Рішення № 80793604, 29.03.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 березня 2019 року справа № 320/6907/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Леонтовича А.М., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Техпромсевіс ЛТД»

до

Головного управління ДФС у Київській області

про

визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

І. Зміст позовних вимог

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Техпромсервіс ЛТД» з позовом до Головного управління ДФС у Київській області, у якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 30.11.2018 №0035991401.

ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Позовні вимоги мотивовані безпідставністю висновків контролюючого органу, викладених в акті перевірки від 19.11.2018 №1014/10-36-14-01/30531000 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Техпромсевіс ЛТД» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Буд Севіс», ТОВ «Лайт-Ком».

Позивач стверджує, що правомірно сформував дані бухгалтерського та податкового обліку за наслідками взаємовідносин з ТОВ «Буд Севіс», ТОВ «Лайт-Ком», господарські операції з вказаними контрагентами підтверджені належним чином складеними первинними документами, які містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст та обсяги спірних операцій, зокрема, податковими та видатковими накладними, документами, що підтверджують перевезення придбаного товару.

З урахуванням викладеного, позивач вважає, що викладені в акті перевірки висновки контролюючого органу про безтоварність фінансово-господарських операцій з вказаним контрагентом є необґрунтованими, а прийняте за результатами розгляду акта перевірки податкове повідомлення-рішення таким, що підлягає скасуванню.

Відповідач позов не визнав, у відзиві на позов зазначив, що посадові особи контролюючого органу при проведенні перевірки позивача та оформленні її результатів діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, а податкове повідомлення-рішення є обгрунтованим.

Звертав увагу суду, що у ході перевірки позивача були виявлені обставини, які дають підстави вважати, що господарські операції позивача з контрагентами в охоплений перевіркою період були вчинені виключно з мотивів мінімізації податкових зобов’язань. Зокрема, за наявною у податкового органу інформацією, контрагенти позивача мають є ознаки фіктивності та задіяні у схемах формування необґрунтованої податкової вигоди третім особам.

З урахуванням викладеного контролюючий орган вважає, що позивач протиправно сформував податковий кредит, що мав вплив на формування показника від’ємного значення ПДВ.

ІІІ. Процесуальні дії суду у справі

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.01.2019 відкрите спрощене позовне провадження у справі №320/6907/18 та призначено справу до розгляду у судовому засіданні.

У судове засідання, призначене на 13.03.2019 учасники справи не з’явились, хоча про дату, час та місце його проведення були повідомлені завчасно.

Натомість від уповноважених представників сторін надійшли клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Частиною 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Враховуючи, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, зважаючи на волевиявлення сторін, суд вирішив розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

У період з 31.10.2018 по 13.11.2018 Головним управлінням ДФС у Київській області було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Техпромсервіс ЛТД» з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині нарахування і сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Буд Сервіс» та ТОВ «Лайт-Ком» з 01.03.2018 по 31.03.2018.

Результати перевірки оформлені актом від 19.11.2018 №1014/10-36-14-01/30531000 (а.с. 36-57).

В акті перевірки стверджується про порушення ТОВ «Техпромсервіс ЛТД» вимог податкового законодавства при формуванні податкового кредиту, а саме:

- пунктів 198.1, 198.2, 198.3, абзацу «г» пункту 198.5, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, у результаті чого завищено від’ємне значення різниці між сумою податкових зобов’язань та податкового кредиту в періоді, що перевірявся, на загальну суму 437509,00 грн., у тому числі за березень 2018 року в сумі 437509,00 грн.

Таких висновків контролюючий орган дійшов встановивши, що позивачем до складу податкового кредиту за березень 2018 року був віднесений ПДВ, сплачений у складі вартості товарів, придбаних у ТОВ «Буд Сервіс» та ТОВ «Лайт-Ком», фінансово-господарським операціям з якими притаманні ознаки ризикових та/або нереальних.

У свою чергу висновки про ризиковість та/або нереальність фінансово-господарських операцій позивача з ТОВ «Буд Сервіс» та ТОВ «Лайт-Ком», ґрунтуються на аналізі ланцюгів постачання, результати яких свідчать, що товар, кінцевим покупцем якого виявився позивач, на законних підставах жодним з учасників ланцюга постачання не вироблявся/не придбавався (іншим чином не вводився в обіг).

