Рішення № 80796609, 28.03.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

28 березня 2019 року №826/1234/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., при секретарі судового засідання Огнивому Д.П., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у Печерському районі

Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-

рішення від 18.04.2016 №387-1305,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 18.04.2016 №387-1305.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_2 є власником нежитлового приміщення, яке ним, як платником єдиного податку, використовується для здійснення підприємницької діяльності, а саме - надання в оренду, а тому відповідно до приписів підпункту 297.1.4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України, позивач звільнений від обов'язку нарахування, сплати земельного податку за земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1. Крім того, позивач наголосив, що йому належить лише частина нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1, проте, при обрахуванні земельного податку, контролюючий орган не врахував вказаної обставини. Також, позивач зазначив, що землекористувачем земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 є Державне комунальне підприємство по утриманню будівель, споруд та прибудинкової території Печерського району м. Києва.

Відповідач проти позову заперечував, вказавши, що з моменту набуття права власності на нежиле приміщення (будівлю або споруду) у набувача виникає право (власності чи користування) на земельну ділянку, а з ним і обов'язок сплачувати земельний податок чи орендну плату.

Відповідно до пунктів 10 частини першої Розділу Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" № 2147-VIII від 03.10.2017, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Адміністративну справу розглянуто в порядку письмового провадження згідно із приписами Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,-

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є власниками нежитлового підвального приміщення загальною площею 176, 8 кв., вбудованого в будинок за адресою: м. Київ, вул. Гусовського 12\7.

З матеріалів справи також вбачається, що ОСОБА_1 з 29.07.2002 зареєстрований як фізична особа-підприємець за №20690170000008446.

Згідно копії виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, ОСОБА_1 з 01.08.2002 перебуває на обліку, як платник єдиного внеску, тобто перебуває на спрощеній системі оподаткування.

Матеріали справи свідчать, що на підставі договору оренди частини нежитлового приміщення від 13.05.2014 №13/05/2014, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 та фізична особа-підприємець ОСОБА_3 передали частину належного їм нежилого приміщення площею 17 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 у тимчасове платне користування товариству з обмеженою відповідальністю «КС бюро».

Також, на підставі договору оренди частини нежитлового приміщення від 11.03.2014 №11/03/14, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 та фізична особа-підприємець ОСОБА_3 передали частину належного їм нежилого приміщення площею 11 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 у тимчасове платне користування товариству з обмеженою відповідальністю «СЛС бюро».

Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві направлено ОСОБА_1 податкове повідомлення-рішення від 18.04.2016 №387-1305, яким позивачеві нараховано податкове зобов'язання по сплаті земельного податку з фізичних осіб за 2016 рік у сумі 43 230, 15 грн.

Позивач, вважаючи податкове повідомлення-рішення від 18.04.2016 №387-1305 протиправним, звернувся до суду з даним позовом.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

За змістом пунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підпунктів 269.1.1, 269.1 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з пункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до пункту 287.6 статті 287 Податкового кодексу України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

У частинах першій та другій статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Згідно статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

У статті 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України.

Пунктом 271.1 статті 271 Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки (пункт 274.1 статті 274 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Пунктом 286.5 статті 286 цього Кодексу встановлено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Статтею 289 Податкового кодексу України встановлено, що для визначення розміру податку використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.

Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

Відтак, платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

У пункті 269.2 статті 269 Податкового кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).

Так, відповідно до підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України, платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів, зокрема, податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 Податкового кодексу України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.

Отже, вказане спростовує доводи ОСОБА_1 відносно використання у власній господарській діяльності земельної ділянки, оскільки об'єктом такої діяльності позивача, враховуючи наведені вище обставини щодо надання в оренду приміщення за адресою: АДРЕСА_1, є об'єкт нерухомості, а не земельна ділянка, на якій цей об'єкт розташований.

Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто, з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 27.02.2018 у справі №826/8675/17, від 16.03.2018 у справі №826/171513-а та в постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2018 у справі №826/17360/16.

Згідно з частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічні приписи містить у собі частина п'ята статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", де зазначено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Відтак, враховуючи наведене, у контролюючого органу наявні підстави щодо нарахування позивачеві грошового зобов'язання із земельного податку з фізичних осіб.

Поряд з цим, суд звертає увагу, що нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2, у рівних долях належить як позивачеві, так і ОСОБА_3, що підтверджується договором купівлі-продажу нежилого приміщення та договорами оренди частини нежитлового приміщення, про які судом зазначено вище.

Так, відповідно до пункту 286.6 статті 286 Податкового кодексу України, за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб:

1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;

2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності;

3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

Разом з тим, матеріали справи, зокрема заперечення контролюючого органу не містять доказів того, що суму грошового зобов'язання, зазначену в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні було визначено саме з врахуванням приписів статті 286 Податкового кодексу України, адже, як свідчать матеріали справи, позивач є не єдиним власником нежитлового приміщення у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2, чого відповідачем під час судового розгляду справи не спростовано.

В додатках до заперечень на позовну заяву контролюючим органом надано суду копію витягу з технічної документації про нормативно-грошову оцінку частини земельної ділянки, виданого ОСОБА_3, а не позивачеві.

Крім того, в розрахунку контролюючого органу, зазначеному у відзиві на позовну заяву відсутні, зокрема, дані щодо площі всієї земельної ділянки, яку займає житловий будинок з урахуванням прибудинкової території; дані щодо площі приміщень будинку з урахуванням частки позивача, та відповідно вирахуваної пропорційної частки прибудинкової території, яка припадає саме на позивача.

Таким чином, наявними матеріалами справи не підтверджено дотримання відповідачем вимог пункту 286.6 статті 286 Податкового кодексу України при обрахунку суми податкового зобов'язання по земельному податку ОСОБА_1 за частину земельної ділянки під житловим будинком за адресою: АДРЕСА_2, в якому позивач має у спільній сумісній власності нежитлове підвальне приміщення.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління".

Наведене в сукупності свідчить про невідповідність наведеного відповідачем розрахунку податкового зобов'язання фактичним обставинам, що дає підстави вважати, що визначена податковим повідомленням-рішенням від 18.04.2016 №387-1305 сума грошового зобов'язання є необґрунтованою, а тому таке рішення підлягає скасуванню.

Згідно з вимогами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 18.04.2016 №387-1305.

Стягнути з Державної податкової інспекції у печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (01011, м. Київ, вул. Лєскова, буд. 4, код ЄДРПОУ 39669867) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 640, 00 грн. (шістсот сорок гривень).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу) Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.