Рішення № 80665617, 18.03.2019, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ_____

Справа №521/6208/17

Пр. №2/521/227/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2019 року м. Одеса

Малиновський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді - Сегеди О.М.,

при секретарі - Романюк О.М., за участю:

представника позивача - адвоката Бриленко К.Б.,

представника відповідача - адвоката Гайдай Я.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог: державний нотаріус Приморської державної нотаріальної контори у м. Одеса Маслова М.В., Комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, скасування реєстрації свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання права власності,

встановив:

У квітні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, уточненим у подальшому до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог: державний нотаріус Приморської державної нотаріальної контори у м. Одеса, Комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради (далі- КП «БТІ» ОМР), посилаючись на те, що 04 серпня 1994 року, її рідний брат ОСОБА_4 придбав за договором купівлі-продажу квартиру АДРЕСА_1 , в яку з його дозволу вона зареєструвалася разом з чоловіком та дитиною, та стала в ній постійно проживати. Зазначала, що на початку 2005 року за попередньою домовленістю та згодою брата, вони разом з чоловіком своїми силами та за свої кошти розпочали реконструкцію зазначеної квартири для задоволення особистих потреб своєї сім`ї, яку використовують та утримують в належному стані до теперішнього часу.

ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_4 , помер. Після його смерті відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1 , яка належала померлому на праві власності.

Спадкоємцем першої черги за законом є син померлого ОСОБА_3 , який прийняв спадщину шляхом звернення із заявою про прийняття спадщини до державного нотаріуса Другої одеської державної нотаріальної контори.

Позивачка стверджувала, що відповідач має право тільки на квартиру, яка належала його батьку на момент укладення договору купівлі-продажу від 04 серпня 1994 року, але не має права на реконструйовану нею частину квартири, оскільки остання не введена в експлуатацію, а тому не входить до спадкової маси, отже свідоцтво про право на спадщину за законом, яке отримав відповідач, є недійсним.

Посилаючись на порушення своїх прав, позивачка просила суд визнати свідоцтво про право на спадщину за законом №1-233 від 17 лютого 2017 року недійсним; скасувати реєстрацію свідоцтва про право на спадщину за законом №1-233 від 17 лютого 2017 року та визнати за нею право власності будівельні матеріали, обладнання, конструктивні елементи, які були використані під час спорудження незавершеної реконструкції частини квартири АДРЕСА_1 загальною площею 32,6 кв.м., яка складається з : жилої кімнати, площею 16,4 кв.м., окремої кухні, площею 13,0 кв.м.

Ухвалою суду від 10 травня 2017 року по справі було відкрите провадження та призначене судове засідання на 29 травня 2017 року (а.с. 24).

Ухвалою суду від 29 травня 2017 року заява ОСОБА_2 про забезпечення позову була задоволена частково та накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 51-52).

Ухвалою суду від 29 травня 2017 року були витребувані з КП «БТІ» ОМР матеріали інвентаризаційно - реєстраційної справи об`єкту нерухомості, а саме квартири АДРЕСА_1 та копію спадкової справи від державного нотаріуса Другої одеської державної нотаріальної контори щодо майна ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 53).

Ухвалою суду від 22 серпня 2017 року за заявою ОСОБА_2 по справі була призначена судова будівельна-технічна експертиза та на час проведення експертизи, провадження по справі було зупинено (а.с. 138).

Ухвалою суду від 28 січня 2019 року провадження у справі було поновлено та призначено судове засідання (а.с.186-187).

Представник позивачки, діючий за ордером від 18 березня 2019 року в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити у повному обсязі. Надав до суду письмові пояснення (а.с. 206-220).

Представник відповідача, діюча за ордером від 25 вересня 2017 року в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та просила суд відмовити в їх задоволенні у повному обсязі. Раніше надала заперечення на позов (а.с. 105-108, 190).

Представники третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги в судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином відповідно до ст. 128 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши і оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Згідно ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Кодексом.

Суд вважає, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються розділом третім главою 84 книги шостої ЦК України, тому при винесенні рішення суд застосовує норми матеріального права, якими регулюються правовідносини, які виникли між сторонами.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебували в зареєстрованому шлюбі, який був розірваний 02 вересня 1998 року, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу (а.с. 70 звор.).