Крім того контролюючий орган спирається на інформацію, отриману ним з кримінальних проваджень №42018000000001581 від 26.06.2018 та №42017000000002137 від 01.07.2017, відповідно до якої ТОВ «Буд Сервіс», ТОВ «Лайт-Ком» провадять діяльність, несумісну з легальною підприємницькою діяльністю, шляхом надання незаконних переваг при сплаті податків підприємствам реального сектору економіки внаслідок документального оформлення господарських операцій з продажу товарів (робіт/послуг), які у дійсності не відбулись.

Контролюючий орган також узагальнено вказує про наявність у контрагентів ознак, що свідчать про їх фіктивність: відсутність найманих працівників, відсутність основних фондів, відсутність витрат, пов’язаних із здійсненням звичайної господарської діяльності; ухилення контрагентами від подання податкової звітності.

На підставі висновків Акта перевірки, відповідно до підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пункту 58.1 статті 58 Головним управлінням ДФС у Київській області прийнято спірне податкове повідомлення-рішення від 30.11.2018 №0035991401, яким позивачеві зменшено розмір від’ємного значення з ПДВ за березень 2018 року на 437509,00 грн. (а.с. 33).

Досліджуючи зміст фінансово-господарських операцій позивача з ТОВ «Буд Сервіс», ТОВ «Лайт-Ком», податкові наслідки яких контролюючий орган поставив під сумнів, судом встановлено наступне.

01 березня 2018 року між ТОВ «Техпромсервіс ЛТД» як покупцем та ТОВ «Буд Сервіс» як постачальником був укладений договір поставки за №96, у порядку та на умовах якого постачальник зобов’язувався поставити і передати у власність покупця товар, а покупець зобов’язується прийняти товар та своєчасно здійснити його оплату (а.с. 86-89).

Судом встановлено, що на виконання вимог договору поставки від 01.03.2018 №96 ТОВ «Буд Сервіс» поставило позивачеві товар на загальну суму 1436991,82 грн., у тому числі ПДВ 239498,64 грн., що підтверджується видатковою накладною від 15.03.2018 №2647 на загальну суму 1436991,82 грн., у тому числі ПДВ 239498,64 грн. (а.с. 90-91).

За фактом поставки товарів ТОВ «Буд Сервіс» складено та зареєстровано у ЄРПН податкову накладну від 15.03.2018 №31 на суму 1436991,82 грн., у тому числі ПДВ 239498,64 грн. (а.с. 92-95).

Судом також встановлено, що 01.01.2018 між ТОВ «Лайт-Ком» як постачальником та ТОВ «Техпромсервіс ЛТД» як покупцем був укладений договір купівлі-продажу за №127, у порядку та на умовах якого продавець зобов’язувався поставити і передати у власність покупця товар, а покупець зобов’язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату (а.с. 96-99).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вимог договору купівлі-продажу від 01.01.2018 №127 ТОВ «Лайт-Ком» поставило позивачеві товар на загальну суму 1188063,50 грн., у тому числі ПДВ 198010,58 грн., що підтверджується видатковими накладними від 19.03.2018 №40 на суму 298839,50 грн., у тому числі ПДВ 49806,58 грн., від 19.03.2018 №41 на суму 889224,00 грн., у тому числі ПДВ 148204,00 грн. (а.с. 100-101).

За фактом поставки товарів ТОВ «Лайт-Ком» складено та зареєстровано у ЄРПН податкові накладні від 19.03.2018 №26 на суму 298839,50 грн., у тому числі ПДВ 49806,58 грн., від 19.03.2018 №27 на суму 889224,00 грн., у тому числі ПДВ 148204,00 грн. (а.с. 102-107).

На підставі податкових накладних, складених та зареєстрованих ТОВ «Буд Сервіс», ТОВ «Лайт-Ком» у Єдиному реєстрі податкових накладних, позивач відніс до податкового кредиту ПДВ у розмірі 437509,00 грн., сплачений ТОВ «Буд Сервіс», ТОВ «Лайт-Ком» у складі вартості відповідних товарів.

Як вбачається з матеріалів справи, перевезення товарів від ТОВ «Буд Сервіс», ТОВ «Лайт-Ком» здійснювалось транспортно-експедиційними компаніями ТОВ «Транспортна компанія «Сат» та ТОВ «Делівері», що підтверджується актами здачі-приймання робіт (надання послуг) від 20.03.2018 №009013619, від 27.03.2018 №009014916, віл 31.03.2018 №Д0477799900534356-2018 (а.с. 108-111).

