Рішення № 80892652, 03.04.2019, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 квітня 2019 року Чернігів Справа № 620/347/19

Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Житняк Л.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1815, Чернігівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправними та скасування наказів,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини А1815, Чернігівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини А1815 від 18.12.2018 №1254 (з основної діяльності) "Про результати службового розслідування по факту з'ясування причин і умов втрати приладу ТВН-5, заводський №К11НЕ1118", відповідно до якого, позивача – колишнього заступника командира 7 танкової роти 3 танкового батальйону з озброєння Військової частини А1815, відповідно до п.13 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду заподіяну державі, затвердженою постановою Верховної ОСОБА_2 України від 23.06.1995 №243/95 притягнуто до повної матеріальної відповідальності у розмірі 52 589,97 грн;

- визнати протиправним та скасувати наказ військового комісара Чернігівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 02.01.2019 №34 "Про притягнення до матеріальної відповідальності майора ОСОБА_1О.", відповідно до якого, позивача згідно п.29 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду заподіяну державі, затвердженою постановою Верховної ОСОБА_2 України від 23.06.1995 №243/95 притягнуто до повної матеріальної відповідальності у розмірі 52 589,97 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивачем вказано, що матеріали службового розслідування не містять жодних відомостей про те, що саме з вини позивача державі було завдано збитки у зв'язку з неналежним виконанням службових обов'язків щодо контролю за наявністю та використанням військового майна. Водночас, посилання відповідачів в оскаржуваних наказах на порушення позивачем ст.109 та ст.110 Статуту, на його думку, несуть хибний характер, так як, обов'язки визначені цими статтями стосуються посади заступника батальйону з обзроєння і нияким чином не стосуються обов'язків заступника командира роти з озброєння. Крім того, повна матеріальна відповідальність настає тільки якщо військовослужбовці умисно знищили, пошкодили, зіпсували, здійснили розкрадання або незаконне витрачання військового майна..

Ухвалою судді від 05.02.2019 відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Також встановлено відповідачам 15-дений строк з дня вручення вказаної ухвали для надання відзиву на позов.

У встановлений ухвалою про відкриття провадження строк, відповідачі подали відзиви на позов, в якому просили відмовити позивачу у задоволенні позову. Зокрема, Чернігівський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (далі – Чернігівський ОТЦК) зазначив, що отримавши матеріали про заподіяння позивачем матеріальної шкоди у Чернігівського ОТЦК не мав можливості прийняти інше рішення, аніж видати наказ про притягнення до матеріальної відповідальності, оскільки п.29 Положення про порядок обліку, зберігання, списання та використання військового майна у Збройних Силах України містить імперативний обов'язок щодо вчинення саме таких дій у разі надходження матеріалів про заподіяння шкоди. В свою чергу, Військова частина А1815 вказала, що аналізуючи дії командування Військової частини А1815 щодо прийняття наказу командира Військової частини А1815 від 18.12.2018 №1254 "Про результати службового розслідування по факту з’ясування причин і умов втрати приладу ТВН - 5, заводський номер №К11ИЕ1118", Військовою частиною А1815 були дотримані вимоги, передбачені ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме - службове розслідування, результатом якого стало прийняття оскаржуваного наказу було проведено у відповідності до вимог законодавства, чинного на момент проведення службового розслідування, в межах наданих командиру Військової частини А1815 повноважень, обґрунтовано (тобто з урахуванням всіх обставин, що мали значення для прийняття відповідного рішення - обставин встановлених незалежною аудиторською перевіркою), неупереджено, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності, пропорційно, своєчасно (протягом строку, встановленого нормами наказу Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608 "Про затвердження Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України" та Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду заподіяну державі, затвердженого Постановою Верховної ОСОБА_2 України від 23.06.1995 №243/95.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.

Відповідно до наказу командира Військової частини А1815 від 18.10.2018 №1839, на підставі рапорту підполковника ОСОБА_3 від 18.10.2018 №984 у Військовій частині А1815 було проведено службове розслідування по факту втрати приладу ТВН-5, заводський номер №К11ИЕ1118 (а.с.63, 64). На підставі рапорту від 30.10.2018 термін службового розслідування продовжувався (наказ від 30.10.2018 №1896 а.с.66).