04 серпня 1994 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 загальною площею 49 кв.м., яка належала останньому на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 29 липня 1994 року (а.с. 73-74, 121).

11 серпня 1994 року право власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 . Одесі було зареєстровано в КП «БТІ» ОМР, що підтверджується довідкою КП «БТІ» ОМР від 08 лютого 2017 року (а.с. 72 звор.).

Згідно технічного паспорта від 01 серпня 1994 року квартира АДРЕСА_1 на час придбання складалася з однієї жилої кімнати, площею 16,4 кв.м, підсобних приміщень: 1-веранди, площею 10,3 кв.м., 2 - кухні, площею 17,3 кв.м., 4 - вбиральні, площею 5,0 кв.м., загальною площею 49,0 кв.м. (а.с. 119-129).

Матеріалами справи встановлено, що за життя ОСОБА_4 самовільно без належного дозволу реконструював квартиру АДРЕСА_1 шляхом її перебудови та прибудови, але при цьому жодних правовстановлюючих документів при житті на реконструйовану квартиру не оформив.

Відповідно до технічного паспорта від 25 грудня 2008 року, квартира АДРЕСА_1 складається з : трьох житлових кімнат площею 24,5 кв.м., 9,0 кв.м., 16,4 кв.м., двох кухонь площею 17,6 кв.м., 13,0 кв.м., двох санвузлів 3,2 кв.м., 3,2 кв.м., загальною площею 87,0 кв.м., в тому числі житловою 50,0 кв.м. (а.с. 75-76).

ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с. 65 звор. ).

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина у вигляді квартири АДРЕСА_1 , яка належала померлому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 04 серпня 1994 року (а.с. 73-74).

Спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_4 є його син ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження (а.с. 70).

Встановлено, що ОСОБА_3 прийняв спадщину після смерті батька ОСОБА_4 , шляхом звернення 06 лютого 2017 року до державного нотаріуса Другої одеської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини (а.с. 65).

З матеріалів справи вбачається, що із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 звертався тільки рідний син померлого ОСОБА_3

Отже, інших спадкоємців ні за законом, ні за заповітом не має.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 був зареєстрований та проживав в квартирі АДРЕСА_1 . Крім нього, в даній квартирі були зареєстровані та проживали: ОСОБА_3 , син померлого, ОСОБА_5 , колишня дружина померлого, ОСОБА_2 , сестра померлого, ОСОБА_7 , племінник померлого, ОСОБА_8 , племінник померлого, що підтверджується довідкою про склад сім`ї та реєстрації від 30 січня 2017 року №182 (а.с. 67, 67 звор.).

Відповідно до довідки відділу адресно-довідкової роботи ГУДМС України в Одеській області від 11 травня 2017 року ОСОБА_3 , відповідач у справі з 16 жовтня 2008 року зареєстрований в квартирі АДРЕСА_1 (а.с. 34).

Судом встановлено, що 17 лютого 2017 року державним нотаріусом Другої одеської державної нотаріальної контори на ім`я ОСОБА_3 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 , відповідно до якого до відповідача перейшло право власності у порядку спадкування за законом на квартиру АДРЕСА_1 , яка складалась з однією жилої кімнати, площею 16,4 кв.м, загальною площею 49,0 кв.м., яка належала померлому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 04 серпня 1994 року (а.с. 9).

В свідоцтві про право на спадщину за законом від 17 лютого 2017 року державним нотаріусом зазначено, що квартира повністю реконструйована та добудована, згідно технічного паспорта від 25 грудня 2008 року, виданого КП «БТІ» ОМР в цілому складається трьох житлових кімнат житловою площею 50,0 кв.м., загальною площею 87,0 кв.м.

Отже, свідоцтво про право на спадщину за законом від 17 лютого 2017 року було видане тільки на квартиру АДРЕСА_1 , яка була придбана спадкодавцем за договором купівлі-продажу від 04 серпня 1994 року та складалась з однією жилої кімнати, площею 16,4 кв.м, загальною площею 49,0 кв.м.