Судом встановлено, що придбані у ТОВ «Буд Сервіс», ТОВ «Лайт-Ком» товари були використані у межах господарської діяльності позивача шляхом виготовлення та подальшої реалізації іншим особам технологічного обладнання, що використовується у газовидобувній та нафтопереробній галузях промисловості.

Зокрема, матеріалами справи підтверджується, що позивач має ліцензію серії АГ №575702, видану Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві, на провадження господарської діяльності зі створенням об’єктів архітектури: систем опалювання, котелень, теплопунктів, приладів обліку енергоносіїв, теплотехнічного обладнання, енерготехнічного обладнання, газопостачання та газообладнання, теплотехнічного устаткування, що застосовується у технологічних системах та устаткування, що використовується у процесах видобутку та переробки сировини, у тому числі нафти і газу.

Крім того позивач має дозвіл Територіального управління Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України у Київській області та м. Києві на виконання робіт з монтажу, демонтажу, налагодження, ремонту та технічного обслуговування устаткування підвищеної небезпеки, зокрема, технологічного устаткування та лінійних частин магістральних газопроводів, лінійних частин та їх елементів систем газопостачання природним і зрідженим газом суб’єктів господарювання та населених пунктів, а також газовикористовуючого обладнання понад 100 кВт.

Позивач також має виробничі та складські приміщення, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії САА №655025.

V. Норми права, які застосував суд

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.4 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що при від’ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов’язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з:

- придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

- ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Положеннями пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено у Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (далі – Закон № 996-XIV).

Відповідно до статті 1 Закону № 996-XIV бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Частиною 1 статті 9 Закону № 996-XIV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до статті 1 Закону № 996-XIV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Згідно з частиною 2 статті 9 Закону № 996-XIV первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Окрім цього, порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської та іншої звітності, що ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету, встановлює Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерством фінансів України від 24.05.1995 №88.

Згідно з пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Відповідно до пункту 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

VI. Оцінка суду

Умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку, при цьому для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Необґрунтована ж податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

З метою дослідження фактичного виконання господарських операцій необхідно аналізувати умови договорів позивача з контрагентами, а також досліджувати всі первинні бухгалтерські документи.

Отже, наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, підтверджених сукупністю документів первинного бухгалтерського обліку, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту, за рахунок якого утворюється від’ємне значення ПДВ, що підлягає відшкодуванню платнику податків з бюджету.

Щодо відповідності первинних документів законодавчим вимогам.

Матеріалами справи підтверджується, що податковий кредит за результатами здійснених господарських операцій з ТОВ «Буд Сервіс», ТОВ «Лайт-Ком», був сформований позивачем на підставі належних документів, оформлених згідно з вимогами чинного законодавства, обсяг яких є достатнім для висновку про те, що рух товарів, робіт і послуг дійсно мав місце.

Контролюючий орган не ставив під сумнів правильність здійснення позивачем математичного розрахунку податкового кредиту за вказаними первинними документами податкового та бухгалтерського обліку.

Акт перевірки та відзив відповідача також не містять зауважень щодо форми і змісту наданих позивачем документів первинного бухгалтерського обліку.

Зокрема, відповідач під час розгляду справи не заперечував, що первинні бухгалтерські документи, якими позивач та його контрагенти супроводжували виконання спірних фінансово-господарських операцій, містять усі необхідні реквізити, дозволяють беззаперечно встановити зміст та обсяги господарських операцій та ідентифікувати осіб, які були їх учасниками та відповідальні за їх здійснення.

Під час перевірки відповідачем не досліджувались докази, які б свідчили, що надані до перевірки первинні бухгалтерські документи були підписані неуповноваженими особами або підроблені, як-то висновків почеркознавчих експертиз; зафіксованих у будь-якій формі пояснень посадових осіб ТОВ «Буд Сервіс», ТОВ «Лайт-Ком», у яких останні заперечували б факт складання первинних документів чи свою причетність до господарської діяльності очолюваних (контрольованих) ними підприємств.

Відповідач також не ставив під сумнів та не заперечував наявність у ТОВ «Буд Сервіс», ТОВ «Лайт-Ком» спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання описаних правочинів і формування позивачем спірних сум податкових вигод.

Щодо зауважень контролюючого органу з приводу ненадання до перевірки товарно-транспортних накладних для підтвердження фізичного переміщення вантажу, суд зазначає наступне.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезення товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюється облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно положень пунктів 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.6 Правил перевезення основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби і печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Отже, товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, тобто товарно-транспортна накладна є доказом, який підтверджує факт надання/отримання транспортних послуг, а не реальність господарської операції в цілому. В межах спірних відносин податковий кредит по факту придбання послуг перевезення позивачем не формувався, що обумовлює безпідставність доводів податкового органу в частині вимог до товарно-транспортних накладних взагалі.

