Рішення № 80694405, 12.03.2019, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/3732/16-ц

Провадження № 2/344/142/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2019 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді Пастернак І.А.

секретаря Кріцак Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства “Укрсоцбанк” до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: ОСОБА_4 про звернення стягнення в розмірі 579 805,65 грн. по договору про надання відновлювальної кредитної лінії №1022-22/340 від 14.03.2007 року на предмет іпотеки, а саме: трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1, стягнення 8 697,08 грн. витрат по оплаті судового збору,–

В С Т А Н О В И В:

Представник Публічного акціонерного товариства “Укрсоцбанк” звернувся до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: ОСОБА_4 про звернення стягнення в розмірі 579 805,65 грн. по договору про надання відновлювальної кредитної лінії №1022-22/340 від 14.03.2007 року на предмет іпотеки, а саме: трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1, стягнення 8 697,08 грн. витрат по оплаті судового збору. Позовні вимоги мотивував тим, що 14.03.2007 року між АКБ “Укрсоцбанк”, правонаступником якого є ПАТ “Укрсоцбанк” та ОСОБА_4 було укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії №1022-22/340, відповідно до якого ОСОБА_4 був наданий кредит в межах максимального ліміту заборгованості 20 000,00 дол. США зі сплатою 13,00% річних, графіком зниження максимального ліміту заборгованості відповідно до п.1.1.1. Договору та кінцевим терміном погашення заборгованості не пізніше 13.03.2022 року. 01.07.2008 року між сторонами також було укладено додаткову угоду, якою встановлено процентну ставку за користування кредитом в розмірі 14% річних. Вказані зобов”язання позичальниокм не виконувались, у зв”язку з чим станом на 11.03.2015 року утворилась прострочена заборгованість в розмірі 4 263,50 дол. США та прострочена заборгованість за відсотками в розмірі 2 995,75 дол. США. Рішенням Івано-Франківського міського суду від 09.12.2014 року стягнуто з ОСОБА_4 Заборгованість за договором кредиту за період з 14.03.2007 року по 13.04.2014 року. У зв”язку з невиконанням позичальником умов договору, відповідачам було надіслано вимогу про дострокове виконання зобов”язань по договору про надання відновлювальної кредитної лінії, яка залишена без виконання. Загальна сума заборгованості по договору про надання відновлювальної кредитної лінії №1022-22/340 від 14.03.2007 року за період з 14.03.2007 року по 10.03.2016 року становить 579 805,65 грн. З метою забезпечення виконання зобов”язань по договору про надання відновлювальної кредитної лінії №1022-22/340 від 14.03.2007 року між АКБ “Укрсоцбанк” та ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 14.03.2007 року було укладено іпотечний договір (з майновими поручителями), посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстровано в реєстрі за №Д-245, відповідно до якого предметом іпотеки є трьохкімнатна квартира ;31, що знаходиться за адресою: м.Івано-Франківськ, вул. Вовчинецька, 192В, житловою площею 41,3 кв.м., загальною площею 69,00 кв.м., та належить іпотекодавцям на праві приватної власності. Відповідно до вимог п. 4.1. іпотечного договору, у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов”язання, іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

12.04.2016 року ОСОБА_4 подав до суду заперечення на позовну заяву, відповідно до якого просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, оскільки, 09.12.2014 року рішенням Івано-Франківсьокго міського суду по справі №344/9800/14-ц за кредитним договором укладеним між ПАТ “Укрсоцбанк” та ОСОБА_4 14.03.2007 року було визначено суму заборгованості в розмірі 205 640,00 грн. Обставини встановлені судовим рішенням між тими самими сторонами про той самий предмет доказуванню не підлягають. Крім цього, згідно договору іпотеки від 14.03.2007 року вартість іпотеки складає 195 000,00 грн., в той час як ціна позову становить 579 805,65 грн. Тобто заявлена позивачем до майнового поручителя сума є більшою ніж це передбачено договором іпотеки та ч.1 ст. 11 ЗУ “Про іпотеку”. Також, слід звернути увагу на те, що на даний час в Україні діє ЗУ “Про мараторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті” відповідно до якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із ст. 4 ЗУ “Про заставу” та/або предметом іпотеки згідно зі ст. 5 ЗУ “Про іпотеку”, якщо таке майно виступає як забезпечення виконання зобов”язань громадянина України (позичальника або майновог поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами — резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об”єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно. У відповідності до довідки, предмет іпотеки є місце проживання відповідачів, а отже підпадає під зазначений ЗУ (а.с.50, 51).

