Рішення № 8076761, 12.01.2010, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

          12.01.10                                                                                           Справа №2/67

Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. при секретарі Залицайло М.С. за участю представника позивача (відповідача за зустрічним позовом) Галицького О.В., представника відповідача (позивача за зустрічним позовом) Мудрого Б.Я., розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Інтермода Трейд”, м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю „Сіріуспроект Львів”, м.Львів, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Відкритого акціонерного товариства „Кредобанк”, м.Львів про визнання недійсним попереднього договору від 17.01.2008р. в частині, стягнення 71 286, 16 грн. грошових коштів, набутих без достатньої правової підстави та стягнення 537,25 грн. збитків та зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Сіріуспроект Львів”, м.Львів до Товариства з обмеженою відповідальністю “Інтермода Трейд”, м.Київ про зобов’язання укласти договір оренди

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Інтермода Трейд”, м. Київ звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Сіріуспроект Львів”, м. Львів про стягнення збитків в сумі 71823,41 грн.

Розглянувши матеріали справи, суд визнав представлені матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду і ухвалою від 26.03.2009р. порушив провадження у справі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 17.01.2008р. між позивачем та відповідачем укладено попередній договір. Згідно п.1 статті 2 попереднього договору сторони взяли на себе зобов’язання у строк не пізніше ніж до 31 грудня 2009 року укласти основний договір оренди, за яким відповідач передасть у строкове платне користування позивачу частину торгової галереї в торговому центрі «Кінг Кросс Леополіс».

19.02.2008 р. позивач уклав з Київською філією ВАТ “Кредобанк” (гарантом) договір про надання банківських послуг №5Г. Згідно п.2.1.1 договору №5Г ВАТ “Кредобанк” зобов’язувався видати пряму банківську гарантію позивачу на суму 7327,80 Євро, що надається для забезпечення виконання умов попереднього договору, укладеного позивачем з відповідачем. Строк дії гарантії –до 18 лютого 2009 року. Порядок видачі гарантії –шляхом надання гарантійних листів.

Відповідно до п.2.3.5 договору про надання банківських послуг №5Г, в забезпечення виконання позивачем зобов’язань перед ВАТ “Кредобанк” по Договору гарантії позивач передав, а ВАТ “Кредобанк” прийняв в заставу, згідно Договору застави майнових прав від 19.02.2008р., укладеного між позивачем та ВАТ “Кредобанк”, майнові права на грошові кошти в сумі 90 000,00 грн., розміщених на вкладному рахунку позивача, згідно Додаткового договору №2/231 від 13.02.2008р. до Генерального договору банківського вкладу №231 від 10 січня 2008 року. Відповідно до п.5.3 Договору застави майнових прав від 19.02.2008р., звернення на стягнення на предмет застави здійснюється шляхом укладення/вступу в силу Договору про відступлення права вимоги по Договору банківського вкладу від 19.02.2008 р., укладеного між позивачем та ВАТ “Кредобанк”.

11 лютого 2009 року позивач отримав від гаранта лист №06-770/09 від 9 лютого 2009 року та копію платіжної вимоги відповідача №19-02/09 від 4 лютого 2009 року, в якій зазначалось, що відповідач надсилає платіжну вимогу до гаранта та просить перерахувати на банківський рахунок відповідача розмір гарантії у зв'язку з недотриманням позивачем умов банківської гарантії, а саме п.ІІ - гарантія не була поновлена чи замінена і її строк спливає менш, аніж за тридцять днів. Позивачем був надісланий гаранту лист №12/02-09/01 від 12 лютого 2009 року, в якому позивач зазначав, що зобов'язання, забезпечене банківською гарантією припинилося, і просив гаранта, керуючись п.3 ст.565 Цивільного кодексу України, не задовольняти першу вимогу, до моменту надходження повторної вимоги.

Як стверджує позивач, незважаючи на отриману інформацію щодо припинення зобов'язань, забезпечених банківською гарантією, відповідач надіслав гаранту повторну платіжну вимогу №32-02/09 від 16 лютого 2009 року, яку 18 лютого 2009 року гарант задовольнив в повному обсязі, про що гарант проінформував позивача листом №15/1082/1/09 від 23 лютого 2009 року.

Позивач вважає дії відповідача щодо стягнення банківської гарантії безпідставними, внаслідок чого позивачу були завдані матеріальні збитки, які полягають у втраті грошових коштів в розмірі 71 286, 16 грн. та не отриманих процентів за банківським вкладом в розмірі 537,25 грн., які були б отримані позивачем у випадку утримання відповідачем від вчинення незаконних дій.

