Рішення № 80719354, 12.03.2019, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2019 року м. Черкаси справа № 925/9/18

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Спаських Н.М., із секретарем судового засідання Волна С.В., за участі представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2 - за довіреністю;

від відповідача: ОСОБА_3 - адвокат;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Виконавчого комітету Черкаської міської ради (м. Черкаси) до приватного підприємства "Вересень +" ( м. Черкаси) про стягнення 3 301 188,12 грн.

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позов про стягнення з відповідача на користь позивача 3 301 188,12 грн. плати за фактичне користування місцями, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Черкаси, під розміщенням рекламних конструкції відповідача, за період з 01.11.2014 по 01.11.2017. Позов обґрунтовано фактом не укладення відповідачем договору із позивачем щодо встановлення спеціальних конструкцій для розміщення реклами.

Ухвалою від 26.01.2018 (а.с. 129-132 том 1) провадження у справі зупинялося до набрання законної сили судовими рішеннями Соснівського районного суду м. Черкаси у справах № 712/12622/17 та № 712/12627/17 за позовом ПП "Вересень+" до Виконавчого комітету Черкаської міської ради про визнання протиправними дій та визнання протиправним рішення щодо нарахування відповідачу плати за фактичне користування місцями для розміщення рекламних засобів по претензії від 16.08.2017.

Ухвалою від 26.12.2018 (а.с. 155-156 том 1) провадження у справі поновлено та призначено до розгляду, оскільки ухвалами Соснівського районного суду м. Черкаси провадження у вказаних справах закрито в зв'язку із неналежністю розгляду позовів за правилами адміністративного судочинства.

Згідно ч. 3 ст. 230 ГПК України провадження у справі продовжується із стадії, на якій його було зупинено.

Справа розглядається у загальному позовному провадженні.

В ході розгляду справи представники позивача позовні вимоги підтримали повністю та просили суд їх задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив повністю через відсутність договору між сторонами, незаконність та необґрунтованість позовних вимог, тривалу протидію позивачем відповідачу у продовженні дозволів на розміщення рекламної продукції, про що надав суду відзив на позов (а.с. 181-184 том 1). Заявою від 21.02.2019 відповідач просить застосувати строк позовної давності до позовних вимог.

В судовому засіданні 12.03.2019 відповідно до ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши наявні у справі докази, оцінивши доводи та заперечення учасників судового процесу, судом встановлено наступне:

У відповідності до п13) пп. а) ч. 1 ст. 30 ЗУ "Про місцеве самоврядування" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, зокрема. належать власні (самоврядні) повноваження щодо надання дозволу в порядку, встановленому законодавством, на розміщення реклами.

Згідно ч. 1 ст. 16 ЗУ "Про рекламу" розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067 «Про затвердження типових правил розміщення зовнішньої реклами» встановлено, що зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил. Плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування (п. 3,32 Типових правил).

17.06.2009 рішенням Виконавчого комітету Черкаської міської ради № 752 було затверджено:

- порядок розміщення зовнішньої реклами у м. Черкаси згідно з додатком № 1 ( а.с. 28-44 том 1);

- примірний договір на тимчасове користування місцем ( для розміщення рекламних засобів та встановлення пріоритету на їх розміщення), яке перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Черкаси, або повноваження щодо розпорядження якими здійснюють органи місцевого самоврядування м. Черкаси, згідно з додатком 2 (а.с. 45-49 том 1);

- порядок визначення розміру плати за право тимчасового користування місцями (для розміщення рекламних засобів та встановлення пріоритету на їх розміщення), які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Черкаси, або повноваження щодо розпорядження якими здійснюють органи місцевого самоврядування, згідно з додатком 3 (а.с.50-53 том 1).

Рішенням виконавчого комітету Черкаської міської ради від 03.07.2012 № 968 (а.с. 54-57 том 1) затверджено схему розміщення спеціальних рекламних конструкцій та внесено зміни до рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради від 17.06.2009 № 725 "Про затвердження порядку розміщення зовнішньої реклами у м. Черкаси".

У відповідності до ст. 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Такі ж положення передбачені і ст. 73 ЗУ "Про місцеве самоврядування".