14.09.2016 року представник позивача подав до суду заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просив звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: трьохкімнатну квартиру №31, що знахордиться за адресою: Івано-Франківська область, м.Івано-Франківськ, вул. Вовчинецька, 192В, житловою площею 41,3 кв.м., загальною площею 69,0 кв.м., та належить іпотекодавцям на праві спільної часткової власності в розмірі 1/4 частки кожному на підставі Свідоцтва про право власності, виданого 30.12.2003 року Госпрозрахунковою групою з приватизації державного житлового фонду м.Івано-Франківська згідно розпорядження міського голови від 04.12.2003 року №649-р, право власності на яке зареєстроване Івано-Франківським ОБТІ за номером 4065 в реєстрову книгу №31, РПВН: 5070313 та належить ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності в розмірі 1/4 частки на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, серія та номер: 1465, видане 06.07.2010 року приватним нотаріусом ОСОБА_7, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 перед ПАТ «Укрсоцбанк” по договору про надання відновлювальної кредитної лінії №1022-22/340 від 14.03.2007 року в розмірі 579 805,65 грн., шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження за стартовою ціною згідно експертної оцінки суб”єкта оціночної діяльності. Стягнути з відповідачів 8 697,08 грн. витрат по оплаті судового збору (а.с.95, 96).

Представник позивача в судове засідання не з’явився, попередньо подав до суду заяву, відповідно до якої просив розглянути справу без його участі, заявлені позовні вимоги задоволити в повному обсязі (а.с. 242).

Відповідачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: ОСОБА_4 в судове засідання не з”явилися, про причини неявки суд не повідомили, хоча про день та час судового слухання були повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 236-241).

Дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Статтею 1054 ЦК України визначено зміст кредитного договору. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. Істотними умовами кредиту є розмір кредиту та строк повернення кредиту.

Судом встановлено, що 14.03.2007 року між АКБ “Укрсоцбанк”, правонаступником якого є ПАТ “Укрсоцбанк” та ОСОБА_4 було укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії №1022-22/340, відповідно до якого кредитор зобов”язується надати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковсті, платності та цільового використання. Надання кредиту буде здійснюватись окремими частинами “Транш”, а у сукупності - “Транші”, зі сплатою 130,% річних та комісій в розмірі та в порядку визначеному Тарифами на послуги по наданню кредитів, які містяться у Додатку 1 до цього договору, що є невід”ємною складовою частиною цього договору, в межах максимального ліміту заборгованосіт до 20 000,00 дол. США з наступним графіком змін максимального ліміту заборгованості та кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом 13.03.2022 року (п.1.1. Договору). Згідно вимог п.1.2. Договору — кредит надається позичальнику на поточні потреби (а.с.7-9).

01.07.2008 року між АКБ “Укрсоцбанк” та ОСОБА_4 було укладено додаткову угоду про внесення змін до договору про надання відновлювальної кредитної лінії №1022-22/340 від 14.03.2007 року, відповідно до якої з 01.07.2008 року встановлено проценту ставку за користування кредитом на рівні 14,0% процентів річних (а.с.10).

Позивач свої зобов”язання по договору про надання відновлювальної кредитної лінії №1022-22/340 від 14.03.2007 року виконав належним чином, що підтверджується копіями заяв на видачу готівки на загальну суму 18 950,00 дол США (а.с. 15-22).