Зокрема, п.1 ст.182 Господарського кодексу України передбачає, що за попереднім договором суб'єкт господарювання зобов'язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором.

На думку позивача, основним зобов'язанням сторін за попереднім договором, є укладення основного договору у визначений попереднім договором термін, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, та на умовах визначених таким попереднім договором. Всі інші зобов'язання за попереднім договором або випливають із основного зобов'язання, або забезпечують виконання основного зобов'язання.

Згідно п.4 ст.182 ГК України зобов’язання укласти основний договір, передбачене попереднім договором, припиняється, якщо до закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір, одна із сторін не надішле проект такого договору другій стороні. Таким чином, на думку позивача, зобов’язання, визначене попереднім договором, є припиненим з 17 січня 2009 року, і сторони після цієї дати не пов’язані між собою жодними зобов’язаннями, що випливають з попереднього договору. Безпідставне отримання грошових коштів відповідачем внаслідок задоволення третьою особою вимоги відповідача про сплату розміру гарантії, заподіяло позивачу збитки у розмірі 71286,16 грн.. Крім цього, позивач вважає, що він також зазнав збитків у вигляді неотриманих процентів за додатковим договором №2/231 від 13.02.2008р. до Генерального договору банківського вкладу №231 від 10.01.2008р. в розмірі 537,25 грн.

Представник відповідача проти позову заперечив. Зокрема відповідач зазначив, що сторони діяли відповідно до положень попереднього договору від 17.01.2008р., який укладений та підписаний сторонами за двостороннім волевиявленням та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юрченко В.В. і зареєстрований у реєстрі за №116. Сплата позивачем коштів в розмірі 7327,80 євро, на думку відповідача, здійснена відповідно до договору, положень ст.610 ЦК України та банківської гарантії (гарантійний лист №06-2117/08 від 19.02.2008р.).

Представникам сторін роз’яснено їх права та обов'язки, передбачені ст.22 ГПК України. Заяв про відвід суду не поступало.

Розгляд справи неодноразово відкладався з підстав, викладених у відповідних ухвалах суду.

За клопотанням представників сторін ухвалою суду від 14.05.2009р. строк вирішення спору був продовжений.

13.05.2009р. позивачем подано заяву про зміну предмету позову. Зазначена заява мотивована тим, що норма п.1 ст.182 ГК України щодо визначення граничного строку укладення основного договору, на думку позивача, є імперативною нормою та не може бути змінена сторонами на свій розсуд. Визначення у попередньому договорі строку укладення основного договору, що перевищує один рік з моменту укладення попереднього договору, є таким, що суперечить чинному законодавству України. Тому дата „31 грудня 2009 року”, що визначена у попередньому договорі як граничний строк укладення основного договору, суперечить нормам чинного законодавства України, а саме п.1 ст.635 ЦК України та п.1 ст.182 ГК України. В зв’язку з вищенаведеним позивач доповнив матеріально-правову вимогу позовної заяви вимогою щодо визнання недійсним попереднього договору від 17.01.2008р. в частині, що визначає строк укладення основного договору (договору оренди) на підставі попереднього договору.

Крім цього, позивачем уточнено матеріально-правову вимогу до відповідача про стягнення 71823,41 грн. На думку позивача, відповідач, скориставшись безумовним характером банківської гарантії, без достатньої правової підстави набув грошові кошти за банківською гарантією, які на підставі ст.1212 ЦК України підлягають поверненню позивачу. Згідно заяви про зміну предмету позову від 13.05.2009р. позивач просить стягнути з відповідача на користь позивача набуті без достатньої правової підстави грошові кошти в сумі 71286, 16 грн. згідно розрахунку та стягнути з відповідача на користь позивача збитки у вигляді неотриманих процентів в сумі 537,25 грн. згідно розрахунку.

Представник відповідача в судових засіданнях проти позову з урахуванням заяви про зміну предмету позову заперечив, зазначив, що одночасна зміна предмета і підстав позову не допускається, зазначив, що посилання позивача на ст.1212 ЦК України є безпідставними, оскільки відповідач є добросовісним набувачем коштів, взаємовідносини сторін врегульовані договором, відповідають діючому законодавству.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Відкритого акціонерного товариства „Кредобанк” зазначив, що банк діяв у відповідності до положень ст.ст. 562, 564, 565 ЦК України, а також умов гарантії, відповідно до якої банк гарантував, що кожна вимога відповідача, в межах цієї гарантії, буде прийнята банком як доконаний доказ того, що заявлена сума має бути сплачена відповідачу, незважаючи на бдь-який спір між відповідачем і позивачем.

