Рішення № 80795836, 18.03.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

18 березня 2019 р. № 520/894/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Зоркіна Ю.В.

при секретарі судового засідання Пройдак С.М,

у присутності

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 (вул. І. Франка, буд. 1, каб. 65,м. Лубни, Лубенський район, Полтавська область, 37500, код ЄДРПОУ2776824157) до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Рмарська, буд. 24,м. Харків,61057, код ЄДРПОУ37764460) про визнання протиправним та скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом до та просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області № 04/1-2238-14 від 27.07.2018 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну гр. ОСОБА_4 Федерації ОСОБА_3,ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженцю ІНФОРМАЦІЯ_2, виданого 17.12.2014 року.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 04.02.2019 року у справі відкрито провадження та призначено підготовче судове засідання.

12.03.2019 року у справі закрито підготовче засідання та з урахуванням ч.7 ст.181 КАС України розпочато розгляд справи по суті.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскаржуване рішення відповідача прийнято з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема, позивачем вказано, що до кримінальної відповідальності він не притягується, в розшуку не перебуває, а тому, на думку позивача, відсутні будь-які підстави для скасування дозволу на імміграцію. Також позивач зазначає, що оскаржуване рішення прийнято відповідачем без отримання будь-яких відомостей щодо запрошення його до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області та надання ним пояснень, у зв'язку з чим відповідачем порушено право позивача бути заслуханим в процесі прийняття рішення щодо нього. При постановленні відповідачем оскаржуваного рішення позивача позбавлено права на захист.

Відповідачем надано відзив на адміністративний позов, в яких вказано, що оскаржуване рішення винесено ним з підстав, у порядку та у спосіб, визначені законом, на виконання владної управлінської функції.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити адміністративний позов з підстав та мотивів, викладених в ньому.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, підтримав правову позицію, викладену у відзиві, та просив суд у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено з наявних в матеріалах справи доказів, що не заперечувалось представниками сторін, що позивач з 2008 року мешкає на території України

17.12.2014 року позивач отримав дозвіл на імміграцію в Україну на підставі п.1 ч.3 ст.4 Закону України «Про імміграцію» та був документований посвідкою на постійне проживання в Україні серії ІН № 082345

Рішенням Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 27.07.2018 року № 04/1-2238-14 позивачеві скасовано дозвіл на імміграцію в Україну. Підставою скасування дозволу визначено пункти 3,4 ч. 1 ст. 12 Закону України “Про імміграцію” ; видана підставі цього рішення посвідка про постійне проживання серії ІН № 082345 від 17.12.2014 скасована на підставі вимог п.п. 1 п. 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 25.04.2018 № 321.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд застосовує наступні приписи норм чинного законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про імміграцію” імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання. Іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.

Статтею 12 цього закону передбачено, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.

Особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення.

Якщо за цей час особа не виїхала з України, вона підлягає видворенню в порядку, передбаченому законодавством України. У разі скасування дозволу на імміграцію стосовно особи, яка була до його надання визнана біженцем в Україні, її не може бути вислано або примусово повернуто до країни, де її життю або свободі загрожує небезпека через її расу, національність, релігію, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання (ст.13 Закону України “Про імміграцію”).

Відповідно до пунктів 21-23 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 р. № 1983 (у редакції з 12.04.2017 року) дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.

Для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України “Про імміграцію”, що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України “Про імміграцію”, що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти (пункт 23 Порядку).

Як вже встановлено судом, подання органу Нацполіції про скасування дозволу на імміграцію надійшло до відповідача 05.04.2018, про що безпосередньо зазначено у висновку про скасування дозволу на імміграцію (а.с.87).

Оскаржуване рішення прийнято відповідачем 27.07.2018 на підставі висновку про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину РФ Зайнутдінову Шамілю Камалутдіновичу від 27.07.2018 року, тобто, відповідачем порушено місячний термін вивчення подання щодо скасування дозволу на імміграцію.

Окрім того, учасниками справи не заперечувалось, що для надання пояснень за процедурою, регламентованою п.23 Порядку, позивач не запрошувався, додаткових перевірок відповідачем щодо підтвердження інформації викладеній в поданні не проводилося.

Із долучених до матеріалів справи відповідей на адвокатські запити та інформацій про притягнення до кримінальної відповідальності (а.с.,33-34,83-84) встановлено, що кримінальні провадження порушені стосовно позивача на момент винесення оскаржуваного рішення по справі були відсутні. Перевірка відомостей про притягнення позивача до кримінальної відповідальності під час розгляду документів при наданні дозволу на імміграцію була проведена уповноваженою особою відповідного відділу ГУМВС, що підтверджується штампом на заяві про оформлення посвідки на постійне проживання (а.с.77-78)

Керуючись принципом верховенства права, гарантованим ст.8 Конституції України та ст.6 КАС України, суд на підставі ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Ефективність засобу юридичного захисту у значенні статті 13 ЄКПЛ не залежить від визначеності сприятливого для заявника результату. Крім того, “орган”, що згадується в цій статті, не обов’язково має бути судовим. Однак при визначенні того, чи є звернення до нього ефективним засобом юридичного захисту мають ураховуватися його повноваження і процесуальні гарантії, які він забезпечує (див. рішення у справі Klass та інші проти Німеччини від 6 вересня 1978 року, п. 67).

