Рішення № 80719625, 21.03.2019, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2019 року м.Житомир справа № 240/1535/19

категорія 112030600

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Нагірняк М.Ф.,

секретар судового засідання Добровольська Н.А.,

за участю: представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Шайденко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Житомирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області про визнання неправомірними дій, зобов'язання поновити виплату пенсії,

встановив:

ОСОБА_3 звернулася з позовом до Житомирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними дії щодо припинення виплати пенсії за травень та червень 2018року та поновити з 01.09.2018року нарахування та виплату такої пенсії.

Ухвалою від 25.02.2019року Житомирського окружного адміністративного суду справу прийнято до провадження та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

В судовому засіданні представник Позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі і пояснив, що Позивач отримує пенсію по втраті годувальника. З січня 2015року Позивач перебувала на обліку в Житомирському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області як тимчасово переміщена особа для отримання соціальних виплат, в тому числі пенсії. 25 вересня 2018 року Позивач подала заяву про зняття з обліку тимчасово переміщених осіб у зв'язку із реєстрацією постійного місця проживання в місті Житомирі (АДРЕСА_1). 27.09.2018року Позивач звернулася до Відповідача із заявою про виплату пенсії на загальних підставах. Із відповіді від 06.12.2018року Позивачу стало відомо про припинення нарахування та виплату її пенсії з 01.09.2018рок та про невиплату пенсії за травень та червень 2018року.

На думку представника Позивача, такі дії Відповідача не відповідають вимогам чинного законодавства і протирічать ст.49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

В судовому засіданні представник Відповідача, Житомирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, проти позову заперечила і пояснила, що Позивачу, як внутрішньо переміщеній особі, з січня 2015року проводилися виплати пенсії по втраті годувальника у зв'язку з реєстрацію її тимчасового проживання в місті Житомирі. Рішенням управління праці та соціального захисту населення Корольовського району Департаменту соціальної політики Житомирської міської ради від 25.09.2018року скасовано дію довідки Позивача як внутрішньо переміщеної особи. По цій причині Позивачу було правомірно припинено виплату пенсії з 01.09.2015року. Пояснень щодо невиплати Позивачу пенсії за травень та червень 2018року представником Відповідача не надано. Такі обґрунтування відсутні також і у відзиві Відповідача на позов.

Заслухавши доводи представника Позивача, доводи представника Відповідача, розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню за таких підстав.

Спірні правовідносини між сторонами по даній справі щодо порядку та підстав призначення пенсії, в тому числі зі зниженням пенсійного віку, регулюються правовими нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року N 1058-IV (надалі-Закон N 1058-IV), що були чинні на день виникнення таких відносин.

Судом встановлено та визнається представником Відповідача, що Позивач отримує пенсію по втраті годувальника. З січня 2015року Позивач перебувала на обліку як тимчасово переміщена особа та отримувала Житомирському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області пенсію по втраті годувальника. 25 вересня 2018 року Позивач подала заяву про зняття з обліку тимчасово переміщених осіб у зв'язку із реєстрацією постійного місця проживання в місті Житомирі (АДРЕСА_1).

Судом встановлено та визнається представником Відповідача, що Позивачу не виплачена пенсії за травень та червень 2018року, а з 01.09.2018року нарахування та виплата пенсії припинена.

Як зазначено в ч.1 ст.78 КАС України, обставини, які визнаються сторонами у справі, не підлягають доказуванню. По цій причині відпали підстави для задоволення клопотання Позивача про дослідження в судовому засіданні її пенсійної справи.

Суть спору між сторонами в даній справі зведена виключно до правомірності дій Відповідача щодо невиплати пенсії Позивачу за травень та червень 2018року та припинення такої виплати пенсії з 01.09.2018року.

Як зазначено в листі Відповідача від 06.12.2018року (а.с.19), та відповідно до доводів представника Відповідача в судовому засіданні припинення виплати пенсії Позивачу було зумовлено виключно рішенням управління праці та соціального захисту населення Корольовського району Департаменту соціальної політики Житомирської міської ради від 25.09.2018року про скасування дії довідки Позивача як внутрішньо переміщеної особи.

Такі доводи Відповідача не відповідають вимогам чинного законодавства з огляду на таке.

Так, приписами частини першої статті 49 Закону N 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року N 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Суд вважає безпідставними доводи представника Відповідача, що припинення виплати пенсії Позивачу було зумовлено вимогами постанови КМ України від 05.11.2014року N 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (далі - Постанова КМУ N 637), тобто в інших випадках, передбачених законом.

Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Частиною третьою статті 4 Закону N 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону N 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду України накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон N 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом N 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Така правова позиція викладена у Рішенні Верховного Суду у зразковій справі про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі від 03.05.2018 р. (справа N805/402/18), яке набрало чинності згідно з постановою Верховного Суду від 4 вересня 2018 року. В розумінні вимог ст.ст.242,291 КАС України такі правові висновки Верховного Суду підлягають врахуванню судом при розгляді типової справи.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону N 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Проте оскаржуваними діями Відповідача виплата пенсії Позивачу за травень та червень 2018року не була здійснена, а з 01 вересня 2018 року була припинена у зв'язку із рішенням управління праці та соціального захисту населення Корольовського району Департаменту соціальної політики Житомирської міської ради від 25.09.2018року про скасування дії довідки Позивача як внутрішньо переміщеної особи.

Водночас Закон N 1058-IV не передбачає такої підстави припинення виплати пенсії, як зняття Позивача з обліку в управлінні праці та соціального захисту населення Корольовського району Департаменту соціальної політики Житомирської міської ради або у зв'язку із зміною місця проживання пенсіонера.

Більш того, Позивач з 06.06.2918року є особою, місце проживання якої зареєстровано за адресою АДРЕСА_2 (а.с.10).

Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року N 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, дії Житомирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_3 не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України, не відповідають вимогам обґрунтованості, добросовісності, запобігання дискримінації, пропорційності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, а тому є протиправними, а позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Порушене право Позивача підлягає поновленню шляхом зобов'язання Житомирське об'єднане управління Пенсійного фонду України у Житомирській області виплатити ОСОБА_3 пенсію по втраті годувальника за травень та червень 2018року та з 01.09.2018року поновити нарахування та виплату такої пенсії.

Ухвалою суду сплату судового збору Позивачу було відстрочено, а тому відповідно до вимог ст.ст.139-143 КАС України підстави для стягнення або відшкодування судових витрат по даній справі відсутні.

Керуючись вимогами ст.ст.2,90,139-143,242-246,250,255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов задовольнити, визнати неправомірними дії Житомирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_3.

Зобов'язати Житомирське об'єднане управління Пенсійного фонду України у Житомирській області (10003, м.Житомир,вул.Перемоги,55, ЄДРПОУ 40380333) виплатити ОСОБА_3 (АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_1) пенсію по втраті годувальника за травень та червень 2018року та з 01.09.2018року поновити нарахування та виплату такої пенсії.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів пп. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя М.Ф. Нагірняк

Повне судове рішення складене 26 березня 2019 року