Рішення № 80689970, 04.03.2019, Заводський районний суд м. Дніпродзержинська

справа № 208/7703/16-ц

№ провадження 2/208/969/19

РІШЕННЯ

Іменем України

04 березня 2019 р. м. Кам'янське

Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області в складі: Головуючого, судді – Похвалітої С.М., за участю секретаря судового засідання Грищенко О.Л., представника позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, –

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог

Позивач ОСОБА_4 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

У своєму позові позивач посилалась на те, що вона з 06 вересня 1997 року перебувала у шлюбі з відповідачем. Від шлюбу вони мають доньку – ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Під час находження у шлюбі вони придбали квартиру за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпродзержинськ (Кам’янське) вул. Бойко (Звенигородська)АДРЕСА_1, квартира була придбана на спільні кошти. З початку 2016 року вона їздить на заробітки до іншої країни, в грудні 2016 року їй зателефонувала донька та розповіла те, що її батько вигнав із дому, вона одразу приїхала до дому, відповідач їй сказав, що квартира його та у них шлюбно – сімейні відносини припинені.

Тому, просить суд визнати квартиру АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю подружжя, придбаною в період шлюбу. Визнати за нею право власності на ? частину квартири АДРЕСА_3 у мсті Кам’янське Дніпропетровській області, що є підставою для реєстрації права власності в органах державної реєстрації та стягнути судові витрати.

Заяви, клопотання позивача, відповідача

В судове засідання позивач ОСОБА_4 не з’явилась, надала заяву про розгляд справи за її відсутністю, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, не заперечувала розглядати справу в порядку заочного розгляду.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, посилалась на обставини зазначені в позові. Надала відповідь на відзив в якому зазначила, що відповідач посилається на рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська про розірвання шлюбу, як на доказ, що між ним та позивачем відсутній майновий спір. Також відповідачем не наданий жодний доказ того, що майно за адресою: Дніпропетровська область м. Кам?янське по вулиці Сировця (ОСОБА_6) в буд. 17 в кв. 2 придбане за спільні кошти подружжя.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити в задоволенні позову.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав надав відзив на позов, в якому зазначив, що спірне майно придбане за кошти відповідача. Також на спільні кошти подружжя було придбане майно по вулиці Сировця (ОСОБА_6)АДРЕСА_4, але позивач розпорядилась майном на власний розсуд.

Процесуальні дії по справі

18 грудня 2017 року ухвалою суду заочне рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 жовтня 2017 року, скасовано.

20 лютого 2019 року закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду.

Вислухавши представника позивача, відповідача, представника відповідача, вивчивши матеріали цивільної справи та надані суду докази, суд вважає позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин з посиланням на докази

В судовому засіданні встановлено, що сторони з 06 вересня 1997 року знаходились в зареєстрованому шлюбі, дана обставина підтверджується свідоцтвом про шлюб, видане Заводським районний у місті Кам’янське відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 292 (а.с.32).

Як вбачається з матеріалів справи між сторонами 19 липня 2017 року шлюб було розірвано, що вбачається з рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області (а.с.41).

Згідно до інформаційної довідки виданої ОКП «Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації» від 22.12.2016 р. № 2018 право власності на квартиру за адресою: м. Дніпродзержинськ (Кам’янське) вул. Бойко (Звенигородська)АДРЕСА_1 зареєстровано 20.02.2000 року за ОСОБА_2 (а.с.8), тобто під час знаходження сторін у зареєстрованому шлюбі.

Ст.4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст.ст.15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Позивачем обраний спосіб захисту, що відповідає вимогам ч.2 ст.16 ЦК України.

Згідно до вимог ст.19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

З позовних вимог вбачається, що між сторонами виник спір із сімейних правовідносин, до яких застосовуються положення Кодексу про шлюб та сім'ю.

Застосовані норми права

Згідно ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю (який діяв на час придбання спірного майна) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Відповідно до статті 16 Закону України «Про власність» майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності.

Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і КпШС України.

Нормами статті 24 КпШС України передбачено, що майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.

