Постанова № 808039, 05.07.2007, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

                                   61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)

Справа №22-а- 469\07                                     Головуючий 1 інстанції:Мамалуй О.О.

Категорія : скасування                                           Доповідач: Подобайло З.Г.

повідомлення-рішення

Постанова

Іменем України

05 липня 2007 рокум. Харків

Судова колегія Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:

           Головуючого судді       - Подобайло З.Г.

                               Суддів       - МельніковоїЛ.В., Сіренко О.І.

за участю секретаря судового засідання – Спесивцевої О.В.

та осіб, які беруть участь у справі:

представник позивача – не явився

представникивідповідачів  - Сліденко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області на постанову господарського суду Харківської області від 04.04.2007року по справі № АС-27/73-07

за позовомКазенного підприємства «Зміївський ремонтний енергомеханічний завод», м. Зміїв

до                  Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області

про                скасування повідомлення-рішення

встановив :

Позивач, Казенне підприємство «Зміїський ремонтний енергомеханісний завод», звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області про скасування повідомлень-рішень відповідача  №0002421501/0 від 11.09.2006 року в повному обсязі.

Постановою господарського суду Харківської області від 04.04.2007 року позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Зміївському районі №0002421501/0 від 11.09.2006 року в повному обсязі . Стягнуто з державного бюджету на користь позивача суму судового збору у розмірі 3,40 грн.

 Відповідач, не погоджуючись із зазначеної постановою подав апеляційну скаргу, в якій посилається на необґрунтованість прийнятої судом першої інстанції постанови та на ухвалення її при неповному дослідженні матеріалів справи, невірному застосуванні положень п.1.3 ст.1, п.5.1 ст.5, п.7.7 ст.7 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків  перед бюджетами та державними цільовими фондами», просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позивачу у позові відмовити.

Позивач надав  заперечення на апеляційну скаргу, в яких посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, та його ухвалення з урахуванням всіх обставин у справі, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, заслухавши пояснення представника відповідача , дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

 Судом першої інстанції встановлено, що 07.09.2006р. фахівцями ДПІ у Зміївському районі було проведено документальну невиїзну перевірку підприємства позивача з питання порушення податкового законодавства. За результатами перевірки був складений акт перевірки № 332/15-039/08326540 від 07.09.2006 р. на фірмовому бланку № 001184.

 На підставі акту керівником ДПІ у Зміївському районі було прийнято  оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0002421501/0 від 11.09.2006 року , відповідно до якого позивач повинен сплатити до бюджету штрафну (фінансову) санкцію з податку на  додану вартість у розмірі 50% та в сумі 42677,21 грн. за порушення граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання. Штрафні санкції позивачу застосовано на підставі п.п.17.1.7 п. 17.1 ст.17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

По даним перевірки кількість днів затримки по вказаним декларація складають: декларація № 22944 від 20.01.06р.- 182, декларація № 22944 від 20.01.06р.- 205,  декларація № 22944 від 20.01.06р.- 213 календарних дні, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкових зобов'язань.