Під визначенням терміну “процесуальні гарантії” суд вважає, зокрема, право бути вислуханим компетентним органом під час проведення процедури, що передувала оскаржуваному рішенню.

ОСОБА_5 Європи з прав людини видав рекомендацію стосовно прав іноземців, які бажають в’їхати на територію держав-членів ОСОБА_5 Європи, та виконання рішень про видворення (CommDH(2001)19). Зазначена рекомендація, датована 19 вересня 2001 року, містить пункт: “ 11. У випадках, коли особа стверджує, що компетентні органи порушили право, гарантоване Європейською конвенцією з прав людини (ЄКПЛ), або що існує можливість порушення ними цього права, необхідно забезпечити, щоб право на засіб юридичного захисту у значенні статті 13 ЄКПЛ гарантувалося не лише законом, але також на практиці.”

Суд зазначає, що конвенційний механізм захисту прав передбачає, зокрема те, що основоположні права, гарантовані ЄКПЛ повинні виконуватися безпосередньо на державному рівні, зокрема, державними органами. Так, право особи на безпосередню участь у проведенні процедури про скасування дозволу на імміграцію в Україну гарантовано національним законодавством України, а саме п.23 Порядку №1983.

Суд зазначає, що громадянин країни, якого стосується рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинен мати у своєму розпорядженні ефективний засіб юридичного захисту, що дає йому змогу брати участь у провадженні під час розгляду його справи у компетентному судовому або адміністративному органі влади або в компетентному органі, члени якого є безсторонніми і які користуються гарантіями незалежності.

У рішенні у справі “Ukrainian Media Group v. Ukraine” від 29.03.2005 Європейський Суд нагадує, що закон має бути сформульовано з достатнім ступенем передбачуваності, щоб надати громадянину можливість розумною, залежно від обставин, мірою передбачити наслідки певної дії. Ступінь передбачуваності значною мірою залежить від змісту акту, який розглядається, сфери, яку він має охопити, та кількості та статусу тих, кому його адресовано (рішення у справі “Groppera Radio AG and Others v. Switzerland” від 28.03.1990).

Невиправдане відхилення від процедури, яка передбачена національним законодавством, може суперечити принципу правової визначеності.

У рішеннях у справах Amann v. Switzerland та Rotaru v. Romania Суд вказує на те, що в національному праві має бути засіб юридичного захисту від свавільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією.

Суд також зазначає, що оскаржуване рішення суб’єкта владних повноважень призвело до негативних наслідків для позивача: примусове видворення за межі України. Проте, судовим розглядом встановлено, що позивач на території України має родину та неповнолітню дитину (а.с.69-73) , відповідно скасування дозволу призвело до розірвання його родинних зв'язків. Однак, як вбачається зі змісту висновку і заперечень відповідача, останній жодним чином зазначених обставин не дослідив, хоча вони мають суттєве значення.

Суд враховує, що у справі "Беєлер проти Італії" Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним. Також, у рішенні від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав" проти України" суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати "справедливий баланс" між інтересами особи і суспільства.

Суд зазначає, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім вимогам, зазначеним у ч.2 ст.2 КАС України.

Зокрема, прийняття рішень у спосіб, визначений законом, означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

У межах спірних правовідносин відповідачем порушено принципи гласності та своєчасного прийняття рішення, а саме порушено право позивача брати участь у процедурі винесення рішення, прийнятого суб'єктом владних повноважень, а також не дотримано часові рамки, що визначені у нормативно-правових актах, не обґрунтовано невиправдане для конкретної ситуації зволікання.

Суд зазначає, що за своєю суттю правовий акт управління - це державно-владне волевиявлення, що містить управлінське рішення із приписом, адресованим іншим суб'єктам права. Визнаючи акт протиправним, суд констатує відсутність у ньому цих сутнісних рис та його нездатність регулювати суспільні відносини. Разом із тим, з метою захисту прав та інтересів суб'єкта права суд встановлює правові наслідки протиправності акту, а саме його скасування.

Відповідно до ст. ст.7,9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною ОСОБА_5 України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У відповідності до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі викладеного вище, суд приходить до висновку, що відповідачем в судовому засіданні не доведено правомірність оскаржуваного рішення, а отже вимоги позивача є такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 257- 258, 262, 246, 255, 295 КАС України, суд

вирішив:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області № 04/1-2238-14 від 27.07.2018 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну гр. ОСОБА_4 Федерації ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженцю ІНФОРМАЦІЯ_2, виданого 17.12.2014 року.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду у відповідності до ст. 295 цього Кодексу.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

У повному обсязі рішення виготовлено 28.03.2019

Суддя Зоркіна Ю.В.