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 ЦК України під порушенням зобов'язання передбачено його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. А відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050, ч. 2 ст. 1054 ЦК України, наслідками порушення боржником зобов"язання щодо повернення чергової частини суми позики, є право позикодавця вимагати дострокове повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів, належних йому.

Судом встановлено, що в порушення норм закону і умов договору про надання відновлювальної кредитної лінії №1022-22/340 від 14.03.2007 року ОСОБА_4 зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав.

09.12.2014 року по справі №344/9800/14-ц, провадження №2/344/3618/14 Івано-Франківським міським судом винесено рішення про стягнення з ОСОБА_4, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь ПАТ “Укрсоцбанк” заборгованості у розмірі 205 640,31 грн. за кредитним договором від 14.03.2007 року (а.с.35).

Як вбачається із копії позовної заяви від 04.07.20104 року сума заборгованості за період з 14.03.2007 року по 13.04.2014 року складається із: заборгованість за кредитом — 12 386,5 дол. США, що в еквіваленті за офіційним курсом НБУ на день проведення розрахунку складає 155 687,44 грн., заборгованість за процентами за користування кредитом — 3 487,11 дол. США, що в еквіваленті за офіційним курсом НБУ на день проведення розрахунку складає 43 829,88 грн., пеня — 6 142,99 грн. (а.с. 248-250).

Рішення суду набрало законної сили 12.01.2015 року та на його виконання 25.02.2015 року Івано-Франківським міським судом було видано два виконавчі листи (а.с.36, 37).

Разом з тим, цим судовим рішенням кредитний договір не було розірвано, а оскільки відповідач не повернув суму заборгованості за кредитом після винесення Івано-Франківським міським судом рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором, позивачем нараховувалися проценти та комісія за користування кредитом, пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань, згідно з умовами договору.

Станом на 11.03.2016 року позивачем нараховано до сплати 579 805,65 грн. Зазначаючи саме таку суму заборгованості, позивач посилається на розрахунок, згідно з яким вона складається з: заборгованість за кредитом — 12 386,5 дол. США, що в еквіваленті за офіційним курсом НБУ на день проведення розрахунку складає 316 093,48 грн., заборгованість за процентами за користування кредитом — 6 844,73 дол. США, що в еквіваленті за офіційним курсом НБУ на день проведення розрахунку складає 174 671,99 грн., пеня — 89 040,17 грн. (а.с. 5, 6).

Однак, суд не погоджується з вказаним розрахунком і не приймає його як належний доказ з наступних підстав.

Відповідно до п. 17 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі №5 від 30.03.2012 року “Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин” зобов”язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (ч.1 ст. 598 ЦК України). Підстави припинення зобов”язання зазначені у ст.ст. 599-601, 604-609 УК україни.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов”язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України, оскільки, зобов”язання невиконане належним чином відповідно до вимог ст.ст. 526, 599 ЦК України.

Із ухваленням судового рішення про задоволення вимог кредитора, припиняються правовідносини сторін, що грунтуються на кредитному договорі, зокрема, сплата чергових платежів, сплата та нарахування відсотків, разом з тим виникає грошове зобов”язання із повернення кредитних коштів в повному обсязі та нарахуваних на цей час відсотків, невиконання якого тягне відповідальність, встановлено ст. 625 ЦК України.

Однак, позовних вимог про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України позивач не заявляв.

ОСОБА_8 Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 року Справа №444/9519/12, провадження №14-10 цс 18 виклала позицію, відповідно до якої вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Такаж позиція міститься і у постанові Верховного Суду від 30.01.2019 року по справі №344/15012/15-ц, провадження №61-16058св18, в якій зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред”явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Звернення банку про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом (заявою) вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Звернувшись до суду з позовом 04.07.2014 року, ПАТ “Укрсоцбанк” використав своє право на дострокове стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за договором про надання відновлювальної кредитної лінії №1022-22/340 від 14.03.2007 року та зміним на власний розсуд строк виконання зобов”язання за договором від 14.03.2007 року, у зв”язку з чим право кредитора нараховувати передбачені договором проценти та інші платежі за кредитом припинились.

