Постанова № 8083950, 16.02.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.02.2010 № 22/317

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Ропій Л.М.

суддів: Попікової О.В.

при секретарі:

За участю представників:

від позивача -Іванченко І.М. представник, дов. № 09/06/09 від 09.06.2009р.;

від відповідача -ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізична особа - підприємець ОСОБА_2

на рішення Господарського суду м.Києва від 29.10.2009

у справі № 22/317 ( .....)

за позовом ВАТ "УІФК-Агро"

до Фізична особа - підприємець ОСОБА_2

третя особа позивача

третя особа відповідача

про стягнення боргу та штрафних санкцій

ВСТАНОВИВ:

Відкритим акціонерним товариством «УІФК-Агро» (надалі позивач) заявлений позов про стягнення з Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 (надалі відповідач) 45644,70 грн. заборгованості за поставлений товар, 334,39 грн. 3% річних, 2175,15 грн. розмір інфляційних втрат. Позовні вимоги обґрунтовані приписами статей 526, 530 та 625 Цивільного кодексу України, з огляду на те, що відповідач отримавши товару на суму 57240,70 грн., оплатив його частково, залишок несплаченої суми становить 45644,70 грн. Зважаючи на прострочення з боку відповідача оплати за поставлений товар, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України нараховано 334,39 грн. 3% річних та 2175,15 грн. розмір інфляційних втрат.

В процесі розгляду справи позивач змінив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача 43106,70 грн. основного боргу, 419,12 грн. 3% річних, 2342,96 грн. розмір інфляційних втрат (в звязку із частковим погашенням відповідачем суми боргу на 2538,00 грн. та збільшенням періоду заборгованості).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.10.2009 року у даній справі позовні вимоги задоволено частково: з відповідача на користь позивача стягнуто 43106,70 грн. заборгованості. Стосовно стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд відмовив в задоволенні позову в цій частині з огляду на вимоги статті 233 Господарського кодексу України та п. 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України. Рішення суду обґрунтоване приписами статей 526,530 та 692 Цивільного кодексу України з огляду на доведеність факту наявності заборгованості з боку відповідача за поставлений та не повністю оплачений товар.

Відповідач ФОП ОСОБА_2 не погоджуючись із рішенням Господарського суду м. Києва від 29.10.2009 року у цій справі просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована наступним:

-відповідач, наголошує на тому, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення;

-апелянт посилаючись на приписи чинного законодавства зазначає про те, що матеріально-товарні цінності передаються безоплатно тільки за довіреністю одержувачів, однак, відповідачем нікому довіреності на одержання товарно-матеріальних цінностей не видавались;

-також, заявник наголошує на тому, що позивачем в порушення Положень КМУ від 25.07.1988р. № 888, не було надано жодного акта прийому-передачі або розписки про одержання продукції;

-позивачем на підтвердження поставки відповідачеві товару було надано лише видаткові накладні, при цьому, товар за цими видатковими накладними одержували інші особи, про що свідчать їх підписи в графі: «отримав», підпис ОСОБА_2 на даних накладних відсутній.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2009 року було прийнято апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 до провадження та призначено розгляд справи на 05.01.2010р.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду № 01-23/1/2 від 04.01.2010р. „Про зміну складу колегії суддів”, в звязку з виробничою необхідністю (відпусткою судді Кондратової І.Д.) було доручено розгляд апеляційної скарги у справі № 22/317 колегії суддів у складі: Ропій Л.М. головуюча суддя, судді: Калатай Н.Ф., Попікова О.В.

У судовому засіданні 05.01.2010р., у відповідності до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд апеляційної скарги було відкладено на 26.01.2010 року.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду № 01-23/1/1 від 25.01.2010р. „Про зміну складу колегії суддів”, в звязку з виробничою необхідністю (виходом з відпустки судді Кондратової І.Д.) було доручено розгляд апеляційної скарги у справі № 22/317 колегії суддів у складі: Ропій Л.М. - головуючий суддя, судді: Кондратова І.Д., Попікова О.В.

У судовому засіданні 26.01.2010 року у звязку з витребуванням нових доказів у даній справі, розгляд апеляційної скарги було відкладено на 16.02.2010 року.

