Рішення № 80707364, 22.02.2019, Лівобережний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя)

Справа №266/4390/17

Провадження №2/265/70/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 лютого 2019 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Гноєвого С. С.,

за участю секретаря судового засідання Федорової А.С.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за цивільним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним, усунення від права на спадкування, -

В С Т А Н О В И В:

03 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду міста Маріуполя з позовом до ОСОБА_3 про визнання заповіту, складеного ОСОБА_5 та посвідченого Четвертою Маріупольською державною нотаріальною конторою 15 квітня 2009 року, недійсним. В обґрунтування заявлених позовних вимог посилався на те, що він є рідним братом ОСОБА_5, яка померла 15 жовтня 2015 року. Після її смерті залишилося спадкове майно у вигляді квартири АДРЕСА_1, він є єдиним спадкоємцем за законом, у встановлені законом строки звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. У лютому 2017 року нотаріус повідомила йому що у 2009 році його сестра ОСОБА_5 склала заповіт на ім’я ОСОБА_3. Вважає вказаний заповіт недійсним, оскільки 20 вересня 2010 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу вищевказаної квартири, а потім на підставі рішення суду за позовом ОСОБА_5 вказаний договір було визнано недійсним.

13 грудня 2017 року позивачем ОСОБА_1 подано заяву про уточнення позовних вимог, в якій він просив визнати заповіт ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 від 15 квітня 2009 року недійсним на підставі п. 2 ст. 1257 ЦК України, так як в момент складання заповіту волевиявлення ОСОБА_5 не відповідало її волі. Також просив усунути ОСОБА_3 від права на спадкування за заповітом в порядку п.2.5 ст. 1224 ЦК України, тому як з 2010 року він фактично усунувся як спадкоємець за заповітом від будь-якої допомоги хворому спадкодавцю.

Ухвалою Приморського районного суду міста Маріуполя від 13 грудня 2017 року справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним, усунення від права на спадкування, передана до Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя за територіальною підсудністю.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 30 січня 2018 року справа прийнята до провадження та призначено підготовче судове засідання, а ухвалою від 22 березня 2018 року продовжено строк підготовчого провадження.

Ухвалою від 21 травня 2018 року закрите підготовче провадження та справа призначена до судового розгляду. Цією же ухвалою витребувано з Четвертої Маріупольської державної нотаріальної контори копію спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_5, померлої 15 жовтня 2015 року.

Ухвалою від 25 липня 2018 року за клопотанням представника відповідача ОСОБА_4 витребувано з Другої Маріупольської державної нотаріальної контори копію спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_5, померлої 15 жовтня 2015 року.

У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві. Додатково зазначив, що сестра йому розповідала, що відповідач не доглядав за нею, хоча повинен був. Він намагався її виселити при житті з квартири і вона змушена була ходити по судам, захищати своє право на проживання. Сестра довіряла відповідачу. Якщо би вона знала, що відповідач так вчинить з нею, вона би заповіт не підписувала. Йому невідомо, при яких обставинах складався заповіт. При житті сестра не скасовувала заповіт, оскільки була похилого віку та хвора, вона могла забути за заповіт взагалі. Просив позовні вимоги задовольнити.

Представник позивача адвокат ОСОБА_2, діючий на підставі договору про надання правової допомоги та ордеру, підтримав позовні вимоги та пояснення, надані позивачем. Доповнив, що померла ОСОБА_5 можливо і не знала про існування заповіту, який їй підсунули підписати. Померла помилилася у чоловіку, який повинен був за нею доглядати. Просив позовні вимоги задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 надав клопотання про розгляд справи в його відсутності за участю його представника. Зазначив, що проти позову заперечує, оскільки ніякого впливу на покійну щодо складання заповіту він не вчиняв. Під час свого життя померла мала можливість скасувати заповіт, проте цього не зробила. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник відповідача адвокат ОСОБА_4, діючий на підставі угоди про надання правової допомоги, у судовому засіданні позовні вимоги не визнав та пояснив, що позивач взагалі не визначився, з яких підставі договір є недійсним. У позові є мова і про помилку, і про оман, і про те, що сестра не розуміла, що робить. Позивач не допомагав померлій сестрі, ОСОБА_3 здійснював допомогу, робив ремонт у квартирі. Позивач сам не розуміє, в чому порушені його права. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові матеріали справи, встанови наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 15 жовтня 2015 року у віці 90 років померла ОСОБА_5, про що 16 жовтня 2015 року Приморським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції у Донецькій області видано свідоцтво про смерть серії І-НО № 917300 (а.с. 5).

