Рішення № 80860383, 27.03.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

27 березня 2019 р. Справа № 0240/3713/18-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Чернюк Алли Юріївни,

за участю:

секретаря судового засідання: Павліченко Аліни Володимирівни,

позивача: ОСОБА_1,

представника позивачів: ОСОБА_2,

представника відповідача: ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу:

за позовом: ОСОБА_1 (вул. Стельмаха, 53 а, кв. 22, м. Вінниця, Вінницька область, 21000), ОСОБА_4 (вул. Стельмаха, 53 а, кв. 22, м. Вінниця, Вінницька область, 21000)

до: ОСОБА_5 управління Держгеокадастру у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 39767547, адреса: вул. Келецька, 63, м. Вінниця, Вінницька область, 21027), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_6 сільська рада Вінницького району (код ЄДРПОУ: 04330021, адреса: вул. Новоселів, 1, Вінницький район, Вінницька область, 23222)

про: визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду з позовом звернулись ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1, 21000), ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_2, адреса: АДРЕСА_1, 21000) до ОСОБА_5 управління Держгеокадастру у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 39767547, адреса: вул. Келецька, 63, м. Вінниця, Вінницька область, 21027), в якому просили:

- визнати протиправним та скасувати наказ від 14.09.2018 року, виданий ОСОБА_5 управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області, яким відмовлено у наданні ОСОБА_1 та ОСОБА_4 дозволів на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об’єднання земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею по 2,00 га на кожного із них окремо на території ОСОБА_6 сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту);

- зобов’язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 із урахуванням висновків суду викладених у судовому рішенні та прийняти рішення з урахуванням вимог ч. 7 ст. 118 ЗК України та пункту 8 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затверджених наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року № 333 у виді наказу, яким надати ОСОБА_1, ОСОБА_4 дозволи на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об’єднання земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею по 2,00 га на кожного із них окремо на території ОСОБА_6 сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачі зазначили про безпідставність прийняття наказу відповідача від 14.09.2018 року яким їм було відмовлено в надані дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок, з огляду на те, що визначена земельна ділянка є сформованою і її подальше виділення здійснюється лише на підставі нотаріально посвідченої згоди на поділ чи об'єднання земельної ділянки та згоди власника земельної ділянки.

На переконання позивачів, протиправність вказаного наказу полягає в тому, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність. Також, посилаючись на висновки Касаційного адміністративного суду України в складі Верховного Суду, позивачі зазначили, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією їх землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.

Зазначені обставини слугували підставою для звернення до суду з позовом за захистом своїх прав.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 24.10.2018 року відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження.

09.11.2018 року на адресу суду від ОСОБА_5 управління Держгеокадастру у Вінницькій області надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову повністю. В обґрунтування вказаного зазначив, що для виготовлення технічної документації щодо поділу земельної ділянки попередньо слід отримати згоду власника земельної ділянки, в даному випадку для земельної державної власності - органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою, на поділ чи об’єднання земельних ділянок користувачем.

Відтак, колективне клопотання ОСОБА_1, ОСОБА_4 було розглянуто ОСОБА_5 управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області в межах статті 118 Земельного Кодексу України, яка не передбачає надання згоди власника земельної ділянки відповідно до пункту «є» статті 56 Закону України «Про землеустрій». Наказом № 2-12150/15-18-СГ відмовлено ОСОБА_1, ОСОБА_4 у наданні дозволів на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об’єднання земельних ділянок орієнтовною площею по 2,00 га кожному із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території ОСОБА_6 сільської ради Вінницького району Вінницької області із цільовим призначенням – для ведення особистого селянського господарства із підстав відсутності подачі повного пакету документів, необхідного для надання відповідного дозволу.

Щодо зобов’язання надання дозволу на розробку проекту землеустрою ОСОБА_5 управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області відповідач вважає втручанням у дискреційні повноваження.

За таких обставин, вважає доводи позивачів не обґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

21.11.2018 року до суду подано відповідь на відзив в якій вказано, що відповідно до ст. 56 Закону України «Про землеустрій» технічна документація із землеустрою щодо поділу та об’єднання земельних ділянок включає, серед іншого, згоду власника земельної ділянки, для земель державної власності – органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою, на поділ чи об’єднання земельних ділянок користувачем.

