Рішення № 80862100, 01.04.2019, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2019 року справа № 580/278/19

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд одноособово у складі головуючого судді Бабич А.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) у залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А1708 (польова пошта В5912) про стягнення коштів,

УСТАНОВИВ:

25.01.2019 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; РНОКПП НОМЕР_1) (далі - позивач) про стягнення з військової частини А1708 (польова пошта В5912) (18023, м. Черкаси, вул. Надпільна, буд.222) (далі - відповідач) на його користь компенсації за затримку повного розрахунку при звільненні (невиплати грошової підйомної допомоги у сумі 7571,60 грн.) за період з 10.08.2016 до 26.12.2018 в сумі 240010,68 грн. та моральної шкоди 20000,00 грн.

Позов мотивовано тим, що у зв'язку із вказаною затримкою відповідач має виплатити компенсацію відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП). Для оцінки спірних правовідносин позивач просить врахувати правову позицію Верховного Суду у справах №№820/4619/16, 806/1551/17, 808/858/16. Крім того, у зв'язку з понесеними стражданнями просить відшкодувати моральну шкоду, що полягає у тому, що позивач є учасником бойових дій та батьком трьох дітей, а звернення до суду зі вказаним предметом спору принижує його гідність.

Ухвалою суду від 29.01.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати на виконання ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами. Встановлено відповідачу строк тривалістю п'ятнадцять днів з дня отримання копії ухвали для надання відзиву на позовну заяву.

Згідно з даними рекомендованих повідомлень вказану ухвалу сторони отримали 05.02.2019. Клопотань про розгляд справи за участю сторін суду не надходило, з огляду на що суд вирішив справу розглянути без повідомлення та виклику сторін у судове засідання (у письмовому провадженні).

08.02.2019 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить суд у задоволенні позову відмовити. Вказує, що підйомна допомога не виплачена позивачу під час звільнення у зв'язку з відсутністю коштів. Ствреджує, що під час звільнення позивач повідомив керівництво відповідача, що його картковий рахунок буде закрито і він додатково повідомить про новий для зарахування коштів. Однак після надходження коштів позивач умисно на неодноразові звернення відповідача листами не надавав інформацію щодо нового карткового рахунку, на який йому повинна перераховуватись підйомна допомога. Відповідач зазначає, що така допомога перерахована одразу після надходження від позивача банківських реквізитів. Отже, несвоєчасна виплата коштів відбулась не з вини відповідача, що виключає можливість застосування санкції, передбаченої ст.117 КЗпП.

У відповіді на відзив, що надійшов суду 11.03.2019, позивач наголошує, що відповідач у відзиві не заперечує про невиплату позивачу підйомної допомоги у день звільнення, що вказує на вину відповідача у несвоєчасній виплаті допомоги. Крім того, позивач зазначає, що жодного звернення ні поштою, ні телефонними зв'язком щодо надання номеру рахунку для виплати коштів він не отримував, а номер банківського рахунку позивача відповідачу відомий.

18.03.2019 на адресу суду надійшли пояснення на відповідь на відзив, в яких відповідач вказує, що неперерахування коштів на банківський рахунок позивача відбулось у зв'язку з повідомленням, що рахунок невдовзі буде закритий, а позивач умисно не отримував листи про надання реквізитів нового карткового рахунку для перерахунку коштів, які відправлені звичайною поштовою кореспонденцією. Крім того, спроба зв'язатись з позивачем за допомогою мобільного зв'язку не дала результатів, оскільки наявні у відповідача номери телефонів вимкнені. Відповідач вважає навмисними дії позивача щодо несвоєчасного отримання коштів з метою подальшого стягнення компенсації. Також відповідач наголошує, що довідка ОСББ «Скарбничка», яка стала підставою для виплати позивачу підйомної допомоги, видана безпідставно, на підтвердження чого надав письмові пояснення голови вказаного ОСББ.

Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Суд встановив, що наказом від 08.08.2016 №179 за підписом тимчасово виконуючого обов'язки командира військової частини - польова пошта В5912 Р.В.Романенка та тимчасово виконуючого обов'язки начальника штабу - першого заступника командира військової частини - польова пошта В5912 О.П.Бондаренка доручено виплатити позивачу грошову підйомну допомогу в сумі 7571,60 грн. у зв'язку зі вступом на військову службу за контрактом та зміною фактичного місця проживання.

Наказом тимчасово виконуючого обов'язки командира 1647 окремого автомобільного батальйону Р.В. Романенка від 10.08.2016 №39-РС позивача звільнено з військової служби у запас відповідно до ч.8 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Наказом від 10.08.2016 позивача виключено зі списків особового складу та наказано виплатити щомісячну премію, надбавку за виконання особливо важливих завдань та щомісячну додаткову грошову винагороду.