Так, згідно платіжного доручення №802 від 31.07.2006 р. на суму 40000,0 грн. підприємством сплачено до бюджету 40000,0 грн. податку на додану вартість по податковій декларації з ПДВ за травень 2006 р., що підтверджується призначенням платежу в платіжному дорученні. Згідно платіжного доручення №904 від 23.08.206 р. на суму 10000,0 грн. підприємством сплачено до бюджету ПДВ по податковим деклараціям за липень 206 р. на суму 4471,0 грн. та за серпень 2006 р. на суму 5529,0 грн., що підтверджується призначенням платежу в платіжному дорученні. Згідно платіжного доручення №921 від 31.08.2006 р. на суму 36400,0 грн. підприємством сплачено до бюджету податку на додану вартість по податковій декларації з ПДВ за липень 2006 р., що підтверджується призначенням платежу в платіжному дорученні. Згідно розрахунку штрафних санкцій, доданого до акту перевірки , перевіряючими безпідставно вказані суми віднесені на сплату ПДВ по податковій декларації з ПДВ за грудень 2005 р., що не відповідає дійсності та документально не підтверджуються. Згідно податкової декларації з ПДВ №22944 від 20.01.2006 р. (декларація за грудень 2005 р.) підприємством по рядку 18.1 нараховано ПДВ до сплати в бюджет в сумі 336721,0 грн. Підприємством частково сплачена сума ПДВ до бюджету згідно наступних платіжних документів (платіжних доручень): №1388 від 27.12.2005 р. на суму 50 000,0 грн. №292 від 23.03.2006 р. на суму 7159,0 грн. №384 від 18.04.2006 р. на суму 5000,0 грн. №507 від 17.05.2006 р. на суму 34423,0 грн. №497 від 17.05.2006 р. на суму 2138,0 грн. Відповідачем суму сплаченого ПДВ 31.07.2006 р., 23.08.2006 р. та 31.08.2006 р. віднесено на сплату по податковій декларації за грудень 2005 р. без дослідження призначення платежу в платіжних дорученнях. Суд першої інстанції встановив, що вказані платіжні документи відповідачем в акті перевірки не досліджувалися. Суд першої інстанції обґрунтував свій висновок посилаючись на  п. 3 ст. 9 Закону України „Про систему оподаткування" обов'язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється із сплатою податку, збору (обов'язкового платежу). Тому при сплаті податкових зобов'язань за конкретний період обов'язок підприємства щодо сплати податку на додану вартість припиняється із сплатою податку за конкретний період. Згідно п. 2 ст. 12 фінансові установи виконують доручення платників податків та зборів (обов'язкових платежів) на перерахування податків та зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів в установлений законом термін. Крім того, суд першої інстанції посилався, що застосування п.7.7 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» є неправомірним. При цьому, суд першої інстанції зазначив, що ст. 7 Закону передбачає джерела погашення податкових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків. Податковий борг платники податків може погашати добровільно та самостійно, або за рішенням органу стягнення. При добровільному та самостійному погашенні податкового боргу платник податків вказує у платіжному документі період,  за який сплачує борг. На підставі зазначених норм законодавства та встановлених обставин суд першої інстанції дійшов до висновку, що при нарахуванні штрафних санкцій відповідачем було прийнято до уваги призначення платежу згідно платіжних доручень на сплату ПДВ. Сплачені суми ПДВ відповідачем, всупереч зазначеного позивачем призначення платежу, відносились на погашення податкового боргу, що виник раніше, штрафних санкцій, а не проводились як сплата поточних платежів, що привело до неправомірного нарахування штрафних санкцій. Платіжні документи про оплату поточних платежів по податкових деклараціях при перевірці не досліджувались.

  Проте колегія суддів, з такими висновками суду першої інстанції погодитися не може.

  Колегія суддів зазначає, що обґрунтуванням позову та рішення суду першої інстанції, є не правомірність на думку позивача та суду, віднесення платежів зроблених позивачем платіжними дорученнями  в погашення податкового боргу, а не відповідно призначенню платежу.

   Відповідно до преамбули Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (надалі по тексту Закону №2181), цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов’язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків, зборів (обов’язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

  Таким чином, саме нормативно-правові приписи коментованого закону є первинними до застосування у сфері податкових відносин поряд із іншими законодавчими актами, а крім того застосування окремих норм вказаного закону має відбуватися у поєднанні із метою та цілями останнього таким чином аби при формуванні певного правового механізму застосування його норм були враховані всі нормативно-правові приписи даного закону відносно регульованих правовідносин з уникненням суперечностей між ними.

  Згідно п.1.2 ст.1 Закону №2181, податкове зобов’язання – зобов’язання платника податків сплатити до бюджету або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

   Підпунктом 1.3 Закону №2181 визначено поняття податкового боргу (недоїмки) – як податкового зобов’язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), що самостійно узгоджено платником податків або узгоджено в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов’язання.

