Рішення № 80685196, 18.03.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

18 березня 2019 р. Справа № 120/338/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мультян М.Б., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області. Відповідно до змісту позовних вимог позивач просить суд (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області; зобов'язати відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з метою подальшого передання у власність для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки паю 3,3 в умовних кадастрових гектарах на території Вербівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, як члену фермерського господарства "Озерне-2015" (за межами населеного пункту, державної форми власності).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначила, що неодноразово зверталася з клопотаннями про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) 3,3 в умовних кадастрових гектарах на території Вербівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області.

Наказом № 2-642/15-19/СГ від 17 січня 2019 року відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою.

Окрім того, на переконання позивача, відповідачем в супереч вимогам КАС України не було звернуто увагу на правові висновки Верховного суду України від 10.12.2013 №21-358а13, від 07.06.2016 №820/3507/15, від 11.10.2016 №806/3787/13-а, які мають обов'язковий характер в застосуванні норм матеріального права, де зазначено, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність в подальшому.

У зв'язку із зазначеним позивач звернулася до суду з метою захисту свого порушеного права.

Ухвалою від 04 лютого 2019 року відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження. Крім того, встановлені позивачеві та відповідачу строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень проти відповіді на відзив.

19 лютого 2019 року представник відповідача подав відзив на позов, в якому вказав, оскільки земельні ділянки надавалися на підставі договорів оренди землі №174, №175 від 18 лютого 2015 року у користування гр. ОСОБА_2, тому саме гр. ОСОБА_2 має право на отримання безоплатно у власність такі земельні ділянки.

З приводу вимоги позивача надати дозвіл, відповідач, посилаючись на практику Вінницького апеляційного адміністративного суду, позицію Верховного Суду, та на позицію Європейського Суду, зазначає, що питання щодо надання дозволу є виключною компетенцією відповідача, а тому вимога є безпідставною.

Враховуючи наведене просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

В судове засідання учасники справи не прибули, про дату, час та місце судового розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Представник позивача та відповідача також надали суду клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

Відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З огляду на викладене суд вважає за можливе здійснювати розгляд справи за відсутності учасників справи в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що 28 вересня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки 3,3 га на території Вербівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області.

За результатами розгляду поданого клопотання 03 листопада 2017 року Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надало відповідь оформлену у вигляді листа № КО-18932/0-9707/6-17 згідно якого, відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у зв’язку з тим, що позивач не подала документів, як вважав відповідач, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Дана відмова була оскаржена до Вінницького окружного адміністративного суду.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року у справі №802/2144/17-а, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду, адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, задоволено частково. Зокрема, але не виключно, зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) 3,3 в умовних кадастрових гектарах для ведення фермерського господарства на території Вербівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту, державної форми власності).

На виконання вказаної постанови Вінницького окружного адміністративного суду, Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянуто клопотання ОСОБА_1 та 12 лютого 2018 року Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області листом за № КО-18929/0-585/0/95-18 відмовило у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у розмірі земельної частки (паю) 3,3 в умовних кадастрових гектарах для ведення фермерського господарства, з підстав невідповідності місця розташування об’єкта вимогам, прийнятих відповідно них нормативно-правових актів.

Вказану відмову ОСОБА_1 оскаржила до Вінницького окружного адміністративного суду.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 04 вересня 2018 року у справі № 802/1128/18-а адміністративний позов задоволено частково, зокрема зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) 3,3 в умовних кадастрових гектарах для ведення фермерського господарства на території Вербівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту, державної форми власності) з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

На виконання вказаного судового рішення відповідач 17 січня 2019 року видав наказ "Про відмову надання дозволу на розроблення документації із землеустрою". В обґрунтування зазначеної відмови, відповідач посилався на те, що у позивача відсутнє право користування (власності) щодо бажаної земельної ділянки, тому остання не може надаватися у власність відповідно до частини 5 статті 116 та частини 7 статті 118 Земельного кодексу України.

Не погодившись з цим наказом, вважаючи його протиправним, позивач звернулася до суду з цим адміністративним позовом.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у власність визначений статтею 118 ЗК України, зокрема частиною 6 передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_3 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_3 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з частиною 7 цієї статті відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 04 вересня 2018 року у справі №802/1128/18-а адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково, серед іншого визнано протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, оформлену листом від 12 лютого 2018 року за № КО-18929/0-585/0/95-18 щодо розгляду клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) 3,3 в умовних кадастрових гектарах для ведення фермерського господарства на території Вербівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області.

Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) 3,3 в умовних кадастрових гектарах для ведення фермерського господарства на території Вербівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту, державної форми власності) з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

У даному судовому рішенні вказано, що відмовляючи позивачці у задоволенні її клопотання, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не зазначив підстав відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, порушивши вимоги ч. 7 ст. 118 ЗК України.

Щодо аргументів відповідача про те, що земельні ділянки надавалися у користування голові ТОВ “Озерне-2015” ОСОБА_2, суд зазначає наступне.

Право ОСОБА_1, відповідно до статті 13 Закону України "Про фермерські господарства", як члена фермерського господарства на отримання земельної ділянки із земель, що використовуються ФГ "Озерне-2015" встановлено судовим рішенням в адміністративній справі №802/2144/17-а. Крім того, зі змісту описової частини цього судового рішення, встановлено, що відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, таке право позивача не оспорював, єдиною підставою для відмови ОСОБА_1 в реалізації свого права на земельну ділянку, передбачену статтею 13 Закону України "Про фермерські господарства" зазначалось відсутність у позивачки доказу досвіду роботи в сільському господарстві або наявність в неї освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Відтак, право особи на отримання земельної ділянки із земель, що використовуються ФГ "Озерне-2015" встановлено судовим рішенням, яке набуло законної сили, відповіді на виконання якого є предметом розгляду цієї справи.

