Ухвала суду № 80908906, 02.04.2019, Уманський міськрайонний суд Черкаської області

Справа №705/1995/18

4-с/705/46/19

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 квітня 2019 року м. Умань

Суддя Уманського міськрайонного суду Черкаської області Мазуренко Ю.В. розглянувши скаргу Державного навчального закладу «Уманський професійний ліцей» на дії та рішення Уманського управління державної Казначейської служби України Черкаської області щодо безспірного списання коштів,-

В С Т А Н О В И В:

ДНЗ «Уманський професійний ліцей» звернулося до Уманського міськрайонного суду із скаргою на дії та рішення Уманського управління державної Казначейської служби України Черкаської області щодо безспірного списання коштів.

В скарзі заявник просить:

«…1.Скаргу задоволити.

2. Визнати протиправними дії Уманського Управління державної Казначейської служби України Черкаської області, щодо безспірного списання коштів з ДНЗ «Уманський ПЛ» з реєстраційного рахунку 35412024103649, КПКВКМБ -0611110, КЕКВ -2111 на суму 14187,65 грн. основного боргу середньомісячного заробітку на користь ОСОБА_1

3. Зобов’язати Уманського Управління державної Казначейської служби України Черкаської області повернути ДНЗ «Уманський ПЛ» безспірно списані кошти у сумі 14187, 65 грн.…».

Суддя, вивчивши матеріали скарги, прийшов до наступного висновку.

Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (ч. 1 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження").

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", відповідно до якого примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців.

За змістом статтей 447, 448 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи, скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Пунктом 1 частини 1 статті 10 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що сторони виконавчого провадження мають право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, заявляти клопотання, користуватися іншими правами, наданими законом.

З 01 січня 2013 року набрав чинності Закон України від 05 червня 2012 року №4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", який встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження", та особливості їх виконання.

За нормами Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган; державне підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

Вказаним Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" також визначено порядок виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу.

Так, ст. 3 цього Закону передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 року №215, Держказначейство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Згідно з п. 3 Положення про Державну казначейську службу України основними завданнями Держказначейства є: 1) реалізація державної політики у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів; 2) внесення на розгляд Міністра фінансів пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у зазначених сферах.

Пунктом 9 вказаного Положення передбачено, що Держказначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

16.02.2013 року набрав чинності в новій редакції Порядок виконання рішень, який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.

За правилами п. 3 Порядку виконання рішень в новій редакції рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Держказначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій)).

У відповідності до зазначеного Порядку виконання рішень, безспірне списання коштів за рішенням судів здійснюється з рахунків боржника у межах відкритих асигнувань, а в разі їх відсутності територіальний орган Держказначейства надсилає боржнику вимогу, якою зобов'язує здійснити дії, спрямовані на виконання рішення суду та пошук відкритих асигнувань. У такому випадку орган Держказначейства може заборонити боржнику здійснювати інші видатки, окрім захищених статей, передбачених Бюджетним кодексом України.

Аналіз наведеного законодавства в сукупності дає підстави для висновку, що Держказначейство не є, ані органом примусового виконання судових рішень, ані учасником, зокрема стороною виконавчого провадження і відповідно не здійснює заходів з примусового виконання рішень в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", а є встановленою Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" особою здійснювати гарантоване державою забезпечення виконання рішень суду способом безспірного списання коштів з рахунку боржника (державного органу, державного підприємства або підприємства, примусова реалізація майна якого забороняється) у визначених Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" випадках та з урахуванням установлених ним особливостей за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідно до положень п. 15 Порядку виконання рішень дії органів Держказначейства з виконання виконавчих документів можуть бути оскаржені до Держказначейства або суду.

Разом з тим Закон України "Про виконавче провадження" установлює правило, згідно з яким рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (ч. 1 ст. 74 цього Закону). Водночас можливість та порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів Держказначейства цим Законом не визначено.

Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", який визначає основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус, також не визначено порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів Держказначейства.

Водночас Держказначейство - не орган примусового виконання судових рішень, як вже зазначалося, а згідно з п. 1 Положення про Державну казначейську службу України центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів, який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

В свою чергу, згідно з положеннями ч. 1 ст. 6 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Розгляд такого спору у відповідності до умов ч. 1 ст. 19 КАС України повинен здійснюватися за правилами адміністративного судочинства - шляхом подання відповідного позову до адміністративного суду.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20.06.2018 року у справі №916/1227/16.

Відповідно до положень п.1 ч.1 ст. 17 КАС України спори фізичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності відноситься до компетенції адміністративних судів.

Згідно п.1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суд своєю ухвалою відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у справі "Устименко проти України" (заява №32053/13) констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

У справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 року (заяви №29458/04, №29465/04) зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Zand v. Austria", висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів".

Беручи до уваги викладене, виходячи з принципу аналогії закону, суддя вбачає підстави для відмови у відкритті провадження за матеріалами скарги Державного навчального закладу «Уманський професійний ліцей» на дії та рішення Уманського управління державної Казначейської служби України Черкаської області щодо безспірного списання коштів, із врахуванням фактичних підстав оскарження, викладених в скарзі.

На підставі вищевикладеного, керуючись п.1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, Законом України від 05 червня 2012 року №4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", суддя, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження за скаргою Державного навчального закладу «Уманський професійний ліцей» на дії та рішення Уманського управління державної Казначейської служби України Черкаської області щодо безспірного списання коштів.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п’ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвалу суду не було вручено у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Ю.В. Мазуренко