Ухвала суду № 80814428, 21.03.2019, Дніпровський районний суд міста Києва

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №:755/9785/17

Провадження №: 1-кп/755/10/19

"21" березня 2019 р.

м. Київ

Дніпровський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді Бірси О.В., секретаря судових засідань Ярмак І.В., за участю сторін кримінального провадження: прокурора Кожухар Є.В., захисників Виноградова М.Г., Колокольнікова В.А., Пономаренка Д.В., обвинувачених ОСОБА_5, розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15.12.2017 за № 42017010000000020 за обвинуваченням ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів) передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 368 КК України, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, встановив :

Суть питання, що вирішується ухвалою

У провадження суду надійшов обвинувальний акт у вказаному кримінальному провадженні з огляду на, що, у ньому, було призначено підготовче судове засідання на розгляд у якому винесено питання регламентовані ст.ст. 314-316 КПК України.

Позиція сторін

Прокурор Кожухар Є.В. вважав за можливе призначити кримінальне провадження до судового розгляду, оскільки обвинувальний акт складений із дотриманням вимог ст. 291 КПК України, підстав для закриття провадження, внесення подання про визначення підсудності немає.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - Пономаренко Д.В. у судовому засіданні висловив позицію, про те, що даний обвинувальний акт підлягає поверненню прокурору, як такий, що не відповідає вимогам ст. 291 КПК України, так як не містить належний виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Також, цей захисник відмітив, що наявний у провадженні реєстр не відповідає вимогам ст. 109 КПК України.

З огляду на, що подав відповідне клопотання про повернення обвинувального акта прокурору, у порядку ст. 314 КПК України.

Інші учасники провадження зі сторони захисту клопотання захисника Пономаренко Д.В. підтримали, просили задовольнити з підстав, указаним останнім у його письмовому клопотанні з цього питання.

Крім цього стороною захисту подано, у порядку ч. 2 ст. 303 КПК України, низку скарг на дії, рішення та бездіяльність слідчого і прокурора у цьому кримінальному провадженні.

Мотиви, з яких суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався

Суд, заслухавши думку учасників кримінального провадження, вивчивши обвинувальний акт, на предмет його відповідності вимогам ст. 291 КПК України, установив таке.

Згідно п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт і реєстр матеріалів досудового розслідування прокурору, якщо вони не відповідають вимогам КПК України.

Зокрема, обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим ст. 291 КПК України, яка, в свою чергу, містить перелік відомостей, які повинен містити останній та перелік документів, що у обов'язковому порядку повинні бути до нього приєднані слідчим і прокурором.

Так, п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України визначає, що обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Аналіз цієї норми свідчить, що закон вимагає обов'язкове відображення в обвинувальному акті трьох складників: фактичних обставин кримінального правопорушення; правової кваліфікації (в теорії кримінального процесу використовується назва «формула обвинувачення»); формулювання обвинувачення.

При цьому в доктрині кримінального процесу під формулюванням обвинувачення розуміється короткий виклад тексту диспозиції кримінально-правової норми, порушення якої інкримінується особі, фабула обвинувачення виступає фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.

У Рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2000, ухваленому у справі «Маттоціа проти Італії» зазначено, що «обвинувачений у скоєнні злочину має бути негайно і детально поінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь детальності інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту. У цьому відношенні обсяг та доречність наданої обвинуваченому інформації слід оцінювати крізь призму положення, закріпленого у п.«b» ч.3 ст.6 Конвенції…»

У Рішенні ЄСПЛ від 9.10.2008, прийнятому у справі «Абрамян проти Росії», зазначено, що «деталі скоєння злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він офіційно вважається письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред'явленого йому обвинувачення». В цьому ж Рішенні ЄСПЛ нагадав, що положення п.п.«а» п.3 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред'явленого особі обвинувачення та, відповідно, правової кваліфікації, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого розгляду».

Таким чином, особа, якій висунуте обвинувачення, повинна бути детально поінформована про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення, а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів.

У цій ситуації, судом установлено, що даний акт, у цій справі, не є первинним.

Так, 26.06.2017 прокурором відділу прокуратури АР Крим Іваніним П.В. було затверджено первинний обвинувальний акт у цьому кримінальному провадженні, складений старшим слідчим СВ ГУНП в АР Крим та м. Севастополі Подиряко Х.В. та прокурором відділу прокуратури АР Крим Іваніним П.В.