Після її смерті залишилося спадкове майно у вигляді квартири АДРЕСА_2, що підтверджується відповідним свідоцтвом на право власності на житло та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а..с 123, 124).

Позивач ОСОБА_1 є рідним братом померлої ОСОБА_5. Даний факт встановлений рішенням Приморського районного суду міста Маіруполя від 24 травня 2016 року (а.с. 125).

За заявою ОСОБА_1 Другою Маріупольською державною нотаріальною конторою відкрита спадкова справа № 479/2015 (а..с 107, 108).

Отже, спадкоємцем за законом другої черги за законом після смерті ОСОБА_5 є її брат ОСОБА_1, який у строк, встановлений ст. 1270 ЦК України, звернувся до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини.

Стеттею 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті, а у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування одержують спадкоємці за законом.

Відповідно до ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Ч. 2 ст. 1236 ЦК України передбачено, що заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.

Вимоги щодо форми та змісту заповіту встановлені ст. 1247 ЦК України. Так, цією нормою Кодексу визначено, що заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до ч. 4. ст. 207 цього Кодексу.

Відповідно до ст.. 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.

Згідно заповіту, складеного ОСОБА_5 31 липня 2004 року та посвідченого державним нотаріусом Четвертої державної нотаріальної контори міста Маріуполя Донецької області ОСОБА_7, вона заповідала все своє майно її братові ОСОБА_1 та ОСОБА_8, в рівних частках кожному (а.с. 129).

Як вбачається із заповіту, складного ОСОБА_5 15 квітня 2009 року та посвідченого державним нотаріусом Четвертої Маріупольської державної нотаріальної контори ОСОБА_7, вона заповідала все своє майно ОСОБА_3 (а.с. 130).

Відтак, спадкування після смерті ОСОБА_5 повинно здійснюватись за заповітом, складним нею 15 квітня 2009 року.

Позивач та його представник при обранні способу захисту права вказували на положення ст. 229 ЦК України та ст.. 1257 ЦК України.

За приписами ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Заповіт є одностороннім правочином, а тому він повинен відповідати загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частиною 1 ст. 229 ЦК України встановлено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

За змістом статтей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Як вбачається із п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання угод недійсними», при розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі статті 225, частини другої статті 1257 ЦК суд за клопотанням хоча б однієї зі сторін зобов'язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

Ст. 82 ЦПК України покладено на кожну зі сторін обов'язок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Проте позивачем та його представником не надано суду належних, допустимих достатніх та достовірних доказів, які б засвідчували, що на момент складення заповіту від 15 квітня 2009 року заповідач ОСОБА_5 перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, тобто її волевиявлення не було вільним та не відповідало її волі. Доводи ОСОБА_1 та його представника ґрунтуються на припущеннях.

Посилання позивача та його представника на рішення Апеляційного суду Донецької області від 23 вересня 2013 року про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, укладеного 20 вересня 2010 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, суд не приймає до уваги, оскільки вказаний договір визнаний недійсним з підстав, передбачених ст.. 229 ЦК України (внаслідок помилки щодо природи договору, його правових наслідків), тобто вказане рішення стосується саме договору купівлі-продажу під час його укладення (23 вересня 2013 року), та жодним чином не впливає на заповіт, складений ОСОБА_5 15 квітня 2009 року.

Щодо позовних вимог позивача про усунення відповідача ОСОБА_3 від права на спадкування на підставі п.2,5 ст. 1223 ЦК України, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.п. 2,5 ст. 1224 ЦК України не мають права на спадкування особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині. За рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Для постановлення рішення про усунення від спадкування у справі повинні бути надані належні та допустимі докази, які б свідчили про те, що спадкодавець потребував допомоги відповідача, останній мав можливість її надати, проте ухилявся від обов'язку щодо її надання.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю. Тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.

Проте, будь-яких доказів про ухилення відповідача ОСОБА_3 від надання померлій ОСОБА_5 допомоги, перебування ОСОБА_5 в безпорадному стані, потреба ОСОБА_5 в допомозі саме цієї особи, суду не надано.

Крім того, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання заповіту, складного ОСОБА_5 15 квітня 2009 року недійсним, та усунення ОСОБА_3 від права на спадкування за заповітом, самі по собі є взаємовиключними.

Враховуючи вищевикладене, суд приходе до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним та усунення від права на спадкування.

Керуючись ст.268 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним, усунення від права на спадкування - відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Донецького апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 04 березня 2019 року.

Суддя С.С. Гноєвой