Рішення № 80795833, 25.03.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан ОСОБА_1, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

25.03.2019 р. справа №520/11343/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Старосєльцевої О.В.,

за участю секретаря - Кіт С.В.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача, Національної поліції України - ОСОБА_2,

представника відповідача, Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України - ОСОБА_3

представника третьої особи, Головного управління Національної поліції України у Харківській області - ОСОБА_4,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції справу за позовом ОСОБА_5 до Національної поліції України, Державної казначейської служби України, Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, третя особа - Головне управління Національної поліції України в Харківській області про визнання протиправними дій, поновлення на посаді, стягнення заробітку та моральної шкоди,-

встановив:

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 17.12.2018р. прийнято позов до розгляду та відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження. 06.02.2019р. продовжено підготовче провадження на 30 днів. 26.02.2019р. закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.03.2019р. Судове засідання, призначене на дану дату, було відкладено на 25.03.2019р. у зв'язку із надходженням клопотання представника відповідача, Національної поліції України, про закриття провадження у справі, та задоволення клопотання позивача щодо надання часу для ознайомлення та надання пояснень з приводу заявленого клопотання.

Позивач, ОСОБА_5 у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про 1) визнання протиправними дій Національної поліції України в частині невиконання постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2017 р. по справі №820/6802/16; 2) поновлення ОСОБА_6 на посаді оперуповноваженого в особливо важливих справах Управління внутрішньої безпеки в Харківській області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України; 3) стягнення на користь ОСОБА_6 з Національної поліції України середній заробіток за весь час вимушеного прогулу; 4) стягнення на користь ОСОБА_6 з Національної поліції України моральну шкоду в розмірі 1.000.000,00 грн.

Підставами позову є доводи про те, що наказом НПУ від 24.05.2018 р. № 458 о/с, який виданий на виконання рішення суду по справі №820/6802/16, скасовано наказ НПУ від 15.11.2016р. № 856 о/с лише в частині призначення ОСОБА_5 оперуповноваженим Управління кримінальної поліції ГУ НП у Харківській області. Однак жодних дій щодо поновлення позивача на посаді оперуповноваженого в особливо важливих справах Управління внутрішньої безпеки в Харківській області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України відповідачем не вчинено.

Відповідачі, Національна поліція України, Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України та третя особа, Головне управління Національної поліції України в Харківській області, з поданим позовом не погодились.

Підставами заперечень проти позову є доводи про те, що предметом судового розгляду в адміністративній справі №820/6802/16 не було питання поновлення ОСОБА_5 на посаді оперуповноваженого в особливо важливих справах Управління внутрішньої безпеки у Харківській області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України. Рішення суду у зазначеній справі відповідачем виконано у повному обсязі, а саме скасовано наказ НПУ від 15.11.2016р. №856 о/с. Вимога щодо стягнення моральної шкоди є необґрунтованою, а відтак не підлягає до задоволення.

Відповідач, Державна казначейська служба України з поданим позовом не погодився.

Підставами заперечень проти позову є доводи про те, що Державна казначейська служба України рішення щодо звільнення позивача з роботи не приймало, тому і не повинна нести відповідальність за такі дії.

Дослідивши приєднані до справи докази, суд установив такі обставини спору.

Позивач з 14.08.1996р. по 06.11.2015р. проходив службу в органах внутрішніх справ України.

07.11.2015р. позивача у спеціальному званні підполковника поліції було призначено на посаду оперативного уповноваженого в особливо важливих справах Управління внутрішньої безпеки у Харківській області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України.

Наказом Національної поліції України від 18.02.2016р. №110 о/с позивач був звільнений зі служби в поліції на підставі п.п.5 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв’язку з службовою невідповідністю).

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 09.09.2016р. по справі №820/1181/16 згаданий наказ було скасовано, а позивач був поновлений на посаді оперативного уповноваженого в особливо важливих справах Управління внутрішньої безпеки у Харківській області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України.

Наказом Національної поліції України від 20.10.2016р. №774 о/с позивач з 10.03.2016р. був поновлений на посаді оперативного уповноваженого в особливо важливих справах Управління внутрішньої безпеки у Харківській області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України.