У п. 4 Рішення Конституційного Суду України (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 викладено правовий висновок про те, що в Основному Законі України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території (частина перша статті 144). На основі цього положення Конституції України в Законі визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти (частина перша статті 59). Органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Доказів про скасування вказаних рішень виконкому Черкаської міської ради з підстав їх незаконності у справу не подано. Також відповідачем не подано доказів того, чому ці рішення не повинні ним виконуватися в процесі господарської діяльності із розміщення рекламних засобів.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач став власником 109-ти рекламних щитів за договором купівлі-продажу від 05.01.2011 року, попереднім власником яких було інша особа, товариство з обмеженою відповідальністю.

Так, 02.10.2009 між Виконавчим комітетом Черкаської міської ради та попереднім власником рекламних щитів було укладено договори № 211 (а.с. 60-63 том 1), № 241 (а.с. 66-69 том 1), № 251 (а.с. 71-74 том 1) № 421 (а.с. 76-79 том 1), № 431 (а.с. 80-83 том 1), № 471 (а.с. 85-88 том 1), № 501 (а.с. 90-93 том 1), № 531 (а.с. 95-98 том 1), № 541 (а.с. 99-102 том 1), № 651 (а.с. 104-107 том 1) на тимчасове користування місцем (для розміщення рекламних засобів та встановлення пріоритету на їх розміщення), яке перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Черкаси, або повноваження щодо розпорядження якими здійснюють органи місцевого самоврядування м. Черкаси.

За умовами цих договорів позивач надав місця для розташування спеціальних конструкцій (рекламних засобів) в користування, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Черкаси згідно додатку 1, який є невід'ємною частиною кожного договору ( а.с. 64-65, 70, 75, зворотній а.с. 79, 84, 89, 94, зворотній а.с. 98, 103, зворотній а.с. 107 том 1).

Позивач доводить, що розміщення зовнішньої реклами в м. Черкаси проводиться відповідно до вимог статті 16 Закону України «Про рекламу», постанови Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067 «Про затвердження типових правил розміщення зовнішньої реклами», рішень Черкаської міської ради від 04.06.2009 № 4-1190 «Про приведення у відповідність до вимог чинного законодавства процедури розміщення зовнішньої реклами у м. Черкаси» та виконавчого комітету Черкаської міської ради від 17.06.2009 № 752 «Про затвердження Порядку розміщення зовнішньої реклами у м. Черкаси», від 03.07.2012 № 968 «Про затвердження схеми розміщення спеціальних рекламних конструкцій та внесення змін до рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради від 17.06.2009 № 752 «Про затвердження Порядку розміщення зовнішньої реклами у м. Черкаси».

При цьому до повноважень департаменту архітектури, містобудування та інспектування, а саме: відділу реклами та дизайну міського середовища, який є робочим органом з питань реклами та структурним підрозділом департаменту належить: розгляд заяв розповсюджувачів зовнішньої реклами; прийняття рішення про встановлення пріоритету заявника на місце розташування рекламного засобу, продовження строку, на який встановлено зазначений пріоритет, або про відмову в установленні такого пріоритету; внесення змін у дозвіл; переоформлення дозволу; підготовка пропозицій та відповідних проектів рішень на розгляд виконавчого органу ради щодо надання дозволу, відмови в наданні дозволу, щодо продовження терміну дії дозволу або відмови в продовженні терміну дії, щодо скасування дозволу та демонтажу рекламних засобів.

До повноважень виконавчого комітету Черкаської міської ради належить: вирішення питань щодо надання дозволу на розміщення зовнішньої реклами або відмови в наданні дозволу; продовження терміну дії дозволу або відмови в продовженні терміну дії дозволу; скасування дозволу; затвердження переліку рекламних конструкцій, які підлягають демонтажу.

Пунктами 1.2. та 1.3. договору купівлі-продажу від 05.01.2011 року (а.с. 16-20 том 2), за яким відповідач став власником 109 рекламних щитів по м. Черкаси встановлено, що попередній власник розміщував щити та рекламу на них на підставі рішення виконкому Черкаської міської ради № 1203 від 22.09.2009 "Про переоформлення дозволів на розміщення зовнішньої реклами". Попередній власник щитів відмовився від права розміщення щитів на користь відповідача з моменту підписання акту приймання-передачі щитів, який є додатком до вказаного договору.

