Рішення № 8077459, 18.02.2010, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.02.10                                                                                           Справа № 31/180

Господарський суд Львівської області, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю „Бурштин”, м. Львів

до відповідача:Відділу капітального будівництва Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, м. Львів

про:стягнення 45892,83 грн.

                                                                                          Суддя Артимович В.М.

                                                                                          При секретарі Митник М.Б.

Представники

від позивача:не з’явився;

від відповідача:Тимкевич Б.Я. –представник. Представнику відповідача роз’яснено права і обов’язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України, в тому числі право заявляти відводи. У відповідності до ст. 81-1 ГПК України технічна фіксація судового процесу не здійснювалась, про що сторона подала відповідне клопотання.

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Бурштин”, м. Львів, надалі –позивач, до Відділу капітального будівництва Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, м. Львів, надалі –відповідач, про стягнення заборгованості в сумі 45892,83 грн. Позовні вимоги позивач у даній справі обгрунтовує тим, що ним у 2002 р. було поставлено відповідачеві будівельних матеріалів на загальну суму 299566,04 грн. Проте, відповідач лише частково провів оплату на користь позивача, у зв’язку з чим заборгованість складає 45892,83 грн.

Ухвалою суду від 27.11.2009 р. про порушення провадження у справі розгляд справи призначено на 14.12.2009 р.

Розгляд справи відкладався з підстав, викладених у відповідних ухвалах суду. Також в судових засіданнях оголошувались перерви.

25.01.2010 р. відповідачем у справі подано відзив, в якому відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову повністю, оскільки відповідач не перебував в будь-яких договірних стосунках із позивачем, в тому числі по угоді № 97 від 07.02.2002 р.

Ухвалою суду від 25.01.2010 р. за спільним клопотанням сторін судом продовжено строк вирішення спору згідно вимог ст. 69 ГПК України.

Позивач 02.02.2010 р. через канцелярію суду подав додаткові письмові обґрунтування позовних вимог, в яких стверджує, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати норми Цивільного кодексу УРСР, які в свою чергу, на думку позивача, не встановлюють обов’язкової письмової форми договору купівлі-продажу. У зв’язку з цим позивач просить позов задоволити повністю.

В судове засідання 18.02.2010 р. представник позивача не з’явився, хоча належним чином був повідомлений про дату. час та місце розгляду спору по суті. Представник відповідача в судовому засіданні 18.02.2010 р. проти позовних вимог заперечив з підстав, вказаних у відзиві на позовну заяву.

Суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами згідно вимог ст. 75 ГПК України.

В судовому засіданні 18.02.2010 р. за згодою сторони оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повний текст рішення виготовлений, оформлений та підписаний 22.02.2010 р.

Розглянувши документи і матеріали, подані сторонами, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, оцінивши докази, які мають значення для справи, в їх сукупності, суд встановив наступне:

Відділ капітального будівництва Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області є окремою юридичною особою, ідентифікаційний код 08582651, що підтверджується поданою відповідачем копією довідки № 8452 з ЄДРПОУ Департаменту інформаційних технологій Міністерства внутрішніх справ України.

Судом встановлено, що позивачем поставлено відповідачу товарно-матеріальні цінності (будівельні матеріали) на загальну суму 299566,04 грн. згідно видаткових накладних № РН-0000007 від 27.03.2002 р. на суму 8279,76 грн., № РН-0000008 від 04.04.2002 р. на суму 8404,18 грн., № РН-0000009 від 29.04.2002 р. на суму 18016,90 грн., № РН-0000010 від 31.05.2002 р. на суму 15857,71 грн., № РН-0000011 від 31.05.2002 р. на суму 14171,22 грн., № РН-0000017 від 28.06.2002 р. на суму 2972,72 грн., № РН-0000018 від 28.06.2002 р. на суму 80496,00 грн., № РН-0000022 від 31.07.2002 р. на суму 6810,12 грн., № РН-00023 від 31.07.2002 р. на суму 31276,50 грн., № РН-000021 від 31.07.2002 р. на суму 16920,50 грн., № РН-000045 від 30.08.2002 р. на суму 15794,64 грн., № РН-09/163 від 30.09.2002 р. на суму 20185,50 грн., № РН-09/164 від 30.09.2002 р. на суму 16735,16 грн., № РН-10/95С від 30.10.2002 р. на суму 8017,50 грн., № РН-11/11 від 02.11.2002 р. на суму 2820,00 грн., № РН-11/106 від 18.12.2002 р. на суму 6142,50 грн., № РН-12/04 від 25.12.2002 р. на суму 19775,63 грн., № РН-12/05 від 25.12.2002 р. на суму 2841,20 грн., № РН-12/8 від 25.12.2002 р. на суму 4048,30 грн.