Вказаний обвинувальний акт з додатками було надіслано до Дніпровського районного суду м. Києва.

11.10.2017 ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва у справі № 755/9785/17 первинний обвинувальний акт з додатками було повернуто прокурору для виконання вимог, зазначених в мотивувальній частині ухвали, зокрема: «…Формулювання обвинувачення повинно складатися з обставин, які свідчать про наявність доведених даних про подію (час, місце, спосіб) кримінального правопорушення, форму вини, мотив і мету його вчинення, обставини, які впливають на ступінь тяжкості кримінального правопорушення, тощо. Обвинувачення повинно бути конкретним, без будь-яких суперечностей та зрозумілим, з метою уникнення порушення права обвинуваченого на захист і це чітко визначено національним законодавством в тому числі і рішенням Європейського суду з прав людини. Органом досудового розслідування вказані вимоги закону не виконані»; «…судом встановлено що формулювання обвинувачення викладено двічі та містить суттєві протиріччя, в тому числі у зазначенні суми неправомірної вигоди (щодо ОСОБА_7 зазначено 12 000 грн. (а.с.10), щодо ОСОБА_6 - 19000 грн.»; «…в силу ст.11 КК України злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння, (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. Так, в юридичному формулюванні за ч.1 ст.366 КК України не зазначено, про внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей саме службовою особою».

22.01.2018 апеляційний суд м. Києва указав, при перегляді ухвали місцевого суду від 11.10.2017, про те, що обвинувальний акт «…не відповідає вимогам ст. 291 КПК України, з його змісту не зрозуміло що саме є викладом формулювання обвинувачення. Так, він містить двічі викладення фактичних обставин, потім кваліфікацію дій обвинувачених за відповідними нормами закону України про кримінальну відповідальність. Після цього обвинувальний акт містить формулювання обвинувачення, однак в останньому взагалі не зазначено про час, місце, спосіб інші обставини скоєного правопорушення.Таким чином, з обвинувального акту не зрозуміло в межах якого висунутого особам обвинувачення суду першої інстанції здійснювати судовий розгляд, що унеможливлює останній та в подальшому постановлення законного та обґрунтованого судового рішення. Крім того, обвинувальний акт містить розбіжності в зазначенні суми отриманої кожним з обвинувачених неправомірної вигоди, що суперечить викладенню обставин правопорушення».

18.06.2018 прокурором, який здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідуванням - заступником начальника відділу прокуратури АР Крим Кожухарем Є.В. складено новий обвинувальний акт у кримінальному провадженні.

Разом з тим, здійснивши порівняння указаних актів щодо їх змісту та інформаційного наповнення, суд погоджується з доводами сторони захисту, проте, що прокурор не усунув усі недоліки первинного обвинувального акта зазначені в ухвалі місцевого суду від 11.10.2017 та в ухвалі суду апеляційної інстанції від 22.01.2018 в частині, що стосується відсутності належного формулювання обвинувачення. По суті, текстувально формулювання обвинувачення в цих актах не відрізняється за винятком узгодження загальної суми неправомірної вигоди у розмірі 19 000 грн.

Разом з тим, як зазначив Дніпровський районний суд м. Києва в ухвалі від 11.10.2017 «…Формулювання обвинувачення повинно складатися з обставин, які свідчать про наявність доведених даних про подію (час, місце, спосіб) кримінального правопорушення, форму вини, мотив і мету його вчинення, обставини, які впливають на ступінь тяжкості кримінального правопорушення, тощо».

Така вимога суду прокурором не виконана, належне формулювання обвинувачення, як і в попередньому обвинувальному акті, так і цьому обвинувальному акті, - відсутнє.

Згідно п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим ст. 291 КПК України.

Відповідно до п. 5, ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити, в тому числі, виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

При цьому, формулювання обвинувачення в обвинувальному акті викладається після викладу фактичних обставин кримінального правопорушення та правової кваліфікації кримінального правопорушення.

Частиною 1 ст. 91 КПК України передбачено, що у кримінальному провадженні підлягає доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення).

Системний аналіз зазначених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що формулювання обвинувачення в обвинувальному акті, відповідно, також має містити дані щодо події кримінального правопорушення із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини, способу і мотивів вчинення злочину, наслідків та інших даних, на підставі яких, відповідно до диспозиції певної статті Кримінального кодексу України, можна встановити в діях обвинуваченого склад кримінального правопорушення, з урахуванням, у тому числі, кваліфікуючих ознак.