05.11.2009р. відповідачем у справі подано зустрічний позов про зобов’язання відповідача укласти договір оренди. Ухвалою суду від 06.11.2009р. було прийнято зустрічну позовну заяву відповідача, розгляд справи відкладено на 10.12.2009р.

Зустрічний позов мотивований тим, що відповідно до умов попереднього договору від 17.01.2008р., укладеного між позивачем та відповідачем, сторони зобов’язувались укласти договір оренди. 08.10.2009р. за вих.№231-10/09 позивач за зустрічним позовом надіслав відповідачу за зустрічним позовом проект договору оренди та зазначив дату, час та місце підписання вказаного договору. Не дивлячись на неодноразові нагадування відповідач не виконав прийнятих договірних зобов’язань, договору оренди не уклав. В зв’язку з цим позивач за зустрічним позовом просить суд зобов’язати відовідача за зустрічним позовом укласти договір оренди.

Відповідач за зустрічним позовом проти позову заперечив з мотивів, викладених у відзиві на зутрічний позов. Зокрема відповідач за зустрічним позовом зазначив, що відповідно до п.2 ст.2 попереднього договору договір оренди буде укладено за умови побудови торгового центру та одержання дозволу на експлуатацію до 31.12.2009р. Відповідач за зустрічним позовом стверджує, що укладення договору оренди на виконання попереднього договору можливе лише після введення позивачем торгового центру в експлуатацію, отримання ним всіх необхідних дозволів, правовстановлюючих документів на торговий центр, а також виконання визначених законодавством України вимог, що повинні передувати укладенню договору оренди. Крім цього, на думку відповідача за зустрічним позовом, відповідно до ч.4 ст.182 ГК України та ч.3 ст.635 ЦК України зобов’язання з укладення договору оренди є припиненими з 17.01.2009р., і позивач та відповідач після цієї дати не пов’язані між собою цим зобов’язанням.

За згодою сторін в судовому засіданні 12.01.2010р. судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повний текст рішення виготовлений та підисаний 18.01.2010р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд встановив наступне.

17.01.2008р. між позивачем та відповідачем укладено попередній договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юрченко В.В., зареєстрований в реєстрі за №116. Згідно п.1 статті 2 попереднього договору сторони взяли на себе зобов’язання у строк не пізніше ніж до 31 грудня 2009 року укласти договір оренди, за яким відповідач передасть у строкове платне користування позивачу частину торгової галереї.

В рамках укладеного попереднього договору, а саме п.6 ст.2, пп.8.1-8.7 ст.3, пункту «М»додатку №1 та додатку №5 до попереднього договору, позивач взяв на себе зобов'язання надати відповідачу забезпечення виконання своїх зобов'язань за попереднім договором, в частині, що можуть бути до нього застосовані.

19.02.2008р. позивач уклав з Київською філією ВАТ “Кредобанк” (гарантом) договір про надання банківських послуг №5Г. Згідно п.2.1.1 договору №5Г ВАТ “Кредобанк” зобов’язувався видати пряму банківську гарантію позивачу на суму 7327,80 Євро, що надається для забезпечення виконання умов попереднього договору, укладеного позивачем з відповідачем. Строк дії гарантії погоджений сторонами до 18 лютого 2009 року. Порядок видачі гарантії –шляхом надання гарантійних листів.

19.02.2008р. гарант надав відповідачу гарантійний лист №06-2117/08, згідно з яким гарант безумовно і безвідклично гарантував здійснити оплату відповідачу, без будь-якого дослідження відносин між позивачем та відповідачем, будь-якої суми грошей, що не перевищує загалом у гривнях еквіваленту, по курсу НБУ на дату оплати, 7327, 80 євро, в межах семи робочих днів з моменту отримання письмової вимоги відповідача.

11 лютого 2009 року позивач отримав від гаранта лист №06-770/09 від 9 лютого 2009 року, яким повідомлялось, що 6 лютого 2009 року гарант отримав від відповідача коректно підготовлений оригінал платіжної вимоги за банківською гарантією. Разом із листом №06-770/09 від 9 лютого 2009 року гарант надав копію платіжної вимоги відповідача №19-02/09 від 4 лютого 2009 року, в якій зазначалось, що відповідач надсилає платіжну вимогу до гаранта та просить перерахувати на банківський рахунок відповідача розмір гарантії у зв'язку з недотриманням позивачем умов банківської гарантії, а саме п.ІІ - гарантія не була поновлена чи замінена і її строк спливає менш, аніж за тридцять днів. Позивачем був розглянутий лист гаранта №06-770/09 від 9 лютого 2009 року, а також перша вимога відповідача, в результаті чого гаранту був надісланий лист №12/02-09/01 від 12 лютого 2009 року, в якому позивач зазначав, що зобов'язання, забезпечене банківською гарантією припинилося, і просив гаранта, керуючись п.3 ст.565 Цивільного кодексу України, проінформувати про це відповідача, а також не задовольняти першу вимогу, до моменту надходження повторної вимоги.