За результатами службового розслідування було складено Акт від 18.12.2018 (а.с.67), з якого вбачається, що згідно наказу командира Військової частини В1688 від 12.04.2016 №475 була проведена інвентаризація ЗІП 3 танкового батальйону. Після закінчення інвентаризації згідно актів проведення інвентаризації від05.05.2016 №259/2 було виявлено нестачу 1 приладу нічного бачення ТВН-5 за номером К11НЕ1118 в 7- й танковій роті.

В ході інвентаризації 7 танкової роти з’ясувалось, що прилад ТВН-5 №К11ИЕ11118, закріплений за БМ "Булат" заводський номер И02ЕТІ2002М08 корпусний номер 673, згідно акту технічного стану від 17.04.2012 №184/113 був в наявності. Згідно акту прийому від 18.08.2014 №254/78 БМ "Булат" заводський И02ЕТІ2002М08 був зданий на ДП "Завод імені Малишева" без приладу нічного бачення ТВН-5.

Матеріально-відповідальна особа, командир 7 танкової роти З танкового батальйону капітан ОСОБА_4 ОСОБА_3 згідно вироку Чернігівського районного суду від 07.03.2014 №1-кп/748/1/14 був засуджений за крадіжку приладів ТВН-5, серед яких були прилад ТВН-5 зав. №К11ИЕ1118, який під час слідчих дій був вилучений, а 11.03.2014 згідно акту прийому-передачі приладів нічного бачення ТВН-5 був переданий колишньому начальнику бронетанкової служби Військової частини А1815 майору ОСОБА_5 та начальнику контрольно-технічного пункту Військової частини А1815 прапорщику ОСОБА_6

Службовим розслідуванням встановлено, що 30.04.2014 ТВН-5 №К11ИЕ1118 отримав капітан ОСОБА_1, про що свідчить запис у книзі обліку приладів нічного бачення бронетанкової служби, який на той час виконував обов’язки командира 7 танкової роти, але офіційно справи та посаду у капітана ОСОБА_4 не приймав.

Під час проведення службового розслідування були відібрані пояснення у капітана ОСОБА_1 щодо втрати даного приладу ТВН-5 зав. №К11ИЕ1118, відповідно до яких пояснив, що вказаний прилад нічного бачення був закріплений за екіпажем БМ "Булат", про що зроблені відповідні записи у формулярі та відповідальність за збереження несе екіпаж машини. Під час передачі техніки на ДП "Завод імені Малишева" він не був присутній та не контролював порядок передачі та дійсну наявність майна. Під час здачі посади особисто підписував обхідний лист у начальника бронетанкової служби. Також заперечив, що два останніх підписи у книзі обліку приладів нічного бачення бронетанкової служби його.

Так, на підставі зазначених вище висновків прийнято оскаржуваний наказ від 18.12.2018 №1254 "Про результати службового розслідування по факту з'ясування причин і умов втрати приладу ТВН-5, заводський номер №К11ИЕ1118", пунктом 3 якого, направлено копії матеріалів службового розслідування та наказу про результати службового розслідування до Чернігівського обласного військового комісаріату для прийняття рішення щодо притягнення позивача до матеріальної відповідальності.

В подальшому, наказом військового комісара Чернігівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 02.01.2019 №34 "Про притягнення до матеріальної відповідальності майора ОСОБА_1О.", позивача згідно п.29 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду заподіяну державі, затвердженою постановою Верховної ОСОБА_2 України від 23.06.1995 №243/95 притягнуто до повної матеріальної відповідальності у розмірі 52 589,97 грн.

Вважаючи вказані накази протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Даючи правову оцінку вказаним обставинам справи, суд зважає на наступне.

Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб полку і його підрозділів визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (далі – Статут, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Статтею 9 Статуту встановлено, що військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актам.

Відповідно до ст.11 Статуту, необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України, покладає на військовослужбовців такі обов'язки, зокрема, постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно.

Кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями (ст.16 Статуту).

Згідно із ст.26 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Згідно абз.1 п.2 Розділу І Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженого постановою Верховної ОСОБА_2 України від 23.06.1995 №243/95-ВР (далі - Положення) відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода, завдана розкраданням, пошкодженням, втратою чи незаконним використанням військового майна, погіршенням або зниженням його цінності, що спричинило додаткові витрати для військових частин, установ, організацій, підприємств та військово-навчальних закладів для відновлення, придбання майна чи інших матеріальних цінностей або надлишкові виплати.