На думку позивачів, з вищевказаних положень законодавства вбачається, що вимога про нотаріальне посвідчення стосується лише згоди, визначеної у пункті «є» ст. 56 ст. 56 Закону України «Про землеустрій», тобто щодо земельних ділянок, які перебувають у користуванні або заставі. Однак земельна ділянка, вказана в клопотанні позивачів, не перебуває ні у заставі, ні у користуванні.

03.12.2018 року на адресу суду від ОСОБА_5 управління Держгеокадастру у Вінницькій області надійшло заперечення, у якому відповідач вважає відповідь на відзив необґрунтованою, а доводи позивача помилковими та такими, що не відповідають дійсності з огляду на наступне.

Колективне клопотання громадян ОСОБА_1, ОСОБА_4 було розглянуто ОСОБА_5 управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області у порядок та спосіб відповідно до Земельного Кодексу України, які передбачають порядок надання земельних ділянок держаної або комунальної власності у власність. Щодо вимог пункту «є» ст. 56 Закону України «Про землеустрій» надання згоди власника земельної ділянки, для земель державної власності – органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою, на поділ чи об’єднання земельних ділянок користувачем, то в даному випадку бажана земельна ділянка відноситься до земель державної власності. Відтак, відповідачем зазначено, що заявникам потрібно отримати таку згоду, і як наслідок звернутися до ОСОБА_5 управління Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням в порядку статті 118 Земельного Кодексу України.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 21.02.2019 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_6 сільську раду Вінницького району Вінницької області.

13.03.2019 року до суду надійшли письмові пояснення третьої особи щодо позовної заяви. Представник третьої особи пояснив, що рішенням 27 сесії 7 скликання ОСОБА_6 сільської ради від 01.03.2019 року «Про порядок використання земель сільськогосподарського призначення переданих з державної у комунальну власність» встановлено порядок використання земель комунальної власності переданих згідно наказу ОСОБА_5 управління Держгеокадастру № 2-17492/15-18-СГ від 21.12.2018 року. Земельна ділянка з кадастровим номером 0520682500:01:003:0168 загальною площею 3,8247 га запланована до використання, як громадське пасовище.

Крім того зазначено, що відповідно до планово – картографічних матеріалів ОСОБА_6 сільської ради земельна ділянка з кадастровим номером 0520682500:01:003:0168 являється землями історико-культурного призначення.

В судовому засіданні позивач та представник позивачів позов підтримали та просили задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував та просив відмовити у задоволенні позову.

Третя особа явку уповноважених представників в судове засідання не забезпечила, хоча була належним чином повідомлена про дату, час та місце судового розгляду справи.

В силу приписів частини 1 статті 205 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, суд встановив наступне.

03.08.2018 року ОСОБА_1, ОСОБА_4 звернулися до головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із колективним клопотанням про видачу дозволу на розробку технічної документації з землеустрою щодо поділу та об’єднання земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, державної власності, орієнтовною площею 2,00 га на кожного, з кадастровим номером 0520682500:01:003:0168 (земельний масив розміром 4,00 га, землі запасу) з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка знаходиться на території ОСОБА_6 сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту).

Матеріали справи свідчать про те, що за наслідками розгляду вказаного клопотання управлінням видано наказ від 14.09.2018 року № 2-12150/15-18-СГ про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою. Даний наказ винесений з огляду на те, що земельна ділянка на яку позивачі бажають отримати дозвіл є сформованою, її подальше виділення повинно здійснюватись лише на підставі нотаріально засвідченої згоди на поділ чи об’єднання земельної ділянки користувачів земельної ділянки та згоди власника земельної ділянки для земель державної власності органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою на поділ чи об’єднання земельних ділянок користувачем.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить із наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, регулюються Земельним Кодексом України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗК України).

Правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою і спрямований на регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування врегульовано Законом України «Про землеустрій» від 22.05.2003 №858-IV (далі - Закон № 858-IV).

Суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Частиною четвертою статті 122 ЗК України визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Пунктом "в" частини третьої статті 116 ЗК України встановлено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,00 гектара.

Із положень статті 118 ЗК України випливає, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з частиною сьомою цієї статті відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №15 від 14.01.2015 року (далі - Положення №15), Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Згідно до підпунктів 31, 50 пункту 4 Положення №15, Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи, погоджує в межах повноважень, передбачених законом, документацію із землеустрою.

Пунктом 7 Положення №15 передбачено, що Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Оскільки спірні земельні ділянки належать до категорії земель сільськогосподарського призначення, саме до компетенції ОСОБА_5 управління Держгеокадастру у Вінницькій області відноситься розгляд питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення спірних земельних ділянок.