16 лютого 2009 року відповідач надіслав гаранту повторну платіжну вимогу №32-02/09, яку 18 лютого 2009 року гарант задовольнив в повному обсязі, про що гарант проінформував позивача листом №15/1082/1/09 від 23 лютого 2009 року.

Судом також встановлено, що між позивачем та третьою особою (гарантом) був укладений договір застави майнових прав №б/н від 19 лютого 2008 року, предметом якого, відповідно до п.1.2 договору застави, є права заставодавця (позивача) на отримання суми вкладу та процентів, нарахованих на суму вкладу за додатковим договором №2/231 від 13 лютого 2008 року до генерального договору банківського вкладу («Генеральний») №231 від 10 січня 2008 року.

Відповідно до додаткового договору позивач перерахував на вкладний рахунок кошти в сумі 90000 грн., на які гарант повинен нараховувати проценти в розмірі 13,50% річних. Відповідно до п.5.3 договору застави звернення стягнення на предмет застави здійснюється шляхом укладення/вступу в силу договору про відступлення прав вимоги предмету застави (заміна кредитора).

19 лютого 2008 року між гарантом та позивачем був укладений договір відступлення права вимоги по договору банківського вкладу. Пунктом 1 даного договору встановлено, що первісний кредитор (позивач) передає, а новий кредитор (гарант) приймає на себе права вимоги по додатковому договору №2/231 від 13 лютого 2008 року до договору банківського вкладу №231 від 10 січня 2008 року в розмірі фактичної заборгованості за договором про надання банківських послуг №5Г від 19 лютого 2008 року, що укладений між позивачем та гарантом. Окрім того, відповідно до п.3 договору відступлення права вимоги, цей договір вступає в силу з моменту невиконання позивачем зобов'язань за договором гарантії по сплаті всіх витрат, понесених на підставі та на умовах договору гарантії.

Як встановлено судом, внаслідок оплати гарантом відповідачу, за вимогою останнього, грошових коштів в сумі розміру гарантії, набрав чинності договір відступлення права вимоги, що підтверджується листом Київської філії ВАТ «Кредобанк»№15-1082/1/09 від 23 лютого 2009 року. Внаслідок набуття чинності договором відступлення права вимоги, до гаранта перейшло право вимоги на грошові кошти позивача в сумі 58089,62 грн. Окрім того, гарант користуючись своїм правом, що визначений п.3.6. договору гарантії, здійснив договірне списання коштів з рахунків позивача з метою погашення заборгованості за договором гарантії в сумі 13 196,54 грн., що підтверджується банківськими виписками, долученими до матеріалів справи.

Крім цього, судом встановлено, що 08.10.2009р. за вих.№231-10/09 позивач за зустрічним позовом надіслав відповідачу за зустрічним позовом проект договору оренди та зазначив дату, час та місце підписання вказаного договору.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до п.1 ст.200 ГК України гарантія є специфічним способом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов’язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні. Аналогічне за суттю визначення банківської гарантії міститься у п.1 ст.560 ЦК України, згідно з яким за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Тобто, як видно із визначень гарантії, згідно ЦК України та ГК України, гарантією повинно забезпечуватись дійсне господарське зобов'язання чи обов'язок боржника (принципала). Відповідно до договірних зобов'язань боржника та кредитора, банківською гарантією забезпечувалися зобов'язання позивача за попереднім договором від 17.01.2008р.

Пункт 1 ст.182 ГК України передбачає, що за попереднім договором суб'єкт господарювання зобов'язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором.

Пункт 1 ст.635 ЦК України визначає, що попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Тобто, основним зобов'язанням сторін за попереднім договором, є укладення основного договору у визначений попереднім договором термін, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, та на умовах визначених таким попереднім договором. Всі інші зобов'язання за попереднім договором або випливають із основного зобов'язання, або забезпечують виконання основного зобов'язання.

Також ч.1 ст.635 ЦК України передбачено, що законом може бути встановлено обмеження щодо строку, в який може бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.

