Рішення № 80673587, 18.03.2019, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/12220/18

Провадження № 2/752/1918/19

РІШЕННЯ

Іменем України

18.03.2019 року Голосіївський районний суд м. Києва

в складі головуючого судді Чередніченко Н.П.

з участю секретаря Шевчук М.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» до ОСОБА_3 про винання інформації недостовірною та її спростування, відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

в червні 2018 року представник позивача ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» звернувся в суд з позовом до відповідача ОСОБА_3 про винання інформації недостовірною та її спростування, відшкодування, моральної шкоди. В обґрунтування позову зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті «ІНФОРМАЦІЯ_2» (ІНФОРМАЦІЯ_3) за посиланням - ІНФОРМАЦІЯ_4 у вільному для перегляду доступі було розміщено інформаційну статтю під заголовком (мовою оригіналу) «ІНФОРМАЦІЯ_5», в якій було зазначено недостовірну та негативну інформацію відносно нібито збитковості ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», неефективності та непрофесійності менеджменту підприємства та нібито наявності у генерального директора ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» певних психологічних проблем. Зокрема, у вказаній статті абсолютно безпідставно стверджується, що: «ІНФОРМАЦІЯ_7». Відповідач у справі є реєстрантом доменного імені ІНФОРМАЦІЯ_6, на сайті якого було розміщено зазначену статтю, а тому є належним відповідачем за даним позовом. Позивач вважає, що поширена інформація на зазначеному сайті в формі фактичного твердження, не відповідає дійсності, є недостовірною відносно підприємства та його посадових осіб, а також порушує право на недоторканість ділової репутації. Крім того, в позові зазначено, що вказана інформація є безспірно негативною та має провокаційний зміст, принижує ділову репутацію позивача перед невизначеним, але широким колом осіб. Позивач зазначає, що неправдиві відомості, поширені серед користувачів мережі Інтернет дискредитують позивача та створюють реальну загрозу порушення його ділової репутації, а тому позивачу завдано моральну шкоду, яка оцінена в сумі 10000 грн. На підставі викладеного позивача просить суд:

- визнати інформацію відносно позивача, опубліковану та поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті «ІНФОРМАЦІЯ_2» (ІНФОРМАЦІЯ_3) за посиланням - ІНФОРМАЦІЯ_4 у статті під заголовком (мовою оригіналу) «ІНФОРМАЦІЯ_5», недостовірною та такою, що порушує право на повагу до ділової репутації ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», а саме: «ІНФОРМАЦІЯ_7»;

- зобов»язати відповідача, який є реєстрантом доменного імені «ІНФОРМАЦІЯ_6», та, відповідно власником веб-сайту «ІНФОРМАЦІЯ_2», в тижневий термін із дня набрання чинності рішеннямм суду опублікувати спростування недостовірної інформації відносно позивача, опублікованої та поширеної ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті «ІНФОРМАЦІЯ_2» (ІНФОРМАЦІЯ_3) за посиланням - ІНФОРМАЦІЯ_4 у статті під заголовком (мовою оригіналу) «ІНФОРМАЦІЯ_5», шляхом опублікування резолютивної частини судового рішення, прийнятого за результатми розгляду цієї позовної заяви на головній сторінці веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_3, без будь-яких редакційних або інших коментарів;

- стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в сумі 10000 грн., а також судові витрати у справі.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 19.07.2018 року, у справі відкрито провадження та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження (а.с.39-41).

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 22.01.2019 року, у справі закінчено підготовче провадження та призначено справу до розгляду (а.с.131).

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі та просив його задовольнити з викладених в ньому підстав.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив суд в позові відмовити, посилаючись на підстави, які викладені в письмовому відзиві. Одночасно вказав, що в інформації використані слова та словосполучення, які не дають ствердних та однозначних оцінок, тобто є припущеннями, оціночними судженнями або версіями. Позивач умисно намагається ввести суд в оману, використовуючи уривки інтерв'ю, які вирвані з повного тексту оприлюдненої інформації з метою надання цій інформації характеру недостовірної в очах суду.

Крім того, вказав, що позовна заява ґрунтується на голослівних твердженнях позивача без зазначення доказів на підтвердження викладених обставин. Позивачем за допомогою доказів, долучених до позовної заяви, не було доведено тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог. Звернув увагу на те, що за практикою Європейського суду з прав людини особа, що висловила свої погляди, а не факти, не повинна доводити їх правдивість - це є порушенням статті 10 Конвенції.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права.

Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Зміст цивільно-правового захисту честі, гідності та ділової репутації становлять правовідносини, за яких морально потерпіла сторона наділяється правом вимагати через суд спростування відомостей, які порочать її честь, гідність та ділову репутацію, а друга сторона, яка такі відомості поширила, зобов'язана дати спростування, якщо не доведе, що відомості відповідають дійсності.

Відповідно до ст. 94 Цивільного кодексу України, юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 Цивільного кодексу України, інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі.

У статті 1 Закону України "Про інформацію" під інформацією розуміється будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді, під документом - матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі.

Статтею 5 Закону України "Про інформацію" визначено, що кожна особа має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про інформацію", право на інформацію охороняється законом. При цьому, ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Разом з тим, ст. 32 Конституції України встановлено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 91 Цивільного кодексу України, юридична особа здатна мати такі ж права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Згідно із ст. 201 Цивільного кодексу України, особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, в тому числі, ділова репутація, ім'я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Частиною 1 ст. 94 Цивільного кодексу України передбачено право юридичної особи на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 Цивільного кодексу України.

Юридична особа, так само як і фізична особа, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації відповідно до ст. ч. 1 ст. 277 Цивільного кодексу України та право на недоторканість ділової репутації відповідно до ч. 1 ст. 299 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 4 ст. 277 Цивільного кодексу України, спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.

