Рішення № 8077167, 08.02.2010, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.02.10                                                                                           Справа№ 14/226 (1/19)

За позовом: товариства з обмеженою відповідальністю “Інтерпромтех”, м. Миколаїв

До відповідача: закритого акціонерного товариства “Галичина”, м. Радехів, Львівська область

Про стягнення 1465196,79 грн.

За зустрічним позовом: закритого акціонерного товариства “Галичина”, м. Радехів, Львівська область

До: товариства з обмеженою відповідальністю “Інтерпромтех”, м. Миколаїв

Про визнання недійсним п. 3.2. договору поставки №О31/2007 від 15.12.2007 р., укладеного між ЗАТ “Галичина” та ТзОВ “Інтерпромтех”.

Суддя Кітаєва С.Б.

Секретар Хороз І.

За участю представників сторін:

Від позивача –не з‘явився.

Від відповідача –не з‘явився.

Суть спору: Позовну заяву подано товариством з обмеженою відповідальністю “Інтерпромтех”, м. Миколаїв, до закритого акціонерного товариства “Галичина”, м. Радехів, Львівська область, про стягнення 1465196,79 грн., а саме, з урахуванням доповнення до позовної заяви, 1253776,87 грн. –основний борг, 82503,57 грн. –інфляційні втрати, 18989,88 грн. –3% річних, 109926,47 грн. - пені. Закрите акціонерне товариство “Галичина”, м. Радехів, Львівська область, звернулось із зустрічним позовом до товариства з обмеженою відповідальністю “Інтерпромтех”, м. Миколаїв, про визнання недійсним п. 3.2. договору поставки №О31/2007 від 15.12.2007 р., укладеного між ЗАТ “Галичина” та ТзОВ “Інтерпромтех”.

Ухвалою господарського суду Львівської області (суддя Гулик Г.С.) від 28.01.2009 р. порушено провадження у справі та призначено розгляд на 10.02.2009 р. Розгляд справи відкладався з мотивів, зазначених в ухвалах суду. Рішенням господарського суду Львівської області від 07.04.2009 р. первісний позов задоволено частково, стягнуто з ЗАТ “Галичина” на користь ТзОВ “Інтерпромтех” 837000 грн. основного боргу, 109926,47 грн. пені, 82503,57 грн. –інфляційних нарахувань, 18989,88 грн. –3% річних та судові витрати, в решті вимог відмовлено; а зустрічний позов було задоволено повністю, визнано недійсним п. 3.2. договору поставки №О31/2007 від 15.12.2007 р., укладеного між ЗАТ “Галичина” та ТзОВ “Інтерпромтех”.

В касаційному порядку позивач оскаржив рішення в частині задоволення зустрічного позову. Постановою Вищого господарського суду України від 11.08.2009 р. у справі №1/19 касаційну скаргу ТзОВ “Інтерпромтех” задоволено частково, рішення господарського суду Львівської області від 07.04.2009 р. скасовано повністю, справу направлено на новий розгляд до господарського суду Львівської області.

При цьому, Вищий господарський суд України зазначив, що місцевий господарський суд, визнаючи недійсним п. 3.2. договору, посилався на ч. 2 ст. 207 ГК України, якою передбачено, зокрема, що недійсною може бути визнано нікчемну умову господарського зобов’язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов’язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Однак, місцевий господарський суд не зазначив, які права та законні інтереси сторін чи третіх осіб були порушені, не обґрунтував, у чому саме полягає її нікчемність, яким чином відсутність посилання в договорі на грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті суперечить змісту договору.

Ухвалою господарського суду Львівської області (суддя Кітаєва С.Б.) від 07.12.2009 р. було прийнято справу до розгляду та призначено її на 13.01.2010 р. Розгляд справи відкладався з мотивів, зазначених в ухвалах суду від 13.01.2010 р., 29.01.2010 р.

Представникам сторін роз’яснювались їх права згідно ст. 22 ГПК України. У відповідності до ст. 75 ГПК України справа слухається за наявними у ній матеріалами.

Оформлене відповідно до вимог ст.84 ГПК України рішення підписано і відіслано сторонам 17.02.2010 року.