Таким чином, нормами ч.1 ст.635 ЦК України та ч.1 ст.182 ГК України встановлюються обмеження щодо граничного строку укладення основного договору на підставі попереднього договору і таке обмеження має характер імперативної норми, тобто норми, яка встановлює правило, яке не може бути змінене сторонами в договорі. Встановлення сторонами в попередньому договорі дати „31 грудня 2009 року” як граничної дати для укладення основного договору на підставі попереднього договору порушує імперативні вимоги ч.1 ст.182 ГК України.

Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою ст.203 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Таким чином, наявність в попередньому договорі умови, в якій встановлений строк укладення основного договору, який суперечить чинному законодавству України, а саме ч.1 ст.182 ГК України, є підставою для визнання такої умови недійсною.

За таких обставин позовні вимоги за первісним позовом щодо визнання недійсним попереднього договору від 17.01.2008р. в частині, що визначає строк укладення основного договору (договору оренди) на підставі попереднього договору, а саме п.1 ст.2 та п.2. ст.2 попереднього договору, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Пунктом 1 статті 2 попереднього договору, укладеного між позивачем та відповідачем, передбачено, що сторони зобов'язуються у строк не пізніше ніж до 31 грудня 2009 року, укласти основний договір оренди, за яким відповідач передасть у строкове платне користування позивачу частину торгової галереї. Окрім цього, п.3 статті 2 попереднього договору встановлено обов'язок позивача укласти договір оренди на умовах, визначених попереднім договором. Як видно з п.1 та п.3 статті 2 попереднього договору, основним зобов'язанням позивача та відповідача за попереднім договором є укладення основного договору (договору оренди) в строк до 31 грудня 2009 року на умовах визначених попереднім договором.

Пунктом 2 статті 2 попереднього договору сторони погодили, що попередній договір зберігає силу до 31 грудня 2009 року. Далі в цьому ж пункті сторони встановили, що якщо згідно з українським законодавством, попередній договір не зможе бути визнаний дійсним до 31 грудня 2009 року, сторони постановляють не пізніше ніж за один місяць до того, як мине найдовший термін дії попереднього договору, дозволений українським законодавством, укласти новий попередній договір на аналогічних умовах, або зобов'язуються підписати додаток до попереднього договору, щоб продовжити термін дії попереднього договору на найдовший допустимий українським законодавством термін, при цьому вибір між вказаними альтернативними вирішеннями мав здійснити відповідач.

Проаналізувавши умови п.1 та п.2 ст.2 попереднього договору, та враховуючи, що п.1 ст.182 ГК України встановлює граничний строк укладення основного договору в один рік з моменту укладення попереднього договору, суд прийшов до висновку, що позивач та відповідач повинні були в строк до 17 грудня 2008 року укласти новий попередній договір на новий строк, або пролонгувати існуючий попередній договір, або в строк до 17 січня 2009 року укласти основний договір (договір оренди) на виконання попереднього договору. Проте, як було встановлено судом, між позивачем та відповідачем не був укладений ані новий попередній договір на новий строк, ані додаткова угода про пролонгацію існуючого попереднього договору, ані договір оренди.

Згідно п.4 ст.182 ГК України зобов’язання укласти основний договір, передбачене попереднім договором, припиняється, якщо до закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір, одна із сторін не надішле проект такого договору другій стороні.

Відповідно до п.3 ст.635 ЦК України зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Таким чином, на думку суду, зобов’язання, визначене попереднім договором, є припиненим з 17 січня 2009 року, і сторони після цієї дати не пов’язані між собою жодними зобов’язаннями, що випливають з попереднього договору.

Враховуючи те, що попередній договір є припиненим з 17 січня 2009 року, між сторонами було відсутнє дійсне зобов’язання, яке забезпечувала б банківська гарантія.

Згідно ч.3 ст.13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язано повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Застосування даної норми можливе за наявності трьох умов. По-перше, має мати місце факт набуття або збереження майна. Матеріалами справи підтверджується, а відповідачем не заперечується факт отримання коштів у сумі 71286,16 грн. згідно банківської гарантії. По-друге, необхідним є факт набуття майна за рахунок іншої особи (за чужий рахунок). Дана обставина має місце, оскільки відповідач набув грошові кошти за рахунок позивача. По-третє, має бути факт відсутності правової підстави для набуття відповідачем майна. В данному випадку, як вже згадувалося вище, на виконання вимог п.8 ст.3 попереднього договору позивач надав відповідачу банківську гарантію з метою забезпечення виконання своїх зобов’язань за попереднім договором. Відповідач, користуючись наявною гарантією, заявив до гаранта вимогу про сплату йому суми забезпечення за такою гарантією. Заявляючи вимогу до гаранта про сплату грошових коштів у сумі 71286,16 грн. відповідач у платіжних вимогах до гаранта вказував на порушення позивачем умови пункту ІІ банківської гарантії, а саме те, що гарантія не була поновлена чи замінена і її строк спливає менш, аніж за тридцять днів. Скориставшись безумовним характером гарантії, відповідач отримав від гаранта суму забезпечення без достатніх на те правових підстав. Дане твердження грунтується на тому, що на момент пред’явлення вимоги до гаранта в силу приписів п.4 ст.182 ГК України зобов’язання, визначені попереднім договором, в тому числі і зобов’язання з поновлення чи заміни банківської гарантії, припинилися. Таким чином, якщо основне зобов’язання за попереднім договором є припиненим, то і немає зобов’язання, яке можливо забезпечувати.