У спірних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст. 625 ЦК України.

Отже, загальна сума заборгованості позичальника за договором про надання відновлювальної кредитної лінії №1022-22/340 від 14.03.2007 року становить 205 640,31 грн. Рішення суду про стягнення зоборгованості позичальником не виконане.

14.03.2007 року між АКБ “Укрсоцбанк”, правонаступником якого є ПАТ “Укрсоцбанк” та ОСОБА_2, ОСОБА_9, ОСОБА_1, ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір (з майновими поручителями), посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського МНО ОСОБА_6, зареєстровано в реєстрі за №Д-245, з метою забезпечення виконання зобов”язань ОСОБА_4 за договором про надання відновлювальної кредитної лінії №1022-22/340 від 14.03.2007 року.

Згідно вказаного іпотечного договору іпотекодавці передали в іпотеку Іпотекодержателю в якості забезпечення виконання позичальником основного зобов”язання, нерухоме майно: трьохкімнатну квартиру №31 (тридцять один), загальною площею 69,0 (шістдесят дев”ять) кв.м., житловою площею 41,3 (сорок одна ціла три десятих) кв.м., що знахордиться за адресою: м.Івано-Франківськ, вул. Вовчинецька (вул. Гагаріна), буд.192 “В” (сто дев”яносто два “В”), та належить Іпотекодавцям на праві приватної власності на підставі Свідоцтва про право власності, виданого Госпрозрахунковою групою з приватизації державного житлового фонду 30 грудня 2003 року на підставі розпорядження міського голови №649-р від 04 грудня 2003 року, право власності на яку зареєстроване Івано-Франківським ОБТІ 12 березня 2004 року за номером №4065 в книгу №31, РПВН 5070313. Вартість предмету іпотеки за згодою сторін становить 195 000 (сто дев”яносто п”ять тисяч) грин. 00 коп., що в еквіваленті складає 38 613 (тридцять вісім тисяч шістсот тринадцять) дол. США за офіційним курсом Національного банку України на дату укладення цього договору іпотеки (а.с.11-13).

12.05.2010 року на адресу Львівської обласної філії АБ “Укрсоцбанк” надійшов лист приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 від 11.05.2010 року №29/01-14 із проханням видати ОСОБА_2 документи про право власності на квартиру АДРЕСА_2 для оформлення права на спадщину на частку квартири, яка належала гр. ОСОБА_9, який до дня смерті проживав за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, і помер 15.11.2009 року, у зв”язку із заведенням спадкової справи №2/2010 після смерті ОСОБА_9 (а.с.34).

У зв”язку з вищенаведеним, 21.12.2015 року ПАТ “Укрсоцбанк” надіслало листа приватному нотаріусу Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 №08.206-297/84-3778/ з проханням надати інформацію щодо спадкоємців (прізвища, ім”я, по-батькові, адреси проживання, паспортні дані, ідентифікаційні номери), а також повідомити про видачу спадкоємцям боржника свідоцтва про право на спадщину та розмір успадкованих часток (а.с.32). Та 13.01.2016 року отримано відповідь від 25.12.2015 року за №274/01-16, з якої вбачається, що приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 06.07.2010 року було видано Свідоцтво про право на спадщину за законом після отримання згоди кредитора (а.с.33).

Як вбачається із копії Інформаціної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме ммайно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об”єктів нерухомого майна щодо об”єкта нерухомого майна — квартири АДРЕСА_2, загальною площею 69 кв.м., житловою площею 41,3 кв.м., то вона на праві спільної часткової власності належить ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності, серія та номер: б/н, виданого Госпрозрахунковою групою з приватизації державного житлового фонду 30 грудня 2003 року в частках по 1/4 кожному, а також ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, серія та номер: 1465, виданого 06.07.2010 року приватним нотаріусом ОСОБА_7, розмір частки 1/4 (а.с.97-100).

