Рішення № 80862044, 26.03.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код за ЄДРПОУ 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 березня 2019 р. справа № 520/574/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Котеньова О.Г., за участі секретаря судового засідання Блудової А.І.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, 61135, код НОМЕР_1) до Головного управління ДФС у Харківській області (вул. Пушкінська буд. 46, Харків, 61057, код ЄДРПОУ 39599198) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_3, звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Харківській області в якому просить суд:

- визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення - рішення, прийняті ГУ ДФС у Харківській від 08.11.2018 № 0001805806-2036, № 000181-5806-2036, 000182-5806-2036.

В обґрунтування позову зазначено, що із оскаржуваними податковими повідомленнями-рішенням Головного управління ДФС у Харківській області позивач не згодна, вважає їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню у зв’язку з тим, що при визначенні відповідачем суми податкового зобов’язання за 2015, 2016, 2017 рік було невірно застосовано ставку податку та безпідставно віднесено належне позивачу нежитлове приміщення до зони – 4, «Будівлі торгівельні, будівлі офісні». Також позивач зазначив, що рішення міської ради стосовно податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, прийняте в 2015 та 2017 роках та не може застосовуватись у тих саме роках.

Представник відповідача надав до суду відзив на позов, в якому зазначив, що викладені в адміністративному позові доводи не відповідають фактичним обставинами справи, а позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню у зв’язку з тим, що у Реєстрі прав власності на нерухоме майно відсутня інформація стосовно цільового призначення даного об’єкта нерухомості та виходячи з того, що склад, що належить ОСОБА_3 не є «будівлею та складом промисловості», оскільки даний термін має застосовуватися виключно відносно будівель, що експлуатуються промисловими підприємствами різних галузей, контролюючим органом не могла бути застосована ставка податку як за «будівлі промисловості та склади». Також представником відповідача зазначено, що у 2015 році було запроваджено податок на майно для об’єктів нежитлової нерухомості та рішенням Харківської міської ради на 26 сесії 6 скликання № 1793/15 від 21 січня 2015 року встановлені ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2015 та 2016 роки, у зв’язку з чим вважає, що контролюючим органом вірно застосовано рішення міської ради.

Позивач надала до суду відповідь на відзив на адміністративний позов, в якому зазначила, що твердження відповідача, викладені у відзиві, не відповідають дійсності, оскільки відповідачем не наведено жодних доказів правомірності віднесення нежитлового приміщення до категорії «Будівлі торгівельні, будівлі офісні". Позивачем вказано, що ОСОБА_3 не класифікує зазначене у позові нерухоме майно як будівлю та склад промисловості та не вважає, що даний об’єкт нерухомості не підлягає оподаткуванню як об’єкт промисловості. Позивачем також зазначено, що належне їй приміщення має статус «Склад», що чітко зазначено у технічному паспорті і, а тому повинно оподатковуватись за ставкою податку, яка передбачена для таких об’єктів нерухомості як склади.

Представник відповідача надав до суду заперечення на відповідь на відзив, в якому зазначив, що база оподаткування об’єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Згідно інформації, отриманої від Департаменту територіального контролю, та довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно щодо суб’єкта, за гр. ОСОБА_3 значиться: нежитлове приміщення 1-го пов. літ. « 3А-1» адресою: м. Харків, вул., Киргизька, буд. 19, загальною площею: 1043,4 кв.м., відомості щодо цільового призначення відсутні. Також представником відповідача зазначено, що Податковий кодекс України не містить положень, які б зобов’язували контролюючий орган утриматися від визначення податкових зобов’язань або звільняли б платників податків від сплати податків, у разі прийняття повноваженим органом рішення про зміни будь-яких елементів податків пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав доводи, викладені у позові та відповіді на відзив, та просив його задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві на адміністративний позов.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що відповідно до витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно № 36162879 від 08.11.2012 Харківським міським бюро технічної інвентаризації зареєстровано за ОСОБА_3 на праві власності нежитлове приміщення 1-го пов. № 147-12, площею 1043,4 кв.м. в літ « 3А-1», розташоване за адресою м. Харків, вулиця Киргизька, будинок 19.

Відповідно до технічного паспорту, виготовленого Харківським міським бюро технічної інвентаризації 29.10.2012 та експлікації приміщень до плану поверхів громадського будинку № 19 літера « 3А-1» вул. Киргизька, м. Харків до нього зазначено, що загальна площа будинку становить 1043,4 кв.м. з них:

Приміщення № 147-12 - «Склад» - загальна площа 1023,9 кв.м.

Приміщення № 147-12 а - «Кімната охорони» - загальна площа 12,4 кв.м

Приміщення № 147-12 б - «Коридор» - загальна площа 7,4 кв.м.

