Рішення № 80787782, 28.03.2019, Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа № 487/4529/18

Провадження № 2/487/270/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

28.03.2019 року м. Миколаїв

Заводський районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Павлової Ж.П., за участю секретаря Ігнатьєва А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Миколаєва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи Служба у справах дітей адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради, Служба у справах дітей адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради про визначення місця проживання дитини разом із матір'ю,

В С Т А Н О В И В:

13.07.2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, треті особи Служба у справах дітей адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради про визначення місця проживання дитини разом із матір'ю.

У заяві позивач зазначила, що вона з 2007 року по 2017 рік перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2, але рішенням Заводського районного суду м.Миколаєва від 23.08.2017 року шлюб між ними розірвано. У період шлюбу у них народилася спільна дитина, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Після розірвання шлюбу, відповідач перестав утримувати доньку. Вона самостійно здійснює виховання та утримання дитини. Донька навчається у 2 класі СЗШ №12 м.Миколаєва, але відповідач, починаючи з 2017 року не цікавиться її особистим життям взагалі.

Посилаючись на те, що після розірвання шлюбу у неї з відповідачем не має згоди щодо місця проживання дитини, незважаючи на те, що дитина зареєстрована та фактично проживає разом з неї, просила задовольнити позовну заяву та визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір'ю - ОСОБА_1.

Ухвалою від 13.08.2018 року по даній справі відкрито провадження.

Ухвалою від 14.11.2018 року дана цивільна справа призначена до судового розгляду.

Ухвалою від 17.12.2018 року, залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Службу у справах дітей адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради.

У судове засідання представник позивача не з'явився, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності та відсутності позивача на підставі наявних у справі письмових доказів. Проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідач у судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причину неявки суду не повідомив.

Суд вважає за можливе ухвалити рішення про заочний розгляд справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Третя особа - представник Служби у справах дітей адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради у судове засідання не з'явився, про день розгляду справи був повідомлений належним чином.

Третя особа - представник Служби у справах дітей адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради у судове засідання не з'явився, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, висновок щодо визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір'ю ОСОБА_1 підтримує.

Дослідивши матеріали справи суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що сторони з 2007 року перебували у зареєстрованому шлюбі, але рішенням Заводського районного суду м.Миколаєва від 23.08.2017 року шлюб між ними розірвано.

Від шлюбу сторони мають малолітню дитину, доньку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідно до акту про постійне проживання, складеного 24.05.2018 року ТОВ «Центральний 1» Дільниця №2, малолітня ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 мешкає разом з матір'ю ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою АДРЕСА_1.

Відповідно до акту обстеження умов проживання від 16.08.2018 року за вищезазначеною адресою де проживають позивач та малолітня дитина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, остання має власну кімнату, в якій створені всі необхідні умови для виховання та розвитку дитини.

Крім того, з наданою позивачем характеристики з Миколаївської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №12 від 26.01.2018 року вбачається, що малолітня ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 є ученицею 2-В класу та за період навчання показала себе здібною ученицею, має достатній рівень з усіх предметів, вона завжди охайна, зібрана, доглянута. Догляд спостерігається тільки зі сторони матері. Мати відвідує батьківські збори регулярно, бере активну участь у житті класу. За час навчання, батько жодного разу не поцікавився навчанням доньки, її станом здоров'я.

Відповідно до ч.2 ст. 3 СК України дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Відповідно до ст. 141 СК України батьки мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їх прав по відношенню до дитини.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі «6» проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Статтею 51 Конституції України закріплений обов'язок батьків утримувати дітей до їх повноліття. Також вказаною статтею Конституції України встановлено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Аналогічна норма закріплена у статті 80 СК України, відповідно до якої батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» (далі - Закон) кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Статтею 11 та 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх заміняють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Відповідно до ст. 161 СК України у випадку, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Відповідно до ч. 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

Місце проживання дитини цього віку визначається за згодою батьків. При цьому не має значення, чи знаходяться батьки у шлюбі між собою, чи проживають вони спільно. Крім того, питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватися не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини.

Стаття 19 СК України передбачає, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним, обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (ч. 4).

З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що в тому разі, якщо батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.

Відповідно до ст.ст. 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають усіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки, або, у відповідних випадках, законні опікуни, - несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У п. 1 ст. 9 вказаної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують право дитини не розлучатися з обома батьками усупереч їх бажанню, за винятком випадків, якщо в разі компетентні органи, згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно ухвалити рішення щодо місця проживання дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що вирішують питання соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенції).

Місце проживання малолітньої дитини з одним з батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.

Із системного тлумачення ч. 1 ст. 3, ст. 9 Конвенції про права дитини, ч.ч. 2 і 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 161 СК України вбачається висновок, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» зазначається, що «хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини».

Отже, виходячи з вищенаведеного, суд вважає, що мати ОСОБА_1, незважаючи на рівність батьків у вихованні дитини, які встановлені Сімейним Кодексом України, з урахуванням встановлених обставин по цій справі, на даний час має більше переваг по відношенню до батька ОСОБА_2, щодо визначення місяця проживання їх дитини.

До того ж, головним критерієм при визначенні місця проживання дитини є інтереси цієї дитини, які повинні привалювати над інтересами батьків.

З огляду на такий підхід, а саме що на даний час саме мати може створити належні умови для виховання та розвитку своєї малолітньої доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у звичній для неї обстановці, суд вважає, що на даний час визначення місця проживання дитини разом із матір'ю буде більш доцільним та буде найбільше відповідати інтересам дитини, сприяти її нормальному гармонійному розвитку.

Також, вищезазначене підтверджуються висновком виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 21.03.2019 року, які вважають доцільним визначити місце проживання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір'ю ОСОБА_1.

З урахуванням викладеного, суд приходить до переконання, що на даний час визначення місця проживання дитини разом з матір'ю не суперечитиме інтересам дитини, а тому вимоги позивача є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 6,7,10,12,13,141,259,263-265,280-284 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 (місце проживання АДРЕСА_1, реєстраційний номер НОМЕР_1) до ОСОБА_2 (місце проживання АДРЕСА_3, реєстраційний номер НОМЕР_2), треті особи Служба у справах дітей адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради (місце знаходження м.Миколаїв вул.Погракнична,9 ЄДРПОУ 24060001), Служба у справах дітей адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради (місце знаходження м.Миколаїв вул.Інженерна,1, ЄДРПОУ 05410576) про визначення місця проживання дитини разом із матір'ю - задовольнити.

Визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із матір'ю ОСОБА_1, яка мешкає за адресою АДРЕСА_1.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

СУДДЯ: Ж.П.ПАВЛОВА