В судових засіданнях представник позивача з мотивів наведених у позовній заяві, поясненнях та запереченнях поданих до справи, уточнені Заявою від 29.01.2010 року позовні вимоги за первісним позовом підтримав : просить стягнути з відповідача на свою користь суму боргу, розраховану відповідно до п.3.2 договору – 1153776,87 грн, 82503,57 грн. інфляційних, 3 % річних в сумі 18 989,88 грн, 109926,47 грн. пені ( в загальній сумі –1365196,79 грн); в частині стягнення 100000,00 грн просить провадження у справі припинити. Зустрічний позов заперечив з мотивів, зазначених у позовній заяві, доповнені до позовної заяви, поясненнях, запереченнях. Ствердив, зокрема, що 15.12.2007 р. між сторонами був укладений договір №О31/2007, за яким відповідачу було поставлено товар на загальну суму 1312080 грн. Однак, станом на дату розгляду справи відповідач погасив заборгованість лише частково, сума боргу становить 737000 грн. Оспорюваним п. 3.2. договору передбачалось, що у випадку прострочки в оплаті, розрахунок повинен проводитись у гривнях, але з урахуванням курсу євро, що відповідає законодавству, засадам свободи договору. Просить стягнути з відповідача, крім боргу в сумі 737000 грн , (який є узгодженим і сторонами не оспорюється), додатково 416776,87 грн., обчислених відповідно до п. 3.2. договору внаслідок зростання курсу євро; 82503,57 грн. – інфляційних втрат, 18989,88 грн. –3% річних, 109926,47 грн. - пені. Просить первісний позов задовольнити повністю, а в зустрічному позові відмовити.

У відзиві, поданому під час нового розгляду справи,відповідач за первісним позовом ствердив про часткову оплату заборгованості в сумі 100000 грн., у зв’язку із чим сума основного боргу становить 737000 грн. Щодо різниці заявленої суми боргу в розмірі 416776,87 грн. просить у позові відмовити з мотивів, зазначених у відзиві, посилається на те, що підстава для такого нарахування, яка міститься в п. 3.2. договору, суперечить законодавству. Зустрічний позов просить задовольнити з мотивів, зазначених у зустрічній позовній заяві та доповненні до неї, поданому під час нового розгляду справи. Зокрема, посилаючись на ч.2 ст.533 ЦК України, ствердив, що вартість обладнання підлягає оплаті в гривнях в перерахунку до євро лише за умови визначення у зобов‘язанні грошового еквівалента в іноземній валюті, проте, в укладеному між сторонами Договорі не було визначено грошовий еквівалент як щодо ціни договору так і щодо зобов’язань оплати. Посилається також на позицію Вищого господарського суду України, підтриману Верховним Судом України в аналогічній справі між тими ж сторонами. Просить у первісному позові в частині стягнення 416776,87 грн. відмовити, а зустрічний позов задовольнити. Також просить зменшити розмір пені на 75% з відстрочкою виконання рішення на шість календарних місяців зі сплатою присудженої суми рівними частинами.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представників, вживши заходів до виконання обов’язкових вказівок Вищого господарського суду України, створивши сторонам у відповідності до ч. 3 ст. 4-3 ГПК України необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, суд встановив наступне.

15.12.2007р. між закритим акціонерним товариством „Галичина” (покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю „Інтерпромтех” (постачальник) був укладений договір поставки №О31/2007, згідно із яким постачальник зобов’язався передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити товарно-матеріальні цінності (обладнання) згідно з додатками, що є невід’ємними частинами договору. Згідно із п. 2.1 договору, загальна вартість обладнання на момент формування його ціни становить 1312080 грн., яка розкрита та конкретизована в додатку №1. Розрахунковий курс на 15.12.2007р. становить 7,454305. Згідно із п. 3.1. договору, загальна вартість, вказана в розділі 2.1. (1312080 грн.) підлягає оплаті наступним чином: 50% від вартості обладнання –оплачується в термін з 05.01.2008 р. по 15.01.2008 р.; 50% від вартості обладнання - оплачується протягом п’яти днів від дати поставки обладнання та оформлення видаткових накладних. Згідно із п. 3.2. договору, сума першого етапу оплати розраховується за формулою: S1=(1312080х0,5)х(К/7,454305). Сума другого етапу оплати розраховується за формулою: S2=(1312080)х(К/7,454305), де S1, S2 –сума першого та другого етапів оплати на день виставлення рахунку; К –обмінний курс гривні до євро, встановлений НБУ на день оплати. В разі оплати відповідного рахунку по закінченню терміну його дії, кожен платіж перераховується по курсу гривні до євро, встановленого НБУ на дату зарахування платежу. При цьому постачальник має право провести відповідний перерахунок суми рахунку на остаточний розрахунок.