За змістом п.п.4.1.4 п.4.1 ст.4 Закону №2181 встановлено, що податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює, зокрема, календарному місяцю, - протягом 20 календарних днів, наступним за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Згідно з п.5.1 ст.5 Закону №2181, податкове зобов’язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Зазначене податкове зобов’язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку.

Відповідно до п.п.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону №2181 платник податків зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого п.п.4.1.4 п.4.1 ст.4 Закону №2181 для подання податкової декларації.

 За змістом нормативно-правового припису п.п.17.1.7 п.17.1 ст.17 Закону №2181 у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму  податкового зобов’язання протягом граничних строків визначених цим Законом, такий платник податків зобов’язаний сплатити штраф у розмірах: при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання, - у розмірі 10% погашеної суми – податкового боргу; при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання, - у розмірі 20% погашеної суми податкового боргу; при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання, - у розмірі 50% погашеної суми податкового боргу.

Як вбачається з акту № 332/15-039/08326540 від 07.09.2006 р. про результати документальної невиїзної перевірки з питань порушення податкового законодавства у позивача наявна несвоєчасна сплата узгодженої суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість по декларації № 22944 від 20.01.06р., декларації № 22944 від 20.01.06р.,  декларація № 22944 від 20.01.06р.

  Відповідно до змісту п.п.7.7 ст.7 Закону №2181, податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов’язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного виникнення за різними податками, зборами (обов’язковими платежами) – у рівних пропорціях.

Виходячи  з наведеного, колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції, застосувавши до спірних правовідносин положення Закону України «Про систему оподаткування» та Бюджетного Кодексу України дійшов не вірного висновку щодо неврахування відповідачем призначення платежів зі сплати ПДВ, визначених позивачем у наведених вище платіжних дорученнях.

Висновки суду першої інстанції не відповідають положенню п.7.7 ст.7 Закону №2181, яка визначає, що податковий борг погашається у порядку календарної черговості його виникнення, при цьому попередньо погашенню податкових зобов’язань платника податків.

Отже, суд першої інстанції прийняв постанову з порушенням норм матеріального права, а саме п.п.7.7 ст.7 Закону №2181, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч.3 ст.198 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Відповідно до ч.4 ст.202 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно ч.2 ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції  або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

Враховуючи зазначені положення Кодексу адміністративного судочинства України та встановлене колегією суддів, порушення судом першої інстанції норм матеріального права, судова колегія вважає за необхідне скасувати постанову суду та прийняти нову постанову.

Приймаючи до уваги, що відповідач приймаючи оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачено Законом  №2181, правильно застосував положення зазначеного Закону до спірних правовідносин, правомірно відніс суми сплати в погашення боргу попередніх періодів, з підстав наведених у цієї постанові, колегія суддів приходить до висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову КП «Зміївський ремонтний енергомеханічний завод».

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, ч. 3 ст. 198, ч. 4 ст.202, ч.2 ст.205, ст. 207, 254  Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

постановила :

 Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області  на постанову господарського суду Харківської області від 04 квітня 2007 року по справі № АС-27/73-07 – задовольнити.

Скасувати постанову господарського суду Харківської області від 04 квітня 2007 року по справі № АС-27/73-07.

Прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову Казенному підприємству «Зміївський ремонтний енергомеханічний завод» про скасування податкового повідомлення-рішення №0002421501/0 від 11.09.2006 року, прийнятого Державною податковою інспекцією у Зміївському районі Харківської області  – відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст буде виготовлено та підписано 10 липня 2007 року

Головуючий                                                           Подобайло З.Г. 

 Судді                                                                   Мельникова Л.В.

                                                                               Сіренко О.І.

                                   ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ

Суддя

Харківського апеляційного

                               адміністративного суду                                             Подобайло З.Г.