Згідно з ч. 6 ст. 277 Цивільного кодексу України, спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила.

Частиною 7 ст. 277 Цивільного кодексу України передбачено, що спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

За своєю правовою природою право на спростування недостовірної інформації належить не лише фізичним особам, а і юридичним, оскільки, це право може бути використане господарюючим суб»єктом, як спосіб судового захисту про поширення інформації, що шкодить діловій репутації.

У п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 року № 1 роз'яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а)поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Позивач при зверненні в суд з позовом посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті «ІНФОРМАЦІЯ_2» (ІНФОРМАЦІЯ_3), реєстрантом доменного імені якого є відповідач ОСОБА_3, - за посиланням - ІНФОРМАЦІЯ_4 у вільному для перегляду доступі було розміщено інформаційну статтю під заголовком (мовою оригіналу) «ІНФОРМАЦІЯ_5» (а.с.11), в якій було зазначено недостовірну та негативну інформацію відносно нібито збитковості ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», неефективності та непрофесійності менеджменту підприємства та нібито наявності у генерального директора ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» певних психологічних проблем. Фактичні твердження у статті, які не відповідають дійсності, а саме: «ІНФОРМАЦІЯ_7», - є недостовірними та саме цю інформацію позивач просить визнати недостовірною та такою, що порушує його право на недоторканність ділової репутації.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

За нормами ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).

Пункт 18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» № 1 від 27 лютого 2009 року закріплює положення про те, що позивач має довести те, що внаслідок поширеної відповідачем інформації було порушено його особисті немайнові права.

У п. 19 цієї постанови вказано, що, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, - суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Частиною 2 цієї статті визначено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Вбачається, що не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зі змісту поширеної інформації вбачається, що вона є оціночними судженнями, оскільки, її автором вживаються мовно-стилістичні засоби, які дають підставу вважати, що автор припускає певну інформацію, а не стверджує її, а тому, відповідно, - ця інформація не підлягає визнанню недостовірною та спростуванню, оскільки не може бути перевірена на відповідність фактичним даним. В оприлюдненій інформації лише припускаються певні версії.

Крім того, інформація, яку позивач просить визнати недостовірною взята з контексту статті та її необхідно оцінювати разом з усім її текстом, а також, на думку суду, метою статті не є поширення недостовірної інформації конкретно щодо позивача,

У справі Торгіерсон проти Нідерландів, рішення № 11308/84 Європейський Суд з прав людини зробив висновок, що стаття 10 Конвенції передбачає різницю між «інформацією» та «ідеями». З цього можна зробити висновок, що свобода висловлювань не обмежується фактичними даними, які можна підтвердити. Вона включає також погляди, критику, припущення. Таким чином, гарантії статі 10 поширюються не тільки на «правдиву», тобто таку, що ґрунтується на фактах, інформацію. Особа, що висловила свої погляди, а не факти, не повинна доводити їх правдивість - це є порушенням статті 10 Конвенції.

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 29 березня 2005 року (заява № 72713/01) у справі «Українська Прес-Група проти України» зазначено: «41. У своїй практиці суд розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлення думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняєтьсястаттею 10 Конвенції про захист правіосновних свобод людини. 42. Однак навіть якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя».

У зв»язку із наведеним, суд також приходить до висновку, що немає фактів, які б доводили, що зазначені вислови в інформації, мотивовані цілеспрямованими діями з метою принизити честь, гідність, ділову репутацію позивача.

Крім того, слід звернути увагу на те, що, відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію», якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому ж самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. І лише якщо суб»єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижу гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов»язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

З огляду на викладене, слід зауважити про те, що якщо позивач вважав висловлювання та інформацію, з приводу яких заявлено позов, такими, що принижують ділову репутацію, то він не був позбавлений можливості скористатися правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

Крім того, слід зазначити про те, що стороною позивача в ході розгляду справи, не доведено сукупність обставин, які становлять склад правопорушення, на який посилався позивач та для захисту від якого він звернувся до суду. При цьому саме на позивача у силу приписів закону покладається обов'язок доведення належними доказами тих обставин, на які він посилався, як на підставу своїх вимог.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що стороною позивача не доведено належними доказами свої вимоги про визнання інформації недостовірною, оскільки інформація, яку він просить визнати недостовірною викладена в формі оціночних суджень, а тому у такому випадку не підлягають задоволенню і вимоги позивача про зобов'язання відповідача опублікувати спростування недостовірої інформації, оскільки, зазначена вимога є похідною від первісної вимоги позивача про визнання інформації недостовірною.

В частині позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, що її завдала, за наявності її вини.

Згідно із ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає в душевних стражданнях, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що позивачем має бути зазначено в чому полягає моральна шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її завдано позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Згідно положень п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Зважаючи на те, що обставин, з якими закон пов`язує підстави для стягнення моральної шкоди судом не встановлено, а відтак вимога про відшкодування моральної шкоди є також недоведеною та необґрунтованою.

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги встановлені судом фактичні обставини справи та вказані вище вимоги закону, які регулюють спірні правовідносини, суд вважає, що позов є недоведеним та безпідставним, в зв»язку з чим в його задоволенні слід відмовити.

Судові витрати, в порядку ст. 141 ЦПК України, слід залишити за позивачем по факчтино понесеним.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» до ОСОБА_3 про винання інформації недостовірною та її спростування, відшкодування моральної шкоди, - відмовити.

Судові витрати у справі залишити за позивачем Публічним акціонерним товариством «АрселорМіттал Кривий Ріг» по фактично понесеним.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Голосіївський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Головуючий Н.П. Чередніченко