Рішення № 80763859, 26.03.2019, Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 188/1104/17

Провадження № 2/188/84/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2019 року Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області у складі :

головуючого судді Ніколаєвої І.К.,

за участю : секретаря судового засідання Карпенко С.М.

представника позивача ( в режимі відеоконференції ) - ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Петропавлівка Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди ,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з даним позовом до відповідача , в якому зазначає наступні обставини .

Він , ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, проходив військову службу в складі діючої армії в період бойових дій, (в тому числі під час виконання інтернаціонального обов’язку) в республіці Афганістан в період з 22.06.1983 р. по 11.02.1985 р. У серпні місяці 1984 р. під час проходження служби в Афганістані при вибуху міни отримав осколкові поранення обличчя, лівій та правій верхній кінцівках, тулубу.

Відповідно до ОСОБА_2 із протоколу №3397 від 05.08.2016 р. засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв’язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв: Поранення (контузія), захворювання, так, пов’язані з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії. Також зазначено, що множинні вогнепальні осколкові поранення голови та кінцівок (контузія головного мозку – 1984 р.) в подальшому призвели до розвитку захворювань, як наслідку перенесеної контузії: стійких залишкових явищ перенесеної ЗЧМТ, у вигляді післятравматичної та дисциркуляторної енцефалопатії 2-3 ст., прогресуючий кризовий перебіг, з вираженим церебростенічним синдромом, двобічною пірамідною симптоматикою, вегето-судинною дисфункцією, частими (2-3 рази на тиждень) судинними кризами змішаного характеру (лікворо-гіпертензивні, вертебро-базилярні), мнестичним зниженням, емоційно-вольовою нестійкістю. Післятравматичний церебральний арахноїдит з вираженим лікворно-гіпертензивним синдромом, вираженим вестибуло-атактичним синдромом-центральною вестибулярною дисфункцією 3 ст., астено-тривожно-невротичним синдромом, стійко-вираженим цефалгічним синдромом. ІХС. Атеросклеротичний кардіосклероз, - що підтверджується військово-обліковими та медичними документами.

При огляді МСЕК йому встановлена 3 група інвалідності з 05.12.2016 р., причина якої є поранення, контузія, захворювання пов’язане з участю у бойових діях на території іншої держави.

Окрім того, позивачу було встановлено обмеження щодо характеру та умов праці: протипоказана робота пов'язана зі значними фізичними та нервово-психічними навантаженнями. Рекомендовано лікування у невропатолога, терапевта, профпатолога, санаторно-курортне лікування.

Після встановлення групи інвалідності позивач неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні, зокрема:

24.05.2017-12.06.2017 рр. – наслідки перенесеної ЧМТ 1984 р. ДРА, осколкове поранення голови, кінцівок, тіла з контузією головного мозку. Хронічна посттравматична енцефалопатія 2 ст. з стійкою цефалгією лікворно-гіпертензивного характеру, двосторонньою пірамідною недостатністю з акцентом праворуч, виражений астено-вегетативний синдром, кризовий перебіг, виражений астено-невратичний синдром з емоційно-вольовим та когнітивним зниженням.

01.03.2017-10.03.2017 рр. – стійкі залишкові наслідки ЗЧМТ (1984 р. ДРА) у вигляді посттравматичної енцефалопатії зі стійкою цефалгією лікворно-гіпертензивного характеру, з двосторонньою пірамідною недостатністю, з вираженим астено-вегетативним синдромом, артеріальною гіпертензією.

31.07.2016-18.08.2016 рр., 09.09.2016-26.09.2016 рр., 24.10.2016-07.11.2016 рр. – стійкі залишкові явища перенесеної ЗЧМТ (1984 р., контузія головного мозку) у вигляді післятравматичної та дисциркуляторної енцефалопатії 2-3 ст. прогресуючий кризовий перебіг з вираженим церебростенічним синдромом, двобічною пірамідною симптоматикою, вегето-судинною дисфункцією, частими (2-3 рази на тиждень) судинними кризами змішаного характеру (лікворо-гіпертензивні, вертебро-базилярні), мнестичним зниженням, емоційно-вольовою нестійкістю. Післятравматичний церебральний арахноїдит з вираженим лікворно-гіпертензивним синдромом, вираженим вестибуло-атактичним синдромом-центральною вестибулярною дисфункцією 3 ст., астено-тривожно-невротичним синдромом, стійко-вираженим цефалгічним синдромом.

