Рішення № 80829988, 28.03.2019, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/18831/17

Провадження № 2/161/285/19

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 березня 2019 року Луцький міськрайонний суд Волинської області

в складі:

головуючого – судді Рудської С.М.

при секретарі – Ярмолюк В.С.

за участю:

представника позивача – ОСОБА_1

представника відповідача – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луцьку цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

ПАТ КБ “ПриватБанк” (правонаступником якого є АТ «КБ «Приватбанк») (далі – АТ «КБ «Приватбанк») 08.12.2017 року звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості. Свій позов мотивує тим, що відповідно до укладеного договору № б/н від 01.12.2011 року ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 5000.00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Оскільки відповідач не виконав умови договору належним чином, у нього станом на 31.10.2017 року виникла заборгованість перед ПАТ КБ “ПриватБанк” в сумі 22250,62 грн., що складається з: заборгованості за кредитом – 4980,76 грн., заборгованості по відсотках за користування кредитом – 15734,12 грн., а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: штрафу (фіксована частина) –500 грн., штрафу (процентна складова) – 1035,74 грн. Враховуючи наведене, просить стягнути з ОСОБА_3 суму в розмірі 22250,62 грн. заборгованості за кредитним договором та судові витрати по справі.

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23.02.2018 року вищевказаний позов було задоволено в повному обсязі (а.с. 54-55).

10.09.2018 року відповідач звернувся до суду з заявою про перегляд заочного рішення Луцького міськрайонного міськрайонного суду Волинської області від 23.02.2018 року (а.с. 65-66).

Ухвалою Луцького міськрайонного міськрайонного суду Волинської області від 11.10.2018 року судове рішення від 23.02.2018 року було скасованим, справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання (а.с. 78-79).

16.11.2018 року ОСОБА_3 було подано відзив на позовну заяву АТ КБ “ПриватБанк” про стягнення заборгованості на обґрунтування якої останній вказав, що в розрахунку заборгованості позивач посилається на договір № б/н від 01.12.2011 року, а саме: на анкету-заявку, у якій зазначений «бажаний кредитний ліміт» в розмірі 0 грн. Кредитною карткою він дійсно користувався, однак на ній було виключно його кошти. Разом з тим, мотивуючи свої позовні вимоги позивачем не було надано будь-яких належних та допустимих доказів того, що йому було надано за вказаним договором кредитні кошти та не зазначено розмір кредиту. Вважає, що позивачем були вчинені умисні дії, спрямовані на створення негативних наслідків для користування кредитною карткою, для втягування її користувача у борги, про які такому невідомо. На підставі зазначеного, просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі (а.с. 89-90).

Крім того, відповідачем подано заяву від 16.11.2018 року про застосування у даному спорі строків позовної давності, оскільки з моменту виникнення права на стягнення заборгованості пройшло більше трьох років (а.с. 91).

14.12.2018 року від АТ «КБ «Приватбанк» на електронну адресу суду надійшла відповідь на відзив та заяву про застосування строків позовної давності. На обґрунтування своїх заперечень позивач зазначив, що докази, долучені до позову, є належними та допустимими, а також такими, що підтверджують факт укладення відповідачем кредитного договору та отримання останнім кредитних коштів. Так, при проведенні претензійно-позовних заходів ключову роль відіграє сума фактично отриманих коштів та нарахована плата за користування ними (заборгованість), а не сума стартового кредитного ліміту по карті, тому належним доказом зняття коштів з карткового рахунку клієнта є виписка. Щодо строків позовної давності зазначив, що отримана відповідачем кредитна картка є поновлювальною кредитною лінією, тобто кредитом, що надається банком клієнту в межах встановленого ліміту заборгованості, який використовується повністю або частинами і поновлюється в міру погашення раніше виданого кредиту. Клієнт, використавши та погасивши заборгованість за кредитною лінією, може знову користуватися нею у межах строку дії карти. У даному випадку, строк дії карти, яка була виданою банком відповідачу, встановлений до останнього дня березня 2016 року, в свою чергу позивач звернувся до суду з позовом 30.11.2017 року, тобто до спливу строку позовної давності. Враховуючи викладене, позовні заяви підтримую у повному обсязі, а також просить в задоволенні заяви ОСОБА_3 про застосування у даному спорі строків позовної давності – відмовити (а.с. 99-100).

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17.12.2018 року підготовче провадження у справі за позовом АТ «КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості було закрито, справу призначено до судового розгляду по суті (а.с. 110).

11.02.2019 року відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив у якому ОСОБА_3 вказав, що 13.08.2012 року позивачем без погодження та попередження в односторонньому порядку було встановлено йому кредитний ліміт, тим самим обманним шляхом створив штучні умови для виникнення в нього заборгованості. За даним договором останнє зарахування коштів на його кредитну карту було здійснено 12.06.2014 року. Зазначене свідчить про ту обставину, що він не знав про встановлений йому кредитний ліміт, оскільки вважав, що користується власними коштами, а після фактично закінчення коштів на картковому рахунку, банківською карткою він не користувався, а тому такі дії позивача були спрямованими на штучне виникнення у нього заборгованості перед банком. Виходячи з того, що останнє зарахування по картковому рахунку було здійснене ним в серпні 2014 року, а позов поданий в листопаді 2017 року, просить відмовити АТ «КБ «Приватбанк» у задоволенні позову застосувавши строки позовної давності (а.с. 117-119).

Представник позивача просив задовольнити позовні вимоги з підстав, які викладені у позовній заяві та відповіді на відзив, а також в задоволенні заяви про застосування строків позовної давності просив відмовити.