З матеріалів справи вбачається, що договір виконувався сторонами. Так, на виконання договору постачальником покупцю було відвантажено обладнання (4 ємкості для молока об’ємом 75 м.куб.) згідно із розхідними накладними №РН-0000021 від 10.04.2008 р. на суму 328020 грн.; №РН-0000022 від 16.04.2008 р. на суму 328020 грн.; №РН-0000023 від 24.04.2008р. на суму 328020 грн.; №РН-0000026 від 28.04.2008р. на суму 328020 грн., - усього на загальну суму 1312080 грн. Зазначена обставина сторонами не заперечувалась. Відвантаження товару проведено по товарно-транспортних накладних №01 АА від 11-13.04.2008 р.; №01 АА від 16-20.04.2008 р.; №01АА від 24.04.2008 р. та №01 АА від 28-30.04.2008 р.

З матеріалів справи, зокрема, платіжних доручень, листів №12/11-05 від 12.11.2008 р. та №27/11-28 від 27.11.2008 р., також вбачається, що відповідач неналежно виконував свої зобов’язання по оплаті. Заборгованість за поставлене обладнання до подання позову про стягнення боргу погашена ним частково, зокрема, в сумі 425080 грн., що підтверджено актом звірки взаємних розрахунків від 08.12.2008 р., виписками з банківських рахунків позивача за 10.01.2008 р. та 03.09.2008 р. Платіжним дорученням №781 від 30.01.2009 р. відповідач погасив заборгованість на суму 50000 грн. Окрім того, під час нового розгляду справи суду надано докази оплати 100000 грн., що підтверджується відповідним платіжним дорученнями № 2395 від 17.07.2009 року на суму 40000,00 грн., № 2383 від 17.07.2009 року на суму 60000,00 грн., і не заперечувалось позивачем за первісним позовом.

Відповідач у зустрічному позові посилається на недійсність зазначеного п. 3.2. Договору як такого, що суперечить закону, (зокрема ч.2 ст.189 ГК України, ч.2 ст. 533 ЦК України), також посилається на його суперечність змісту самого договору.

Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину (окремої частини правочину), є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 –3, 5, 6 ст. 203 ЦК України. Згідно із ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно із ч. 2 ст. 189 ГК України, ціна зазначається в договорі у гривнях. За нормою ч. 2 ст. 198 ГК України, грошові зобов’язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов’язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Пунктом № 3.2. Договору поставки № О31/2007 від 15.12.2007 р. передбачений порядок обчислення гривневої суми платежів в перерахунку до євро на день виставлення рахунків, а також порядок їх реалізації –в разі оплати відповідного рахунку по закінченню терміну його дії. Зі змісту оспорюваного пункту суд не вбачає порушення вимог ч.2 ст.189 ГК України, оскільки ціна договору та обов’язок його виконання покупцем визначені у гривнях.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язання є правовідношенням, в якому сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. У відповідності до ст. ст. 526, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов’язковим для виконання сторонами. При цьому, обов’язок дотримуватись погоджених у договорі умов в рівній мірі покладається як на відповідача, так і на позивача.

Як вбачається з п. 3.2. договору поставки №О31/2007 від 15.12.2007 р., - суми першого і другого етапів оплати, (які розраховуються за формулою, передбаченою цим же пунктом Договору) , - визначаються на певний момент часу, а саме: на день виставлення рахунку. Однак, доказів того, що позивачем виставлялись рахунки на момент першого етапу оплати (з 05.01.2008 р. по 15.01.2008 р.) і на момент другого етапу оплати (протягом п’яти днів від дати поставки обладнання та оформлення видаткових накладних), чи на будь-який інший момент часу, з визначенням сум першого та другого етапів оплати з використанням розрахунку за формулою, відзначеною в п. 3.2 Договору, позивачем суду не надано.

Крім того, згідно із п. 3.2. вказаного договору, в разі оплати відповідного рахунку по закінченню терміну його дії, кожний платіж перераховується по курсу гривні до євро, встановленого НБУ на дату зарахування платежу. При цьому постачальник має право провести відповідний перерахунок суми рахунку на остаточний розрахунок. Суду не представлено доказів, чи виставлялись позивачем такі рахунки відповідачу, коли саме виставлялись рахунки , в яких сумах, і які в рахунках були встановлені терміни дії.