У зв’язку з інвалідністю позивач відчуває глибокі моральні переживання та страждання, що зумовлені ушкодженням його здоров’я. Звичні життєві зв’язки позивача порушені, адже, відтепер він вимушений багато часу витрачати на амбулаторне та стаціонарне лікування. Негативні наслідки травми (контузії) та пов’язаних з ним захворювань позивач буде відчувати усе своє подальше життя.

Він постійно відчуває душевний дискомфорт, оскільки не може у звичному для нього режимі спілкуватися з родиною та друзями, він вимушений займатися реабілітацією тоді як бажав би приділяти свій час близьким людям, як наслідок, рівень взаєморозуміння між членами його сім’ї значно знизився.

У зв’язку зі зниженням його працездатності та встановленням обмежень щодо умов і характеру праці, він не може продовжувати трудову діяльність на раніше встановленому рівні. У колі повністю працездатних чоловіків у нього загострюється почуття власної неповноцінності, що в свою чергу позначається на відносинах з оточуючими людьми, колегами.

Враховуючи зазначене, позивач оцінює моральну шкоду, що йому спричинено, у розмірі 100 000,00 грн. (сто тисяч гривень) та вважає зазначену суму справедливою та адекватною глибині його душевних страждань.

Просить суд стягнути з Міністерства оборони України 100 000,00 грн. (сто тисяч гривень) у якості відшкодування моральної шкоди завданої ушкодженням здоров’я, що пов’язано з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

На підставі ст.ст. 56,64 Конституції України, ст.ст. 1,2,11,15,16,22,23,170,1167,1187 ЦК України, ст.ст. 3,118,119,360-7 ЦПК України , ст. 17 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" , ст. 3 Закону України "Про Збройні сили України" позивач прохає задовольнити його позов.

В судове засідання позивач не з'явився, представник позивача ОСОБА_1 надала заяву, прохає справу розглянути у її відсутність, позовні вимоги підтримала у повному обсязі.

Представник відповідача позов не визнав у повному обсязі, прохає суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3

Пояснив, що відповідно до пункту 3 Положення про юридичну службу Міністерства оборони України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 09.09.2013 року №600 визначено, що для забезпечення представництва інтересів Міністерства оборони України в судах, інших юрисдикційних органах України та контролю за організацією правової роботи у визначеній адміністративно-територіальній зоні відповідальності створенні юридичні відділи (далі - територіальні юридичні відділи). В місті Дніпро створено Південно-Східний територіальний юридичний відділ Міністерства оборони України, який здійснює представництво інтересів Міністерства оборони в судах Дніпропетровської, Запорізької та Кіровоградської областей). Відповідно до спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 22 жовтня 2013 року № Д-322/1/8дск: сформовано Південно-Східний територіальний юридичний відділ (м. Дніпро), який утримується та дислокується на фондах Дніпропетровського обласного військового комісаріату (м. Дніпро).

Представник відповідача зазначив, що позовні вимоги є необґрунтованими тому, що позивач не надав доказів наявності моральних страждань, медичні висновки зібрані ним вже тільки після 2016 року . В судовому засіданні не було встановлені, через відсутність доказів не наданих позивачем, обставини отримання захворювання (інвалідності) позивачем, він не надав доказів того, що захворювання (інвалідність) настала не з його вини.

Наявність захворювань позивача, що виникли в період проходження служби, не встановлює причин захворювань та не підтверджує протиправності дій Міністерства оборони України.

Наголосив на тому, що Міністерство оброни України не є правонаступником ОСОБА_4 союзу і відповідно не може нести відповідальність навіть за наявну спричинену шкоду за період проходження військової служби особою в ОСОБА_4 армії.