Наказом Національної поліції України від 15.11.2016р. №856 о/с позивач на підставі п.п.1 п.3 ч.1 ст.65 Закону України «Про Національну поліцію» був звільнений з посади оперативного уповноваженого в особливо важливих справах Управління внутрішньої безпеки у Харківській області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України і призначений на посаду оперативного уповноваженого Управління кримінальної поліції ГУ НП в Харківській області.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2017р. по справі №820/6802/16 наказ Національної поліції України від 15.11.2016р. №856 о/с був скасований.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2018р. по справі №820/6802/16 роз’яснено, що вимоги про поновлення позивача на посаді оперативного уповноваженого в особливо важливих справах Управління внутрішньої безпеки у Харківській області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України не були предметом судового розгляду (а.с.66-67 т.1).

Наказом ГУ НП у Харківській області від 30.12.2016р. №598 о/с позивача з 03.01.2017р. звільнено зі служби в поліції на підставі п.4 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію».

Даний наказ не оскаржувався, є діючим.

Обставини проведення з позивачем остаточного розрахунку були предметом судового розгляду по справі №820/1134/17, у якій постановою Харківського окружного адміністративного суду від 11.10.2017р. (залишеною у силі ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2017р.) вимоги ОСОБА_5 залишені без задоволення.

Таким чином, з 03.01.2017р. припинились правовідносини з приводу проходження позивачем публічної служби в поліції і розпорядчий акт про припинення цих відносин є діючим.

До відносин, які склались на підставі встановлених судом обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Правовідносини з приводу проходження публічної служби в поліції унормовані, насамперед, приписами Закону України «Про Національну поліцію».

Прогалини у нормативному регулюванні цих відносин можуть усуватись нормами Закону України «Про державну службу», Кодексу законів про працю, Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про відпустки» тощо, але виключно в частині, котра не суперечить самій природі та суті служби у поліції.

Частиною 1 ст.58 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що призначення на посаду поліцейського здійснюється безстроково (до виходу на пенсію або у відставку), за умови успішного виконання службових обов’язків.

Відповідно до ч.2 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення.

За правилом ч.3 ст.77 названого закону день звільнення вважається останнім днем служби.

У спірних правовідносинах останнім днем служби позивача в поліції згідно з наказом ГУ НП у Харківській області від 30.12.2016р. №598 о/с є 03.01.2017р.

Неоскарження позивачем цього наказу та зміст ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2018р. по справі №820/6802/16 об’єктивно унеможливлюють продовження відносин з проходження служби в поліції шляхом поновлення на посаді оперативного уповноваженого в особливо важливих справах Управління внутрішньої безпеки у Харківській області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України.

При цьому, саме ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2018р. по справі №820/6802/16 є доказом відсутності неправомірних бездіяльності або дій владного суб’єкта, Національної поліції України.

Відмова у позові за вимогою про поновлення на посаді у штаті територіального органу Національної поліції України зумовлює залишення без задоволення вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Розв'язуючи спір за вимогою про стягнення моральної шкоди, суд зазначає, що правовідносини з приводу відшкодування моральної шкоди урегульовані положеннями ст.23 Цивільного кодексу України.

Відносно даної вимоги спір підлягає вирішенню на підставі ч.1 ст.77 КАС України.

Згідно з ч.2 ст.23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Між тим, жодних належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів існування моральної шкоди позивач до суду не подав.

Отже, викладені з даного приводу доводи позивача слід визнати недоведеними.

При розв’язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 21.01.1999р. у справі “ОСОБА_7 проти Іспанії”, від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії”, від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії”, від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України”, від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та ОСОБА_8 (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії”), згідно з якими право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Разом із тим, суд бере до уваги, що за змістом перелічених рішень вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

У ході розгляду справи суд надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Приписи ч.1 ст.2 та ч.4 ст.242 КАС України вимагають від адміністративного суду забезпечити захист прав та інтересів невладного суб'єкта.

Однак, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності за правилами ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про відсутність факту порушення прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах, адже існування діючого наказу про звільнення зі служби в поліції унеможливлює продовження особою проходження публічної служби в поліції.

Указана обставина є визначеною процесуальним законом підставою для відмови у позові.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст. 139, 143 КАС України та Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.72-77, 211, 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Адміністративний позов - залишити без задоволення

Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, тобто протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення, а набирає законної сили відповідно ст. 255 КАС України після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.

Роз'яснити, що скарга може бути подана у порядку ч.1 ст.297 КАС України безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду або у порядку п.15.5 Розділу VII КАС України до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.

Судове рішення у повному обсязі виготовлено у порядку ч. 3 ст. 243 КАС України 29.03.2019р.

Суддя О.В. Старосєльцева