З приводу посилань відповідача на правову позицію Верховного Суду по справі №816/1920/17, суд вважає, що вона не може бути застосована у даних правовідносинах, оскільки вони є відмінними.

Так, відповідно до рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду по справі №816/1920/17, судами розглядалось спірне питання про відмову позивачу у затвердженні проекту щодо відведення земельної ділянки. Натомість, як вказано вище, позивачка у даній справі зверталася до відповідача з клопотанням надання позивачу дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Крім того, у вказаному рішенні особі була передана земельна ділянка у постійне користування, на що було видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, однак у спірних правовідносинах ОСОБА_2 земельні ділянки передавалися на підставі договорів оренди.

На підставі викладеного, на думку суду, відмова Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області у наданні дозволу ОСОБА_1 про ненадання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки не ґрунтується на нормах чинного законодавства.

В силу положень статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України.

Суд зважає, на ту обставину, що приймаючи оскаржуваний наказ, відповідачем проігноровано висновки суду, що право ОСОБА_1, відповідно до статті 13 Закону України "Про фермерські господарства", як члена фермерського господарства на отримання земельної ділянки із земель, що використовуються ФГ "Озерне-2015" встановлено судовим рішенням в адміністративній справі №802/2144/17-а.

Відповідно частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Крім того, слід вказати, що станом на дату прийняття рішення у даній справі, судове рішення від 04 вересня 2018 року у справі №802/1128/18-а набрало законної сили.

Оцінюючи підстави для відмови позивачеві викладені у наказі від 17 січня 2019 року, щодо того, що бажана земельна ділянка, перебуває у користуванні ОСОБА_2, тому остання не може надаватись у власність відповідно до частини 5 статті 116, частини 7 статті 118 Земельного кодексу України, слід вказати, що на етапі надання дозволу, особа власності на земельну ділянку не набуває, так як отримання земельної ділянки має поетапний характер, тобто отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність в подальшому.

Вказані висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду України від 10.12.2013 №21-358а13, від 07.06.2016 №820/3507/15, від 11.10.2016 №806/3787/13-а.

Зважаючи на наведене оскаржуваний наказ від 17 січня 2019 року виданий Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області щодо відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 3,3 в умовних кадастрових гектарах із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Вербівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області із цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства є протиправним та підлягає скасуванню у судовому порядку.

З приводу вимоги позивачки про зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою подальшого передання у власність для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) 3,3 в умовних кадастрових гектарах на території Вербівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області як члену фермерського господарства "Озерне-2015" (за межами населеного пункту, державної форми власності), суд зазначає наступне.

Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог прав осіб, що звертаються до суб'єктів владних повноважень, без порушень принципу розподілу влади.

Надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, відповідно до ст. 122 Земельного кодексу України, відноситься до виключних повноважень центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів.

В силу положень Земельного кодексу України, Закону України "Про землеустрій" саме відповідач, відповідно до покладених на нього завдань, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

Відтак, позовні вимоги, які стосуються зобов'язання суб'єкта владних повноваження прийняти певне рішення є втручанням у дискрецію (вільний розсуд) діяльності даного суб'єкта владних повноважень.

Згідно з Рекомендацією №R(80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.

Під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Таким чином, суд не може втручатись в дискреційні повноваження та виходити за межі завдань адміністративного судочинства.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України “Про судоустрій і статус суддів” встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, суди застосовують, як джерело права при розгляді справ, положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В справі “East/West Alliance Limited” проти України” (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією “небезпідставної скарги” та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).

ОСОБА_3 Суд у подібних правовідносинах у справі №815/3799/17 від 08.05.2018 року дійшов аналогічного висновку.

ОСОБА_3 Суд зазначив, що відповідач має виключні повноваження на вирішення питання щодо надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Положеннями чинного законодавства чітко визначені, як підстави, порядок, строки, процедура надання відповідачем дозволу зацікавленим громадянам на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, так і чітко визначені для відповідача порядок, строки, відповідна процедура та підстави для відмови у наданні такого дозволу, у тому числі і форма прийнятих відповідних рішень.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відтак, з урахування правової позиції Верховного Суду, суд вважає, що належним способом правового захисту прав ОСОБА_1 є зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою подальшого передання у власність для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) площею 3,3 в умовних кадастрових гектарах із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Вербівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області як члену фермерського господарства "Озерне-2015" з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

В силу ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).

Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ №2-642/15-19-СГ від 17 січня 2019 року виданий Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області щодо відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з метою подальшого передання у власність для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки паю 3,3 в умовних кадастрових гектарах на території Вербівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, як члену фермерського господарства "Озерне-2015" (за межами населеного пункту, державної форми власності).

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з метою подальшого передання у власність для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки паю 3,3 в умовних кадастрових гектарах на території Вербівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, як члену фермерського господарства "Озерне-2015" (за межами населеного пункту, державної форми власності), з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області сплачений при звернені до суду судовий збір у розмірі 384,20 (триста вісімдесят чотири) гривні 20 копійок.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1)

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (місцезнаходження: 21027, м. Вінниця, вул. Келецька, 63, код ЄДРПОУ 39767547)

Суддя Мультян Марина Бондівна