Відсутність в формулюванні обвинувачення зазначення вказаних елементів порушує право на захист особи, а відсутність в формулюванні обвинувачення зазначення місця вчинення злочину позбавляє суд можливості вирішити питання про підсудність кримінального провадження.

Більш того, правова кваліфікація дій особи в обвинувальному акті повинна містити не тільки посилання на окрему статтю і частину цієї статті кримінального закону, а й точне формулювання у тому числі і суб'єкта, об'єкта, об'єктивної та суб'єктивної сторони та кваліфікуючих ознак конкретного кримінального правопорушення.

Отже, відповідний обвинувальний акт є об'ємним, повторюваним процесуальним документом з інформацією про фактичні обставини справи та дублювання змісту тексту повідомлення про підозру, оскільки з 1-3 арк. та з 4-7 арк. обвинувального акту зі слів: "Згідно наказу начальника ... зразок якого надано для порівняння" - дублюється ідентичний зміст фактичних обставин справи.

Формулювання обвинувачення, яке слідчий та прокурор вважають достатнім, складається лише з одного речення. Так, в обвинувальному акті зазначено, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 5 від 26.04.2002 року "Про судову практику у справах про хабарництво", далі - Постанова, відповідальність за одержання хабара настає лише за умови, що службова особа одержала його за виконання чи невиконання таких дій, які вона могла або повинна була виконати з використанням наданої їй влади, покладених на неї організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або таких, які вона не уповноважена була вчинювати, але до вчинення яких іншими службовими особами могла вжити заходів завдяки своєму службовому становищу.

Проте, в обвинувальному акті не зазначено, які саме на ОСОБА_7 було покладено обов'язки.

Відповідно до постанов з виконавчого провадження, останні приймались/постановлювались різними державними виконавцями, однак не ОСОБА_7 Отже, в обвинувальному акті стороною обвинувачення не зазначено та жодним чином не доведено, що на ОСОБА_7 було покладено відповідні обов'язки, а також те, що він міг якимось чином вживати заходів до інших службових осіб щодо вчинення останніми будь-яких дій.

Відповідно до п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про хабарництво» від 26.04.2002 року, хабар належить визнавати одержаним за попередньою змовою групою осіб якщо злочин спільно вчинили декілька службових осіб (дві або більше). При цьому, відповідно до Постанови, такі службові особи повинні діяти як співвиконавці, тобто одержувати хабар за виконання чи невиконання дій, які кожна з них могла або повинна була виконати з використанням службового становища. Таким чином, Пленум ВССУ вважає, що якщо про вчинення одержання хабара домовилися декілька осіб, із яких лише одна є службовою чи якщо хоча б всі особи були службовими, але лише одна з них могла або повинна була виконати дію з використанням службового становища, то дана кваліфікуюча ознака відсутня. Аналогічне тлумачення Пленуму такої кваліфікуючої ознаки як вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб міститься в п.16 постанови №2 від 07.02.2003 року «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи» та п. 25 постанови №12 від 25.12.1992 року «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності».

Однак, стороною обвинувачення у акті не відображено алгоритму дій обвинувачених, який би указував, що пропозиція чи обіцянка була надана саме за їх попередньою змовою групою осіб.

Таким чином, аналізуючи відповідний зміст обвинувального акту, можна прийти до висновку про те, що в ньому відсутні конкретні дані про злочин, в ньому не міститься посилань на конкретне місце, конкретний час, конкретний спосіб вчинення злочину, його наслідки, а також форму вини і мотиви кримінального правопорушення.

В ньому не зазначено суб'єкта, об'єкта, об'єктивної та суб'єктивної сторони, місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини, способу і мотивів вчинення злочину, наслідків та інших даних.

Крім цього слід відмітити, що Верховний Суд України у своїй постанові від 19.05.2016 (справа 5-389 кс15) зазначив, що однією зі стадій застосування права є стадія визначення (встановлення) тієї норми закону, яка охороняє права, свободи та інтереси особи і встановлює відповідальність за посягання на них - вид та міру юридичної відповідальності. Саме на цій стадії відбувається вибір такої норми, з'ясовуються її зміст, форма та чинність, визначається редакція норми, яка діяла на момент скоєння посягання, встановлюється її дія у часі, просторі та за колом осіб.

