Рішення № 80796070, 18.03.2019, Хмельницький окружний адміністративний суд

Копія

Справа № 560/3432/18

РІШЕННЯ

іменем України

18 березня 2019 рокум. ХмельницькийХмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Тарновецького І.І.

за участю:секретаря судового засідання Бачок О.В. позивача - ОСОБА_1, представника позивача - ОСОБА_2, представника відповідача - ОСОБА_3 розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Приватне акціонерне товариство "ГЕБЕРІТ КЕРАМІК ПРОДАКШН" до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Приватне акціонерне товариство "ГЕБЕРІТ КЕРАМІК ПРОДАКШН", в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неповідомлення про необхідність додаткового надання документів для призначення одноразової грошової допомоги та бездіяльність відповідача щодо винесення рішення щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті грошової допомоги;

- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про відмову в призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій;

- зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати ОСОБА_1 період роботи на посаді вихователя з 28 квітня 2004 року по 31 грудня 2006 року, до спеціального стажу роботи, що дає право на призначення одноразової грошової допомоги;

- зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій, право на отримання якої встановлене п. 7-1 прикінцевих положень Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відмова у листі № 14/Б-5 від 16.01.2019 є незаконною, оскільки порушує законні інтереси позивача. Вказує, що відповідачем неправильно та безпідставно обраховано період стажу на посаді вихователя з 28 квітня 2004 року по 31 грудня 2006 року, який відповідач не враховує при обрахуванні стажу для призначення та виплати одноразової грошової допомоги.

Ухвалою суду від 05.11.2018 відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою суду від 28.12.2018 адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Приватне акціонерне товариство "ГЕБЕРІТ КЕРАМІК ПРОДАКШН" про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, суд вирішив розглядати за правилами загального позовного провадження із проведенням попереднього судового засідання.

04.02.2019 відповідачем подано до суду відзив, в якому зазначено, що позивач перебуває на обліку в управлінні як одержувач пенсії за віком, яку призначено відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 29.08.2017. Вказує, що до розрахунку стажу роботи при визначенні права на призначення грошової допомоги відповідно до постанови Кабінету ОСОБА_4 України від 23.11.2011 року № 1191 можливо врахувати лише періоди трудової діяльності з 25.01.1978 по 27.02.1981, з 29.12.1981 по 24.08.1993, з 12.10.1993 по 23.11.1993, з 15.08.1994 по 26.09.1994, з 28.06.1996 по 13.07.1998, з 03.11.1998 по 09.11.1998, з 13.09.2000 по 13.10.2000, з 26.06.2001 по 27.06.2001, 28.04.2004 по 31.08.2017. Зазначає, що оскільки у період роботи з 28 квітня 2004 року по 31 грудня 2006 року на посаді вихователя дитячого садка № 4 "Кульбабка" Славутського комбінату «Будфарфор» не підтверджено державну та комунальну форму власності на посаді, робота на якій дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» і «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», відтак відсутні підстави для виплати одноразової грошової допомоги на даний час.

Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши в судовому засіданні пояснення позивача, представника позивача та представника відповідача, дослідивши докази, які знаходяться в матеріалах справи, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 29.08.2017 отримує пенсію за віком, розмір якої обчислено відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

ОСОБА_1 звернулася із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо виплати їй грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення у порядку та спосіб, передбачений пунктом 7-1 Перехідних положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до листа Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області № 14/Б-5 від 16.01.2019, позивачу відмовлено у виплаті вищевказаної грошової допомоги, передбаченої пунктом 7-1 Перехідних положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки на момент призначення пенсії стаж роботи на посадах, що дають право на вихід на пенсію за вислугу років складає 28 років 08 місяців 10 днів, що є недостатньою умовою для виплати одноразової допомоги. Період роботи з 28 квітня 2004 року по 31 грудня 2006 року на посаді вихователя дитячого садка № 4 "Кульбабка" не зараховано до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, оскільки, не підтверджено, що дитячий садок № 4 "Кульбабка" в період з 28 квітня 2004 року по 31 грудня 2006 року належав до державної чи комунальної форми власності.

Позивач не погодившись із прийнятим рішенням відповідача оскаржив його до суду.

