Постанова № 80774076, 28.03.2019, Апеляційний суд Черкаської області

Постанова

Іменем України

28 березня 2019 року

м. Черкаси

справа № 705/3902/18

провадження № 22-ц/793/461/19категорія: 304090000

Апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Головуючого: Бородійчука В.Г.,

суддів: Василенко Л.І., Нерушак Л.В.

учасники справи:

позивач: Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»;

представники позивача – ОСОБА_1;

відповідач: ОСОБА_2;

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника АТ КБ «Приватбанк» на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12 грудня 2018 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, у складі: головуючого судді Кормана О.В.

в с т а н о в и в :

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року представник АТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_3 (далі - Банк) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до укладеного договору № б/н від 11.12.2015 року ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 8 000 грн. у вигляді встановлення кредитного ліміту на картковий рахунок.

У порушення умов кредитного договору, а також норм цивільного права, відповідачка зобов'язання, за вказаним договором, належним чином не виконала, у зв'язку з чим станом на 22 червня 2018 року виникла заборгованість у сумі 19340,12 грн., яка складається із: 6570, 21 грн. - тіло кредиту, 2450, 23 грн. – відсотки за користування кредитом; 8922, 53 грн. – нараховано пені; 500, 00 – штраф (фіксована частина); 897,15 грн. – штраф (процентна складова).

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд стягнути з відповідача зазначену суму заборгованості за кредитним договором.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12 грудня 2018 року у складі судді Кормана О.В. відмовлено в позові АТ КБ «Приватбанк» про стягнення заборгованості.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем до позовної заяви не додано докази, які б підтверджували, що на момент підписання Анкети-заяви між відповідачем та позивачем було узгоджено розмір кредиту, умови користування кредитом та його погашення, порядок нарахування та сплату відсотків за користування кредитом, порядок нарахування та сплати штрафу і пені за невиконання умов Договору.

Крім того, позивач не підтвердив доказами те, що на момент підписання Анкети-заяви 11.12.2015 року відповідач була ознайомлена саме з тими Тарифами обслуговування кредитних карт «Універсальна» та саме тими Умовами та правилами надання банківських послуг в Приватбанку, витяги з яких долучено до позовної заяви, а також те, що Розрахунок заборгованості за договором б/н від 11.12.2015 року, який долучений до позовної заяви, дійсно стосується кредиту, яким користувалася відповідач, так як в Розрахунках немає посилань на відомості, за допомогою яких можливо ідентифікувати боржника.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

У лютому 2019 року представник АТ КБ «Приватбанк» - ОСОБА_1 подала до Апеляційного суду Черкаської області апеляційну скаргу, в якій просила рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області скасувати та ухвалите нове, яким позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнити в повному обсязі. Судові витрати покласти на відповідача.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним, винесеним з порушенням норм процесуального та матеріального права, за недоведеністю обставин, що мають значення та невідповідності висновків суду обставинам справи.

Суд не в повній мірі дослідив докази, а саме те, що відповідач перед підписанням кредитної угоди був повідомлений про всі умови кредитування, про що свідчить його підпис на анкеті-заяві.

Разом з тим, відповідно до п. 14.8 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» не передбачено обов’язкового підписання всіх складових документів, які складають один цілий договір, а узгодження приєднання до них з боку сторони, яка не приймає участь у їх розробці та лише приєднується до них, може відбуватись у будь-якій формі, зокрема, підписання типового бланку або типової Анкети-заяви.

Крім того, відповідач після отримання картки здійснив дії щодо проведення її активації, користувався карткою, а також отримував кредитні кошти з власної ініціативи. Активація ним картки та користування картковим рахунок свідчать про укладення сторонами кредитного договору на визначених ними Умовах про надання та обслуговування платіжних карток.

А також, Банк надає до суду виписку про рух коштів, де чітко прослідковується, що відповідачу було встановлений кредитний ліміт, що він користувався грошима, отримував їх також через банкомати. Отже, зазначене вище підтверджує факт отримання відповідачем кредитної карти «Універсальна», оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах від 05 березня 2019 року відкрито апеляційне провадження.

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах від 19 березня 2019 року справу призначено до розгляду в порядку письмово провадження без повідомлення учасників справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

11 грудня 2015 року відповідачем було підписано Анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанку. У вказаній Анкеті-заяві зазначено, що підписант згідний з тим, що дана заява разом з Умовами і Правилами надання банківських послуг і тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування, розміщеними у рекламному буклеті, складають між клієнтом і банком договір про надання банківських послуг. Також, клієнт ознайомилася з договором про надання банківських послуг до його укладення і згідна з його умовами (а.с. 7).