Як вбачається зі змісту п. 1.2. Порядку розміщення зовнішньої реклами у м. Черкаси (а.с. 28), цей порядок регулює окремі відносини між органом місцевого самоврядування та фізичними і юридичними особами щодо:

- розміщення зовнішньої реклами на території м. Черкаси;

- порядку надання дозволів на розміщення зовнішньої реклами;

- укладення договорів на тимчасове користування місцями для розміщення спеціальних конструкцій;

- встановлення спеціальних конструкцій на місцях, наданих у користування;

За змістом Порядку, для здійснення діяльності у сфері реклами зацікавлена особа повинна укласти з виконкомом Черкаської міської ради договір на тимчасове користування місцем для розміщення рекламних засобів, а також отримати дозвіл на розміщення зовнішньої реклами на цьому рекламному засобі на певний строк та у певному місці.

Позовні вимоги позивач просить задовольнити на підставі положень п. 9.13. Порядку, яким передбачено, що у випадку виявлення використання розповсюджувачами зовнішньої реклами місць, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Черкаси або повноваження щодо розпорядження якими здійснюють органи місцевого самоврядування, без укладення договорів для розташування спеціальних конструкцій та/або без дотримання дозволу (фактичне користування) виконавчий комітет має право отримати плату за фактичне користування такими місцями за весь час їх використання.

Отже даним пунктом передбачено право позивача на стягнення плати за фактичне користування особами місцями для розповсюдження реклами з двох самостійних та окремих підстав:

- без укладення ними договору для розташування спеціальних конструкцій;

- без отримання ними дозволу на розміщення зовнішньої реклами;

Позивач вказав у позові на те, що з моменту набуття у власність рекламних щитів у 2011 році відповідачем не було укладено договори з виконкомом Черкаської міської ради щодо розташування придбаних ним спеціальних рекламних конструкцій.

Доказів про укладення цих договір станом на час вирішення спору відповідач суду не надав.

Заперечуючи проти позову відповідач посилається на факт не продовження позивачем відповідачу дозволів на розміщення реклами на придбаних ним щитах та судові провадження щодо оскарження відмов у продовженні дозволів.

Однак дана обставина не має стосунку до факту не укладення між сторонами договору для розташування спеціальних конструкцій, як самостійної підстави для стягнення з відповідача плати за фактичне користування місцями під цими конструкціями. Тому такі заперечення проти позову суд відхиляє.

Відповідач не надав суду доказів, що позивач вчиняв відповідачу перешкоди в укладенні договорів для оформлення відносин щодо плати за користування місцями під розміщенням рекламних конструкцій та не надавав суду доказів того, що він зі свого боку звертався до суду за спонуканням позивача до укладення таких договорів. Пропозиція про укладення відповідних договорів з прикладеними примірниками договорів на підписання направлені позивачем відповідачу ще в листопаді 2013 року (а.с. 168-169 том 1) та отримані ОСОБА_4, який за доводами обох сторін одночасно був директором і у ПП "Вересень+" і у попереднього власника рекламних щитів. Також примірники договору на підписання були направлені відповідачу листом від 14.11.2018 № 4245-01-14 (а.с. 165 том 1), а попередньо відповідач листом від 27.08.2018 (а.с 162-164 том 1) повідомив позивача про те, що в першу чергу слід вирішити питання про продовження строку дії дозволів, а потім переходити до процедури підписання та укладення договору.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що без укладених договорів на тимчасове користування місцем під розташування рекламного засобу позивач не має права на стягнення плати за користування такими місцями. Право на отримання цієї плати навіть без наявності укладеного договору передбачено п. 9.13 Порядку розміщення зовнішньої реклами у м. Черкаси (а.с. 28 том 1). Дії відповідача по не укладенню такого договору, зокрема, з мотивів не продовження йому дозволів на розміщення реклами, є неправомірними, оскільки це різні та самостійні відносини між сторонами, які не знаходяться у взаємній залежності.

Також суд відхиляє і заперечення відповідача про те, що позивач не довів самого факту розташування рекламних щитів за період, за який стягуються спірні кошти за позовом.

Такі заперечення відповідач висловив вже на стадії розгляду справи по суті, не пославшись на них у відзиві на позов (а.с. 181 том 1) та не надав доказів про те, що в період з 01.11.2014 по 01.11.2017 відповідач демонтував ці щити власними силами.