Суд надаючи оцінку спірним правовідносинам виходить з наступного.

Згідно ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - це період протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачено страхові внески в сумі, не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом ОСОБА_4 України, незалежно від віку.

Відповідно до статті 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.

Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає права на пенсію за вислугу років, затверджений постановою Кабінету ОСОБА_4 України від 04.11.1993 року №909. Згідно зазначеного переліку в загальноосвітніх навчальних закладах, військових загальноосвітніх навчальних закладах, музичних і художніх школах передбачені посади: вчителі, логопеди, вчителі-логопеди, вчителі-дефектологи, викладачі, сурдопедагоги, тифлопедагоги, вихователі, завідуючі та інструктори слухових кабінетів, директори, завідуючі, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної), навчально-виробничої частини або роботи з виробничого навчання, завідуючі навчальною і навчально-виховною частиною, соціальні педагоги (організатори позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми), практичні психологи, педагоги-організатори, майстри виробничого навчання, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.

Постановою Кабінету ОСОБА_4 України від 23.11.2011 року №1191 затверджено Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати (далі по тексту - Порядок).

Відповідно до п. 2 Порядку, до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету ОСОБА_4 України від 4 листопада 1993 року № 909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років».

Згідно із п. 5 цього Порядку грошова допомога надається особам, яким починаючи з 01 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.

Відповідно до п. 6 Порядку, для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно із статтями 27 і 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», станом на день її призначення.

Згідно п. 7 вказаного Порядку, виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.

У відповідності до запису трудової книжки ОСОБА_1, судом встановлено, що вона в період з 28 квітня 2004 року по 31 грудня 2006 року, працювала на посаді вихователя дитячого садка № 4 "Кульбабка".

Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо даного періоду роботи відповідачем суду не надано, а тому його безпідставно не взято до уваги відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом ОСОБА_4 України.

Згідно з п.п. 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету ОСОБА_4 України від 12.08.1993 р. №637 (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (п.3 Порядку № 637).

Отже, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника, що підтверджує його стаж роботи.

Як встановлено судом відповідач не зарахував до стажу роботи період роботи позивача з 28 квітня 2004 року по 31 грудня 2006 року на посаді вихователя дитячого садка № 4 "Кульбабка", оскільки не підтверджено, що дитячий садок № 4 "Кульбабка" в період з 28 квітня 2004 року по 31 грудня 2006 року належав до державної чи комунальної форми власності.

Судом із наданої позивачем до суду довідки ПАТ "ГЕБЕРІТ КЕРАМІК ПРОДАКШН" № 644/01-14 від 11.03.2019 встановлено, що приміщення і майно дитячого садка № 4 "Кульбабка" було державним майном до 31.12.2006.

Окрім того, із зазначеної довідки судом встановлено, що з 24.03.2003 ЗАТ "Славутський комбінат "Будфарфор" орендував приміщення і майно дитячого садка № 4 "Кульбабка" терміном на п'ять років.

Також, в матеріалах справи наявна довідка №2272/01-14 від 03.10.2018 видана ПАТ "Славутський комбінат "Будфарфор" з якої вбачається, що в період з 01.05.2003 по 01.01.2007 будівля дитячого садка № 4 "Кульбабка" була державною, а форма власності ПАТ "Славутський комбінат "Будфарфор" була приватною, про що також не заперечували сторони в судовому засіданні.

Отже, із наведених вище обставин суд встановив, що відповідачем не надано до суду належних доказів того, що дитячий садок № 4 "Кульбабка" в період з 28 квітня 2004 року по 31 грудня 2006 року не належав до державної чи комунальної форми власності, а тому суд дійшов висновку, що відповідачем неправомірно не зараховано до стажу роботи період роботи на посаді вихователя дитячого садка № 4 "Кульбабка", з 28 квітня 2004 року по 31 грудня 2006 року.

Враховуючи викладене, позовні вимоги позивача, в частині зобов’язання відповідача зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років згідно п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» період її роботи з 28 квітня 2004 року по 31 грудня 2006 року, на посаді вихователя дитячого садка № 4 "Кульбабка", підлягають задоволенню.