Підставами застосування норми закону є скоєння злочину, фактичні обставини якого й зумовлюють її вибір. Коли фактичні обставини діяння й норма права, яка передбачає кримінальну відповідальність за його скоєння, встановлені правильно, однак неправильно обрана форма закону - застосована не та частина статті закону, чи редакція статті, яка не була чинною на момент злочину, або ж не давала підстав для застосування її зворотної дії в часі, то таке застосування закону про кримінальну відповідальність є незаконним.

Даних обставин прокурор до уваги не взяв та не відобразив інформації в редакції, якого закону має бути застосована ст. 368 КК. Так, як указана стаття КК містить кілька редакцій. Стаття 368 із змінами, внесеними згідно із Законами № 1508-VI від 11.06.2009, № 2808-VI від 21.12.2010; в редакції Законів № 3207-VI від 07.04.2011, № 221-VII від 18.04.2013; із змінами, внесеними згідно із Законом № 222-VII від 18.04.2013; в редакції Закону № 1261-VII від 13.05.2014; із змінами, внесеними згідно із Законами № 1698-VII від 14.10.2014, № 770-VIII від 10.11.2015, № 889-VIII від 10.12.2015}

Указане, в своїй сукупності, свідчить, що даний обвинувальний акт містить не коректну фабулу обвинувачення, яка виступає фактичною моделлю вчиненого злочину, та її юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення), тобто правову модель злочину.

У той час, як деталі вчинення кримінального правопорушення, а також надання повної, детальної інформації щодо пред'явленого особі обвинувачення відіграють важливу роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред'явленого йому обвинувачення. Відповідно до рішень Європейського Суду від 24 квітня 2008 року (справа «Жогло проти України») та від 26 березня 1996 року (справа «Дурсон проти Нідерландів») усі докази зазвичай повинні бути представлені у відкритому судовому засіданні в присутності підсудного для забезпечення можливості надати аргументи у відповідь, оскільки обвинувачення не повинно ґрунтуватись виключно чи вирішальною мірою на тих показаннях, які сторона захисту не могла оскаржити.

Також, даний акт не відповідає п. 3 ч. 4 ст. 291 КПК України, який передбачає, що до обвинувального акта додається розписка підозрюваного про отримання копії обвинувального акта. Разом з тим, у цьому провадженні до акта розписку про його отримання обвинуваченого ОСОБА_7 не додано.

Інші доводи захисника викладені у клопотання про повернення обвинувального акта не є такими, що обумовлюють доцільність його повернення самі по собі, так як стосуються питань порушень норм кримінального процесуального законодавства, оцінку, яким суд не має можливості надати на стадії підготовчого судового засідання.

Аналізуючи подані стороною скарги, у порядку ч. 2 ст. 303 КПК України, суд відмічає таке.

Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, яке складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.

Тобто, порядок, встановлений КПК (процесуальний порядок, форма, процедура), ? це певна послідовність (кроки) прийняття кримінальних процесуальних рішень і здійснення кримінальних процесуальних дій.

З проблематики питання, яке підлягає аналізу, у цій ситуації, КПК чітко регламентований порядок у його статті 303.

Так, ч. 1 ст. 303 КПК України передбачає чіткий перелік рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового провадження.

Частина 2 указаної статті Кодексу передбачає, що скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 цього Кодексу.

Частина 3 указаної статті Кодексу 3 регламентує, що під час підготовчого судового засідання можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, передбачені пунктами 5 та 6 частини першої цієї статті.

Таким чином, системний аналіз норм ст. 303 КПК в їх сукупності, указує на те, що під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 цього Кодексу можуть розглядатися скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, крім тих, які не указані в пунктах 1-4, 7-11 ч. 1 цієї статті Кодексу.

Також є дійсною можливість оскарження рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, передбачені пунктами 5 та 6 частини першої цієї статті під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 цього Кодексу, яка прямо передбачена частиною третьою самої статті.

Оскарження рішень, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора указаних в пунктах 1-4, 7-11 частини 1 цієї статті Кодексу можливе під час досудового провадження.

При цьому, якщо скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду під час досудового розслідування згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу, з урахуванням положень глави. 26, то суд розглядає скарги під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 цього Кодексу.

У світлі чого, скаргу захисника Пономаренка Д.В. на рішенні та дії слідчого й прокурора у рамках кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15.12.2017 за № 42017010000000020, слід приєднати до матеріалів судового провадження та проанізувати відображені у ній відомості у ході судового розгляду провадження, так як порушені у ній питання стосуються оцінки доказів у порядку ст. 84-86 КПК України.

