Рішення № 80860515, 18.03.2019, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

18 березня 2019 рокум. Ужгород№ 807/95/16 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Луцович М.М.

при секретарі судових засідань – ОСОБА_1

та осіб, що беруть участь у справі:

позивач та представник позивача - не з'явилися;

представника відповідача - ОСОБА_2;

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Мукачівської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області про визнання протиправними та скасування податкового-повідомлення рішення, вимоги та рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі - позивач) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до суб’єкта владних повноважень Мукачівської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС України у Закарпатській області про визнання протиправними та скасування податкового-повідомлення рішення, вимоги та рішення.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 31.12.2015 року відповідачем були винесено: податкове повідомлення-рішення№0043551702, яким позивачеві донараховано до сплати податок на доходи фізичних осіб в розмірі 279559,50 грн., в тому числі штрафну санкцію в розмірі 93186,50 грн., вимогу про сплату боргу (недоїмки) №ф-0043581702 зі сплати єдиного соціального внеску в сумі 74385,65 грн., рішення №00435717702 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску на суму штрафної санкції в розмірі 7438,57 грн. Однак, позивач не погоджується з висновком відповідача про те, що ним завищено витрати за результатами роботи за 2014 рік на 1096309,00 грн., внаслідок чого було занижено податкове зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб в сумі 186373,00 грн., порушено порядок ведення книги обліку доходів і витрат в частині відображення валових витрат за період 2014 року та занижено до сплати єдиний соціальний внесок в сумі 74385,65 грн. Позивач наголошував, що він здійснює господарську діяльність щодо надання послуг з перевезення вантажів в міжнародному сполученні з використанням власних транспортних засобів та використовував працю найманих працівників в кількості 40 осіб протягом перевіряємого періоду. Таким чином, позивач наголошував, що ним було правомірно включено до складу витрат грошові кошти в сумі 179350,00 грн. сплачені в 2014 р. в якості страхових платежів за генеральним договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на умовах міжнародної системи автострахування "Зелена карта", 572704,00 грн. - податку на додану вартість, який не включено до податкового кредиту при здійсненні розподілу податкового кредиту, згідно ст. 199 ПК України та який сплачено в ціні придбання паливно-мастильних матеріалів, які споживалися в режимі надання послуг перевезень в міжнародному сполученні за межами митної території України, 344255,00 грн. - витрат на оплату праці найманих працівників, які проведені через касу підприємця, а не поточний рахунок. Таким чином, позивач наголошував, що в його діях відсутнє порушення вимог ПК України щодо нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, відсутнє порушення вимог законодавства щодо повноти та нарахування єдиного соціального внеску, а тому, оскаржувані рішення відповідача від 31.12.2015 року є протиправними та підлягають касуванню.

Позивач та представник позивача в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили. Позивача був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог, з мотивів викладених в наданих письмових запереченнях на позов, вказавши на наступне. В ході документальної планової виїзної перевірки було встановлено, що позивач страхові платежі у розмірі 179 350,00 грн. неправомірно відніс до складу витрат у декларації про майновий стан і доходи за 2014 рік з податку на доходи фізичних осіб. Також, представник відповідача наголошував, що позивач неправомірно відніс до витрат суми податку на додану вартість з вартості придбаних товарно-матеріальних цінностей (паливно-мастильних матеріалів), що реалізовані або використані у виробництві на суму 572 704,00 грн. Разом з тим, загальну суму задекларованих витрат у розмірі 499 870, 00 грн. для виплати заробітної плати було зменшено на суму документально підтверджених витрат у розмірі 155 615,00 грн., які в свою чергу фактично перераховані позивачем своїм працівникам з банківської установи за період 2014 року. Таким чином, представник відповідача наголошував, що оскаржувані позивачем рішення відповідача від 31.12.2015 року є правомірними та такими, що прийняті відповідно до норм чинного законодавства України.

В судовому засіданні представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 205 КАС України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Суд вважає за можливе розглянути справу по суті за відсутності позивача та представника позивача.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно та повно з’ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що відповідачем було проведено документальну планову виїзну перевірку позивача щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган за період з 01.01.2014 року по 31.12.2014 року, результати якої відображені в Акті від 30.11.2015 року №2279/1702/НОМЕР_1 (а.с. 15-59, Т.1).

Відповідачем в ході документальної планової виїзної перевірки позивача були встановлені наступні порушення: 1) п.п. 138.1.1. п. 138.1 ст. 138, п.128.2 ст. 138, п. 177.2, п. 177.3, п. 177.4 ст. 177 ПК України, чим занижено податкове зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб в сумі 186373,00 грн.; 2) п. 177.10 ст. 177 ПК України, а саме: порядок ведення книги обліку доходів і витрат в частині відображення валових витрат за період 2014 р.; 3) п.п. 164.1.2, п. 164.1 ст. 164, п.п. 164.2.1 п. 164.2 ст. 164, п.п. 168.1.5 п. 168.1 ст. 168, п. 171.1 ст. 171 ПК України внаслідок чого занижено до сплати в бюджет податок на доходи фізичних осіб на суму 17585,98 грн.; 4) п. 1 ч. 2 ст. 6, ч. 2 п. 1 ст. 7, п. 11 ст. 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" в результаті чого донараховано до сплати єдиний соціальний внесок в сумі 74385,65 грн. (а.с. 58-59, Т.1).