Під час судового розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів належними засобами доказування правомірність прийняття рішення відмову у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі десяти пенсій відповідно до п. 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а тому останнє належить до скасування.

Доводи відповідача щодо відсутності необхідного страхового стажу на відповідних посадах, передбачених постановою Кабінету ОСОБА_4 України від 04.11.1993 р. № 909, суд відхиляє, оскільки вказані доводи спростовуються встановленими по справі обставинами.

Щодо позовної вимоги позивача зобов'язати відповідача призначити та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій, право на отримання якої встановлене п. 7-1 прикінцевих положень Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», суд зазначає наступне.

Як визначає практика Європейського суду з прав людини в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.

Статтею 58 Закону №1058 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Відповідно до Рекомендацій №R (80) 2 щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, прийнята Комітетом ОСОБА_4 Європи 11.03.1980 р. термін “дискреційне повноваження” означає повноваження, яке надає адміністративному органу певний ступінь свободи під час прийняття рішення, таким чином даючи йому змогу вибрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке буде найбільш прийнятним.

Таким чином, дискреційними є повноваження, які залишають державному органу чи його посадовій особі свободу розсуду після з’ясування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не може втручатися у дискрецію суб'єкта владних повноважень в межах такої перевірки.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд приходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача призначити та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій, право на отримання якої встановлене п. 7-1 прикінцевих положень Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

В той же час, згідно ч.2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Отже, у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, вихід за межі позовних вимог можливий, але повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, на захист яких поданий позов.

Вказане підтверджується роз'ясненням поняття "виходу за межі позовних вимог", наведеним у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року "Про судове рішення". Так, відповідно до пункту 3 цієї Постанови виходом за межі позовних вимог є вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Враховуючи наведене, суд вважає за можливе вийти за межі позовних вимог для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить, та зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до п. 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та додані до неї документи, у відповідності до вимог чинного законодавства України, та з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

Стосовно позовної вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо неповідомлення про необхідність додаткового надання документів для призначення одноразової грошової допомоги та бездіяльність відповідача щодо винесення рішення щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті грошової допомоги, суд зазначає, що остання задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 п. 17 Порядку 22-1 від 25.11.2005 року затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 року № 13-1, у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис.

Судом встановлено, що позивачем надані документи про призначення пенсії у відповідності з вимогами Порядку 22-1, однак підставою не зарахування ОСОБА_1 періодів її роботи та виплати грошової допомоги стала відсутність необхідного страхового стажу на відповідних посадах, передбачених постановою Кабінету ОСОБА_4 України від 04.11.1993 р. № 909, тому підстав для зобов’язання надання додаткових документів позивачем у відповідача при призначенні пенсії не було.

Враховуючи зазначене суд не вбачає бездіяльності відповідача, так як останнім не порушено порядок розгляду звернення позивача про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Суд вважає, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, під час розгляду справи не доведено правомірність вчинених ним дій при прийнятті оскаржуваного рішення.

Суд зазначає, що решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Суд зазначає, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини другої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, враховуючи, що позов підлягає частковому задоволенню судові витрати понесені позивачем у даній справі в загальній сумі 2114,40 грн. підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області у сумі 1585,80 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про відмову у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій відповідно до п. 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", яке оформлено листом № 14/Б-5 від 16.01.2019.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років згідно п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» ОСОБА_1 період роботи з 28 квітня 2004 року по 31 грудня 2006 року, на посаді вихователя дитячого садка № 4 "Кульбабка".

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до п. 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 1585 (одна тисяча п'ятсот вісімдесят п'ять) грн. 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 27 березня 2019 року

Позивач:ОСОБА_1 (вул. Козацька, 83/1, м. Славута, Славутський район, Хмельницька область, 30000 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) Відповідач:Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Герцена, 10, м. Хмельницький, Хмельницька область, 29000 , код ЄДРПОУ - 21318350) Третя особа:Приватне акціонерне товариство "ГЕБЕРІТ КЕРАМІК ПРОДАКШН" (30002, Хмельницька область, м. Славута, вул. Козацька, 136 , код ЄДРПОУ - 32285199)

Головуючий суддя /підпис/ ОСОБА_5 "Згідно з оригіналом" Суддя ОСОБА_5