Відповідач заперечив факт отримання рахунків з визначенням за вищевказаною формулою сум першого та другого етапів оплат, а також заперечив факт отримання перерахунку суми рахунку на остаточний розрахунок. Доказів зворотнього суду позивачем не надано.

Згідно із ст. 33 ГПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Позивач за первісним позовом не довів суду у встановленому порядку належними доказами наявність передбачених договором підстав для застосування норми п. 3.2. договору.

За змістом п.3.2. Договору суми першого і другого етапів оплати в гривнях перераховуються відповідно до курсу євро лише станом на дві визначені Договором дати, а саме: на день виставлення рахунку, а у випадку закінчення терміну дії розрахунку –на дату відповідного перерахунку суми рахунку на остаточний розрахунок. Як встановлено судом і не спростовано позивачем , ним не виставлялось відповідачу рахунків, перерахунків (остаточних розрахунків) сум платежів у відповідності до п.3.2. Договору.

Розрахунок неоплаченої частини вартості обладнання за п.3.2. договору позивач , (як вбачається в тексті позовної заяви), провів на дату звернення з позовом до суду з використанням курсу євро на дату 12.01.2009 року, тоді як пунктом 3.2. Договору передбачено використання у формулі перерахунку показника «К», який визначає обмінний курс гривні до євро, встановлений НБУ на день оплати.

З вищевикладених підстав, суд дійшов висновку, що сума основного боргу 737000 грн. підлягає до стягнення, в решті суми 416776,87 грн. боргу, яка розрахована позивачем згідно з п.3.2. Договору з використанням курсу євро, встановленого НБУ на дату 12.01.2009 року, (на період часу, що передує зверненню з позовною заявою до суду), не підлягає задоволенню.

Правовою нормою ч. 2 ст. 533 ЦК України встановлено: «якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом».

За правовим змістом названої правової норми зобов‘язання сплатити вартість продукції в гривнях в сумі, що визначається за офіційним курсом валюти (у даному випадку - євро) на відповідний момент часу, виникає лише і виключно за умови визначення сторонами у зобов‘язанні грошового еквівалента в іноземній валюті.

Грошовий еквівалент в іноземній валюті –це відповідник чужоземної валюти, одержаний перерахуванням суми національної валюти (гривні) в грошову масу у чужоземній валюті (у даному випадку –євро) за курсом Національного банку України.

З огляду на викладене, слід зробити висновок, що у випадку визначення ціни Договору (вартості обладнання) у валютному еквіваленті, ця ціна має бути виражена у Договорі в абсолютній величині.

Дослідивши зміст Договору поставки № О31/2007 від 15.12.2007 р. та порядок і стан його виконання сторонами, судом встановлено наступне.

В розділі 1 Договору (предмет договору) зобов‘язання Покупця (відповідача за первісним позовом) визначено як зобов‘язання оплатити товарно-матеріальні цінності –обладнання згідно з додатками до договору. В п.2.1. Договору встановлено, що «загальна вартість обладнання становить 1312080,00 грн., у т.ч. ПДВ 218680, 00 грн., яка розкрита та конкретизована в Додатку № 1 до договору». У додатку № 1 до вищеназваного Договору визначена ціна одиниці обладнання в сумі 273350,00 грн. без ПДВ, (328020,00 грн. з ПДВ), загальна ціна договору –вартість поставки 4-х ємкостей для молока об‘ємом 75 м.куб. встановлена в сумі 1312080, 00 грн., тобто - без визначення грошового еквівалента в іноземній валюті і без перерахування ціни договору в євро.

В товарно-транспортних накладних, у витратних накладних вартість поставленого обладнання відзначена у точній відповідності до п.1, п.2.1. згаданого договору та додатку № 1 до нього.

За текстом та змістом оспорюваного пункту 3.2. Договору, він не містить норм щодо зобов’язань відповідача сплатити вартість обладнання по курсу гривні до євро, встановленого НБУ на дату зарахування платежу. У названому пункті договору йдеться про формулу розрахунку суми першого і другого етапів оплати в перерахунку до євро по курсу на день виставлення рахунків, які фактично не виставлялися.