Щодо наявності кримінальних проваджень, порушених відносно контрагентів позивача, та вплив цих обставин на юридичне значення первинних документів, що слугували підставою для отримання спірних податкових вигод.

Суд зауважує, що стверджуючи в Акті перевірки про фіктивність ТОВ «Буд Сервіс», ТОВ «Лайт-Ком» внаслідок вжиття органами досудового розслідування до вказаних юридичних осіб заходів кримінально-процесуального характеру, контролюючий орган будь-яких доказів, здобутих у рамках таких кримінальних проваджень, не досліджував.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

У розумінні статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, будь-який доказ підлягає обов'язковій оцінці судом у сукупності, разом з іншими доказами, з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили (стаття 90 Кодексу адміністративного судочинства України).

Отже, у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України вина посадових осіб ТОВ «Буд Сервіс», ТОВ «Лайт-Ком» у фіктивному підприємництві, фальсифікації бухгалтерських чи інших документів, ухиленні від сплати податків має підтверджуватись відповідними доказами.

Сама по собі наявність кримінального провадження щодо контрагента платника податків, безвідносно до зібраних у рамках такого кримінального провадження доказів, що підтверджують вину особи, не може бути підставою для автоматичного спростування реальності усіх фінансово-господарських операцій з платником податків, у відношенні до якого здійснюються заходи кримінально-процесуального характеру.

Верховний Суд у низці своїх постанов сформував правовий висновок, відповідно до якого навіть факт наявності вироків, ухвалених на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій із урахуванням обставин, встановлених у вироках, які набрали законної сили.

Крім того, суд не може робити висновок про нереальність господарських операцій підприємства з контрагентами на підставі вироку, якщо в останньому немає жодних обставин, що підтверджували б факт безтоварності спірних господарських операцій, а також якщо встановлена у вироку обставина не має значення для податкового спору, тобто не стосується предмету доказування даної адміністративної справи. (постанови Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 808/2459/17, від 12.04.2018 у справі № 826/1571/16 та від 16.05.2018 у справі №2а-0870/12052/11, від 08.11.2018 у справі № 826/15028/17).

Перевіряючи сумніви контролюючого органу стосовно легальності ТОВ «Буд Сервіс», ТОВ «Лайт-Ком» як учасників фінансово-господарських відносин, судом у контролюючого органу були витребувані:

- витяг з інформаційних баз контролюючого органу щодо ТОВ «Буд Сервіс», ТОВ «Лайт-Ком», зокрема щодо наявності/відсутності/дати анулювання свідоцтва платника ПДВ, стану платника податків тощо;

- довідки про наявність/відсутність у ТОВ «Буд Сервіс», ТОВ «Лайт-Ком» податкового боргу, у тому числі за наслідками фінансово-господарських взаємовідносин з позивачем;

- інформацію про подані ТОВ «Буд Сервіс», ТОВ «Лайт-Ком» податкові декларації з ПДВ та відносно декларування зобов’язань з ПДВ за наслідками поставки товарів позивачеві;

- інформацію про стан досудового розслідування у кримінальному провадженні №42017000000002137, №42018000000001581 та всі матеріали з нього, що були використані під час перевірки, зокрема, протоколи допиту, експерті висновки тощо.

У судовому засіданні суд також неодноразово пропонував відповідачеві надати (повідомити про відомі йому факти) вироки відносно посадових осіб ТОВ «Буд Сервіс», ТОВ «Лайт-Ком» за фактами фіктивного підприємництва, ухилення від сплати податків; копії письмових пояснень/протоколів допиту посадових осіб ТОВ «Буд Сервіс», ТОВ «Лайт-Ком» у рамках кримінальних проваджень за фактами фіктивного підприємництва, ухилення від сплати податків тощо.

Виконуючи вимоги ухвали суду в частині витребування доказів відповідач надав відповідь (листа) від 12.03.2019 №380/10-36-23-01 Слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС у Київській області, відповідно до якої кримінальні провадження №42018000000001581 від 26.06.2018 та №42017000000002137 від 01.07.2017 СУ ФР ГУ ДФС у Київській області не розслідуються, не розслідувались та до провадження не приймались.