У відповідності до ч.4 ст. 165 ГПК України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Позивач весь період розгляду справи доводив, що рекламні щити, які належать на праві власності відповідачу, фактично розташовані за різними адресами у м. Черкаси, однак відповідач ухиляється від укладення договорів на користування місцями розташування під ними.

Доказом того, що придбані відповідачем рекламні щити фактично знаходяться на місцях свого розташування за весь спірний період і на час розгляду справи суд вважає і ту обставину, що відповідач звертався до позивача за продовженням дозволів на розташування реклами у 2011, 2013, 2018 роках, про що свідчать звернення відповідача та листування з цього приводу між сторонами також у грудні 2018 та в січні 2019 року, які наявні у справі (а.с. 5-8, 12-15 том 2). Якби щитів не було в наявності, у відповідача немає сенсу отримувати дозволи під розміщення на них реклами.

Також у справу надано ухвалу слідчого судді Соснівського районного суду м. Черкаси від 27.11.2018 (а.с. 190), якою накладено арешт на рекламні щити в кількості 127 штук, серед яких є і рекламні щити, що стосуються предмета спору у даній справі. Ця обставина також доводить розташування в натурі рекламних щитів ПП "Вересень+", які відповідач намагався захистити від намірів демонтажу з боку позивача у справі.

Як вказує позивач у листі від 29.01.2019 № 25714-01-14 (а.с. 5 том 2), відповідач просив продовжити строк дії 109 дозволів на розміщення реклами (звернення від 24.07.2013 (а.с. 12-13 том 2), звернення від 11.02.2011 (а.с. 14-15 том 2).

Незважаючи на те, що для продовження дозволів відповідач у 2018 році надав позивачу фактично лише 75 примірників дозволів (а.с. 7 том 2), а позов заявлено щодо 85 місць під рекламними щитами, щодо решти щитів відповідач не надав доказів про їх фактичну відсутність за заявленими місцями розташування.

Відповідно до п. 7.2.1. Порядку, у разі набуття права власності на рекламний засіб іншою особою або передачі його в оренду дозвіл підлягає переоформленню. Особа, яка набула право власності на рекламний засіб або орендувала його, протягом одного місяця з дня виникнення права власності (користування) рекламним засобом звертається до робочого органу із заявою у довільній формі про переоформлення дозволу.

28.04.2017 виконавчим комітетом Черкаської міської ради було прийнято рішення №442 (а.с. 185 том 1), яким доручено департаменту архітектури та містобудування продовжити термін дії дозволів згідно з заявою ПП "Вересень+" від 24.07.2013. Дозволи відповідачу продовжено на 5 років (зразок дозволу -- а.с. 209-2012 том 1), що визнається обома сторонами.

16.08.2017 позивачем на адресу відповідача направлено претензію № 161-01-14 (а.с. 20-22) з вимогою сплатити заборгованість за фактичне користування місцями, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Черкаси за період з 25.07.2014 по 25.07.2017 в сумі 3 301 188,12 грн. ( три мільйона триста одна тисяча сто вісімдесят вісім гривень 12 коп.).

Спірні кошти відповідачем не сплачено, права позивача порушено, з чого і виник спір.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 4 ст. 11 ЦК України передбачено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Розрахунок вартості за фактичне користування місцями, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Черкаси під рекламними щитами позивач провів за формулою, передбаченою Порядком (Додаток № 3), де задіяні площа горизонтальної (вертикальної/проекції рекламного засобу S; тариф на тимчасове користування місцями T і застосований коефіцієнт K в залежності від типу рекламного засобу і місця розташування (а.с. 50).

Така ж формула була і в попередній редакції Порядку у 2009 році, доказ про що надав позивач в засіданні 11.03.2019 (а.с. 10 том 2).

За доводами позивача, показник розміру площі горизонтальної /вертикальної проекції рекламного засобу S ним взято із Додатків 1 до кожного із договорів із попереднім власником рекламних щитів, які при укладенні договору купівлі-продажу із відповідачем по справі від 05.01.2011 року не були змінені чи уточнені.

Також відповідач не подав суду докази, що площа горизонтальної /вертикальної проекції кожного рекламного засобу, щодо плати за розташування якого виник спір, не відповідає тим даним, які використав для розрахунків позивач.