Відповідно до вимог статті 28 КпШС України, в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.

Частина перша статті 29 КпШС України передбачає, що якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов'язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

У пункті 9 Постанови № 16 від 12 червня 1998 року «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України» (чинному на дату виникнення спірних правовідносин) Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. При цьому належить виходити з того, що відповідно до статей 22, 25, 27-1 КпШС спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об'єктом права приватної власності (крім майна, нажитого кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу).

Відповідно до статті 60 Сімейного Кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Ст. 68 СК України, передбачено, що розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Згідно частини 3 статті 368 Цивільного Кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Ст. 69 СК України, передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Відповідно до частини 1 статті 70 Сімейного Кодексу України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Також, згідно до ст. 71 СК України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Відповідно до вимого ст. 368 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Таким чином, існує презумпція, встановлена статтею 22 КпШС України, яка кореспондується зі статтею 60 СК України, згідно якої майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Ця презумпція не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована. При цьому тягар доказування, що вказане майно не належить до спільної сумісної власності покладається на того з подружжя, хто вважає, що майно не є спільним.

Аналізуючи вищезазначене та враховуючи матеріали справи, суд приходить до висновку, що спірне майно, а саме квартира за № 48 в будинку № 18 по вулиці Звенигородській в м. Кам?янське Дніпропетровської області придбана в період шлюбу та за спільні кошти сторін.

Відповідно до вимог ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Будь-яких належних та допустимих доказів на спростування зазначеного та те, що спірне майно відповідно до положень статті 24 КпШС України було отримане ОСОБА_2 у дар чи у порядку спадкування, що могло бути підставою для спростування презумпції спільності майна подружжя відповідачем не надано.

За даних обставин, суд вважає, що право позивача ОСОБА_4 на поділ спільного майна, а саме визнання за нею право власності на 1/2 частки квартири за адресою: Дніпропетровська область, м. Кам’янське (Дніпродзержинськ) вул. Бойко (Звенигородська)АДРЕСА_1, є доведеним, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Щодо судових витрат

У зв’язку із задоволенням позовних вимог, на підставі ст.141 ЦПК України, суд вважає необхідним стягнути сплачений позивачем судовий збір у розмірі 843,31 грн. з відповідача, що документально підтверджено.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 22, 28, 29 Кодексу про шлюб та сім'ю, ст.ст. 68, 69, 70, 71, 72, 73 СК України, ст. ст. 15, 16, 368 Цивільного Кодексу України,ст.ст. 7, 19, 175, 268, 272, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, задовольнити.

Визнати квартиру № 48, яка розташована в будинку № 18 по вулиці Звенигородській в м. Кам’янське в Дніпропетровській області, житловою площею 38,3 кв.м. та загальною площею 54,5 кв.м. спільним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_4.

Поділити спільне майно подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_4, виділивши кожному по 1/2 частині квартири № 48, яка розташована в будинку № 18 по вулиці Звенигородській в м. Кам’янське в Дніпропетровській області, житловою площею 38,3 кв.м. та загальною площею 54,5 кв.м.

Визнати за ОСОБА_4, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, право власності на 1/2 частину квартири № 48, яка розташована в будинку № 18 по вулиці Звенигородській в м. Кам’янське в Дніпропетровській області.

Визнати за ОСОБА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, право власності на 1/2 частину квартири № 48, яка розташована в будинку № 18 по вулиці Звенигородській в м. Кам’янське в Дніпропетровській області.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 843,31 грн. суму судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції, тобто Дніпровського Апеляційного суду.

Згідно до п.п.15.5 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до або через відповідні суди, тобто через Заводський районний суд м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області..

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_4, адреса: Дніпропетровська область, м.Кам’янське, вул.М.Лисенка, буд.№ 19, кВ.№ 11 реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін НОМЕР_1.

Відповідач: ОСОБА_2, адреса: Дніпропетровська область, м.Кам’янське, вул.Звенигородська, буд.№ 18, кВ.№ 48, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін НОМЕР_2.

Суддя Похваліта С. М.