У судовому засіданні 16.02.2010 року присутній відповідач усно підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні надав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції просив залишити без змін з мотивів у ньому викладених. При цьому, наголошує на тому, що після передачі товару відповідачеві, останнім на видаткових накладних ставився штамп та особистий підпис. Також, зазначає про те, що факт поставки товару підтверджується підписаним між сторонами Актом звірки взаєморозрахунків.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, колегія суддів встановила наступне:

Відповідно до статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 05 січня 2009 року між позивачем (продавцем) та відповідачем (покупцем) укладено Договір купівлі-продажу № 05/09, згідно умов якого продавець зобовязується передати, а покупець прийняти та оплатити товар (мясну продукцію), в асортименті визначеному в Додатку № 1, який є невідємною частиною Договору (п. 1.1, п. 1.2 Договору).

Згідно п. 2.1 Договору місцем передачі продукції продавцем покупцю за цим Договором визначається склад покупця.

Ціна продукції встановлюється за домовленістю сторін і фіксується в накладних на товар, що є невідємними частинами договору (п. 3.1 Договору).

Умовами договору сторони погодили порядок розрахунків, а саме: покупець здійснює оплату товару в повному обсязі протягом 5 банківських днів з моменту отримання товару (п. 3.2 Договору). Оплата проводиться шляхом перерахування коштів на рахунок продавця (п. 3.4).

Відповідно до п. 4.1.2 Договору продавець зобовязується при передачі товару надати супроводжуючи документи на товар (накладну, податкову накладну, тощо).

Відповідно до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Наведена норма кореспондується з приписами статті 526 ЦК України якою встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність іншій стороні (покупцеві), а покупець зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).

Відповідно до вимог статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Згідно вимог статті 663 продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Як було вірно встановлено судом І інстанції та підтверджується матеріалами справи, на виконання умов згаданого Договору від 05.01.2009р. № 05/09, позивач ВАТ «УІФК-Агро» поставив відповідачеві - ФОП ОСОБА_2 товар на загальну суму 57240,70 грн., а відповідач прийняв цей товар, що підтверджується залученими до матеріалів справи копіями видаткових накладних: № 000645 від 18.03.2009р. на суму 7570,12 грн., № 000359 від 22.02.2009р. на суму 8391,04 грн., № 000553 від 04.03.2009р. на суму 8401,01 грн., № 000577 від 06.03.2009р. на суму 2809,75 грн., № 000651 від 18.03.2009р. на суму 760,00 грн., № 000217 від 03.02.2009р. на суму 510,00 грн., № 580 від 07.03.2009р. на суму 1385,81 грн., № 000292 від 10.02.2009р. на суму 4368,15 грн., № 000372 від 16.02.2009р. на суму 2337,04 грн., № 382 від 17.02.2009р. на суму 1985,73 грн., № 352 від 17.02.2009р. на суму 466,72 грн., № 000214 від 02.02.2009р. на суму 3082,16 грн., № 000187 від 29.01.2009р. на суму 8429,10 грн. та від 30.01.2009р. на суму 6744,07 грн. На зазначених накладних стоїть штамп: «ФІО підприємець ОСОБА_2 С ВОО 284203» та міститься особистий підпис ОСОБА_2

Надані документи обґрунтовано прийняті судом до уваги у якості належних доказів на підтвердження факту виконання з боку позивача обовязку за Договором від 05.01.2009р. № 05/09 щодо поставки відповідачеві товару загалом на суму 57240,70 грн.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем оплата проводилась з порушенням строків визначених Договором від 05.01.2009р. № 05/09.

Так, отриманий товар відповідачем оплачений частково на суму 14134,00 грн., з яких 12196,00 грн. сплачені відповідачем до звернення позивача з позовом до суду, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями прибуткових касових ордерів по оплаті продукції № 000192 від 09.02.2009р. на суму 1381,00 грн., № 000225 від 13.02.2009р. на суму 2000,00 грн., № 000688 від 02.06.2009р. на суму 200,00 грн., № 000660 від 28.05.2009р. на суму 400,00 грн., № 000545 від 22.04.2009р. на суму 500,00 грн., № 000390 від 18.03.2009р. на суму 1000,00 грн., № 000325 від 04.03.2009р. на суму 1515,00 грн., № 000305 від 26.02.2009р. на суму 1800,00 грн., № 000238 від 17.02.2009р. на суму 2000,00 грн., № 000274 від 23.02.2009р. на суму 1400,00 грн. та 2538,00 грн. погашено після порушення провадження у даній справі (прибуткові касові ордери № 660 від 28.05.2009р. на суму 400,00 грн., № 688 від 02.06.2009р. на суму 200,00 грн., № 728 від 11.06.2009р. на суму 910,00 грн., № 768 від 22.06.2009р. на суму 528,00 грн. та № 804 від 02.07.2009р. на суму 500,00 грн.).