Стаття 1268 ЦК України визначає, що спадкоємець має право прийняти спадщину або не прийняти її, прийняття спадщини з умовою чи із застереженням не допускається.

Згідно з вимогами ст. 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, що відповідає його частці у спадщині.

Норми статей 1216, 1218 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав і обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, які належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Крім того ч. 3 ст. 1231 ЦК України передбачає, що до спадкоємця переходить обов'язок сплатити неустойку (штраф, пеню), яка була присуджена судом кредиторові із спадкодавця за життя спадкодавця.

Відповідно до п. 36 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин»від 30.03.2012 року №5 якщо боржник та іпотекодавець - одна й та сама особа, то після її смерті до спадкоємця переходять не лише права та обов'язки іпотекодавця, а й обов'язки за основним зобов'язанням у межах вартості спадкового майна.

Відповідно до п. 4.1. іпотечного договору (з майновими поручителями) від 14.03.2007 року у разі невиконання або неналежного виконаня позичальником основного зобов”язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої зебезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів: на підстиаві рішення суду; або на підставі виконавчого напису нотаріуса; або шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов”язань в порядку, встановленому ст. 37 ЗУ “Про іпотеку”; або шляхом продажу предмета іпотекиіпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому ст. 38 ЗУ “Про іпотеку”; або шляхом організації іпотекодержателем продажу предмета іпотеки через укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки між іпотекодавцями та відповідним покупцем в порядку, встановленому ст. 6 ЗУ “Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати” (п.4.5.). У разі звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, реалізація предмета іпотеки здійснюється у спосіб, зазначений у відповідному рішенні суду, а саме: шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купвілі-продажу в порядку, встановленому ст. 38 ЗУ “Про іпотеку”; або шляхом продажу на прилюдних торгах умежах процедури виконавчого провадження (п.4.6.) (а.с.12).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із частиною першою статті 7 цього Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Державна реєстрація іпотеки визначає пріоритет іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог. Згідно із ч. 7 ст. 3 Закону “Про іпотеку” пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки виникає також з підстав, встановлених ст. 12 ЗУ “Про іпотеку” а саме: у разі порушення іпотекодавцем обов’язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов’язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

А тому, позивач має таке право захисту на предмет іпотеки в судовому порядку.

Згідно з роз"ясненням Верховного Суду України (узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009-2010 рр.; далі узагальнення), вирішуючи питання одночасного задоволення таких позовних вимог, правильним є зазначення в резолютивній частині рішення лише про звернення стягнення на предмет іпотеки з посиланням на суму заборгованості за кредитним договором, а розрахунок суми заборгованості повинен бути наведений у мотивувальній частині рішення.

Аналогічне роз"яснення міститься в п. 42 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України № 5. Разом із тим відповідно до третього речення абз. 2 цього пункту винятком, коли суд може одночасно звернути стягнення на предмет іпотеки та стягнути суму заборгованості за основним зобовязанням, є ситуація, коли особа позичальника є відмінною від особи іпотекодавця з урахуванням положень ст. 11 Закону № 898-ІV (або ст. 589 ЦК щодо заставодавця). Це положення узгоджується із п. 9 зазначеної постанови, відповідно до якого передбачене одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником.

Так, одночасне стягнення суми боргу з боржника та звернення стягнення на предмет іпотеки, що належить майновому поручителю, у рахунок погашення зазначеного боргу призводить до стягнення на користь кредитора однієї й тієї самої суми заборгованості одночасно як з боржника, так і з майнового поручителя за рахунок належного йому майна. За такої ситуації відбувається фактичне подвоєння суми заборгованості, яка належить до виплати кредиторові.