У задоволенні скарги захисника Колокольнікова В.А. на рішенні прокурора про надання доручення на проведення процесуальних дій у рамках кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15.12.2017 за № 42017010000000020, слід відмовити, так як, (по-перше) у скарзі таку дію, скаржник розглядає під кутом порушення прав та свобод його клієнта, захист яких здійснюється через призму норм п. 7 ч. 1 ст. 303 КПК України (хоча на думку суду таке посилання є явно хибним у світлі проблематики питання викладеної в самій скарзі та того, що перелік слідчих (розшукових) дій чітко регламентований Главою 21 Кодексу, ані ст. 36, ані Глави 22, до Глави 21 не віднесені). Разом з тим, спосіб захисту таких прав та свобод здійснюється у порядку ч. 1 ст. 303 наведеного Кодексу, а не відповідно до частини 2 указаної статі.

Також (по-друге), слід відмітити, що на підтвердження доводів скарги автор долучає світлокопію доручення, яку жодним чином не завірено відповідно, не є підтверджений сам факт дії (прийняття рішення) прокурором.

Та, по-третє (скарга розглядається в цьому пункті по суті у порядку ч. 2 ст. 303 КПК України так як суд уважає безпідставним у ній посилання на п. 7 ч. 1 тієї ж статті), у цій ситуації, для вирішення скарги слід дати відповідь на питання про те, чи має прокурор право видавати доручення. У світлі ст. 36 КПк України це дійсно є правом прокурора. Як наслідок, є дійсним факт того, що скарга не може бути сприйнята, як слушна.

Питання того, наскільки дія, відображена в дорученні є учиненою з дотриманням належної правової процедури, це уже інше питання, і воно, у скарзі не порушується узагалі, адже у ній її автор відмічає, що просить саме «визнати незаконними дії прокурора АРК ОСОБА_11, які полягають у наданні доручення».

Також, слід відмовити у задоволенні скарги захисника Колокольнікова В.А. на рішенні прокурора відділу нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та запобігання корупції прокуратури АРК Іваніна П.В. від 13.06.2017 у рамках кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15.12.2017 за № 42017010000000020, бо у скарзі її автор просить «визнати незаконними дії прокурора…, які полягають у відмові в задоволенні клопотання», однак кримінальне процесуальне законодавство наділяє його правом, як задовольнити те чи інше клопотання, так і відмовити у його задоволенні.

Саму скаргу суд розглядає по суті, не дивлячись на те, що фактично саме рішення стосувалося питання визначеного п. 7 ч. 1 ст. 303 КПК України, так як суд у попередньому складі розглядав скаргу тотожного характеру у підготовчому судовому засіданні, відповідно, і особа, яка її подала мала право справедливо очікувати її розгляду і під час цього підготовчого розгляду. Та й концепція якості закону, зокрема пов'язана з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні, а відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу «якості закону», та у разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід, слід дійти висновку про дотримання вимог законодавства з даного питання, адже вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

З цих підстав суд, керуючись ст. ст. 314-318, 369-372, 376 КПК України, постановив:

клопотання захисника Пономаренка Д.В. про повернення обвинувального акта прокурору - задовольнити.

Обвинувальний акт та реєстр матеріалів досудового розслідування із долученими матеріалами в рамках кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15.12.2017 за № 42017010000000020 за обвинуваченням ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів) передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 368 КК України, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, повернути прокурору для усунення виявлених судом недоліків та виконання вимог Кримінального процесуального Кодексу України.

Скаргу захисника Пономаренка Д.В. на рішенні та дії слідчого й прокурора у рамках кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15.12.2017 за № 42017010000000020, - приєднати до матеріалів судового провадження.

У задоволенні скарги захисника Колокольнікова В.А. на рішенні прокурора про надання доручення на проведення процесуальних дій у рамках кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15.12.2017 за № 42017010000000020, - відмовити.

У задоволенні скарги захисника Колокольнікова В.А. на рішенні прокурора відділу нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та запобігання корупції прокуратури АРК Іваніна П.В. від 13.06.2017 у рамках кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15.12.2017 за № 42017010000000020, - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом 7-ми днів з дня її оголошення.

Визначити час проголошення повного тексту ухвали - 17:50 год. 26.03.2019.

С у д д я : О.В. Бірса