Крім цього, за попереднім договором сторони прийняли на себе зобов’язання укласти основний договір (договір оренди). Оскільки боржник може порушити лише існуючі зобов’язання (в даному випадку –не укласти з кредитором основний договір), право відповідача на отримання виплати згідно гарантії безпосередньо залежить від факту порушення боржником взятих на себе зобов’язань по укладенню основного договору.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що грошові кошти в сумі 71286,16 грн. отримані відповідачем за банківською гарантією підлягають поверненню позивачу на підставі ст.1212 ЦК України, оскільки такі грошові кошти набуті відповідачем без достатньої правової підстави, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Стосовно вимоги позивача стягнути з відповідача збитки у вигляді неотриманих процентів в сумі 537,25 грн. згідно розрахунку, то в цій частині суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Неотримання процентів в сумі 537,25 грн. згідно додаткового договору №2/231 від 13.02.2008р. до генерального договору банківського вкладу від 10.01.2008р. позивач обгрунтовує неправомірними діями відповідача по виставленню платіжної вимоги банку згідно банківської гарантії.

Згідно ст.623 ЦК України боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Відповідно до ч.2 ст.22 ЦК України збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв’язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушенного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода);

Враховуючи, що відшкодування збитків є заходом цивільно-правової відповідальності, його застосування можливе лише за наявності умов відповідальності, передбаченої законом. Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести факт порушення зобов’язання боржником, наявність і розмір понесених збитків, а також причинний зв’язок між правопорушенням і збитками. При відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не наступає.

Оскільки, як вже було зазначено, грошові кошти в сумі 71286,16 грн. набуті відповідачем без достатньої правової підстави за банківською гарантією, так як в силу приписів п.4 ст.182 ГК України зобов’язання, визначені попереднім договором, припинилися, такі дії відповідача не можуть вважатися протиправними. За відсутності протиправної поведінки відповідача, як складового елементу цивільно-правової відповідальності, вимоги позивача про стягнення з відповідача 537,25 грн. неотриманих процентів суд вважає безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Твердження представника відповідача щодо незаконності подання позивачем заяви про зміну предмета позову від 13.05.2009р., оскільки, на думку відповідача, позивачем одночасно змінено предмет і підставу позову, судом до уваги не беруться з огляду на наступне.

Згідно ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову. Одночасна зміна предмета і підстав позову не допускається.

Предмет позову –це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які визначені у ст.16 ЦК України.

Підстава позову –це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача. Як зміна предмета позову кваліфікується заявлення ще однієї чи кількох вимог додатково до викладених в позовній заяві. Зміна підстав позову –це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Під обставинами, на яких ґрунтується вимога позивача, законодавець розуміє фактичні обставини справи, а не правові норми, на які посилається позивач при поданні позову.

13.05.2009р. позивачем подано заяву про зміну предмету позову. Зазначена заява мотивована тим, що норма п.1 ст.182 ГК України щодо визначення граничного строку укладення основного договору, на думку позивача, є імперативною нормою та не може бути змінена сторонами на свій розсуд. Визначення у попередньому договорі строку укладення основного договору, що перевищує один рік з моменту укладення попереднього договору, є таким, що суперечить чинному законодавству України. В зв’язку з вищенаведеним позивач доповнив матеріально-правову вимогу позовної заяви вимогою щодо визнання недійсним попереднього договору від 17.01.2008р. в частині, що визначає строк укладення основного договору (договору оренди) на підставі попереднього договору.

Зазначену дію позивача суд кваліфікує як зміну предмета позову, оскільки до викладених в позовній заяві вимог про стягнення грошових коштів позивач додатково заявляє вимогу про визнання недійсним попереднього договору в частині.