Таким чином, одночасне звернення стягнення заборгованості зі зверненням стягнення на предмет іпотеки в будь-якому випадку є неправильним.

Проте, положення ч. 1 ст. 11 ЗУ “Про іпотеку”, яким установлена відповідальність майнового поручителя перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобовязання виключно в межах вартості предмета іпотеки, передбачає право кредитора стягнути непокриту предметом іпотеки суму боргу з боржника у разі, якщо вартість іпотечного майна є меншою від заборгованості за основним зобовязанням. Зважаючи на той факт, що чинне законодавство (ст. 39 Закону № 898-ІV) та відповідні розяснення (п. 42 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України № 5) передбачають зазначення в рішенні суду початкової ціни предмета іпотеки, беручи до уваги, що фактична ціна продажу цього майна в процесі його реалізації може змінюватися, вимога про стягнення суми боргу непокритого іпотечним майном повинна заявлятися лише після фактичного звернення стягнення на предмет іпотеки, причому як у випадку, коли мало місце звернення стягнення на предмет іпотеки, який належить майновому поручителю, так і тоді, коли іпотечне майно належить боржнику за основним зобовязанням.

Слід мати на увазі, що наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобовязання та не позбавляє кредитора права на отримання сум шляхом звернення стягнення на передане боржником в іпотеку нерухоме майно (постанова Верховного Суду України від 4 вересня 2013 р. у справі № 6-73цс13. від 03.02.2016р. №6-1080цс15).

Відповідно правову позицію висловив і ВСУ у справі № 6-1080цс15 про те, що право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки покладається на іпотекодержателя. Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України суди повинні розглядати питання про можливість застосування звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, заявлений у позовній вимозі. При цьому здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобовязання на забезпечувальне. Тому задоволення вимог за дійсним основним зобов"язанням одночасно зі зверненням стягнення на предмет іпотеки не зумовлює подвійного стягнення за основним зобовязанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобовязанням відсутня.

Разом із тим задоволення подібних позовних вимог можливе лише у разі, коли суду надані беззаперечні докази того, що попередні заходи не призвели до належного виконання зобовязання.

Позивач надав беззаперечні докази того, що за рішенням суду заборгованість по кредиту не погашена, на спростування цього інших доказів матеріали справи не містять. Отже, вимога банку до позичальника, який не сплатив заборгованість по кредиту за рішенням суду, а саме - на звернення стягнення предмету іпотеки належного йому, не є подвійним стягненням.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку», якою визначено підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки, у разі невиконання або неналежного виконання боржником зобов’язання забезпеченого іпотекою, іпотекодержатель вправі задовільнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. За рахунок предмета іпотеки він має право задоволити в повному обсязі свої вимоги з урахуванням сплати відсотків, неустойки, збитків та іншого. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Статтею 589 ЦК України встановлено, що у разі невиконання зобов’язання забезпеченого заставою, заставодержатель (іпотекодержатель) набуває право звернення стягнення на предмет застави (іпотеки). За рахунок предмета застави, іпотеки він має право задоволити в повному обсязі свої вимоги з урахуванням сплати відсотків, неустойки, збитків та іншого.

Відповідно до ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 4.6. іпотечного договору звернення стягнення здійснюється на підставі рішення суду, а в подальшому шляхом проведення публічних торгів в межах виконавчого провадження.

Спосіб реалізації предмета застави, іпотеки встановлений ст. 591 ЦК України та ст. 39 Закону України «Про іпотеку».

Пунктом 42 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» закріплено, що резолютивна частини рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України «Про іпотеку», так і положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК України. Зокрема, у ньому в обов'язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).