Самочинно реконструйована квартира АДРЕСА_1 загальною площею 87,0 кв.м., в тому числі житловою 50,0 кв.м. у власність спадкоємця ОСОБА_3 , не перейшла, оскільки не ввійшла у спадкову масу.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 29 травня 2017 року квартира АДРЕСА_1 зареєстрована за ОСОБА_3 (а.с. 44-45).

Таким чином, єдиним власником квартири АДРЕСА_1 , яка складеться з однією жилої кімнати, площею 16,4 кв.м, загальною площею 49,0 кв.м. на теперішній час є відповідач у справі ОСОБА_3

Відповідно до положень статей 1216-1218 ЦК спадкування є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Здійснення права на спадкування визначено главою 87 ЦК України.

Так, за змістом ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до п. п. 7,8 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», якщо спадкодавцем було здійснене самочинне будівництво (ч. 1 ст. 376 ЦК), то до спадкоємців переходить право власності лише на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва.

Якщо право власності на самочинно зведену будівлю визнано судом за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій вона розміщена, то до складу спадщини входить право на відшкодування витрат на будівництво (частина шоста статті 376 ЦК) .

Згідно ч. 3 ст. 375 ЦК України право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Пунктом 12 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» №6 від 30 березня 2012 року вказано, що вирішуючи справу за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов`язані встановлювати усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на ново строєне нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

У розумінні ч. 1 ст. 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об`єкт, а і об`єкт нерухомості, який виник в результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови уже існуючого об`єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки в результаті таких дій об`єкт втрачає тотожність з тим, на який власником (власниками) отримано право власності.

За змістом ст. ст. 357, 376 ЦК України, власник може самостійно здійснювати такі переобладнання об`єкта нерухомого майна, які не підпадають під ознаки реконструкції або перебудови, не суперечать закону, не порушують прав та охоронюваних інтересів інших осіб.

За загальним правилом, закріпленим у частині другій статті 373 ЦК України, особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Отже, об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти не є об`єктами права власності (ч. 2 ст. 376 ЦК України).

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Відповідно до Інформаційного листа Вищого Спеціалізованого Суду від 16 травня 2013 року №24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» у разі відсутності документів, що підтверджують право власності спадкодавця на житловий будинок, або відсутності державної реєстрації права власності необхідно з`ясувати причини відсутності правовстановлюючих документів, державної реєстрації права власності або документів на забудову. У разі недотримання спадкодавцем вимог законодавства щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно судами може визнаватись у порядку спадкування право на забудову, право на будівельні матеріали та інше у відповідності зі встановленим судом правовим режимом спірного майна.

Умови і порядок переобладнання, перебудови, перепланування будинків, жилих і нежилих приміщень у житлових будинках встановлені Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затвердженими наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76.

Згідно з пунктом 1.4.1 цього наказу переобладнання і перепланування жилих будинків, жилих і нежилих приміщень у будинках дозволяється робити після одержання дозволу виконавчого комітету місцевої ради. Цими ж правилами надається визначення таких понять, як переобладнання і перепланування.

При цьому судам слід враховувати наявність технічного висновку про відповідність виконаних робіт будівельним нормам і правилам, висновку про відповідність перепланування санітарно-епідеміологічним вимогам, правилам пожежної безпеки, наявність даних про непорушення прав власників інших квартир та правил експлуатації будинку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09 вересня 2009 року «Про затвердження Тимчасового порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом приватних житлових будинків садибного типу, дачних та садових будинків з господарськими спорудами і будівлями, споруджених без дозволу на виконання будівельних робіт», яка втратила чинність 02 червня 2011 року, було передбачено, що підставою для оформлення права власності на приватні житлові будинки, дачні та садові будинки, споруджені до 05 серпня 1992 року, є складений БТІ висновок про технічний стан будівлі та документ, що засвідчує право власності або користування земельною ділянкою, на якій вона розміщена.

Законом України від 17 лютого 2011 року «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що прийняття в експлуатацію зведених до 31 грудня 2009 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, здійснюється інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю за результатами технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж таких об`єктів за наявності документа, що посвідчує право власності або користування земельною ділянкою, на якій вони розташовані.