В судовому засіданні представник відповідача посилаючись на обставини, які зазначені у відзиві на позовну заяву, а також у запереченні на відповідь на відзив, просив відмовити в задоволенні позовних вимог АТ «КБ «Приватбанк». Звернув увагу суду на ту обставину, що строк позовної давності у даному спорі має обчислюватись з 12.06.2014 року, тобто з дня останнього зарахування коштів на кредитну картку.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, що містяться в матеріалах справи, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3 отримав від АТ КБ «Приватбанк» кредит у розмірі 0,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а.с. 4-30).

Відповідач ОСОБА_3 підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами Банку, складає між ним та банком договір № б/н від 01.12.2011 року, про що свідчить його підпис у заяві, а також в довідці про Умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна».

Відповідачу по картковому рахунку № 4149 4377 2512 5072 від 13.08.2012 року, яка перевипущена з кінцевим терміном дії по березня 2016 року, також було встановлено кредитний ліміт в розмірі 5000,00 грн. (а.с. 102, 107).

Факт отримання нової картки зі строком дії по березень 2016 року відповідачем належними та допустимими доказами не спростований.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Судом встановлено, що на момент звернення позивача в суд та розгляду справи по суті, відповідач, в порушення вимог ст. 1054 Цивільного кодексу України, грошові кошти за кредитним договором не повернув.

Відповідно до ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

З розрахунку заборгованості за договором, наданим позивачем вбачається, що у відповідача станом на 31.10.2017 року виникла заборгованість перед АТ КБ «ПриватБанк» в сумі 22250,62 грн., що складається з: заборгованості по тілу кредиту в розмірі 4980,76 грн., заборгованості по відсотках за користування кредитом – 15734,12 грн., а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: штрафу (фіксована частина) –500 грн., штрафу (процентна складова) – 1035,74 грн. (а.с. 4).

Правильність розрахунку заборгованості, проведеної позивачем, відповідачем та його представником не оспорювалася.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк в межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересів.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Як слідує з правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 06 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13, перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу.

У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами ст. 1048 ЦК України), що підлягає сплаті. Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі, підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів.

Крім того, у правовій позиції Верхового Суду України, викладеній у постанові № 6-14цс14 від 19 березня 2014 року, зазначено, що відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Таким чином, оскільки кінцевим терміном повернення кредиту є строк закінчення строку дії кредитної картки, а саме останній день березня 2016 року, а позивач звернувся до суду з даним позовом 08.12.2017 року (а.с. 2-3), тобто в межах трьохрічного строку позовної давності.

Таким чином, вимога про стягнення 4980,76 грн. тіла кредиту підлягає до задоволення у повному обсязі.

Судом встановлено, що останній платіж по кредиту відповідач ОСОБА_3 здійснив 12.06.2014 року в розмірі 14,83 грн., що підтверджується, як розрахунком заборгованості, наданим АТ КБ «ПриватБанк», так і випискою по рахунку ОСОБА_3 за картою № 4149 4377 2512 5072 в період з 01.12.2011 року по 10.12.2018 року, яка була наданою стороною стороною позивача під час розгляду справи (а.с. 4, 104-105).

Відповідно до умов договору від 01.12.2011 року наступний платіж відповідач мав здійснити у липні 2014 року, проте такий платіж не здійснив.

Таким чином, позовна давність щодо стягнення заборгованості по процентах за користування кредитом має у такому випадку обчислюється з часу не внесення чергового платежу, тобто з останнього дня липня 2014 року.

Як зазначалося вище, з даним позовом позивач звернувся до суду 08.12.2017 року (фактично був надісланий засобами поштового зв’язку 29.11.2017 року), а тому трирічний строк позовної давності щодо вимоги про стягнення заборгованості по процентах за користування кредитом та штрафів за прострочення виконання зобов’язань позивачем пропущено.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Зазначена вище правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-757цс15.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість по тілу кредиту в розмірі 4980,76 грн., а в частині заборгованості по відсотках за користування кредитом – 15734,12 грн., а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: штрафу (фіксована частина) –500 грн., штрафу (процентна складова) – 1035,74 грн. - відмовити у зв’язку з пропуском строк позовної давності.

Таким чином позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягають до часткового задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем було заявлено позов про стягнення з відповідача 22250,62 грн. заборгованості за кредитним договором, однак судом вирішено стягнути на користь позивача 4980,76 грн., тобто заявлені позовні вимоги задоволено частково.

Пунктом 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України визначено, що у разі часткового задоволення позовних вимог судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки за подання до суду даного позову позивачем було сплачено судовий збір в сумі 1600 грн., то стягненню з відповідача на його користь підлягає судовий збір в сумі 358,08 грн., що пропорційно розміру задоволених позовних вимог. (1600 грн. х 22,38 %).

На підставі ст.ст. 256, 261, 267, 509, 510, 526, 549, 1050, 1054, 1055 ЦК України, керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 77-81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов Акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_1) на користь Акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” заборгованість за кредитним договором № б/н від 01.12.2011 року, що складається із суми заборгованості за тілом кредиту в сумі 4980 (чотири тисячі дев»ятьсот вісімдесят) грн. 76 коп.

Стягнути зі ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_1) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судові витрати по справі, пропорційно до задоволених позовних вимог, а саме: 358 (триста п»ятьдесят вісім) грн. 08 коп. судового збору.

В іншій частині позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» - відмовити

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі складення рішення відповідно до ч. 6 ст. 259 ЦПК України - з дня складення рішення в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги на рішення суду всіма учасниками справи. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення у повному обсязі складено 01 квітня 2019 року.

Суддя Луцького міськрайонного

суду Волинської області ОСОБА_4