Згідност. 39 ЗУ “Про іпотеку” у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації (у разі необхідності); спосіб реалізації предмета іпотеки; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації, за умови подання будь-якою із сторін клопотання про необхідність визначення такої ціни (крім реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах). У разі визначення судом способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів ціна предмета іпотеки у рішенні суду не зазначається та визначається при його примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

У даному спорі, позивач просить про звернення стягнення заборгованості за договором про надання відновлювальної кредитної лінії на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження за стартовою ціною згідно експертної оцінки суб”єкта оціночної діяльності. Дана вимога відповідає способу передбаченому сторонами в іпотечному договорі, праву диспозитивності вимог за ст.13 ЦПК України, а тому підлягає до задоволення.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 2 ЦПК).

Ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, оданих учасниками справи або витребовуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов"язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожен доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п.27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»).

Пленум Верховного Суду України у п.11 постанови від 18.12.2009 р. №11 «Про судове рішення у цивільній справі» роз"яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Беручи до уваги вищенаведене, суд вважає позовні вимоги обгрунтованими та такими, що підлягають до часткового задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Тому, з відповідачів також слід стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати.

На підставі ст.ст. 192, 231, 533, 578, 589, 590, 1054 ЦК України, ЗУ «Про іпотеку», ЗУ "Про банки і банківську діяльність", ст.ст. 2, 13, 81, 82 ЦПК України та керуючись ст.ст. 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов Публічного акціонерного товариства “Укрсоцбанк” до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: ОСОБА_4 про звернення стягнення в розмірі 579 805,65 грн. по договору про надання відновлювальної кредитної лінії №1022-22/340 від 14.03.2007 року на предмет іпотеки, а саме: трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1, стягнення 8 697,08 грн. витрат по оплаті судового збору — задоволити частково.

В рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_4 перед ПАТ “Укрсоцбанк” за договором про надання відновлювальної кредитної лінії №1022-22/340 від 14.03.2007 року в розмірі 205 640 (двісті п”ять тисяч шістсот сорок) грн. 31 коп. звернути стягнення на предмет іпотеки, згідно іпотечного договору (з майновими поручителями) від 14.03.2007 року, укладеного між АКБ “Укрсоцбанк” та ОСОБА_2, ОСОБА_9, ОСОБА_1, ОСОБА_3, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського МНО ОСОБА_6, зареєстрованого в реєстрі за №Д-245, а саме: трьохкімнатну квартиру №31 (тридцять один), загальною площею 69,0 (шістдесят дев”ять) кв.м., житловою площею 41,3 (сорок одна ціла три десятих) кв.м., що знаходиться за адресою: м.Івано-Франківськ, вул. Вовчинецька (вул. Гагаріна), буд.192 “В” (сто дев”яносто два “В”), та належить ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, зареєстрованому за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3“В” кв. 31, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, ідентифікаційний номер НОМЕР_3, зареєстрованій за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3“В” кв. 31 та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, ідентифікаційний номер НОМЕР_4, зареєстрованій за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3“В” кв. 31 на підставі свідоцтва про право власності, серія та номер: б/н, виданого Госпрозрахунковою групою з приватизації державного житлового фонду 30 грудня 2003 року в частках по 1/4 кожному, а також ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, ідентифікаційний номер НОМЕР_4, зареєстрованій за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3“В” кв. 31 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, серія та номер: 1465, виданого 06.07.2010 року приватним нотаріусом ОСОБА_7, розмір частки 1/4, проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження за стартовою ціною згідно експертної оцінки суб”єкта оціночної діяльності.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3“В” кв. 31, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, ідентифікаційний номер НОМЕР_3, зареєстрованої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3“В” кв. 31 та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, ідентифікаційний номер НОМЕР_4, зареєстрованої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3“В” кв. 31, на користь Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк”, місцезнаходження якого: 03150, м.Київ, вул. Ковпака, 29, код 00039019, МФО 300023 – по 2 899,03 грн. витрат по оплаті судового збору з кожного.

В задоволенні решти позовних вимог — відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Довідка: повний текст рішення виготовлено 26.03.2019 року.

Суддя Пастернак І.А.