На прибудови, побудовані після 12 березня 2011 року, поширюється загальний порядок будівництва, для якого потрібно максимальну кількість документів (вихідні дані, проект, подача декларації про початок будівництва, декларація про готовність).

Замість отримання вихідних даних і проекту дозволяється будівництво і введення в експлуатацію на підставі будівельного паспорта.

У матеріалах справи відсутні докази прийняття до експлуатації спірного об`єкту нерухомості та державної реєстрації прав на нього. Питання введення об`єкту до експлуатації, узаконення самочинно збудованої перебудови, реконструкції будинку не входить до компетенції суду.

Вказана правова позиція викладена в інформаційному листі Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ № 24-150/0/4-13 від 28 січня 2013 року «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав» де зазначено, що суд не повинен заміняти органи, які зобов`язані видавати дозволи на будівництво й узгоджувати забудови; визнання права власності на самочинне будівництво в судовому порядку має залишатися винятковим способом захисту права.

Встановлено, що спадкодавець до компетентних органів із питання узаконення самочинного будівництва, не звертався.

Відповідач, як спадкоємець за законом після смерті батька, також не звертався до суду з приводу визнання за ним права власності на будівельні матеріали або на реконструйовану квартиру.

Отже, оскільки, померлому не належало право власності на реконструйовану квартиру АДРЕСА_1 , яка складається з трьох житлових кімнат житловою площею 50,0 кв.м., загальною площею 87,0 кв.м., то воно не є спадковим майном після смерті ОСОБА_4

Відповідно до ч.1 ст. 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.

Стаття 215 ЦК України встановлює загальне правило про те, що правочин є недійсним у зв`язку з недодержанням у момент його вчинення стороною (сторонами) загальних вимог, які необхідні для чинності правочину, передбачених ст. 203 ЦК України.

Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких необхідно для чинності правочину.

Тобто, правочин є недійсним, якщо він укладений із порушенням вимог закону.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таких обставин судом не виявлено.

Єдиною підставою недійсності свідоцтва про право на спадщину за законом від 17 лютого 2017 року позивачка зазначає, що воно видане на реконструйовану квартиру, що не відповідає дійсності.

Отже, суд вважає, що видача державним нотаріусом Другої одеської державної нотаріальної контори відповідачу свідоцтва про право на спадщину за законом від 17 лютого 2017 року та реєстрація його права власності на квартиру АДРЕСА_1 було здійснено правомірно, відповідно до вимог Цивільного кодексу України.

За таких обставин, відповідно до вимог чинного законодавства, спадкоємці ОСОБА_4 мають право звернутися до суду та визнати за собою право власності в порядку спадкування на будівельні матеріали, з який складається реконструйована квартира АДРЕСА_1 , яка складається з трьох житлових кімнат житловою площею 50,0 кв.м., загальною площею 87,0 кв.м.

Зі змісту позовних вимог вбачається, що у 2005 році між позивачкою та померлим ОСОБА_4 , за згодою останнього було досягнута домовленість щодо реконструкції квартири АДРЕСА_1.

На підтвердження проведення реконструкції вказаної квартири, та права власності на будівельні матеріали, позивачка надала суду копії товарних чеків та копії накладних за 2008-2010 рік на придбання будівельних матеріалів без зазначення прізвища особи, яка придбала вказані матеріали (а.с. 88-94, 96).

Відповідно до накладної №126 від 17 жовтня 2010 року позивачка придбала дві дерев`яних двері на суму 3200,00 грн. (а.с. 95).

22 серпня 2017 році в судовому засіданні свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 пояснили суду що між померлим та позивачкою була досягнута усна домовленість щодо будівництва частини спірної квартири. Будівельні роботи здійснювалися за кошти позивачки, померлий коштами у будівництві не допомагав. Зазначали, що після закінчення будівництва позивачка разом з сім`єю стала проживати у прибудові, але оформити будівництво не могли у зв`язку з арештом (а.с. 130-136).

З пояснень представника позивача в судовому засіданні встановлено, що докази на підтвердження домовленості померлого ОСОБА_4 та позивачки на реконструкцію спірної квартири у останньої відсутні (а.с. 114).

Також, в судовому засіданні встановлено та не заперечувалось представником позивачки факт відсутності у позивачки права власності на спірну квартиру.

