Рішення № 80862042, 01.04.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

01.04.2019 р. справа №520/2889/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., за участі: секретаря - Стрєлка О.В., позивача - ОСОБА_1, представника відповідача - не прибув, розглянувши у порядку ст. 287 КАС України у відкритому судовому засіданні справу за позовом

ОСОБА_1 до Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ'янському та Слобідському районах м. Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області провизнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, -

встановив:

Позивач, гр. ОСОБА_1, у порядку адміністративного судочинства висунув вимоги про 1) визнання протиправною бездіяльності Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ'янському та Слобідському районах міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області, яка виразилась у не знятті арешту з належної ОСОБА_1 1/3 частини квартири №44 за адресою: м. Харків, вул. Матросова, 6Б, номер обтяження: 1772948 від 17.03.2005, підстава обтяження: повідомлення, 3133, 16.03.2005. ВДВС Комінтернівського р-ну м. Харкова, зареєстровано Першою Харківською міською державною нотаріальною конторою; 2) зобов'язання Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ'янському та Слобідському районах міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області зняти арешт з належної ОСОБА_1 1/3 частини квартири №44 за адресою: м. Харків, вул. Матросова, 6Б, номер обтяження: 1772948 від 17.03.2005, підстава обтяження: повідомлення, 3133, 16.03.2005, ВДВС Комінтернівського р-ну м. Харкова, зареєстровано Першою Харківською міською державною нотаріальною конторою

Підставами позову є доводи про те, що у спірних правовідносинах має місце протиправна бездіяльність органу виконавчої служби, арешт зі спірної нерухомості має бути знятий, оскільки застосування арешту поза межами виконавчого провадження не передбачено законом.

Відповідач, МВДВС по Основ”янському та Слобідському районах м. Харкова ГТУ юстиції у Харківській області, правом на письмове висловлення правової позиції по суті позовних вимог не скористався.

Дослідивши приєднані до справи докази, суд установив такі обставини спору.

За матеріалами справи судом встановлено, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень значиться вчинений Першою Харківською міською державною нотаріальною конторою запис про арешт 1/3 квартири АДРЕСА_1 (номер обтяження – 1772948 від 17.03.2005 р., підстава обтяження – повідомлення №3133 від 16.03.2005 р., ВДВС Комінтернівського району м. Харкова).

Адвокатом ОСОБА_2 на адресу відповідача, МВДВС по Основ”янському та Слобідському районах м. Харкова ГТУ юстиції у Харківській області, надсилався адвокатський запит від 11.03.2019 р. №11/23 з приводу підстав накладення даного арешту.

Відповідь надана листом від 15.03.2019 р. №1447/03, з якого слідує, що причина накладення арешту невідома, у провадженні Відділу не знаходяться на виконанні виконавчі документи стосовно гр. ОСОБА_1 як боржника.

Розглядаючи спір, суд зазначає, що правовідносини, які складаються у ході виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження, унормовані, насамперед, приписами Закону України “Про виконавче провадження”.

Так, ч. 1 ст. 40 Закону України “Про виконаче провадження” передбачено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України “Про виконаче провадження” про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

За приписами ст. 59 Закону України “Про виконавче провадження” особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (ч. 1 ст. 59); У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Виконавець зобов'язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону (ч. 2 ст. 59); У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець (ч. 3 ст. 59); Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову (ч. 4 ст. 59); У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (ч. 5 ст. 59).

Аналізуючи приписи названого акту законодавства у поєднанні з положеннями ст.ст. 6, 8, 19, 55 Конституції України та КАС України, суд доходить висновку, що законодавець передбачив два способи припинення юридичної дії рішення державного виконавця про накладення арешту у порядку адміністративного судочинства: 1) прийняття рішення про скасування постанови державного виконавця про накладення арешту, 2) прийняття рішення про зобов’язання державного виконавця вирішити питання про зняття арешту (зокрема, шляхом винесення постанови у порядку ч. 5 ст. 13, ст. 59 Закону України “Про виконавче провадження”).

Іншими повноваженнями адміністративний суд у силу закону не наділений.

Суд відзначає, що за загальним правилом ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Разом із тим, суд вважає, що відсутні підстави для абсолютизації цього правила, адже суб’єктивне право приватної особи у галузі публічно-правових відносин не може виникати виключно з помилки (свідомої чи неумисної), незаконного рішення, протиправного діяння владного суб’єкта (окрім права на стягнення збитків та права на компенсацію шкоди).

Звертаючись до суду позивач усупереч ч. 2 ст. 79 та ч. 4 ст. 161 КАС України не навів жодного аргументу та не подав взагалі жодного доказу на підтвердження факту невідповідності закону рішення державного виконавця про накладення арешту.

Більше того, позивач навіть не заявив такої вимоги.

Таким чином, суд не знаходить правових підстав для скасування рішення державного реєстратора про накладення арешту.

Вирішуючи спір в частині вимоги про обтяження МВДВС обов’язком зняти арешт з частини квартири, суд зазначає, що відповідач як орган був створений лише 15.05.2017 року.

До указаної календарної дати міжрайонний ВДВС не існував, участі у суспільних правовідносинах не брав.

Тому, відсутні підстави для визнання протиправним об’єктивно неіснуючого діяння - бездіяльності, котра ніколи і не вчинялась міжрайонним ВДВС.

При цьому, суд зауважує, що норми Закону України «Про виконавче провадження» не надають можливості вирішити порушене заявником питання за фізичної відсутності матеріалів виконавчого провадження.

Разом із тим, ч. 5 ст. 59 Закону України “Про виконавче провадження” прямо передбачена можливість досягнення бажаного для громадянина матеріально-правового результату у вигляді усунення перешкоди у володінні, користуванні, розпорядженні належним на праві власності майном, шляхом заявлення вимоги про звільнення майна з-під арешту на підставі ст.41 Конституції України, ст.ст. 317, 319, 321 Цивільного кодексу України у порядку цивільного судочинства.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах владний суб’єкт – міжрайонний ВДВС не порушував прав заявника.

Указана обставина у поєднанні з непідтвердженням факту порушення прав та інтересів позивача є підставою для відмови у позові.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст.139, 143 КАС України та Закону України “Про судовий збір”.

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 72-77, 211, 241-243, 255, 287, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку п.15.5 Розділу VII КАС України та у строк згідно з ч.6 ст.287 КАС України, а саме: протягом 10 днів з дати проголошення судового рішення.

Роз'яснити, що рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України, а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.

Роз'яснити, що судове рішення виготовлено у повному обсязі і проголошено у порядку ст. 287 КАС України 01.04.2019 року.

Суддя Сліденко А.В.