Суд зауважує, що відомості саме з цих кримінальних проваджень слугували доводами для висновку про нелегальний характері діяльності контрагентів позивача.

З відповіді (листа) від 12.03.2019 №380/10-36-23-01 Слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС у Київській області також слідує, що станом на 11.03.2019 у відношенні службових осіб позивача здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні 32016110200000073 від 10.08.2016.

Разом з цим, ознайомившись з фабулою кримінального провадження 32016110200000073 від 10.08.2016 судом встановлено, що розслідування у ньому ведеться за фактом відображення у бухгалтерській та податковій звітності ТОВ «Техпромсервіс ЛТД» фінансово-господарських операцій з ТОВ «Бан Тек», за наслідками яких сформований податковий кредит у розмірі 3,3 млн. грн.

Таким чином, кримінальне провадження 32016110200000073 від 10.08.2016 не має відношення до фінансово-господарських операцій позивача з ТОВ «Буд Сервіс», ТОВ «Лайт-Ком».

Інших витребуваних доказів відповідач не надав та не повідомив про причини, які цьому перешкоджають.

Водночас відповідно до наданої позивачем інформації, отриманої з офіційних публічних джерел, ТОВ «Буд Сервіс», ТОВ «Лайт-Ком» зареєстровані як юридичні особи, знаходяться за зареєстрованою адресою та не мають податкового боргу (а.с. 67-85).

Як вбачається з Акта перевірки, на ТОВ «Буд Сервіс» в охоплений перевіркою період працювало 4 особи; підприємство звітувало до контролюючого органу за місцем обліку результатами господарської діяльності; на ТОВ «Лайт-Ком» працювала 1 особа; підприємство звітувало до контролюючого органу за місцем обліку за результатами господарської діяльності.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Проте це не означає, що суд зобов’язаний взяти на себе тягар доказування та проведення перевірки контрагентів позивача замість сторони у справі – суб’єкта владних повноважень у відносинах з юридичною чи фізичною особою.

У зв’язку з цим суд констатує, що судом за результатами вчинених процесуальних дій у межах своєї компетенції не отримано, а відповідачем не надано жодного належного доказу фіктивності ТОВ «Буд Сервіс», ТОВ «Лайт-Ком».

Щодо обриву ланцюга постачання товарів, робіт і послуг.

Суд зазначає, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Інтерсплав проти України» (2007 рік, заява №803/02), «Булвес АД проти Болгарії» (2009 рік, заява №3991/03) і «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії» (2010 рік, заява №6689/03), які відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, зазначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування. При цьому, платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Таким чином, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом, якщо платник ПДВ не знав і не міг знати про зловживання інших учасників ланцюга постачання.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод, або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та невизнання понесених витрат. При цьому, такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, та повинні бути підтвердженими належними і достатніми доказами.

В контексті викладеного, обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли свідчити про їх нереальність чи про те, що позивач як платник податків діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які міг допустити його контрагенти чи інші учасники ланцюга постачання, або ж про те, що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій було одержання позивачем податкової вигоди, контролюючий орган під час розгляду справи не надав.

VII. Висновок суду

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника податків та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим вважається, що дії платника, які мають результатами отримання податкової вигоди, є економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності, - достовірними.

Подання платником податковому органові усіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством з питань оподаткування, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковим органом не доведено, що відомості, які містяться у цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Обов'язок довести обставини, що слугували підставою для збільшення контролюючим органом грошових зобов’язань платника податків у зв’язку з відображенням у бухгалтерському обліку нереальних господарських операцій, покладено на такий орган, як це передбачено частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України. У зв'язку з цим, при вирішенні в адміністративному суді спору податковим органом мають бути представлені суду докази необґрунтованого виникнення у платника податкової вигоди. Ці докази, як і докази, подані платником, підлягають дослідженню у судовому засіданні у їх сукупності та взаємозв'язку згідно з вимогами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України.

Надаючи оцінку тим доводам відповідача, що слугували підставою для висновку про нереальність спірних фінансово-господарських операцій, суд також керується принципом «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України». Так, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і взаємоузгоджених.

Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

Тобто, у податкових спорах недобросовісність платника податків має бути встановлена безумовними та недвозначними доказами.

Суд враховує також і те, що відповідно до частини 2 статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Під час розгляду справи відповідач не спростував обставини реального виконання спірних операцій, засвідчених поданими платником первинними документами, не скористався правами, наданими йому податковим законодавством, для безпосереднього з'ясування обставин, які б підтвердили або спростували висновки про неможливість виконання контрагентами позивача господарських операцій.