На думку представника, позивач помилково посилається на норми закону яким передбачені правовідносини держави з військовослужбовцями тому, що він був військовослужбовцем і проходив військову службу в складі ОСОБА_4 армії в період бойових дій, (в тому числі під час виконання інтернаціонального обов’язку) в республіці Афганістан в період з 22.06.1983 р. по 11.02.1985 р. а на даний час він є ветераном і інвалідом війни і має всі пільги встановлені законодавством України для осіб даної групи, а саме : ЗУ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", ЗУ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби ..." та всіма правами наданими громадянам України та закрапленими у Конституції України. Постільки позивачем недоведений час первинного отримання ним інвалідності, право на отримання моральної шкоди у нього виникло до набрання чинності ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (набув чинності 20.12.1991 року) вказаним законодавством не передбачалась регулювання правовідносин відшкодування моральної шкоди. Наявність шкоди не породжує обов'язку її компенсації, позивачеві необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності при цьому правильно визначити суб'єкта такої відповідальності. Представник, з посиланням на судову практику Вищого спеціалізованого суд України з розгляду цивільних і кримінальних та Верховного суду, прохає відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Вислухавши представника відповідача, вивчивши письмові докази, надані сторонами, суд прийшов до висновку що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 слід відмовити з оглядом на наступні обставини.

Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Стаття 76 ЦПК України визначає, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, проходив військову службу в складі діючої армії у в/ч 2099 в період з 22.06.1983 р. по 11.02.1985 р. що підтверджується відміткою у наданої позивачем копії військового квитка серії НУ № 7515392 ( а.с. 12 - 14) .

Отримання позивачем поранень під час бойових дій встановлено з його слів тільки у 2016 році. Актом судово - медичного дослідження № 73і від 29.03.2016 року ( а.с.16 -17) встановлено, що позивач має тілесні ушкодження отриманих внаслідок вогнепальних поранень. У вказаному акті є посилання на довідку від 17.03.2016 року, але не зазначено ким саме ця довідка видана, а зазначено, що вона начеб то видана " Петропавлівським об'єднаним районним" Також у вказаному акті зазначено, що при дослідженні серед присутніх нікого НЕ БУЛО , але у висновку експерт зазначає , що ним проведене судово - медичне обстеження гр. ОСОБА_3 і зроблений вказаний висновок. Отже, вказаний доказ суд вважає не належним.

Інших доказів щодо отримання вогнепальних поранень позивачем саме у вказаний ним період і доказів того, що вони отримані не з його вини, суду не надано.

Позивачеві з 05.12.2016 року була встановлена безстроково 3 група інвалідності через поранення, контузію, захворювання у зв'язку з участю у бойових діях і перебування на території іншої держави, що підтверджується довідкою обласної МСЕК №5 серії 12ААА № 072683 ( а.с.18).

Відповідно до ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній чи юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її спричинила.

Відповідно до позиції судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 09.09.2015 року у справі №6-322цс15, було зазначено що у разі, якщо події, які породили цивільне право позивача на відшкодування моральної шкоди та стали підставою для звернення до суду з позовними вимогами, відбулися після 1 січня 2004 року, тобто після набрання чинності Цивільного кодексу України 2003 року, то такі позовні вимоги підлягають розгляду згідно з положеннями статей 1167, 1168 цього кодексу.

Аналогічний висновок зробив Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 26.07.2017 року по справі №127/24193/15-ц.

Вирішуючи питання щодо наявності спричинення позивачеві моральної шкоди та визначення розміру шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача, суд враховує роз'яснення пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння з боку заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Необхідно з'ясувати, чи підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну моральну шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Отже, наявність шкоди не породжує обов'язку її компенсації, так необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності при цьому правильно визначити суб'єкта такої відповідальності.

Зазначені доводи узгоджуються з позицією Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, що викладена в ухвалах : від 26.04.2017 року по справі №331/4859/16-ц, від 04.10.2017 року по справі №333/5834/16-ц, від 08.11.2017 року по справі №333/5344/16-ц та інших.

Крім того, правова позиція Верховного Суду про відсутність підстав для задоволення аналогічних позовів колишніх військовослужбовців про відшкодування моральної шкоди викладена в постановах від 14.02.2018 року №332/3368/16-ц, від 05.03.2018 року №315/1250/16-ц, від 02.04.2018 року .V 334/2740/17, від 04.04.2018 року №331/1660/17, 03.05.2018 року №333/5919/16- ц, від 23.05.2018 року №336/2388/17 та інших.

В даному випадку позивачем не доведений та судом не встановлено факт протиправних дій або бездіяльності, а також вини Міністерства оборони України щодо спричинення шкоди здоров'ю позивача та моральної шкоди.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом (ст. 1 вказаного Закону).