При цьому, Анкета-заява, копія якої додана позивачем до позовної заяви, не містить посилань на розмір кредиту, умови користування кредитом та його погашення, порядок нарахування та сплати відсотків за користування кредитом, порядок нарахування та сплати штрафу і пені за невиконання умов Договору.

До позовної заяви позивачем додано Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», а також Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку (а.с. 8, 9-23).

2. Мотивувальна частина

Позиція Апеляційного суду

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, Апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів цивільної палати дійшла висновку, що апеляційна скарга представника АТ КБ «Приватбанк» підлягає до відхилення

Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала ОСОБА_4 Верховного Суду у справі №668/13907/13-ц).

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення виходячи з наступного.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду відповідає.

Встановлено, що звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 11 грудня 2015 року, АТ КБ «Приватбанк» на підтвердження своїх вимог надало анкету-заяву ОСОБА_2 про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку 11 грудня 2015 року, в якій зазначено особисту інформацію відповідача: а саме: ім’я по-батькові, серію та номер паспорта, адресу проживання.

Разом з тим, дана заява не містить відомостей про те, що вона не лише ознайомилася з її змістом, а й отримала ці умови та правила, з якими вона погодилася, про що має бути зазначено в документі.

За відсутності у сторони цих стандартних умов та правил банку, які є невід’ємною частиною договору, оскільки містять його істотні умови, які в заяві-анкеті не викладені, сторона не має можливості свідомо здійснити своє волевиявлення при укладенні договору та дотримуватися його умов, тобто визначити свою поведінку за цими правилами, що є необхідною умовою для вільного волевиявлення особи при укладенні правочину, передбаченого ч. 3 ст. 203 ЦК України.

Також, в анкеті – заяві не зазначено, що ознайомившись з Умовами та правилами надання банківських послуг, тарифами банку, позичальник просить надати послуги, а саме, платіжну картку «Універсальна».

Крім того, у бланку анкети-заяви, в порушення вимог її заповнення та оформлення, не вказано кредитного ліміту, що унеможливлює встановлення обставини дійсних намірів відповідача щодо отримання відповідної визначеної суми коштів, які позивач вказав у позовній заяві, а саме 8 000 грн.

В матеріалах справи містить витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (а.с. 8).

Проте, в приведеній анкеті-заяві відсутня графа про те, що клієнт отримав карту «Універсальну» та ПІН-код до неї, яка крім того має бути скріплена підписом позичальника. Також відсутні данні й про отримання ОСОБА_2 картки, як і підстав на яких вона видавалась позичальнику, та, відповідно, умов на яких остання повинна була діяти і обслуговуватись.

Твердження Банку про те, що ОСОБА_2 11 грудня 2015 року отримала банківську картку, яка періодично перевипускалась, а строк дії договору, відповідно, пролонгувався з поповненням карткового рахунку новими сумами кредитного ліміту є недоведеними, оскільки матеріали справи не містять даних про те, що відповідач отримувала від позивача картки та «ПІН-коди» до них.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України).

Умови та правила надання банківських послуг повинні містити підпис позичальника, та саме з цього моменту такі умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору.

Аналогічна позиція висловлена в правових висновках, що викладені в ухвалах Верховного Суду України від 22 березня 2017 року (6-2320цс16) та постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року (№ 61-787св18).

Доданий до позовної заяви розрахунок заборгованості за договором № б/н від 11 грудня 2015 року (без зазначення початкової дати виникнення заборгованості) становить: тіло кредиту 6570,21 грн.; нараховані відсотки 2450,23 грн.; нарахована пеня 8922,53 грн.; загальна заборгованість за наданим кредитом 17942,97 грн.; заборгованість по судовим штрафам 1397,15 грн. (а.с. 5-6).

Крім того, даний розрахунок є аналітичним документом банку, складеним в односторонньому порядку, що не був погоджений з відповідачем, тому не є безспірним доказом існування між сторонами договірних відносин та розміру боргу.

В розумінні ст. 9 Закону України від № «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати обов'язкові реквізити, а саме назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналогічні вимоги до первинних документів визначені також в Положенні про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, чинному на момент вчинення відповідних правочинів або виникнення відповідних прав та обов'язків, а також в Положенні про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України від 07.07.2018, чинного на час звернення до суду з позовом.

Первинні документи мають бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення в паперовій та/або в електронній формі (пункт 4.3. Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, в редакції, чинній на момент вчинення відповідних правочинів або виникнення відповідних прав та обов'язків).

Первинні документи, які не містять обов'язкових реквізитів, є недійсними і не можуть бути підставою для бухгалтерського обліку (п. 51 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, чинного на час звернення до суду з позовом).

Враховуючи викладене, розрахунок заборгованості, наданий позивачем, не є первинним документом, оскільки не відповідає наведеним вимогам.