І відповідно заборгованість відповідача перед позивачем за отриманий товар становить 43106, 70 грн.

При цьому, слід зауважити наступне: під час розгляду справи в суді першої інстанції отримання відповідачем поставленого товару на загальну суму 57240,70 грн., останнім не заперечувалось, залучені видаткові накладні не оскаржувались, доводів на спростування факту підписання відповідачем згаданим накладних також не наводилось.

Доказів повернення товару за згаданими видатковими накладними, чи доказів які б спростовували визначену суму заборгованості відповідачем не надано.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що позивач не отримавши оплату за поставлений товар, 19.03.2009 року скерував відповідачеві претензію вих. № 26, у якій посилаючись на факт неналежного виконання з боку відповідача своїх зобовязань щодо оплати товару, просив останнього сплатити борг за отриману продукцію у сумі 37749,70 грн. Згадану претензію отримано відповідачем під розписку (а.с. 19).

Також, із залученого до матеріалів справи Акта звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2009р. по 11.06.2009р. вбачається, що ФОП ОСОБА_2 станом на 11.06.2009 року визнала заборгованість у розмірі 40586,53 грн. за поставлений товар.

Отже, доводи відповідача про те, що зазначені видаткові накладні на загальну суму 57240,70 грн. останнім не підписувались, і відповідно товар відповідачем не приймався, спростовуються матеріалами справи та визнаються апеляційною інстанцією юридично неспроможними.

Окрім цього, визнаються безпідставними і доводи відповідача про те, що позивачем не було надано акта прийому-передачі або розписки про одержання продукції, оскільки згідно умов укладеного між сторонами Договору від 05/09 від 05.01.2009р., зокрема п. 4.1.2, продавець зобовязується при передачі товару надати супроводжуючи документи на товар (накладну, податкову накладну, тощо).

Предметом договору є поставка товару, за який відповідач повинен здійснити оплату. Саме оплата поставленого товару формує зміст прав і обовязків відповідача. Документами, які підтверджують поставку товару, тобто виконання позивачем своїх обовязків є видаткові накладні (копії наявні в матеріалах справи). Саме ці документи є первинними бухгалтерськими документами, які засвідчують здійснення господарської операції і містить інформацію як про асортимент, кількість, так і про вартість поставленого товару.

Отже, враховуючи, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача, а відповідач в установленому порядку не спростував обставини, які повідомлені позивачем, апеляційний суд погоджується з висновком суду І інстанції про правомірність та обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача 43106,70 грн. боргу за поставлений згідно Договору купівлі-продажу № 05/09 від 05.01.2009р. товар.

Разом з тим, апеляційна колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних, з огляду на наступне:

Приписами статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 3.2 Договору, сторони погодили строк виконання зобовязання щодо оплати вартості отриманого товару, а саме: протягом 5 банківських днів з моменту поставки продукції на склад покупця, проте відповідач в порушення вимог чинного законодавства та умов договору за отриманий товар повністю не розрахувався.

Згідно вимог статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних з простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.

Згідно Листа Вищого господарського суду України від 20.11.2008р. № 01-8/685 «Про практику застосування у вирішенні спорів деяких норм чинного законодавства» передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Як вбачається з матеріалів справи, строк виконання зобовязання щодо оплати вартості поставленого товару за видатковими накладними: № 0188 від 30.01.2009р. настав 04.02.2009р., № 000214 від 02.02.2009р. 07.02.2009р., № 000217 від 03.02.2009р. 08.02.2009р., № 000292 від 10.02.2009р. 15.02.2009р., № 000372 від 16.02.2009р. 21.02.2009р., №№ 352, 382 від 17.02.2009р. 22.02.2009р., № 000359 від 22.02.2009р. 27.02.2009р., № 000553 від 04.03.2009р. 09.03.2009р., № 000577 від 06.03.2009р. 11.03.2009р., № 580 від 07.03.2009р. 12.03.2009р., № 000645, № 000651 від 18.03.2009р. 23.03.2009р. Відповідач виконання зобовязання прострочив, розраховувався за поставлений товар з порушенням строку встановленого п. 3.2 Договору купівлі-продажу № 05/09 від 05.01.2009р.