10.09.2018 позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив виплатити йому грошову підйомну допомогу у сумі 7571,60 грн., встановлену наказом від 08.08.2016 №170.

Відповідач листом від 16.10.2018 №1893 повідомив позивача, що для виплати підйомної допомоги потрібно звернутися до фінансово-економічної служби, надавши копію паспорта, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного коду та банківські реквізити для зарахування коштів.

Згідно з випискою ПАТ КБ «Приват Банк» від 28.12.2018 відповідач перерахував 26.12.2018 позивачу на карткових рахунок НОМЕР_2 підйомну допомогу у сумі 7458 грн. 03коп.

Надаючи оцінку спірним обставинам, суд врахував таке.

Ст.1 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-ХІІ) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з ч.2 ст.9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

На час виникнення спірних правовідносин діяла Інструкція про порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги, затверджена наказом Міністра оборони України №370 від 22.10.2001 (далі - Інструкція №370).

Згідно з п.1 Інструкції №370 особам офіцерського складу, прапорщикам та військовослужбовцям рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом (далі - військовослужбовці, які проходять службу за контрактом), що переїхали до нового місця служби з одного населеного пункту в інший у зв'язку з призначенням на посади або зміною постійної дислокації військової частини (підрозділу) до місця постійної дислокації військової частини або підрозділу зі зміною місця проживання, виплачується підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення.

Згідно з п.2 Інструкції №370 розмір підйомної допомоги визначається з окладу за основною посадою, на яку призначений військовослужбовець або яку він займав до дня прибуття військової частини (підрозділу) до нового пункту постійної дислокації, окладу за військове звання та додаткових видів грошового забезпечення на день виникнення права на отримання підйомної допомоги.

П.4.1 Інструкції №370 визначено, що підйомна допомога офіцерам, прапорщикам (мічманам) і військовослужбовцям, які проходять службу за контрактом, виплачується тим, які переїхали у зв'язку з призначенням на посади, - за новим місцем служби на підставі наказу про призначення і наказу командира військової частини про вступ військовослужбовця до виконання обов'язків за посадою.

На підставі абз.1, 3 п.242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

На підставі вищевикладеного суд дійшов висновку, що після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовця та виключення зі списків особового складу військової частини з ним має бути проведений повний розрахунок.

Оскільки розрахунок з позивачем щодо виплати підйомної допомоги проведений лише 26.12.2018, а не в день звільнення, затримка у виплаті позивачу підйомної допомоги є протиправною.

Суд врахував, що ані Закон №2011-ХІІ, ані Положення №1153/2008 не врегульовують порядку відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні працівника з військової служби. Тому для вирішення спору врахував правову позицію Верховного Суду у постанові від 18.12.2018 (справа №820/4619/16), на яку позивач посилається у позові і яка відповідно до ч.5 ст.242 КАС України підлягає врахуванню.

Зокрема, Суд вказав, що за загальним правилом норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, передбачений ч.1 ст.117 КЗпП обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП. Умовами виплати працівникові такого відшкодування є факт невиплати належних йому сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Тому не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Така правова позиція відображена також у постанові Верховного Суду від 13.06.2018 (справа №805/79/16-а).

Згідно з п.70 рішення Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 "Справа "Рисовський проти України" суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії").

Принцип юридичної визначеності є одним із елементів цінності верховенства права.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини Shchokin проти України від 14.01.2011, №23759/03 та № 37943/06 зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року у тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі Fedorenko проти України від 01.06.2006, №25921/02 ЄСПЛ, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «на явне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності».

У даному випадку правомірні очікування позивача на отримання підйомної допомоги передбачені чинними нормами законів України та на них поширюється режим «існуючого майна».

Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012 № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП у взаємозв'язку з положеннями ст.ст. 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП , тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням. Отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Враховуючи вимоги ст.117 КЗпП, яка передбачає відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, підставою для якої є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

Для визначення розміру грошового забезпечення, яке підлягає стягненню на користь позивача, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 18.12.2018 (справа №820/4619/16), відповідно до якої розрахунок розміру суми відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, необхідно розраховувати відповідно до норм Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100).

Пунктами 5, 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Оскільки позивач звільнений зі служби у серпні 2016 року, на підставі наведених норм Порядку №100 суд взяв для розрахунку середню заробітну плату (без одноразових виплат) позивача за попередні 2 місяці - червень та липень 2016 року.

Згідно з доданою до позову довідкою відповідача від 30.08.2016 №4856 про заробітну плату позивач отримав за червень 2016 року 9937,73 грн. (відпрацював 30 днів), за липень 2016 року - 6929,20 грн. (відпрацював 31 день). Водночас відповідно до довідки від 12.11.2018 №72, наданої відповідачем до відзиву, нарахована заробітна плата за вказаний період становить 14500,80 грн., а інші нарахування червня - 2366,13 грн. (одноразова виплата).

