Рішення № 80691452, 25.03.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/423/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Танцюри К.О.,

за участю секретаря Орленко А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання неправомірним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання неправомірним та скасування наказу №13 від 21.01.2019р. про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язання розглянути заяву ОСОБА_1 щодо вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Ухвалою суду від 28.01.2019р. відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві зазначив, що не погоджується з прийняттям наказу ГУ ДМС України в Одеській області №13 від 21.01.2019р. про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, посилаючись на те, що відповідачем при прийнятті рішення не було враховано, що надання статусу біженця можливе не лише у тому разі, коли особа фактично була об'єктом будь- яких переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а й тоді коли особа має об'єктивно обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань. З огляду на викладене, на думку позивача, відповідачем не було об'єктивно та належним чином встановлено наявність або відсутність конвенційних ознак, які дають право останньому на отримання статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту; при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем не досліджено в повному обсязі підстави та обставини, з яким Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" пов'язує надання статусу особи, яка потребує додаткового захисту. При цьому позивач зауважив, що повний перелік допущених з боку відповідача порушень законодавства, здійснених у процесі розгляду особової справи позивача, може бути встановлений лише за умови дослідження позивачем та судом вказаної особової справи.

Позивач повідомлявся про день та час слухання справи однак у судове засідання не з'явився. Разом з тим, в п.4 прохальної частини позовної заяви позивач звернувся до суду із клопотанням про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача заперечувала проти задоволення позовних вимог у повному обсязі з підстав викладених у відзиві на позовну заяву від 20.02.2019р., зазначивши, що відповідно до анкетування позивача, 13.12.2012р. ОСОБА_1 вибув з Гвінеї, легально, авіарейсом Конакрі (Гвінея) - Рабат (Марокко) - Стамбул (Туреччина) - Київ (Україна), державний кордон перетнув легально, на підставі паспортного документу гр. Гвінеї серії НОМЕР_1 та оформленої візи серії НОМЕР_2. В транзитних пунктах Рабат (Марокко), Стамбул (Туреччина) він знаходився протягом 2 - 4годин. Відповідач зазначив, що починаючи з 2012 року, позивач жодних виїздів за межі України не здійснював, проживання у м. Одесі було пов'язане з бажанням відпочинку та пошуками кращого життя. Представник відповідача пояснювала, що щодо проблематики переслідування в країні громадянської належності позивач зазначив, що у випадку повернення на Батьківщину він зазнаватиме безпідставного арешту з боку членів політичної партії «RPG» у зв'язку з політичним поглядами батька та що через минулу політичну діяльність батька та його подальший перехід до іншої політичної партії, по відношенню до нього можуть бути застосовані тортури та арешт з боку представників правлячої партії Президента ОСОБА_4. При цьому, представник відповідача наголошувала на тому, що за матеріалами особової справи шукача захисту спостерігаються суттєві розбіжності у його твердженнях, які вказують на елемент приховування важливих деталей, що, у свою чергу, істотно знижує рівень довіри до позивача та свідчить про зловживання процедурою набуття міжнародного захисту. Також, представник відповідача зазначала, що проаналізувавши матеріали особової справи неможливо обґрунтувати причину виїзду особи з Гвінеї з позиції надання міжнародного захисту в Україні, ані під час перебування у країні громадянської належності, ані перебуваючи поза її межами позивач не зазнавав та не зазнає жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у відповідності до вимог п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та у нього відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 народився в Кот-д'Івуар, м.Абіджан (проживав близько року), громадянство та країна постійного проживання, -Гвінея; віросповідання-мусульманин.

13.12.2012р. ОСОБА_1 на підставі паспортного документу гр. Гвінеї серії НОМЕР_3 та візи серії НОМЕР_4 виїхав авіатранспортом з Гвінеї та прибув до України (м.Київ).

ОСОБА_1 має доньку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка є громадянкою України про що свідчить Свідоцтво про народження Серії НОМЕР_5 та довідка про реєстрацію особи громадянином України (а.с.171-172).

10.01.2019р. ОСОБА_1 звернувся із заявою до Головного управління міграйційної служби в Одеській області про надання статусу біженця (а.с.58-60).

Наказом Головного управління ДМС в Одеській області №13 від 21.11.2019р., приймаючи до уваги письмовий висновок головного спеціаліста відділу соціальної інтеграції Димитрієвої Т.І. стосовно матеріалів особової справи №2019 ОD0005, відмовлено ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Гвінеї ОСОБА_1 (а.с.154).

