Ухвала суду № 80821467, 29.03.2019, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 521/12661/18

Провадження № 2/521/2637/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2019 року

Малиновський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Бобуйка І.А.,

секретаря судового засідання - Коноваловій К.О.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Одесі заяву представника ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі №521/12661/18 за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора Одеської філії комунального підприємства «Реєстрації нерухомості» Тихонової Альони Станіславівни , третя особа - ОСОБА_4 про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, -

В С Т А Н О В И В :

У провадженні Малиновського районного суду м. Одеси у судді Бобуйка І.А. знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора Одеської філії комунального підприємства «Реєстрації нерухомості» Тихонової А.С., третя особа - ОСОБА_4. про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора.

Разом з позовом представник позивачки - ОСОБА_5 . подала заяву про забезпечення позову, в якій просила: заборонити будь-яким особам, до набрання законної сили рішенням в даній справі, користуватися, володіти та розпоряджатися житловим приміщенням, що розташоване з адресою: АДРЕСА_1 або вчиняти будь-які інші дії з вказаним майном.

Заявниця вважає, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що заява представника позивачки - ОСОБА_5 про забезпечення позову не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Для належної реалізації завдань цивільного судочинства слугує, зокрема те, що відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення є обов`язковим до виконання на всій території України.

Таким чином, порушене, невизнане, оспорюване право особи буде захищене та відновлене тільки після реального виконання рішення суду, яким спір буде вирішено по суті.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права. Згідно з Конвенцією про захист прав і основних свобод людини (ст. 1) високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені у розділі 1 цієї конвенції. Стаття 6 Конвенції гарантує кожному при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків право на справедливий і відкритий розгляд у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Право на ефективний засіб юридичного захисту» встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту з національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.

Так, згідно п. 43 Рішення по справі «Шмалько проти України» право на суд, одним з аспектів, якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на до доступ до правосуддя, в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 р. № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 п. 1 та ч. 3 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до ч. 1 п. 6 ст. 151 ЦПК України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення.

Частинами 1 та 6 ст. 153 вказаного кодексу передбачено, що заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду). Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Суд акцентує увагу заявниці, що суд немає можливості у заяві про забезпечення позову заборонити будь-яким особам, до набрання законної сили рішенням в даній справі, користуватися, володіти та розпоряджатися житловим приміщенням, що розташоване з адресою: АДРЕСА_1 або вчиняти будь-які інші дії з вказаним майном.

Так, у Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 6 серпня 2008 р. № 01-8/471 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права (за матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України), наведена наступна правова позиція Верховного Суду України. У справі зі спору про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нежитлової будівлі (готелю), власником якої був відповідач у справі, господарським судом застосовано захід до забезпечення позову у вигляді накладення арешту на цю будівлю. Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Частиною сьомою ст. 319 ЦК України встановлено, що діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб у випадках і в порядку, встановлених законом. Верховний Суд зазначив, що судом не враховано, що вжиті заходи до забезпечення позову (арешт) унеможливлюють використання будівлі відповідачем у повному обсязі, що фактично призведе до втручання у підприємницьку діяльність відповідача, оскільки основним предметом діяльності останнього за статутом є надання послуг населенню в сфері готельного бізнесу (постанова Верховного Суду України від 17 червня 2008 р. № 28/262-07-7239).

Зазначена правова позиція Верховного Суду підтверджує необхідність при застосуванні такого способу забезпечення позову, як накладення арешту на нерухоме майно конкретизувати його дію, тобто вказувати саме про заборону на відчуження, що повинно виключити можливість обмеження права користування нерухомим майном у повному обсязі. З огляду на викладене, суд в ухвалі про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, яке на праві власності належить іншій особі, може заборонити лише відчуження вказаного майна.

Також, заява представника позивачки - ОСОБА_7 відповідно до вимог статті 151 ЦПК України має містити пропозиції заявниці щодо зустрічного забезпечення.

Відповідно до п. п. 5, 10 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року № 9, у вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Заборона вчиняти певні дії застосовується, якщо потрібно обмежити право відповідача чи будь-якої іншої особи вчиняти певні фактичні чи юридичні дії, що стосуються предмету спору.

Суд не може накласти арешт на майно без вирішення питання щодо зустрічного забезпечення.

Заходи щодо забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати можливість виконання рішення суду. Проте вони можуть застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки необґрунтоване застосування таких заходів може призвести до порушень прав і законних інтересів інших осіб.

Частиною 2 статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Керуючись ст.ст. 149-153 ЦПК України, СУД

ВИРІШИВ:

У задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі №521/12661/18 за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора Одеської філії комунального підприємства «Реєстрації нерухомості» Тихонової Альони Станіславівни , третя особа - ОСОБА_4 про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора - відмовити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

С У Д Д Я: І.А. Бобуйок