Ухвала суду № 80671705, 14.02.2019, Лисянський районний суд Черкаської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 712/12083/18

Провадження № 2/700/102/19

14 лютого 2019 року смт.Лисянка

Лисянський районний суд Черкаської області

у складі: головуючого судді Яценко Г.М.,

при секретарі судового засідання Сіденко Н.П.,

позивача ОСОБА_1,

відповідач ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в смт. Лисянка матеріали цивільної справи №712/12083/18 провадження №2/700/102/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 ОСОБА_5, треті особи: Лисянська районна державна адміністрація, Лисянська державна нотаріальна контора, відділ Держгеокадастру у Лисянському районі Черкаської області про встановлення права спільної часткової власності у порядку спадкування,

установив:

ОСОБА_1 (дошлюбне ОСОБА_4) ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 ОСОБА_5, треті особи: Лисянська районна державна адміністрація, Лисянська державна нотаріальна контора, відділ Держгеокадастру у Лисянському районі Черкаської області про встановлення права спільної часткової власності у порядку спадкування.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначила, що 29 лютого 2000 року у с.Хижинці, Лисянського району, Черкаської області померла її мати – ОСОБА_6.

Після її смерті залишилися спадкоємці за законом, а саме позивач, та її малолітні сестри: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_7 (у дівоцтві ОСОБА_3) ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3. Крім того, спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_6 також були: її батько - ОСОБА_9, її мати -ОСОБА_10 та її чоловік - ОСОБА_11.

ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 відмовились від прийняття спадщини.

Усі малолітні діти померлої, як спадкоємці першої черги за законом, прийняли спадщину, автоматично відповідно до ч.4 ст.1268 ЦК України, як це передбачено ст.1261 ЦК України.

Таким чином, сторони по справі спадкодавця стали власниками спадкового майна, а саме земельної ділянки площею 2,09 га на території Хижинської сільської ради, Лисянського району, Черкаської області.

Однак, згідно розпорядження Лисянської районної державної адміністрації Черкаської області від 13.07.2004 року №340 право власності на земельну ділянку серії ЧР №142653 визначено за позивачем – ОСОБА_1 (дошлюбне ОСОБА_11) ОСОБА_5.

Натомість інші малолітні та неповнолітні спадкоємці, окрім позивача, на дату оформлення спадку, а саме державного акту на земельну ділянку у цьому акті не значаться.

Враховуючи право усіх чотирьох дітей спадкоємців, тобто позивача та трьох відповідачів на земельну ділянку, виник спадково-земельний спір на предмет необхідності встановлення кожному права спільної часткової власності у розмірі 1/4 частини спадкової земельної ділянки без визначення їх меж в натурі.

Враховуючи вищенаведене позивач просить встановити, що ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_4 мають рівні частини на спадщину, у розмірі 1/4 частини кожна на земельну ділянку площею 2,09 га після смерті ОСОБА_6, яка померла 29.02.2000 року.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити.

Відповідач - ОСОБА_7 у судовому засідання позовні вимоги визнала та просила їх задовольнити.

Відповідач -ОСОБА_3 у судове засідання не з’явилася, звернулася до суду із телефонограмою, в якій просить справу розглянути без її участі.

Відповідач - ОСОБА_4 у судове засідання не з’явилася, звернулася до суду із телефонограмою, в якій просить справу розглянути без її участі.

Третя особа -Лисянська районна державна адміністрація у судове засідання не з'явилася, звернулася до суду із телефонограмою, в якій просить справу розглянути без їх участі.

Третя особа Лисянська державна нотаріальна контора у судове засідання не з'явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про причини неявки у судове засідання суд не повідомила.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи сторін, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як передбачено п. п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Судом встановлено, що 29 лютого 2000 року у с.Хижинці, Лисянського району, Черкаської області померла позивача та відповідачів мати – ОСОБА_6 про що свідчить свідоцтво про смерть наявне в матеріалах справи серії І-СР №129080 від 30 травня 2000 року.