Часткова оплата вартості обладнання в межах першого етапу поплати (400000,00 грн. згідно платіжного доручення № 682 від 10.01.2008 р.) і подальша оплата з порушенням строків оплати, обумовлених п. 3.1. Договору, (25080, 00 грн. згідно платіжного доручення № 4612 від 03.09.2008 р., а також 50000, 00 грн. - згідно платіжного доручення № 781 від 30.01.2009 р.), проводилась відповідачем в гривнях без перерахунку до євро з посиланням на договір та накладну, як на підставу платежу. Ця оплата була прийнята позивачем як оплата за вищезгаданим Договором без виставлення відповідачу рахунку чи перерахунку гривні до євро відповідно до п.3.2. Договору.

В акті звірки розрахунків щодо виконання зобов‘язань оплати поставленого обладнання за Договором сторони станом на 08.12.2008 р. підтверджують борг в сумі 912 080,00 грн. без перерахунку гривні до євро.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що грошовий еквівалент сторонами в Договорі поставки № О31/2007 від 15.12.2007 р. не був визначений як щодо зобов‘язання визначення вартості обладнання, так і щодо зобов’язання відповідача оплатити цю вартість в національній валюті по курсу євро до гривні, за відсутності чого застосування передбаченої в п.3.2 Договору формули перерахунку ціни з використанням курсу євро, суперечить нормам ч.2 ст. 533 ЦК України.

Таким чином, пункт № 3.2. Договору поставки № О31/2007 від 15.12.2007 р., укладеного між ТзОВ «Інтерпромтех», м. Миколаїв та ЗАТ «Галичина», м. Радехів Львівської області, суперечить імперативній нормі ч.2 ст. 533 Цивільного кодексу України, у зв‘язку з чим зустрічний позов відповідно до ч.1 ст.,203, ч.1 ст. 215 ЦК України підлягає задоволенню.

Згідно із ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Окрім того, згідно із п. 7.2. договору, покупець за несвоєчасно проведені розрахунки сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ. З урахуванням наведеного, виходячи із зазначеної вище суми основного боргу (з урахуванням динаміки проплат) позивач просить стягнути з відповідача 82503,57 грн. –інфляційних втрат, 18989,88 грн. –3% річних, 109926,47 грн. –пені, що підтверджується відповідним розрахунком. Враховуючи наведене, позовні вимоги в цій частині є підставними.

Представник відповідача з мотивів, зазначених у заяві, просить зменшити розмір пені на 75% з відстрочкою виконання рішення на шість календарних місяців зі сплатою присудженої суми рівними частинами.

У відповідності до п 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, зменшення неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню, є правом суду та може здійснюватись лише у виняткових випадках. Проте, належних доказів винятковості саме даного випадку суду не надано. З урахуванням тривалого розгляду справи в строк, що значно перевищує заявлений відповідачем строк відстрочки виконання судового рішення, суд не вбачає передбачених у п.6 ч.1 ст. 83 ГПК України підстав для відстрочення виконання судового рішення.

Враховуючи наведене, первісний позов слід задовольнити частково, поклавши судові витрати на відповідача пропорційно до задоволених вимог; зустрічний позов слід задовольнити, поклавши судові витрати на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32,33,34,36, 43,49, 75, п.1 ч.1 ст.80, ст.ст.82, 84 ГПК України, суд,

ВИРІШИВ:

1.          Уточнені заявою від 29.01.2010 року позовні вимоги за первісним позовом задовольнити частково.

2.          Стягнути з Закритого акціонерного товариства „Галичина” (80200, Львівська область м. Радехів, вул. Б.Хмельницького, 120, код ЄДРПОУ 25553579) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Інтерпромтех” (54052, Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Айвазовського, 15к, код ЄДРПОУ 32655884) 737 000,00 основного боргу, 109926,47 грн. пені; 82503,57 грн. інфляційних нарахувань; 18989,88 грн. 3% відсотків річних, 10484,21 грн. державного мита та 84,43 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В частині стягнення 100000,00 грн. основного боргу –провадження припинити.

4.          В частині решти уточнених вимог за первісним позовом - відмовити.

5.          Зустрічний позов задовольнити повністю.

6.          Визнати недійсним п.3.2. Договору поставки №О31/2007 від 15.12.2007 р., укладеного між ЗАТ «Галичина» і ТзОВ «Інтерпромтех».

7.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Інтерпромтех” (54052, Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Айвазовського, 15к, код ЄДРПОУ 32655884) на користь Закритого акціонерного товариства „Галичина” (80200, Львівська область м. Радехів, вул. Б.Хмельницького, 120, код ЄДРПОУ 25553579) 85,00 грн. державного мита і 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

8.          Накази видати у відповідності до ст. 116 ГПК України.

Суддя