Відповідачем у справі за допомогою належних і допустимих доказів, як це передбачено нормами ст.ст. 33, 34 ГПК України, не спростовано факту отримання від позивача будівельних матеріалів.

Зважаючи на те, що поставка товару позивачем відповідачу відбулась у 2002 р., до спірних правовідносин в частині укладення договору судом згідно п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України застосовується Цивільний кодекс УРСР.

У відповідності до ст. 41 Цивільного кодексу УРСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. При цьому, як зазначено в ст. 42 Цивільного кодексу УРСР, угоди можуть укладатись усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній).

Зі змісту п. 1 ч. 1 ст. 44 Цивільного кодексу УРСР вбачається, що за загальним правилом угоди державних, кооперативних та інших громадських організацій між собою і з громадянами, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та окремих видів угод, для яких інше передбачено законодавством Союзу РСР і Української РСР, повинні укладатися у письмові формі. Проте, норма ст. 43 Цивільного кодексу УРСР передбачає можливість укладення угод між організаціями і в усній формі.

Згідно зі ст. 45 Цивільного кодексу УРСР недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі.

Вивчивши матеріали справи та норми чинного на той час законодавства, суд дійшов висновку, що між позивачем і відповідачем було укладено усний договір поставки будівельних матеріалів. Слід зазначити, що норми глави 23 „Поставка” Цивільного кодексу УРСР не містять припису про недійсність договору поставки у випадку недотримання його сторонами вимог щодо письмової форми такого договору, а тому укладений між сторонами спору в даній справі усний договорів поставки будівельних матеріалів є дійсним. При цьому суд виходив з того, що позивачем і відповідачем не представлено суду будь-яких письмових договорів між ними на поставку будівельних матеріалів за відповідний період, в тому числі і угоди № 97 від 07.02.2002 р., вказаної у видатковій накладній № РН-0000007 від 27.03.2002 р. на суму 8279,76 грн.

Щодо угоди № 97 від 07.02.2002 р., то як вбачається з рішення Господарського суду Львівської області від 26.02.2009 р. у справі № 4/197, залишеного без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.11.2009 р., та матеріалів справи № 4/197, вказана угода за № 97 „Про переведення частини інвестиційного зобов'язання за договором № 10/1 від 07 травня 1997 року “Про інвестування будівництва (придбання) житла для військовослужбовців МВС України” та додаткової Угоди від 14 грудня 1999 року № 19/674 та угоди від 07 червня 2001 року № 14/583/123” укладена 07.02.2002 р. між Міністерством внутрішніх справ України, як замовником, Львівською державною залізницею, як інвестором-1, і Товариством з обмеженою відповідальністю “Бурштин”, як інвестором-2. Предметом угоди № 97 є переведення частини інвестиційного зобов’язання інвестора-І за договором № 10/1 від 07 травня 1997 року і додатковою угодою до нього від 14 грудня 1999 року № 19/674 на Інвестора-2 –Товариство з обмеженою відповідальністю “Бурштин”. За цією угодою позивач у даній справі зобов’язався передати Міністерству внутрішніх справ України 1 млн. грн. інвестицій для завершення будівництва житла у Львівській області, а Міністерство внутрішніх справ України повинно було на суму використаних інвестицій надати Товариству з обмеженою відповідальністю “Бурштин” довідки для отримання податкових пільг, передбачених статтею 22.3 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”. Листом відповідача № 40/66 від 06.04.2006 р. підтверджується, що позивачем податкові зобов’язання з податку на прибуток підприємства не зменшувались.