Відповідно до зазначеного висновку від 21.01.2019р. міграційною службою було встановлено, що матеріалами особової справи шукача захисту спостерігаються суттєві розбіжності у його твердженнях, які в казують на елемент приховування важливих деталей, що істотно знижує рівень довіри до позивача та свідчить про зловживання процедурою набуття міжнародного захисту. За час проживання на території батьківщини заявник не зазнавав жодних погроз, а приймаючи до увагу смерть батька у 2016 році та те, що на території Гвінеї проживають близькі родичі (тітка та бабуся), які жодних проблем через політичну діяльність батька не мають, свідчить про відсутність обгрунтованості висловлених побоювань заявника. Аналізом матеріалів особової справи неможливо обґрунтувати причину виїзду особи з Гвінеї з позиції надання міжнародного захисту в Україні, ані під час перебування у країні громадянської належності, ані перебуваючи поза її межами позивач не зазнавав та не зазнає жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у відповідності до вимог п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а саме у нього відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011р. №3671-VI біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

Пунктом 13 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно абз.5 ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Згідно з ч.7 ст.7 Закону до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Як встановлено у ході розгляду справи, причиною виїзду з країни громадянської належності ОСОБА_1 політична діяльність батька заявника. Так, у своїй заяві від 10.01.2019р. заявник зазначив, що його батько був членом партії R.P.G. та в подальшому батько вийшов з вказаної партії та перейшов в опозицію. Заявник зазначив, що проти батька почались політичні репресії, заблокувалу банківську картку батька. Водночас заявник зазначив, що його батько попередив про те, що повертатись в країну небезпечно, оскільки є ризик бути арестованим та підданим тортурам, як і батько.

Як зазначено ОСОБА_1 в анкетуванні від 14.01.2019р., він прибув на територію України з метою навчання та що у період 2012-2013р. навчався на підготовчому факультеті Сумського національного аграрного університету, 2013-2014 на фізико- технічному факультеті Донецького національного університету. Надалі заявник зазначив, що вирушив у м.Вінниця - там він робив прописку та студентську посвідку на проживання в Україні. В подальшому вирушив у м.Одеса, з метою проживати та працювати, оскільки це місто заявнику сподобалось та його порадив друг, який приїхав сюди відпочивати.

Як вбачається з протоколу співбесіди від 17.01.2019р. від 19.01.2019р. зі слів ОСОБА_1 батька позивача ув'язнив президент Гвінеї - ОСОБА_4, через зміну політичної партії та саме через зазначену обставину у батька позивача і виникли політичні проблеми, а саме його було ув'язнено.

При цьому, суд враховує ту обставину, що батько заявника помер ІНФОРМАЦІЯ_3 а всі обґрунтування позивача ґрунтуються лише на припущеннях та словах батька про те, що після повернення ОСОБА_1 на батьківщину його можуть заарештувати. Водночас, такі члени сім'ї заявника, як тітка ОСОБА_8 та бабуся ОСОБА_9 проживають в Гвінеї та не зазнають жодних погроз чи переслідувань. Докази чи пояснення іншого до суду не надано.

Під час анкетування від 14.01.2019р. заявник пояснив, що під час останнього перебування на території Гвінеї заявник не зазнавав переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства, віросповідання, належності до певної політичної або соціальної групи

При цьому, судом встановлено, що зазначені ОСОБА_1 причини неможливості повернення на Батьківщину складаються лише з припущень позивача та мають загальний характер.

За таких обставин суд вважає, що позивач не надав жодних переконливих пояснень або підтверджень щодо побоювань повертатись в країну громадянського походження.

Разом з тим, суд зазначає, що наявність у позивача малолітньої дитини (громадян України) не містить конвенційних ознак визначення статусу біженця або критеріїв набуття додаткового захисту в Україні.

Водночас, суд враховує, що відповідно до положення ст. 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", якою визначено порядок звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується позивачем у додатковому протоколі співбесіди від 21.01.2019р. термін дії легального перебування на території України заявника закінчився 17.08.2017р., а звернувся він до міграційної служби лише у 2019 році.

Таким чином, значна тривалість проміжків часу між закінченням строку перебування на території України та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, також свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

Зазначені в своїй сукупності обставини дають суду обґрунтовані підстави вважати історію позивача щодо причин неможливості повернення до країни постійного проживання неправдивою та надуманною з метою легалізації перебування на території Україні у пошуках кращих умов життя.

Перевірка по країні походження вказує на відсутність загрози життю позивача, або інших критеріїв, які відповідають критеріям п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

При цьому, відповідно до п.6 ст.8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд вважає, що адміністративний позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення виготовлено 25.03.2019р.

Суддя К.О. Танцюра

.