На підставі Порядку №100 суд взяв для розрахунку середньоденного грошового забезпечення нараховану позивачу заробітну плату за червень-липень 2016 року в сумі 14500,80 грн. Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 237,71 грн.

Враховуючи, що позивача виключено зі списків особового складу 10.08.2016, а повний розрахунок проведений з ним 26.12.2018, затримка становить 868 календарних днів. Тому стягненню на його користь підлягає сума 206332,28 грн. (237,71 грн. * 868 днів).

Доводи відповідача, що позивач навмисно не отримував підйомну допомогу для подальшого стягнення компенсації, не є обґрунтованими з огляду на таке.

Доводи, що позивач під час звільнення 10.08.2016 повідомив керівництво, що його картковий рахунок буде закритий, про що складений акт від 10.08.2016, наданий до матеріалів справи, не підтверджені належними та достовірними доказами. Вказаним актом підтверджено факт попередження позивача про відсутність коштів на виплату підйомної допомоги під час звільнення. При цьому, жодних доказів закриття банківського рахунку позивача або перерахування коштів позивачу на відомий відповідачу банківський рахунок суду не надано.

З даних виписки ПАТ КБ «Приват Банк» від 28.12.2018 суд встановив, що підйомна допомога йому перерахована на рахунок НОМЕР_2, відкритий згідно з угодою від 05.09.2014 №SAMDNWFC00008739116. Отже, вказаний рахунок існував протягом усього часу затримки виплати допомоги.

Крім того, суду не надано доказів направлення або отримання позивачем листів відповідача від 02.10.2016 №2285, від 02.12.2016 №2828, від 20.10.2016 №2369, від 07.12.2016 №2803 щодо необхідності надання відповідачу документів для виплати підйомної допомоги.

Суд не встановив наявності перешкод для здійснення відповідачем виплати такої допомоги на вищевказаний рахунок позивача.

Посилання, що довідка ОСББ «Скарбничка», яка стала підставою для видання наказу про виплату позивачу підйомної допомоги, видана безпідставно суд не врахував, оскільки відповідний наказ є чинним та станом на час розгляду справи не скасований.

Враховуючи встановлені обставини та викладені норми законодавства, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача компенсації за затримку повного розрахунку при звільненні (невиплати грошової підйомної допомоги у сумі 7571,60 грн.) за період з 10.08.2016 до 26.12.2018 підлягає задоволенню в частині на суму 206332,28грн. Сума коштів, яку позивач просив стягнути, не була ним доведена математичних розрахунком і відповідними доказами.

Позовнв вимога стягнути моральну шкоду в сумі 20000,00 грн. не є обгрунтованою з огляду на таке.

Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з ч.1 ст.23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає у: фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Позивач не надав суду жодних пояснень в обґрунтування розрахунку суми моральної шкоди (чому виходив саме з відповідної суми коштів, що оцінював для розрахунку). Посилання про те, що він є учасником бойових дій, не взято до уваги, оскільки така участь не була наслідком спірних правовідносин. Наявність трьох дітей у позивача не підтверджена жодним належним доказом і з огляду на проведення часткового розрахунку при його звільненні не доводить відсутності у позивача в спірному періоді засобів їх утримання. Доводи про приниження в частині необхідності звернення до суду суд також не врахував, оскільки судовий захист є конституційно встановленою гарантією для вирішення спорів.

Відповідно до п.2 ч.3 ст.23 Цивільного кодексу України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Позивач не надав жодних доказів щодо характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з оскаржуваними рішеннями відповідачів, характеру немайнових втрат, тяжкості вимушених змін у його життєвих і професійних стосунках, моральних переживаннях, стану здоров'я тощо. Також не зазначив, з яких міркувань він виходив, визначаючи суму шкоди (кратність співвідношення з мінімальною заробітною платою, прожитковим чи неоподаткованим мінімумом доходів громадян тощо).

Тому позовна вимога про відшкодування моральної шкоди є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Врахувавши викладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, відсутні підстави для його повернення.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 241-246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Стягнути з військової частини польова пошта В5912 (18023, м. Черкаси, вул. Надпільна, буд.222; код ЄДРПОУ 26622696) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; РНОКПП НОМЕР_1) компенсацію в сумі 206332,28 грн. (двісті шість тисяч триста тридцять дві гривні 28 коп.) за затримку у період з 10.08.2016 до 26.12.2018 при звільненні розрахунку з виплати грошової підйомної допомоги у сумі 7571,60 грн.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

2. Копію рішення направити учасникам справи.

3. Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом 30 днів з складення повного тексту судового рішення.

Суддя А.М. Бабич

Рішення складене у повному обсязі 01.04.2019.