За таких обставин, суд вважає, що дані документи та пояснення свідків не підтверджують факт проведення позивачкою будівельних робіт з реконструкції спірної квартири та її право власності на будівельні матеріали, оскільки вона не є спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_4

Крім того, судом встановлено, що дозволи виконавчого комітету місцевої ради на реконструкцію спірної квартири та на використання земельної ділянки під забудову по АДРЕСА_1 , не надавалися.

Ухвалою суду від 22 серпня 2017 року за клопотанням позивачки по справі була призначена судова будівельна-технічна експертиза (а.с.137).

Встановлено, що 05 червня 2019 року на підтвердження виконання будівельних робіт позивачка надала суду акт прийомки виконаних підрядних робіт, який був наданий у розпорядження експерта (а.с. 148-158).

Суд не приймає в якості доказу виконання будівельних робіт вищевказаний акт, оскільки він не містить даних щодо дати його складання, відомостей щодо замовника та підрядника, який виконав зазначені у ньому роботи, відсутні дані щодо договору, на підставі якого він був складений.

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи за №17-3964 від 29 грудня 2018 року зазначено, що перелік та об`єм робіт виконаних на об`єкту нерухомості, площею 32,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 визначений згідно наданої на дослідження копії акту приймання виконаних підрядних робіт за грудень 2008 року форма №КБ-2в та результатів візуального огляду (там, де це фізично можливо було зробити) та наведений в таблиці №1 дослідницької частини даного висновку.

Приблизний перелік та кількість будівельних матеріалів, виробів та конструкцій, з яких збудований об`єкт нерухомості, площею 32,6 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 визначений згідно наданої на дослідження копії акту приймання виконаних підрядних робіт за грудень 2008 року форма №КБ-2в та результатів візуального огляду (там, де це фізично можливо було зробити) та наведений в таблиці №1 дослідницької частини даного висновку. Приблизна вартість будівельних матеріалів, виробів та конструкцій, з яких збудований об`єкт нерухомості, площею 32,6 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 на дату проведення експертизи складає 205625,00 грн.

Об`єкт нерухомості, площею 32,6 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 відповідає вимогам діючих будівельним норм. На час натурного обстеження будинку деформацій, тріщин та інших недоліків в несучих та інших конструктивних елементах будівлі не виявлено. На момент обстеження будь-яких ознак негативного впливу різних процесів на будинок пов`язаних з геологією та сейсмікою, що могло в свою чергу супроводжуватися просіданням ґрунту, деформаціями несучих конструктивних елементів будівлі (фундаментів, стін тощо (а.с. 171-184).

З матеріалів справи вбачається, що після проведення експертизи, позивачка свої позовні вимоги не уточнювала та не змінювала.

Інших доказів в обґрунтування своїх позовних вимог позивачка суду не надала.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Аналіз норм ЦК України вказує на те, що право власності - це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і в своїх інтересах, усунення третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов`язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб. Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Відповідно до статті першої Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року №475/97 ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з частиною першою статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Враховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на окремі об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту.

Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, таке право мають власники квартири або спадкоємці колишнього власника.

Оскільки позивачка після смерті ОСОБА_4 не є спадкоємицею ні за законом, ні за заповітом, то вона не має права вимоги щодо визнання за нею права власності на будівельні матеріали.

За таких обставин, суд доходить до висновку, що зібрані у справі докази, встановлені судом фактичні обставини справи та належна оцінка доказів вказують на наявність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки обставини на які посилається позивачка в обґрунтування свої позовних вимог, не найшли свого підтвердження в процесі розгляду справи.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд також вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Судовий збір у справі складає 1280,00 грн., які сплачені позивачкою при зверненні до суду (а.с. 5,6).

Керуючись ст. ст. 15, 16, 202, 203, 215, 216, 328, 331, 392, 1258, 1262, 1301 ЦК України, керуючись ст.ст. 12,13, 81, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог: державний нотаріус Приморської державної нотаріальної контори у м. Одеса Маслова М.В., Комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, скасування реєстрації свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання права власності - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 25 березня 2019 року.

Суддя: О.М. Сегеда