Головним управлінням ДФС у Харківській області сформовано:

- податкове повідомлення-рішення № 0001805806-2036 від 08.11.2018, відповідно до якого ОСОБА_3 згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до підпункту 266.7.2. пункту 266.7. статті 266 Податкового кодексу України визначено суму податкового зобов’язання за платежем Податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки сплачений фіз. особами (код платежу 18010301) за 2015 рік у сумі 7627,25 грн;

- податкове повідомлення-рішення № 000181-5806-2036 від 08.11.2018, відповідно до якого ОСОБА_3 згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до підпункту 266.7.2. пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України визначено суму податкового зобов'язання за платежем Податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки сплачений фіз. особами (код платежу 18010301) за 2016 рік у сумі 17257,84 грн;

- податкове повідомления-рішення № 000182-5806-2036 від 08.11.2018, відповідно до якого ОСОБА_3 згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до підпункту 266.7.2. пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України визначено суму податкового зобов'язання за платежем Податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки сплачений фіз. особами (код платежу 18010301) за 2017 рік у сумі 33388,80 грн.

Не погодившись із зазначеним податковим-повідомленням рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступними приписами норм чинного законодавства.

Щодо податкових повідомлень - рішень ГУ ДФС у Харківській від 08.11.2018 № 0001805806-2036, 000182-5806-2036 суд зазначає наступне.

Відповідно п.п. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно з п.п. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПКУ об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Також, у п.п. 266.3.1 п. 266.3 ст. 266 ПКУ визначено, що базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Відповідно до п.п. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПКУ база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Згідно з п.п 266.5.1. п. 266.5 ст. 266 ПКУ ставки податку для об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об’єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об’єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Відповідно до пункту 8.1 статті 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

У статті 10 ПК України, якою встановлено перелік місцевих податків, який включає податок на майно (підпункт 10.1.1), що складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено пунктом 7.1 статті 7 ПК України.

Згідно з статті 265 ПК України (у редакції Закону України №71-VIII від 28 грудня 2014 року, що діє з 01 січня 2015 року) податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Отже, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки згідно з ПК України є місцевим податком.

Особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.

Верховна Рада України встановлює тільки перелік дозволених до впровадження місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв, - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Так, відповідно до підпункту 8.3 статті 8 ПК України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Згідно пункту 4.4 статті 4 ПК України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Тобто безпосереднє встановлення місцевих податків, у тому числі і податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, віднесено ПК України до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також пунктом 24 частини 1 статті 26 Закону “Про місцеве самоврядування в Україні” та статті 143 Конституції України.

У відповідності до пункту 10.3 статті 10 ПК України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

При цьому, офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 цього кодексу (пункт 12.5 статті 12 ПК України).

Відповідно підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Статтею 3 Бюджетного кодексу України встановлено, що бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Отже, якщо рішення місцевої ради про встановлення місцевих податків не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

Наведений висновок узгоджується також із основними принципами податкового законодавства, проголошеними у статті 4 ПК України, які визначають зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин та повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку, так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.

Серед принципів, наведених у вказаній нормі, є, зокрема, принцип стабільності, який передбачає, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року (підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України).

Фактично цей спеціальний принцип податкового законодавства спрямований на конкретизацію одного з аспектів принципу правової визначеності - вимоги розумної стабільності права, яка зумовлює необхідність незмінності правових приписів протягом певного часу.

Враховуючи, що Рішенням 36 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 21.01.2015 року № 1793/15 "Про внесення змін до рішення 4 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 12.01.2011 року № 126/11 "Про врегулювання питань справляння податків на території міста Харкова відповідно до норм Податкового кодексу України" встановлено у 2015 році податок на майно, а також затверджені положення про кожен з них у додатках до вказаного рішення, тобто після 15 липня 2014 року, суд приходить до висновку, що застосування контролюючим органом положень статті 266 ПК України з метою оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки можливо було не раніше наступного бюджетного періоду, який настав за плановим (2015 роком), тобто не раніше 2016 року.

Аналогічна обставина мала місце при визначенні контролюючим органом податкового зобов’язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік, оскільки ГУ ДФС у Харківській області застосовано ставки податку, встановлені відповідно до Рішення 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 22.02.2017 № 542/17 «Про місцеві податки і збори у місті Харкові».

Таке застосування норм податкового законодавства відповідає положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.

Доводи відповідача наведеного не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному та найменш сприятливому для платника податків тлумаченню національного законодавства.