За приписами статті 79-1 Земельного кодексу України слідує, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок здійснюється:

- у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності;

- шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок;

- шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

- шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом;

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.

Із аналізу вищенаведених норм видно, що формування земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою, крім випадків, формування їх шляхом поділу чи об’єднання раніше сформованих ділянок, що, в свою чергу, здійснюється за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.

Відповідно до статті 50 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Стаття 25 Закону України «Про землеустрій» визначає види документації із землеустрою, до яких, крім проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, належать, зокрема, технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); технічна документація із землеустрою щодо поділу та об’єднання земельних ділянок.

Частиною другою статті 55 Закону України «Про землеустрій» передбачено, що встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Відповідно до частини першої статті 123 Земельного кодексу України, надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Отже, для розроблення технічної документації із землеустрою зацікавлена особа звертається до органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади щодо отримання дозволу.

Окрім того, із аналізу вищезазначених положень слідує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме, невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Як зазначалось вище, статтею 118 ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу, зокрема невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Разом з тим, суд зазначає, що відмовляючи у наданні дозволу, відповідний орган повинен навести усі підстави відмови.

Суд під час перевірки правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, дає правову оцінку тим документам, які були прийняті до та під час надання оскаржуваної відмови позивачам.

ОСОБА_5 управління Держгеокадастру № 12399/0-0.20-416/135-18 від 09.08.2018 року зазначено, що вказана земельна ділянка з кадастровим номером: 0520682500:01:003:0168, площею 4,00 га, визначена та віднесена до земель історико-культурного призначення в технічній документації по передачі земельних часток (паїв) з виготовленням державних актів на право власності на землю власникам сертифікатів на земельну частку (пай) в межах Ксаверівської сільської ради, яку в 2004 році виготовив Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою, завданням якої було виготовлення схеми поділу та проект організації земельних часток (паїв) власникам сертифікатів.

Рішенням 12 сесії 7 скликання ОСОБА_6 сільської ради Вінницького району Вінницької області про питання передачі земельних ділянок сільського господарського призначення державної власності у комунальну власність від 16.02.2018 року було вирішено розглядати у кожному випадку окремо питання щодо погодження ОСОБА_5 управлінні Держгеокадастру у Вінницькій області права розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності під час передачі їх у користування або у власність шляхом прийняття радою відповідного рішення.

Крім того, 21.02.2019 року до матеріалів справи було долучено наказ ОСОБА_5 управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-17492/15-18-СГ від 21.12.2018 року, яким передано ОСОБА_6 сільській об’єднаній територіальній громаді у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 453,3361 га, які розташовані на території ОСОБА_6 сільської об’єднаної територіальної громади Вінницького району Вінницької області згідно з актом приймання-передачі.

Згідно додатку до акту прийому-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної власності у комунальну власність від 21.02.2018 року цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 0520682500:01:003:0168, загальною площею 3,8247 га, визначається як землі сільськогосподарського призначення.

12.03.2019 року представником третьої особи до матеріалів справи було долучено, серед іншого, завірену копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 01.02.2019 року, згідно якого, цільове призначення зазначеної вище земельної ділянки визначається як землі сільськогосподарського призначення.

Відповідно до клопотання позивача від 26.03.2019 року до матеріалів справи приєднано копії документів, які було витребувано з Архівного відділу Вінницької районної державної адміністрації. Так, згідно архівної довідки № 0-29/49 від 22.02.2019 року в реєстрі розпоряджень голови Вінницької районної державної адміністрації за 2004 рік відомостей про віднесення земельної ділянки площею 4,00 га за кадастровим номером 0520682500:01:003:0168, що знаходилась на території Ксаверівської сільської ради до історико-культурного призначення не виявлено.

Визначаючись щодо підстави ненадання дозволу, суд не погоджується з доводами відповідача про наявність вмотивованої відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, оскільки в оскаржуваній відповіді не вказано, в чому полягає невідповідність місця розташування земельної ділянки, яку бажають отримати ОСОБА_1 та ОСОБА_4, вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектам землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів

Крім того, про невідповідність місця розташування земельної ділянки, яку бажають отримати позивачі, відповідач зазначив у відзиві, проте посилань на такі підстави наказ № 2-12150/15-18-СГ від 14.09.2018 року не містить.