Відповідно до приписів статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобовязання не завдало збитків іншим учасникам господарський відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Однак, апеляційна інстанція зазначає, що зменшення, на підставі статті 233 Господарського кодексу України та статті 83 Господарського процесуального кодексу України, належної до стягнення суми інфляційних та річних, є неправомірним, оскільки згаданими нормами чинного законодавства передбачається право суду лише на зменшення штрафних санкцій.

Враховуючи викладене, застосування судом першої інстанції норм статті 233 Господарського кодексу України та ч. 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, і відповідно, відмова в задоволенні вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних, є безпідставним.

Отже, зважаючи на доведеність факту заборгованості відповідача за поставлений на виконання Договору від 05/09 від 05.01.2009р. товар та прострочення його оплати, апеляційна інстанція визнає правомірним позовні вимоги ВАТ «УІФК-Агро» щодо стягнення з відповідача 419,12 грн. 3% річних та 2342,96 грн. суми інфляційних втрат. При цьому, перевіривши поданий позивачем розрахунок, апеляційна інстанція дійшла висновку, що розмір та період нарахування сум інфляційних втрат та 3 % річних є обґрунтованим та правильним.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Згідно вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За наведених обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав задоволення позову, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Поряд з цим, як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції було прийнято до розгляду заяву позивача про уточнення позовних вимог лише в частині зменшення суми основного боргу. В частині збільшення розміру інфляційних збитків та річних заявлених до стягнення, судом було відмовлено в прийнятті з підстав неоплати позивачем збільшених вимог державним митом в установленому порядку.

Згідно Розяснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998р. № 02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» у разі якщо позивач на підставі ч. 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України до прийняття рішення зі справи збільшив розмір позовних вимог і не сплатив державне мито зі збільшеної суми, господарський суд повинен стягнути з позивача суму недоплаченого державного мита в доход державного бюджету.

З огляду на викладене, судом першої інстанції було порушено вимоги процесуального законодавства, і відповідно не було правових підстав для відмови у прийнятті заяви в частині збільшення розміру інфляційних втрат та трьох процентів річних.

За наведених обставин, апеляційна колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зміни рішення суду першої інстанції в розумінні статті 104 Господарського процесуального кодексу України. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у звязку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2009р. у справі №22/317 змінити, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції: „Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 (04073, АДРЕСА_1; ідент. номер НОМЕР_1) на користь Відкритого акціонерного товариства «УІФК-Агро» (07544, Київська обл., Баришівський район, с. Коржі, вул. Промислова 40/1, р/р 26005001013057 в ВАТ “Перший інвестиційний банк” м. Київ, МФО 300506, код ЄДРПОУ 34821667) 43106 (сорок три тисячі сто шість) грн. 70 коп. основного боргу, 2342 (дві тисячі триста сорок дві) грн. 96 коп. інфляційних втрат, 419 (чотириста девятнадцять) грн. 12 коп. - 3 % річних, 458 (чотириста пятдесят вісім) грн. 69 коп. державного мита та 312 (триста дванадцять) грн. 50 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Повернути з Державного бюджету України (р/р №31110095700011, одержувач: УДК у Шевченківському районі м. Києва, банк одержувача: ГУДК України у м. Києві, МФО 820019, код ЄДРПОУ 26077968) на користь Відкритого акціонерного товариства «УІФК-Агро» (07544, Київська обл., Баришівський район, с. Коржі, вул. Промислова 40/1, р/р 26005001013057 в ВАТ “Перший інвестиційний банк” м. Київ, МФО 300506, код ЄДРПОУ 34821667) державне мито у сумі 22 (двадцять дві) грн. 86 коп.

3. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

4.Справу №22/317 скерувати до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя

СуддіПопікова О.В.

18.02.10 (відправлено)