Таким чином суд приходить до висновку про відсутність у позивача обов'язку сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у 2015, 2017 році, та як наслідок протиправність податкових повідомлень - рішень ГУ ДФС у Харківській від 08.11.2018 № 0001805806-2036, 000182-5806-2036, якими нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015, 2017 рік відповідно та необхідність їх скасування.

Щодо податкового повідомлення – рішення, прийнятого Головним управлінням ДФС у Харківській області від 08.11.2018 за № 000182-5806-2036, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що при визначенні податкового зобов’язання за податковим повідомленням-рішенням від 08.11.2018 за № 000182-5806-2036 Головним управлінням ДФС у Харківській області віднесено належне позивачу нежитлове приміщення до зони – 4, «Будівлі торгівельні, будівлі офісні».

При віднесенні зазначеного приміщення контролюючий орган обчислив базу оподаткування на підставі даних державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до яких відомостей щодо цільового призначення відсутні.

Представник відповідача у судовому засіданні зазначив, що оригінали документів платника податків на право власності при обчисленні бази оподаткування не досліджувались.

Згідно з підпункту 266.3.3 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об'єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об'єкт.

Підпунктом «є» 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України визначено перелік об'єктів нерухомості, які не є об'єктом оподаткування, до яких віднесено будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

В силу вимог підпункту 14.1.129 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України у нежитловій нерухомості виділяють, зокрема будівлі офісні (будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей), будівлі промислові та склади.

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд 018-2000 пункту 1252 ДК до «Резервуари, силоси та склади» належать, крім іншого: 1252.5 Склади спеціальні товарні; 1252.6 Холодильники; 1252.7 Складські майданчики; 1252.8 Склади універсальні; 1252.9 Склади та сховища інші.

Відповідно до технічного паспорту, виготовленого Харківським міським бюро технічної інвентаризації 29.10.2012 та експлікації приміщень до плану поверхів громадського будинку № 19 літера « 3А-1» вул. Киргизька, м. Харків до нього зазначено, що загальна площа будинку становить 1043,4 кв.м. з них:

Приміщення № 147-12 - «Склад» - загальна площа 1023,9 кв.м.

Приміщення № 147-12 а - «Кімната охорони» - загальна площа 12,4 кв.м

Приміщення № 147-12 б - «Коридор» - загальна площа 7,4 кв.м.

Будівлі, що використовуються або зареєстровані для декількох призначень повинні бути ідентифіковані за однією класифікаційною ознакою відповідно до головного призначення. Головне призначення повинне бути визначене таким чином: - обчислюється відсоткове є співвідношення площ різних за призначенням приміщень будівлі в складі повної загальної площі з віднесенням цих приміщень згідно з їх призначенням чи використанням до відповідного класифікаційного угруповання. Відсоткове співвідношення приміщень чітко дає визначити належне позивачу приміщення як «Склад».

Враховуючи те, що Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000 є частиною чинного законодавства України та призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб’єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) в Україні, то він може застосовуватися для визначення статусу нежитлового приміщення, будівлі або споруди.

Суд зазначає, що ДК 018-2000 використовується у даному випадку не для визначення ставок оподаткування, а виключно для визначення статусу нежитлового приміщення, яке не зазначено у реєстрі прав на нерухоме майно, але визначено у технічній документації будівлі.

Таке правозастосування відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному ним у постанові від 31.01.2018 у справі №822/2624/16.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідачем при визначенні податкових зобов’язань позивача за 2015, 2016, 2017 неправомірно застосовані ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що застосовуються до категорії нежитлових приміщень «Будівлі торгівельні, будівлі офісні», а тому суд вважає податкове повідомлення-рішення від 08.11.2018 за № 000182-5806-2036 протиправним та, як наслідок, приходить до висновку про необхідність його скасування.

Зазначені висновки суду є додатковим аргументом щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень Головного управління ДФС у Харківській області від 08.11.2018 № 0001805806-2036, 000182-5806-2036.

Відповідно до п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04, 10 лютого 2010 року) Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 5-10, 19, 77, 139, 241-246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, 61135, код НОМЕР_1) до Головного управління ДФС у Харківській області (вул. Пушкінська буд. 46, Харків, 61057, код ЄДРПОУ 39599198) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення - рішення, прийняті Головним управлінням ДФС у Харківській області, від 08.11.2018 № 0001805806-2036, № 000181-5806-2036, 000182-5806-2036.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби України у Харківській області (код ЄДРПОУ 39599198, вул. Пушкінська, буд.46, м. Харків, 61057) на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, 61135, код НОМЕР_1) судовий збір у сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн 40 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності редакцією Кодексу адміністративного судочинства України від 15.12.2017.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення у повному обсязі виготовлено 02 квітня 2019 року.

Суддя О.Г. Котеньов