Статтею 11 вказаного Закону передбачено:

Військовослужбовці, учасники бойових дій та прирівняні до них особи, звільнені з військової служби, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції чи виконували службово-бойові завдання в екстремальних (бойових) умовах, в обов'язковому порядку повинні пройти безоплатну психологічну, медико-психологічну реабілітацію у відповідних центрах з відшкодуванням вартості проїзду до цих центрів і назад. Порядок проведення реабілітації та відшкодування вартості проїзду встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Пенсіонери з числа військовослужбовців, які визнані інвалідами І та II групи внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, забезпечуються путівками для санаторно-курортного лікування незалежно від виду пенсії, яку вони отримують. Інваліди III групи, звільнені з військової служби за станом здоров'я, які отримують пенсії по інвалідності, забезпечуються путівками для санаторно-курортного лікування за наявності медичних показань.

Порядок забезпечення путівками для санаторно-курортного лікування встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975 було затверджено "Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві"(до її прийняття діяла Постанова від 28.05.2008 року № 499).

Також, позивач вказує, що проходив військову службу в ОСОБА_4 на території Афганістану з 22.06.1983 по 11.02.1985 рік.

24 серпня 1991 року Верховна ОСОБА_5 України прийняла постанову «Про військові формування в Україні», якою визначила: «підпорядкувати всі військові формування, дислоковані на території України, ОСОБА_5 України; утворити Міністерство оборони України; Урядові України приступити до створення Збройних Сил України». Фактично цією постановою було покладено початок будівництва Збройних Сил України як важливого інституту держави і невід'ємного елемента її воєнної організації. У вказаній постанові також не передбачено відповідальність нового Міністерства оборони України за спричинену шкоду Міністерством оборони ОСОБА_4 Союзу.

В Законі України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 року також не підтверджено відповідальності України за шкоду, спричинену громадянам протиправними діями держави в особі ОСОБА_4.

Ні в Указі Президента України «Про Положення про Міністерство оборони України та Положення про Генеральний штаб Збройних Сил України» від 06.04.2011 року № 406/2011 ні в Постанові КМУ від 26.11.2014 року № 671 «Про затвердження Положення про Міністерство оборони України» (що діють на даний час) також не передбачено відповідальність (чи будь-яке інше правонаступництво) нового Міністерства оборони України за можливу спричинену шкоду Міністерством оборони ОСОБА_4 Союзу (вперше «Положення про Міністерство оборони України» було затверджено Розпорядженням Президента України від 17 грудня 1992 року N 201/92-рп).

Крім того, лише для військовослужбовців, за наявністю підстав, і передбачено відшкодування моральної шкоди відповідно до ст. 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці - це особи, які проходять військову службу.

Позивач же ОСОБА_3 не є військовослужбовцем, оскільки був звільнений з військової служби ще з ОСОБА_4 в 1985 році і на даний час він має статус інваліда 3 групи, має право на пільги , встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, що підтверджується посвідченням серії Б № 530075 від 06.06.2017 року виданим Петропавлівським управлінням соціального захисту населення ( а.с.10).

Тобто, військовослужбовці та особи, на яких поширюється дія законів «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту», «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» вже користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цими та іншими Законами.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно- правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з пунктами 2, 3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09 лютого 1999 року за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної сили в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

При вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди необхідно з'ясовувати, коли виникли правовідносини сторін та коли завдана моральна шкода.

Але, позивач не довів суду коли саме і з при яких обставинах ним було отримане поранення, не довів, що між ним та відповідачем існують та існували цивільно-правові правовідносини.

Крім цього, законодавство, що було чинним на момент отримання позивачем ушкодження здоров'я (з 22.06.1983 по 11.02.1985 рік.), не містило положень щодо відшкодування моральної шкоди.

Отже, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову у повному обсязі тому, що ухвалювати судове рішення на припущеннях заборонено законом (ч.6 ст.81 ЦПК України).

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується ст. 141 ЦПК України , враховує, що при зверненні до суду, позивач був звільнений від сплати судових витрат на підставі п.2 ч.1 ст. 5 ЗУ "Про судовий збір" а у задоволенні його позовних вимог суд відмовив, то судові витрати слід віднести за рахунок держави.

Враховуючи вказане, керуючись ст.ст.4, 12, 76,79, 81, 141, 284, 285, 288 ЦПК України, статті 58 Конституції України, Законами України: «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту», «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», «Про правонаступництво України» суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволені позову ОСОБА_3 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди, відмовити.

Судові витрати віднести за рахунок держави.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду через Петропавлівський районний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя ОСОБА_6