Приписами п.3 Розділу І Положення передбачено, що військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані несуть матеріальну відповідальність за наявністю: а) заподіяння прямої дійсної шкоди; б) протиправної їх поведінки; в) причинного зв'язку між протиправною поведінкою і настанням шкоди; г) вини у заподіянні шкоди. Протиправною визнається така поведінка (дія або бездіяльність) військовослужбовця або призваного на збори військовозобов'язаного, коли він не виконує (недбало виконує) свої службові обов'язки. Військовослужбовець або призваний на збори військовозобов'язаний визнається винним у заподіяній шкоді, якщо протиправне діяння вчинено ним умисно чи з необережності.

Відповідно до п.17 Розділу IV Положення Командири підрозділів та інші посадові особи про наявні факти заподіяння матеріальної шкоди зобов'язані негайно подати рапорт командиру (начальнику) військової частини.У разі виявлення факту заподіяння матеріальної шкоди командир (начальник) військової частини призначає розслідування для встановлення причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб. Розслідування має бути завершено протягом одного місяця з дня виявлення шкоди. У необхідних випадках цей термін може бути продовжено вищим за підлеглістю командиром (начальником), але не більш як на один місяць. Розслідування не проводиться, якщо причини, розмір шкоди та винних осіб встановлено в ході ревізії (перевірки), інвентаризації, дізнання, попереднього слідства або судом.

Пунктом 18 Розділу IV Положення визначено, що розслідування призначається письмовим розпорядженням командира (начальника) військової частини, який має право прийняти рішення про притягнення військовослужбовця і призваного на збори військовозобов'язаного до матеріальної відповідальності. Розслідування провадиться посадовою особою, компетентною у питаннях обліку, зберігання та використання відповідного майна або яка має вищу юридичну освіту. Забороняється доручати розслідування посадовій особі, яка є підлеглою чи безпосереднім начальником військовослужбовця чи військовозобов'язаного, призваного на збори, дії яких необхідно розслідувати, а також посадовим особам, які є співучасниками заподіяння матеріальної шкоди чи зацікавлені в результатах розслідування.

Розслідуванням повинно бути встановлено: в чому полягає матеріальна шкода та яка її вартісна оцінка; якими конкретно неправомірними діями військовослужбовця або призваного на збори військовозобов'язаного заподіяно шкоду; вимоги яких законів, військових статутів, порадників, інструкцій та інших нормативних актів при цьому було порушено; умисно чи з необережності та з якою метою заподіяно шкоду; чи заподіяно шкоду винною особою під час виконання службових обов'язків; ступінь вини кожного у разі заподіяння шкоди кількома особами; умови та причини, що сприяли заподіянню шкоди, та її наслідки (п.19 Розділу IV Положення).

Отже, до матеріальної відповідальності може бути притягнуто військовослужбовця у разі заподіяння прямої дійсної шкоди, наявної з його боку протиправної поведінки та наявності взаємозв'язку між діями військовослужбовця та заподіяної шкоди.

Як вбачається зі змісту Рекомендації Комітету ОСОБА_2 Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_2 11.03.1980 на 316-й нараді під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, вирішення питання щодо необхідності проведення (складання) службового розслідування та можливості завершення службового розслідування належить до виключної компетенції особи (суб’єкта), яка його проводить, та командира Військової частини А1815. Інструкція не містить вичерпного переліку підстав для призначення службового розслідування. Навпаки, у випадку необхідності командир військової частини має право призначити службове розслідування з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини військовослужбовця.

Суд констатує, що службове розслідування з метою з’ясування причин і умов втрати майна бронетанкової служби (ТВН-5 зав. №К11ИЕ1118) проведено в строк, визначений у відповідності до вимог наказу Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608 "Про затвердження Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України" та Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду заподіяну державі, затвердженого Постановою Верховної ОСОБА_2 України від 23.06.1995 №243/95.

При цьому, у відповідності до вимог п.3 та п.19 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду заподіяну державі, затвердженого Постановою Верховної ОСОБА_2 України від 23.06.1995 №243/95 службовим розслідуванням встановлено всі необхідні елементи для притягнення позивача до повної матеріальної відповідальності, заподіяння прямої дійсної шкоди в особі військової частини А1815 - недостача майна, переданого під звіт, згідно запису в Книзі обліку приладів нічного бачення бронетанкової служби на загальну суму 52 589,97 грн, (обставина отримання позивачем приладу нічного бачення ТВН-5 №К11ИЕ1118 ним не заперечується); протиправна поведінка у формі невиконання службових обов’язків, визначених ст.11 та ст.16 ч.1 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-XIV тощо; причинного зв’язку між протиправною поведінкою і настанням шкоди - порушення вказаних вище норм призвело до заподіяння прямої дійсної шкоди державі в особі Військової частини А1815.