Оцінюючи оскаржувану відповідь, суд керується нормами частини другої статті 2 КАС України, в силу якої, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Так, критерій «прийняття рішень, вчинення (невчинення) дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України» - за змістом випливає з принципу законності, що закріплений у частині другій статті 19 Конституції України: «Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».

"На підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень:

- має бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України;

- зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Критерій прийняття рішення, вчинення (невчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії - відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Встановлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову.

Оскаржувана відповідь не містить жодного обґрунтування (мотивації) на підтвердження того, з яких міркувань виходив відповідач при її наданні, крім цитування норми земельного кодексу.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що відмова у наданні дозволу на розроблення технічної документації, викладена у наказі ОСОБА_5 управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-12150/15-18-СГ, не ґрунтується на нормах закону, є протиправною та, відповідно, підлягає скасуванню.

Як вже встановлено судом та зазначалось вище, оскаржувана відповідь, якою позивачам відмовлено у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об’єднання земельних ділянок є протиправною та підлягає скасуванню.

Водночас, надаючи оцінку вимозі позивача щодо зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку технічної документації, суд виходить з наступного.

З огляду на наявність у суду права за умови задоволення вимог адміністративного позову прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчити певні дії, а також враховуючи протиправність відмови суб'єкта владних повноважень у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність спірних земельних ділянок, суд доходить висновку, що позивачем обрано вірний спосіб захисту порушених прав, у зв'язку з чим вказані вимоги також підлягають задоволенню.

Верховний Суд України у постанові від 16.09.2015 року у справі №21-1465а15 зазначив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Аналіз зазначених норм у їх взаємозв'язку зі ст. 2, 5, 245 Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, в якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст рішення (постанови), має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.

За правовою позицією Конституційного суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення у правах (рішення КСУ від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 та від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004).

Окрім того, щодо зобов’язання суб’єкта владних повноважень щодо надання дозволу (вчинити дії), слід додатково звернути увагу на судові рішення Європейського суду з прав людини, а саме: Волохи проти України, Свято-Михайлівська Парафія проти України, Гасан і Чауш проти Болгарії, Броньовський проти Польщі, Гавенда проти Польщі, Аманн проти Швейцарії, Олссон проти Швеції, в яких суд дійшов висновку, що вразі зловживання субєкта владних повноважень своїм правом та обов’язком, то суд для належного та ефективного судового захисту прав та інтересів особи, має право постановити судове рішення, яким зобов’язати суб’єкта владних повноважень на вчинення конкретних дій.

Аналогічних висновків дійшов і Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 11 квітня 2018 року у справі за № 820/4757/17 (провадження за №К/9901/27437/18) та постанові від 24 липня 2018 року у справі за №806/2254/15 (провадження за №К/9901/6170/18).

У рішенні від 20.10.2011 року Рисовський проти України ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Згідно з пунктом 71 вказаного рішення державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).

Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ від 14.09.2018 року, виданий ОСОБА_5 управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області, яким відмовлено у наданні ОСОБА_1, ОСОБА_4 дозволів на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об’єднання земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею по 2,00 га на кожного із них окремо на території ОСОБА_6 сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту);

Зобов’язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 із урахуванням висновків суду викладених у судовому рішенні та прийняти рішення з урахуванням вимог ч. 7 ст. 118 ЗК України та пункту 8 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затверджених наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року № 333 у виді наказу, яким надати ОСОБА_1 та ОСОБА_4 дозволи на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об’єднання земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею по 2,00 га на кожного із них окремо на території ОСОБА_6 сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту).

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1, 21000) сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань ОСОБА_5 управління Держгеокадастру у Вінницькій області (код ЭДРПОУ: 39767547, адреса: вул. Келецька, 63, м. Вінниця, Вінницька область, 21027).

Стягнути на користь ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_2, адреса: АДРЕСА_1, 21000) сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань ОСОБА_5 управління Держгеокадастру у Вінницькій області (код ЭДРПОУ: 39767547, адреса: вул. Келецька, 63, м. Вінниця, Вінницька область, 21027).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач 1: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1, 21000)

Позивач 2: ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_2, адреса: АДРЕСА_1, 21000)

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (код ЭДРПОУ: 39767547, адреса: вул. Келецька, 63, м. Вінниця, Вінницька область, 21027).

Рішення у повному обсязі виготовлене: 02.04.19

Суддя Чернюк Алла Юріївна