Оскільки позивач довів суду, що ним використано саме формулу розрахунку плати за право тимчасового користування місцями під рекламними засобами із Додатку № 3 до Порядку та всі складові цієї формули із цього ж Додатку (а.с. 50), то суд відмовив відповідачу у задоволенні клопотання про призначення у справі експертизи. Для експертизи потрібні дійсно спеціальні знання, якими не володіє суд, а перевірка розрахунків позивача за їх складовими не викликає у суду сумнівів та труднощів. Ніяких додаткових спірних відомостей щодо формули розрахунку позовних вимог та її складових позивач суду не надав.

Відповідач подав суду заяву від 21.02.2019 ( а.с. 227 том 1) про застосування строку позовної давності, оскільки позов продано суду 02.01.2018, а спірні кошти позивач просить стягнути за період з 01.11.2014 по 01.11.2017, тобто з перевищенням цього строку за перші 2 місяці обраного періоду.

Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалість у три роки (ст. 257 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ч.ч.3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. (п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013 року)

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 ЦК України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з вказаним позовом 02.01.2018.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч.5 ст.267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Відповідно до п.2.2 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, який не є стороною у справі.

Однак, у даному випадку позивач своїм правом, передбаченим ч.5 ст. 267 Цивільного кодексу України не скористався, пояснення про поважність причин пропуску строку позовної давності в процесі судового розгляду справи не подав.

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

На підставі ст. 86 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У відповідності до п. 4.2. примірного договору на тимчасове користування місцем для розміщення рекламних засобів ..... (а.с. 45), який є додатком до Порядку, плата за користування місцем вноситься користувачем щомісячно до 10 числа поточного місяця.

За розташування 85 рекламних щитів, перелік яких наведено у позовній заяві, позивач нарахував відповідачу 91 699,67 грн. щомісячної плати. Однак внаслідок допущених помилок при підрахунку цієї суми та через помилкове включення подвійної оплати за щит з п. 51 переліку (а.с. 9), щомісячна загальна сума платежів за користування місцями під розміщення рекламних щитів становить лише 91 620,67 грн.

За наслідками застосування строку позовної давності до позовних вимог, із розрахунків слід виключити два місяці -- листопад і грудень 2014 року, а нарахування слід провести за решту 34 місяці обраного позивачем періоду.

Порушення прав позивача з боку відповідача є триваючим, що дає право позивачу постійно стягувати плату за фактичне користування місцями під розташуванням рекламних конструкцій без укладеного договору, в межах строку позовної давності.

Тому за належним розрахунком та в межах 3-річного строку позовної давності позивач має право на стягнення лише 3 115 102,78 грн. плати за фактичне користування місцями, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Черкаси, під розміщенням 85 власних рекламних конструкцій відповідача за період з 02.01.2015 по 01.11.2017 (91620,67 х 34 місяці).

Адреси місць розташування рекламних конструкцій судом перевірено за позовною заявою, договором купівлі-продажу відповідача від 05.01.2011 року та за ухвалою про накладення арешту на майно від 27.11.2018 (а.с. 190).

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд вважає, що позов підлягає лише до часткового задоволення і з відповідача на користь позивача слід стягнути 3 115 102,78 грн. плати за фактичне користування місцями, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Черкаси, під розміщенням рекламних конструкції за період з 02.01.2015 по 01.11.2017, а в решті вимог у позові слід відмовити через помилки у розрахунках і застосування строку позовної давності.

Відповідно до ст. 129 ГПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути 46 726,54 грн. судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст. 238, 240 ГПК України, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з приватного підприємства "Вересень +" ( ідентифікаційний код 30147186, м. Черкаси, вул. Бородіна, 24) на користь Черкаської міської ради (ідентифікаційний код 04061547, м. Черкаси, вул. Б. Вишневецького 36) -- 3 115 102,78 грн. плати за фактичне користування місцями, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Черкаси, під розміщенням рекламних конструкції за період з 02.01.2015 по 01.11.2017 із зарахуванням на рахунок № 31419544023002, одержувач УК у м. Черкасах/Черкаси/24060300, код ЄДРПОУ 38031150, МФО 899998 ОСОБА_5 України та 46 726,54 грн. на відшкодування сплаченого судового збору.

В решті вимог у позові відмовити.

Наказ видати.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 днів.

Повне судове рішення складено 25 березня 2019

Суддя Н.М. Спаських