За результатом проведеної документальної планової виїзної перевірки та на підставі Акту від 30.11.2015 року № 2279/1702/НОМЕР_1 відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 31.12.2015 року №0043551702, яким позивачеві донараховано до сплати податок на доходи фізичних осіб в розмірі 279559,50 грн., в тому числі штрафну санкцію в розмірі 93186,50 грн. (а.с. 82, Т.1), вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 31.12.2015 року №ф-0043581702 зі сплати єдиного соціального внеску в сумі 74385,65 грн. (а.с. 84, Т.1), рішення від 31.12.2015 року №00435717702 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску на суму штрафної санкції в розмірі 7438,57 грн. (а.с. 86, Т.1).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Як встановлено в ході проведеної перевірки, позивач уклав з ПАТ «Страхова компанія «Перша» договір добровільного страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на умовах міжнародної системи автострахування «Зелена Картка» від 21.02.2014 р. №16-01.00.14.00809.

За договором добровільного страхування цивільно-правової відповідальності позивач здійснив страхові платежі у розмірі 179 350,00 грн. та дану суму позивач відніс до складу витрат у декларації про майновий стан та доходи за 2014 рік з податку на доходи фізичних осіб.

Відповідно до п. 177.4. ст. 177 ПК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Згідно з пп. 138.1. ст. 138 ПК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно пп.140.1.6 п. 140.1 ст. 140 ПК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) при визначенні об'єкта оподаткування враховуються такі витрати подвійного призначення: будь-які витрати із страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних засобів платника податку; будь-які витрати із страхування ризиків, пов'язаних із виробництвом національних фільмів (у розмірі не більше 10 відсотків вартості виробництва національного фільму); екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; об'єкта фінансового лізингу, а також оперативного лізингу, концесії державного чи комунального майна за умови, якщо це передбачено договором; фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із провадженням ним господарської діяльності, в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-яких витрат із страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.

Таким чином, задекларовані позивачем витрати відносяться до інших витрат - витрат подвійного призначення, зокрема, до витрат страхування ризиків цивільно-правової відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів. Отже, такі витрати не належать до об'єкту оподаткування податку на доходи фізичних осіб.

Відповідно до наведеного, витрати на страхування автомобіля належать до інших витрат, а тому не повинні враховуватися при визначенні об'єкта оподаткування з податку на доходи фізичних осіб-підприємців.

Не знайшло свого підтвердження в ході розгляду справи по суті твердження позивача про те, що витрати на страхування автомобіля належать до загальновиробничих витрат та згідно з пп. «г» пп. 138.8.5 п. 138.8 ст. 138 ПК України відносяться до складу витрат на утримання, експлуатацію, ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів інших необоротних активів загальновиробничого призначення, з огляду на наступне.

Відповідно п. 44.1 ст. 44 ПК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Так, фізичні особи-підприємці на загальній системі оподаткування не ведуть бухгалтерського обліку розподілу складу валових витрат на витрати загального виробництва та основних фондів. Тому, для цілі оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат і інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування податкових зобов'язань у відповідності до п. 44.1 ст. 44 ПК України. Так бухгалтерський облік має місце лише у юридичних осіб, на яких покладе обов'язок його ведення, а тому відсутність його у фізичної особи підприємця не дає можливості віднесення його до загально виробних витрат.

При цьому, загальновиробничі витрати страхування основних засобів відносять до витрат, які прямо пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку (далі - П(С)БО). Відповідно до п.14 П(С)БО 7 «Витрати» первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов'язаних з поліпшенням об'єкта, що призводить до збільшення майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об'єкта. Згідно з пп. 3.10 п. 3 Порядку №1025 «Чистий дохід» Книги обліку доходів та витрат затвердженої Наказом №1025 розраховується як різниця між доходом від здійснення діяльності і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з отриманням доходу.

Згідно з п. 177.3 ст. 177 ПК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).

Таким чином, позивачем неправомірно було внесене до витрат суми податку на додану вартість з вартості придбаних товарно-матеріальних цінностей (паливно-мастильних матеріалів), що реалізовані або використані у виробництві на суму 572 704,00 грн.

Щодо твердження позивача про те, що у відповідності до пп. 139.1.6 п. 139.1 ст. 139 ПК України, ним було правомірно віднесено до витрат суми податку на додану вартість з вартості придбаних товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані або використані у виробництві на суму 572704,00 грн., суд зазначає наступне.