У відповідності до ст. 245 Цивільного кодексу УРСР за договором поставки організація-поставщик зобов'язується передати у певні строки або строк організації-покупцеві (замовникові) у власність (в оперативне управління) певну продукцію згідно з обов'язковим для обох організацій плановим актом розподілу продукції; організація-покупець зобов'язується прийняти продукцію і оплатити її за встановленими цінами. Договором поставки є також договір, що укладається між організаціями за їх розсудом, за яким поставщик зобов'язується передати покупцеві продукцію, що не розподіляється в плановому порядку, в строк, який не збігається з моментом укладення договору.

Згідно ст. 151 Цивільного кодексу УРСР в силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з договору або інших підстав, зазначених у статті 4 цього Кодексу.

Норма ж ст. 4 Цивільного кодексу УРСР передбачає, що однією з підстав виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, угоди, передбачені законом, а також угоди, хоч і не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України встановлено, що Цивільний кодекс в редакції 2003 р. застосовується також до тих цивільних прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Зважаючи на те, що обов'язок відповідача у даній справі здійснити оплату поставлених позивачем будівельних матеріалів існує і після набрання чинності Цивільним кодексом України, то до спірних правовідносин в частині виконання сторонами взятих на себе зобов’язань згідно договору поставки слід застосовувати норми Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ж ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Незважаючи на те, що позивачем не надано суду вимоги про виконання відповідачем взятих на себе зобов’язань по оплаті отриманого товару, це не позбавляє його права згідно ст. 124 Конституції України та Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) звернутися за захистом порушеного права шляхом подання позову до відповідача про стягнення заборгованості.

Як підтверджується матеріалами справи відповідач частково погасив заборгованість перед позивачем. Так, відповідач передав позивачу простий вексель № 7033646201978 на суму 200000,00 грн. згідно акту приймання-передачі векселя від 02.07.2002 р. Станом на 29.07.2003 р. заборгованість відповідача склала 99566,04 грн., що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків від 29.07.2003 р. Згодом відповідач передав позивачеві в рахунок погашення заборгованості будівельні матеріали, про що свідчать накладні № 1 від 25.02.2004 р., № 1 від 31.08.2005 р., № 2 від 12.09.2005 р., № 04 від 17.06.2006 р. У зв’язку з цим заборгованість відповідача перед позивачем склала 45892,83 грн., що також підтверджується листом відповідача № 40/308 від 27.11.2007 р.

Доводи відповідача в заперечення позовних вимог з посиланням на те, що згідно рішення Господарського суду Львівської області від 26.02.2009 р. у справі № 4/197 в задоволенні позову Товариству з обмеженою відповідальністю “Бурштин” відмовлено, судом не приймаються, оскільки підставою позову у справі № 4/197 на відміну від даної справи була угода № 97 від 07.02.2002 р. Крім того, згідно ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. У справі ж № 4/197 брали участь інші сторони, ніж у даній справі.

Відповідно до ст.ст. 33, 34, 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи, що позивачем надано достатньо належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог, а також те, що відповідач доказів оплати боргу не представив, суд прийшов до висновку, що позов обґрунтований та підлягає до задоволення.

Виходячи з того, що заборгованість відповідача перед позивачем виникла з вини відповідача, судові витрати у відповідності до ст. 49 ГПК України слід покласти на відповідача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2, 4-3, 4-5, 4-7, 12, 33, 34, 35, 43, 44, 49, 69, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Бурштин”, м. Львів, задоволити повністю.

2. Стягнути з Відділу капітального будівництва Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (79008, вул. Винниченка, 2, м. Львів; код ЄДРПОУ 08582651) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Бурштин” (79007, вул. Огієнка, 6/1, м. Львів; код ЄДРПОУ 13654074) заборгованість в сумі 45892,83 грн., сплаченого державного мита в сумі 459,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

3. Наказ видати відповідно до ст.ст. 116, 117 ГПК України після набрання рішенням законної сили.

Суддя