Крім цього, позивачем уточнено матеріально-правову вимогу до відповідача про стягнення 71823,41 грн. На думку позивача, відповідач, скориставшись безумовним характером банківської гарантії, без достатньої правової підстави набув грошові кошти за банківською гарантією, які на підставі ст.1212 ЦК України підлягають поверненню позивачу. Згідно заяви про зміну предмету позову від 13.05.2009р. позивач просить стягнути з відповідача на користь позивача набуті без достатньої правової підстави грошові кошти в сумі 71286,16 грн. згідно розрахунку та стягнути з відповідача на користь позивача збитки у вигляді неотриманих процентів в сумі 537,25 грн. згідно розрахунку.

В даному випадку позивач не змінює фактичних обставин, на яких ґрунтується вимога про стягнення з відповідача грошових коштів –підставою і надалі залишається неправомірне, на думку позивача, пред’явлення вимоги до гаранта в той час, коли попередній договір вже не діяв. Зазначені фактичні обставини, як підстава позовної вимоги про стягнення, в повній мірі викладені позивачем у позовній заяві, та не змінювались ним при поданні заяви про зміну предмета позову. Позивач лише змінює нормативно-правове обґрунтування заявленої грошової вимоги, посилаючись на ст.1212 ЦК України як на підставу стягнення з відповідача 71286,16 грн.

За таких обставин суд не вважає заяву позивача про зміну предмета позову від 13.05.2009р. одночасною зміною предмета і підстав позову.

Розглянувши матеріали зустрічного позову суд прийшов до висновку про його безпідставність з огляду на наступне.

Відповідно до п.1 ст.2 попереднього договору сторони зобов'язуються у строк не пізніше, ніж до 31 грудня 2009 року, на умовах визначених цим договором укласти договір оренди, за яким орендодавець передасть у строкове платне користування орендарю частину торгової галереї, що надалі називатиметься приміщенням.

Відповідно до п.2 ст.2 попереднього договору договір оренди буде укладено за умови побудови торгового центру та одержання дозволу на експлуатацію до 31 грудня 2009 року. Договір оренди буде укладено у найшвидший термін, який допускає українське законодавство, зокрема, після одержання орендодавцем всіх документів та дозволів, які вимагаються українським законодавством, на підставі яких можна буде укласти договір оренди.

В п.3 ст.3 попереднього договору сторони встановили, що орендодавець, після виконання визначених українським законодавством вимог, які є передумовою для укладення договору оренди, визначить орендарю дату і місце укладення договору оренди.

Проаналізувавши зазначені вище положення попереднього договору, суд дійшов до висновку, що укладення договору оренди на виконання попереднього договору, можливе лише після введення позивачем за зустрічним позовом торгового центру в експлуатацію, отримання ним всіх необхідних дозволів, правовстановлюючих документів на такий торговий центр і приміщення, як складову торгового центру, а також виконання визначених чинним законодавством України вимог, що повинні передувати укладенню договору оренди. Лише після цього позивач мав визначити час та дату укладення договору оренди.

У зустрічному позові вказується, що позивач за зустрічним позовом неодноразово нагадував і просив відповідача укласти договір оренди, призначав дату і місце обговорення умов та укладення договору оренди. Проте позивачем за зустрічним позовом не надано суду належних доказів введення торгового центру в експлуатацію, отримання ним всіх необхідних дозволів, правовстановлюючих документів на такий торговий центр і приміщення, як складову торгового центру, а також виконання визначених чинним законодавством України вимог, що повинні передувати укладенню договору оренди.

В період з 17 січня 2008 року (дати, з якої у сторін виникло зобов'язання з укладення договору оренди) та до 17 січня 2009 року (дати, до настання якої сторони мали виконати зобов'язання з укладення договору оренди), між позивачем та відповідачем основний договір (договір оренди) укладений не був, а також жодною стороною не відправлявся та не отримувався проект основного договору чи пропозиція про його укладення.

Відповідно до п.2.1 ст.3 попереднього договору предметом договору оренди є частина торгової галереї, характеристики якої визначені в попередньому договорі.

Пункт 1 ст.3 попереднього договору визначає торгову галерею як частину торгового центру, комплекс експлуатаційних приміщень, в якому ведеться торгово-побутова діяльність з боку орендарів. Цим же пунктом попереднього договору торговий центр визначається як багатофункціональний торгово-побутово-розважальний комплекс, що знаходиться на земельній ділянці і складається з гіпермаркету, торгової галереї, розважальної частини, будівельної частини, а також спільних частин (в тому числі автостоянки).