Відтак суд вважає, що висновки податкового органу про фіктивність/нереальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом є формальними та необ’єктивними, оскільки ґрунтуються не на первинних документах та результатах співставлення даних бухгалтерського і податкового обліку, як то передбачено пунктом 73.5 статті 75 Податкового кодексу України, а на обставинах, які не мають безпосереднього значення для формування податкових зобов'язань та податкового кредиту.

З урахуванням викладеного, спираючись на наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що укладеній між позивачем та ТОВ «Буд Сервіс», ТОВ «Лайт-Ком» правочини відповідають вимогам чинного законодавства України, мають своїм наслідком зміну у майновому стані учасників правочину, є економічно виправданим, факт виконання господарських зобов'язань сторін підтверджується первинними документами бухгалтерської та податкової звітності, які є належними та достатніми доказами того, що господарські операції фактично відбулися, а операції між позивачем та його контрагентами враховані відповідно до їх дійсного економічного змісту, обумовлені розумними економічними причинами (цілями ділового характеру) та відповідають меті здійснення господарської діяльності.

Отже, викладений в Акті перевірки висновок контролюючого органу про порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.2, 198.3, абзацу «г» пункту 198.5, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України Податкового кодексу України, є необгрунтованим.

За таких обставин, податкове повідомлення-рішення від 30.11.2018 №0035991401 є протиправним та підлягає скасуванню.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду належних і достатніх доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак не довів правомірності свого рішення.

Водночас позивач під час судового розгляду довів суду належними та достатніми доказами факт придбання товарів, робіт і послуг та реальність понесених витрат.

З огляду на зазначене, беручи до уваги докази, наявні у матеріалах справи у їх сукупності, зважаючи на те, що суду не надано належних та достатніх доказів, які б свідчили про наявність законодавчо визначених обставин, що позбавляли б позивача права на формування податкового кредиту, не доведено його недобросовісності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

VIIІ. Розподіл судових витрат

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов’язані із прибуттям до суду;

3) пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов’язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов’язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Частиною 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов’язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 6562,64 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 26.12.2018 №2352 (а.с. 174).

Сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню йому у повному обсязі за рахунок відповідача.

Судом також встановлено, що позивачем були понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 18300,00 грн., а саме: (1) ознайомлення з матеріалами, наданими клієнтом, проведення консультацій визначення та узгодження правової позиції, тактики захисту інтересів клієнта – 1000,00 грн.; (2) складання, підготовка до подання, виготовлення копій адміністративного позову – 8500,00 грн.; (3) представництво інтересів клієнта в ГУ ДКСУ у Київській області з поданням запиту про видачу довідки щодо зарахування сплаченого судового збору та отримання довідки – 1000,00 грн.; (4) складання та подання до суду заяви про доповнення адміністративного позову – 1000,00 грн.; (5) представництво інтересів клієнта в судовому засіданні 20.02.2019 (1 година) – 1000,00 грн.; (6) складання та подання через канцелярію суду письмових пояснень на вимогу ухвали суду від 28.01.2019 – 800,00 грн.; (7) складання та подання до суду відповіді на відзив – 5000,00 грн., що підтверджується актом надання послуг від 30.12.2018 №42, звітом про надання правової допомоги від 30.12.2018, платіжним дорученням від 26.12.2018 №2370, актом надання послуг від 31.01.2019 №01, звітом про надання правової допомоги від 31.01.2019, платіжним дорученням від 04.02.2019 №91, актом надання послуг від 28.02.2019 №03, звітом про надання правової допомоги від 28.02.2019, платіжним дорученням від 01.03.2019 №259.

Доказів понесення позивачем інших витрат пов’язаних із розглядом справи матеріали справи не містять.

Суд визнає вказані витрати пропорційними складності справи та характеру вчинених адвокатом дій, направлених на захист порушених прав.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 30.11.2018 №0035991401.

Стягнути на користь Приватного підприємства «Термоконт» (ідентифікаційний код 30531000, місцезнаходження: 08292, Київська область, м. Буча, вул. Києво-Мироцька, 170-В) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Київській області (ідентифікаційний код 39393260, місцезнаходження: 03680, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5а) судові витрати у розмірі 24862 (двадцять чотири тисячі вісімсот шістдесят дві) грн. 64 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Київський окружний адміністративний суд до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Дата складення повного рішення суду 29.03.2019.

Суддя Леонтович А.М.