Виходячи зі змісту ст. 22 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», документами, які можуть підтвердити факт проведення розрахункових операцій, є такі види розрахункових документів, платіжне доручення; платіжна вимога-доручення; розрахунковий чек; платіжна вимога; меморіальний ордер.

Згідно п. 17.1 ст. 17 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» обов’язкові реквізити електронних та паперових документів на переказ, особливості їх оформлення, оброблення та захисту встановлюються нормативно-правовими актами НБУ. Постановою Національного банку № 22 від 21 січня 2004 року встановлені вимоги до оформлення вищезазначених розрахункових документів.

ПАТ КБ «Приватбанк», під час розгляду справи в суді першої інстанції, не надав суду належним чином оформлений розрахунковий документ, який підтверджує факт видачі/перерахування кредитних коштів та згідно якого можна було б встановити суму, яку позивач надав/перерахував відповідачу згідно заяви б/н від 11 грудня 2015 року та встановити рахунок, на який були перераховані вищезазначені кредитні кошти.

Згідно ст. 1 ЗУ «Про платіжні системи» платіжна картка – електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для лініювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунку банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Тобто, з урахуванням вищевикладеного, вбачається, що використання платіжної картки можливе лише за наявності відкритого рахунку.

Посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що підписання заяви-анкети позичальником є приєднання до запропонованих банком Умов та правил надання банківських послуг, оскільки заява є невід’ємною частиною кредитного договору та визнання відповідачем факту підписання заяви і отримання кредитної картки, є безпідставними, оскільки із підписаної анкети-заяви не вбачається, який кредитний ліміт за платіжною карткою установлений позичальнику, що унеможливлює встановлення обставин дійсних намірів відповідача щодо отримання відповідної визначеної суми коштів.

Відповідно до змісту ч. 1 ст. 1050 ЦК України з урахуванням ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України, банк повинен довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та, відповідно, на умовах встановлених договором.

Однак банком це зроблено не було, внаслідок чого колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в матеріалах справи відсутні докази укладання кредитного договору, саме на тих умовах які заявлені позивачем.

Таким чином суд першої інстанції розглянув позовні вимоги саме в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих позивачем.

Частина 2 ст. 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом третім вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, ст. 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом.

При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Водночас кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У свою чергу суд, зберігаючи об’єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз’яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов’язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов’язків.

Крім того ч. 2 ст. 13 ЦПК України, яка регламентує диспозитивність цивільного судочинства, визначено, що збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумнів у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної зави. Якщо докази не може бути поданий у встановлений законом строк з об’єктивних причин, учасники справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

До позовної заяви Банком була додана заява, в якій просив суд розглядати справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (а.с. 32,33).

Згідно ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 20 14 листопада 2018 року клопотання АТ КБ «Приватбанк» задоволено, розгляд справи призначено на 12 грудня 2018 року у порядку спрощеного позовного провадження, передбаченого статтями 274-279 ЦПК України (а.с. 38-39).

У позовній заяві не вказано, що позивач не має змоги надати відповідні докази разом з позовною заявою. Надалі будь-яких письмових звернень до суду із зазначенням доказів, які бажає долучити позивач із зазначенням об’єктивних причин неможливості їх надання, останній не подав.

Крім того, саме за клопотанням позивача справа слухалась в спрощеному провадженні за наявними матеріалами справи, проте Банком до апеляційної скарги додані нові докази, що не досліджувались судом першої інстанції.

У підтвердження доводів заборгованості за кредитним договором, позивач надав Апеляційному суду виписки по руху коштів на картковому рахунку ОСОБА_2 № 4149625811383700 який визначений періодом з 01.01.1999 року по 19.01.2019 року, як аналітичний документ банку, складений в односторонньому порядку, що не був погоджений із відповідачем, тому він також не є безспірним доказом існування між сторонами договірних відносин та розміру боргу (а.с. 55-58). Крім того, копія електронної виписки по карткових рахунках, не посвідчена у порядку, передбаченому законом.

Таким чином доводи, викладені в апеляційній скарзі про те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права, при неповному з’ясуванні обставин, що мають значення для справи, при неправильному застосуванні норм матеріального права, що призвело до невірного вирішення спору, що, відповідно, є підставою для його скасування, з огляду на викладене, є безпідставними.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У відповідності ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами колегія суддів не вбачає, оскільки її доводи суттєвими не являються, носять суб’єктивний характер, не відповідають обставинам справи і правильності висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що колегія суддів прийшла до висновку про відмову в задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк» про стягнення заборгованості, судові витрати слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Апеляційний суд Черкаської області, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення.

Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12 грудня 2018 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Головуючий

Судді

Повний текст постанови виготовлено 28 березня 2019 року.