Тобто, аналізуючи п.1 та п.2.1. статті 3 попереднього договору, можна дійти висновку, що предметом договору оренди має бути нерухоме майно. Так як торговий центр будувався позивачем за зустрічним позовом і до цього не існував, такий торговий центр необхідно в майбутньому кваліфікувати як новостворене нерухоме майно.

Відповідно до ч.2 ст.331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до п.6.1. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції від 7 лютого 2002 року № 7/5, у разі наявності акта про право власності на землю або рішення про відведення земельної ділянки для забудови та за наявності акта комісії про прийняття об'єкта і введення його в експлуатацію, органами місцевого самоврядування, зокрема, на новозбудовані об'єкти нерухомого майна, видається свідоцтво про право власності, яке і є правовстановлювальним документом, яке і є підставою для державної реєстрації такого новоствореного (новозбудованого) майна.

Відповідно до вимог ч.2 ст.793 та ч.1 ст.794 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладений строком на три роки і більше підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.

Згідно з п. 3.1 статті 3 попереднього договору, строк дії договору оренди повинен становити 5 календарних років. Таким чином такий договір підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Згідно з п.107 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України №20/5 від 03.03.2004 року, при посвідченні договору про найм або позичку будівель, інших споруд (їх частин), належних фізичним та юридичним особам на праві власності, нотаріус вимагає витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно в населених пунктах, де органи БТІ не підключені до Реєстру прав власності, довідку-характеристику БТІ, а в місцевостях, де інвентаризація не проведена, - довідку відповідного органу місцевого самоврядування і, для огляду, правовстановлювальний документ про належність наймодавцю (позичкодавцю) майна, що здається в найм (позичку).

Таким чином, якщо предметом договору оренди є нерухоме майно, орендодавець (позивач за зустрічним позовом) повинен отримати правовстановлюючий документ на таке нерухоме майно, яким є свідоцтво про право власності, яке є підставою для нотаріального посвідчення та державної реєстрації такого договору оренди.

Так як позивачем за зустрічним позовом ані станом на 17.01.2009р., ані станом на 31.12.2009р., ані станом на день вирішення даного спору будівництво торгового центру не завершено, торговий центр в експлуатацію не введений, позивачем за зустрічним позовом не отриманий правовстановлюючий документ на торговий центр, позивач не може укласти договір оренди, так як відсутня річ, що буде передаватися в оренду.

Посилання позивача за зустрічним позовом на Акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта від 12.12.2008р. не береться судом до уваги, оскільки зазначений акт стосується пускового комплексу №1 –гіпермаркету «Практікер»та не має жодного відношення до об’єкту, приміщення в якому є предметом попереднього договору.

Окрім цього, як вже було зазначено, зобов’язання, визначене попереднім договором, є припиненим з 17 січня 2009 року, і сторони після цієї дати не пов’язані між собою жодними зобов’язаннями, що випливають з попереднього договору.

Позивачем за зустрічним позовом не надано суду жодних доказів, які б спростовували викладенні вище заперечення відповідача за зустрічним позовом, тому, враховуючи вищевикладене, суд відмовляє позивачу в задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом.

Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки спір за первісним позовом виник з вини відповідача, судові витрати по розгляду справи відповідно до ст.49 ГПК України необхідно покласти на відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки спір за зустрічним позовом виник з вини відповідача (позивача за зустрічним позовом), судові витрати по розгляду справи відповідно до ст.49 ГПК України необхідно покласти на відповідача (позивача за зустрічним позовом).

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 13, 22, 203, 215, 331, 560, 562, 564, 565, 610, 635, 793, 794, 1212 ЦК України, ст. 182, 200, 207 ГК України та ст.ст. 4, 22, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 82, 83, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

1.          Первісний позов задоволити частково.

2.          Визнати недійсним п.1 ст.2 та п.2. ст.2 попереднього договору від 17.01.2008р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю „Інтермода Трейд” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Сіріуспроект Львів”, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юрченко В.В. та зареєстрованого в реєстрі за №116 в частині, що визначає строк укладення основного договору до 31.12.2009р.

3.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Сіріуспроект Львів”, м.Львів, вул.Дорошенка, 1 (ідентифікаційний код 33753565) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Інтермода Трейд”, м.Київ, вул.Кіквідзе, 11 (ідентифікаційний код 34691264) 71286,16 грн. грошових коштів, набутих без достатньої правової підстави, 797,86 грн. державного мита та 117,11 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.          В задоволенні решти позовних вимог за первісним позовом відмовити.

5.          В задоволенні зустрічного позову відмовити.

6.          Наказ видати згідно ст.116 ГПК України.

          Суддя