Згідно до пп. 139.1.6 п. 139.1 ст. 139 розділу III «Податок на прибуток підприємств» ПК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) не включаються до складу витрат суми податку на прибуток, а також податків, установлених пунктом 153.3 статті 153 та статтею 160 цього Кодексу; податку на додану вартість, включеного до ціни товару (роботи, послуги), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання, податків на доходи фізичних осіб, які відраховуються із сум виплат таких доходів згідно з розділом IV цього Кодексу. Для платників податку, які не зареєстровані як платники податку на додану вартість, до складу витрат входять суми податків на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів, робіт, послуг, вартість яких належить до витрат такого платника податку. У разі якщо платник податку, зареєстрований як платник податку на додану вартість, одночасно проводить операції з продажу товарів (виконання робіт, надання послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнені від оподаткування або не є об'єктом оподаткування таким податком, податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на придбання товарів, робіт, послуг, які входять до складу витрат, та основних засобів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається відповідно до витрат або вартість відповідного об'єкта основних засобів чи нематеріального активу збільшується на суму, що не включена до податкового кредиту такого платника податку згідно з розділом V цього Кодексу. У разі якщо платник податку на додану вартість відповідно до розділу V цього Кодексу визначає базу оподаткування для нарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість виходячи із винагороди (маржинального прибутку, маржі), податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на придбання товарів (послуг), які входять до складу витрат та основних засобів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається відповідно до витрат або до вартості відповідного об'єкта основних засобів чи нематеріального активу;

Однак, об'єктом оподаткування для фізичних осіб-підприємців є лише виключний перелік витрат операційної діяльності, що передбачені пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 розділу III «Податок на прибуток підприємств» ПК України. Отже, податкові правовідносини фізичної особи-підприємця, який є платником податку на доходи фізичних осіб не можуть врегульовуватися пп. 139.1.6 п. 139.1 ст. 139 ПК України, оскільки положення даної статті поширюється тільки на платників податку на прибуток.

Також, як встановлено в ході проведеної перевірки та відображено в Акті від 30.11.2015 року № 2279/1702/НОМЕР_1, позивач здійснював виплату заробітної плати своїм працівникам за рахунок коштів, які надійшли на розрахунковий рахунок як виручка. У процесі перевірки правомірного віднесення до витрат сум заробітних плат здійснених згідно банківських виписок, що є документально підтвердженими на виплату заробітної плати за період 2014 року позивачем здійснено нарахування лише у сумі 155 615,00 грн. Таким чином, загальну суму задекларованих позивачем витрат у розмірі 499 870,00 грн. для виплати заробітної плати, було зменшено на суму 344 255,00 грн. та залишку у складі правомірно задекларованих - документально підтверджених витрат у розмірі 155 615,00 грн., які в свою чергу, фактично перераховані працівникам з банківської установи.

Отже, відповідачем було зменшено задекларовані витрати на суму 344255,00 грн., оскільки вони є зайво включеними до декларації про майновий стан та доходи, оскільки вказані готівкові кошти не були отримані позивачем з банківської установи, а відтак, є документально не підтверджені та такі, що не прийняли участь в отриманні доходів.

Згідно з ч. 2 ст. 85 ПК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки.

Відповідно до ч. 6 ст. 44 ПК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), у разі якщо до закінчення перевірки або протягом 5 днів з дня отримання акту перевірки до заперечень до акту перевірки платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи незалежно від причин такого ненадання, що підтверджують показники, відображені таким платником податків, у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Згідно з п. 177.2 ст. 177 ПК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, оскаржувані позивачем податкове повідомлення-рішення від 31.12.2015 року №0043551702, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 31.12.2015 року №ф-0043581702 зі сплати єдиного соціального внеску та рішення від 31.12.2015 року №00435717702 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску є правомірними та такими, що прийняті у відповідності до норм чинного законодавства України.

Згідно до ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відтак, відповідач як суб'єкт владних повноважень надав суду достатні та беззаперечні докази в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і довів правомірності прийнятих ним рішень від 31.12.2015 року, натомість позивач не довів обґрунтованість обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.

На підставі вище вказаного суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст. 241, ч. 3 ст. 243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (Закарпатська область, м. Мукачево, вул. Івана Франка, буд. 131, РНОКПП НОМЕР_1) до Мукачівської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області (Закарпатська область, м. Мукачево, вул. Штефана Августина, 21 "А", код ЄДРПОУ 39568154) про визнання протиправними та скасування податкового-повідомлення рішення, вимоги та рішення - відмовити

2. Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду в строки визначені ст. 295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СуддяОСОБА_4

Відповідно до ч. 3 ст. 243 КАС України рішення суду у повному обсязі складено та підписано 02.04.2019 року, з огляду на перебування судді на лікарняному.