість місяців не знайшли свого підтвердження матеріалами справи, оскільки з таких вбачається, що відповідач виїхала зі спірного приміщення 20.05.2017 (в свою чергу, позивач конкретну дату її виїзду не зазначила, а лише посилалась, що це був початок травня 2017 року), та 06.11.2017 (про що позивач не заперечувала) ОСОБА_4 прийшла до неї в квартиру з проханням у ній жити. Отже, з моменту її виїзду не пройшло шести місяців, а тому відсутні будь-які підстави вважати відповідача такою, що втратила право користування вищевказаною квартирою.

Відтак, у задоволенні позову ОСОБА_3 необхідно відмовити.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Як встановлено судом вище, ОСОБА_4 зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 та має право користування цим житловим приміщенням, однак позивач чинить їй перешкоди у такому праві, що не заперечувалося нею під час розгляду справи.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_4 про вселення до спірного приміщення є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 1-19, 23,76-113, 128-132, 223, 259, 263, 264, 265, 268, 280-283 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання такою, що втратила право користування житловим приміщенням - відмовити.

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про вселення - задовольнити.

Вселити ОСОБА_4 в квартиру АДРЕСА_1

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складення повного судового рішення - 28.03.2019.

Суддя М.Ю. Тітов