Враховуючи ту обставину, що саме позивачем було отримано прилад нічного бачення, що ним не заперечується, саме останній є матеріально-відповідальною особою за його втрату, оскільки на позивача покладено обов'язок берегти державне майно, яке ним отримане та яким він користується (а.с.27,77).

В даному випадку, будь-які посилання позивача на те, що матеріальну відповідальність несе інша особа, а прилад нічного бачення було передано екіпажу БМ "Булат" та під час передачі бойової машини на ДП "Завод імені Малишева" він не був присутній, на увагу не заслуговують, оскільки ані матеріалами справи, ані службовим розслідуванням обставин передачі відповідачем приладу нічного бачення іншій особі під відповідальність не встановлені. Навпаки, такі посилання підтверджують не здійснення позивачем належного контролю за наявністю та використанням майна, що є порушенням ст.11 та ст.16 Статуту.

Також, не заслуговує на увагу і той факт, що при звільненні до позивача були відсутні будь-які вимоги щодо відшкодування заподіяної шкоди та було підписано обхідний лист, оскільки наведене жодним чином не спростовує факту передачі під звіт позивачу втраченого приладу нічного бачення, а матеріали справи містять пояснення ОСОБА_7, згідно яких останній заперечує факт підписання обхідного листа позивачу (а.с.80).

При цьому, суд також звертає увагу на те, що відповідно до ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення ч.2 ст.55 Конституції України, в Рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч.2 ст.3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб’єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів ст.1, другого речення ч.3 ст.8, ст.55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до ч.1 та ч.2 ст.55 Конституції України, ст.2 та ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень ч.1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 01.12.2004 №18-рп/2004 дав визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "право" має один і той же зміст.

Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване ст.55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявник вважає начебто певні положення норм законодавства впливають на його правове становище.

Не поширюють свою дію ці положення й на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних (можливо, позасудових) форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.

Аналогічну позицію висловлено Верховним Судом України у постанові від 07.02.2017 у справі №800/45/16 та підтримано Верховним Судом у постанові від 11.05.2018 у справі №766/7172/17.

Враховуючи викладені норми, слід за необхідне наголосити, що порядок притягнення військовослужбовців до матеріальної відповідальності у розумінні норм Порядку забезпечує дотримання прав щодо участі у прийнятті командиром відповідного рішення як для військовослужбовців, які проходять службу у військовій частині, якій було завдано матеріальної шкоди, так і для військовослужбовців, яких до прийняття рішення про відшкодування заподіяної шкоди було переведено на нове місце служби.

Тобто, матеріали розслідування відповідно до п.29 Положення мають бути передані або командиру військової частини, якій було завдано матеріальну шкоду (у випадку якщо військовослужбовець не змінював місце служби) або командиру (начальник) військової частини за новим місцем служби. При цьому, незалежно від місця служби військовослужбовця, командир військової частини, якому передано матеріали розслідування, повинен вирішити питання притягнення до матеріальної відповідальності з дотриманням прав військовослужбовця та в порядку, встановленому, зокрема, у пунктах 22-24 Положення (права знайомитися з матеріалами, подавати свої заперечення та клопотання, оскаржувати рішення, з обов'язковим проведенням співбесіди тощо).