Після смерті ОСОБА_6 залишилися спадкоємці за законом, а саме позивач, та її малолітні сестри: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_7 (у дівоцтві ОСОБА_3) ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3. Крім того, спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_6 також були: її батько - ОСОБА_9, її мати -ОСОБА_10 та її чоловік - ОСОБА_11.

ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 відмовились від прийняття спадщини.

Згідно розпорядження Лисянської районної державної адміністрації Черкаської області від 13.07.2004 року №340 право власності на земельну ділянку серії ЧР №142653 визначено за позивачем – ОСОБА_1 (дошлюбне ОСОБА_11) ОСОБА_5.

Частиною 1 ст.15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Реалізуючи право на судовий захист, звертаючись до суду, позивач повинен вказати в позові власне суб’єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Отже, зміст положень ЦПК України, ЦК України дає підстави для висновку, що право на судовий захист пов’язане виключно з порушенням суб’єктивного права позивача. Суд може захистити лише порушене право позивача. Відсутність хоча б однієї з умов надання судового захисту суб’єктивного права виключає можливість задоволення матеріально-правових вимог позивача. Інше б суперечило основному завданню цивільного судочинства, захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ст.ст.1, 3 ЦПК України, ст.ст. 15, 16 ЦК України , абз. 2 п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 р. № 14 "Про судове рішення у цивільній справі").

При цьому обставину дійсного (реального) порушення відповідачами прав, свобод чи інтересів позивача (або наслідки у вигляді збитків чи інших обмежень) має довести належними, допустимими і достовірними доказами саме позивач. Порушення прав позивача має існувати на момент розгляду спору у суді. В інших випадках, не дивлячися навіть на те, що порушення мало місце раніше, позов не підлягатиме задоволенню,оскільки до моменту ухвалення судового рішення об’єкт захисту буде відсутній.

Тобто, призначенням суду є захист лише порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод та інтересів учасників правовідносин через здійснення правосуддя.

Постановою Пленуму ВС України №2 від 12.06.2009 року "Про застосування норм процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" роз'яснено, що під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовуються заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Відповідно до п. 9 постанови № 5 Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду", уточнюючи позовні вимоги або заперечення проти позову, суд визначає характер спірних правовідносин сторін, зміст їх правових вимог і матеріальний закон, що їх регулює, і яким належить керуватися при вирішенні спору.

Зокрема, у позивача суд повинен з'ясувати предмет позову (що конкретно вимагає позивач), підставу позову (чим він обґрунтовує свої вимоги) і зміст вимоги (який спосіб захисту свого права він обрав), оскільки підставою позову є фактичні обставини, що наведені у заяві, то зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватись при вирішенні спору.

Ч. 3 ст. 12, ст.ст. 76 - 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Засобами доказування у цивільній справі є показання свідків, письмові докази, речові і електроні докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

З матеріалів справи вбачаться, що за ОСОБА_1 ( дошлюбне ОСОБА_11) ОСОБА_5 визнано право власності на земельну ділянку розміром 2,09 га на території Хижинської сільської ради, Лисянського району, Черкаської області, цільове призначення – для ведення сільськогосподарського виробництва, відповідно до державного акта на право власності на землю серії ЧР № 142653, виданого на підставі рішення Лисянської районної державної адміністрації від 13.07.2004 року №340, яка фактично і прийняв спадщину.

З огляду на вищевикладене позивач не довів яким чином порушено його право.

Враховуючи те, що ставиться питання про виділення позивачу та відповідачам права спільної часткової власності у розмірі 1/4 частини спадкової земельної ділянки без визначення їх меж у натурі, належними позивачами у справі повинні бути ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_4 ОСОБА_5, які є відповідачами у справі.

У відповідності до ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За таких обставин, відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на на позивача.

Керуючись ст.ст. 355-361, 1296 ЦК України, ст.ст. 3, 6, 7, 10, 12, 259, 264 -266 ЦПК України , суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 ОСОБА_5, треті особи: Лисянська районна державна адміністрація, Лисянська державна нотаріальна контора, відділ Держгеокадастру у Лисянському районі Черкаської області про встановлення права спільної часткової власності у порядку спадкування – відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 25.02.2019 року.

Суддя Г.М. Яценко