Суд звертає увагу, що оскаржуваним п.3 наказу командира Військової частини А1815 від 18.12.2018 №1254 "Про результати службового розслідування по факту з'ясування причин і умов втрати приладу ТВН - 5, заводський номер № К11ИЕ1118", позивача не було притягнуто до матеріальної відповідальності, а лише направлено копії матеріалів службового розслідування та наказу про результати службового розслідування до нового місця служби позивача для прийняття рішення щодо притягнення позивача до матеріальної відповідальності.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, вирішуючи спір, суд повинен встановити, що у зв'язку з прийнятим рішенням, вчиненням дій чи допущенням бездіяльності суб'єктом владних повноважень порушуються права, свободи або законні інтереси особи у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Таким чином, аналізуючи дії командування Військової частини А1815 щодо прийняття наказу командира Військової частини А1815 від 18.12.2018 №1254 "Про результата службового розслідування по факту з’ясування причин і умов втрати приладу ТВН-5, заводський номер № К1ГИЕ1118", можна зазначити, що Військовою частиною А1815 були дотримані вимоги, передбачені ч.2 ст.2 КАС України, а саме - службове розслідування, результатом якого стало прийняття оскаржуваного наказу було проведено у відповідності до вимог законодавства, чинного на момент проведення службового розслідування, в межах наданих командиру Військової частини А1815 повноважень, обґрунтовано (тобто з урахуванням всіх обставин, що мали значення для прийняття відповідного рішення - обставин встановлених незалежною аудиторською перевіркою), неупереджено, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності, пропорційно, своєчасно (протягом строку, встановленого нормами наказу Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608 "Про затвердження Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України" та Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду заподіяну державі, затвердженого Постановою Верховної ОСОБА_2 України від 23.06.1995 №243/95).

Підставами для визнання наказів протиправними є недостовірні відомості чи застосування невластивих заходів впливу, які не належать до компетенції командира військової частини, що не було доведено позивачем в нашому випадку.

Таким чином, підсумовуючи все вищевикладене, суд не знаходить підстав для скасування наказу командира Військової частини А1815 від 18.12.2018 №1254 (з основної діяльності) "Про результати службового розслідування по факту з'ясування причин і умов втрати приладу ТВН-5, заводський №К11НЕ1118".

Щодо вимоги про визнання протиправним та скасування наказу військового комісара Чернігівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 02.01.2019 №34 "Про притягнення до матеріальної відповідальності майора ОСОБА_1О.", відповідно до якого, позивача згідно п.29 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду заподіяну державі, затвердженою постановою Верховної ОСОБА_2 України від 23.06.1995 №243/95 притягнуто до повної матеріальної відповідальності у розмірі 52 589,97 грн, суд зазначає наступне.

Так, згідно п.29 Розділу IV Положення, якщо військовослужбовця переведено на нове місце служби до прийняття рішення про відшкодування заподіяної ним шкоди, то матеріали розслідування, дізнання, рішення органів попереднього слідства та суду або витяг з акта ревізії, перевірки, інвентаризації надсилаються у п'ятиденний термін після закінчення розслідування, ревізії, перевірки чи інвентаризації на нове місце служби винного для притягнення його до матеріальної відповідальності. Командир (начальник) військової частини за новим місцем служби винної особи зобов'язаний у 15-денний термін з дня надходження матеріалів про заподіяння шкоди видати наказ щодо притягнення цієї особи до матеріальної відповідальності.

Отже, норми п.29 Положення не передбачають можливості чи права командира за новим місцем служби військовослужбовця проводити тих чи інших розслідувань, перевірки тих чи інших фактів, законності прийнятого командиром (начальником) за попереднім місцем служби військовослужбовця про притягнення даного військовослужбовця до матеріальної відповідальності. Натомість, п.29 Положення встановлює імперативний обов'язок командира (начальника) військової частини за новим місцем служби винної особи у 15-денний термін з дня надходження матеріалів про заподіяння шкоди видати наказ щодо притягнення цієї особи до матеріальної відповідальності.

Чернігівський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки в даному випадку, діяв в рамках законодавства та його дії є похідними від дій Військової частини А1815. Оскільки протиправності дій при винесенні оскаржуваного наказу Військової частини А1815 судом не встановлено, відповідно наказ військового комісара Чернігівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 02.01.2019 №34 також скасуванню не підлягає.

Згідно з ч.1 та ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що відповідачами повністю доведено правомірність прийнятих рішень, а тому позов ОСОБА_1 до Військової частини А1815, Чернігівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправними та скасування наказів задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 72-74, 77, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У позові ОСОБА_1 до Військової частини А1815, Чернігівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправними та скасування наказі – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статей 167,186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня отримання його копії. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Позивач – ОСОБА_1 (вул. Шевченка, 57, м.Чернігів, 14000, код НОМЕР_1).

Відповідач-1 - Військова частина А1815 (вул. Танкістів, смт.Гончарівське, Чернігівський район, 15558, код 07880688).

Відповідач-2 - Чернігівський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (вул.Гетьмана Полуботка, 68, м.Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 08536958).

Повне рішення суду складено 03.04.2019.

Суддя Л.О. Житняк